уживання слів у фразеологізмах відповідно до їхнього стилістичного забарвлення. Утвердження лексичної норми в словниках української мови.

Урок української мови

Тема: уживання слів у фразеологізмах відповідно до їхнього стилістичного забарвлення. Утвердження лексичної норми в словниках української мови.

Виразно прочитайте уривок вірша Миколи Данька. Що вам сподобалось у словах поета? Що б ви могли додати про мову Дніпра, і Карпат, і Великого Степу?

Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу,

Диво ж моє!

Із водоспадами грім-діалектів на плечах,

Із легіоном струмочків-говірок лелечих.

Ти ж блискавками-ключами шугаєш по небу,

Сонечком красним встаєш,

Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу.

Хто ж там злічив! Як піску біля Чорного моря,—

Стільки перлин,

Слів-діамантів ясних — ніби рос красовитих

Поспіль на кулі земній, на тополях і квітах.

І. Оголошення теми уроку.

ІІ. Робота над новою темою.

Виділяють три групи фразеологізмів:

фразеологічні зрощення  — сталі словосполучення, зміст яких не вмотивований значенням слів, що входять до їхнього складу: бити байдики; викинути коника; вскочити в  халепу; замилювати очі; напнути (накрити) мокрим рядном;

фразеологічні єдності — стійкі словосполучення, зміст яких до певної міри вмотивовується значенням слів, з  яких вони утворені, а  яскрава образність таких висловів зумовлюється переосмисленням значення їхніх компонентів: п’ятами накивати; повісити носа; сісти на мілину; держати камінь за пазухою; виносити сміття з  хати; розв’язати руки;

фразеологічні сполучення  — стійкі вислови, цілісне значення яких чітко вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: берегти як зіницю ока; насупити брови; покласти голову; розбити вщент; сміх розбирає; подавати надії; тепле місце; живе слово; дивитися звисока. Одне слово у  фразеологічному сполученні є  стрижневим і  не може бути замінене іншим, а  ті слова, що його характеризують, допускають заміну: бере досада (зло, страх, жаль).

 Деякі мовознавці виділяють ще й  четвертий тип: фразеологічні вислови  — стійкі звороти мови, котрі складаються зі слів, які мають цілком вільне значення, проте в  мовленні такі вислови відновлюються як усталені.

 До фразеологічних висловів відносять: прислів’я та приказки: Козача потилиця панам не хилиться. Аби розум, щастя буде; крилаті вислови: Світ ловив мене, та не спіймав (Г.  Сковорода). Хто бере  — усе той тратить; хто дає  — усе придбав (Шота Руставелі); афоризми: Борітеся  — поборете (Т.  Шевченко).

За стилістичними властивостями фразеологізми поділяють на такі групи:

1. розмовні: товкти воду в ступі; тягти кота за хвіст; бути на побігеньках; давати прочухана; за онучу збити бучу; наступити на пробку; втерти носа; на козі не під’їдеш; курям на сміх. Уживання таких фразеологізмів надає мовленню невимушеності, оскільки більшість із них має грубувато-знижене забарвлення;
2. книжні: перейти рубікон; співати дифірамби; здати в  архів; обходити гострі кути; наріжний камінь; в’їхати на білому коні; стрітися на вузькій стежці. Уживання таких фразеологізмів надає мовленню вишуканості, засвідчує освіченість мовця, більшість із них має урочисто-піднесене, «високе» забарвлення;
3. стилістично нейтральні: господар становища; милувати око; закласти фундамент; стати лавами; сприятливий ґрунт. До стилістично нейтральних належать і  так звані номінативні фразеологізми, що є  назвами явищ (рослин, наукових понять тощо): Роси випали сльозами над петровими батогами (Д.  Чередниченко)

ІІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ. 

1. Прочитайте. Визначте прислів’я, афоризми, крилаті вислови.

Душі своєї не зрікаюсь, весь вік повторювать повинен: «Караюсь, мучусь і не каюсь!» (П. Осадчук) 2. Життя прожить — не поле перейти… Хтось плуга тягне, хтось іде за плугом (В. Слапчук). 3. Бувайте здорові та, не питаючи броду, не лізьте у воду, бо втопитесь!

2. Прочитайте. Витлумачте значення кожного з  фразеологізмів.

1. Як син, живу тобою, рідна мово, сам Бог велить — не зійдеш із орбіт (Б. Степанюк). 2. Будувати свою моральність, духовність на чужій мові, чужій культурі, живучи в Україні,— це все одно, що зводити палац на піску (В. Захарченко). 3. Коли-небудь ми змушені будемо розрубати цей гордіїв вузол! (В. Малик) 4. Друже, вдар об землю лихом чи жбурни його за пліт! Ми своїм козацьким сміхом полонили цілий світ (П. Ребро). 5. Утрат нам не уникнути в житті, буває серце тугою повите,— та ми живемо в дружньому гурті, і нас, мовляв, водою не розлити! (М. Рильський) 6. Ніколи не кривили ми душею, ділили щастя з добрими людьми (П. Перебийніс). 7. Що нас чекає завтра: суховій, а чи небесна манна?

3. Прочитайте. Укажіть фразеологізми стилістично нейтральні, розмовні та книжні.

1. Загальновідомо, що кожна національна культура має в своєму арсеналі елементи інших культур, але ж не вони визначають її суть. 2. Життя прекрасне, поки ти пливеш, змагаючи і рифи, й вал дев’ятий (В. Грабовський). 3. В дорозі начеб не барився, набачивсь, намотав на вус… І так немовби оновився, коли додому повернувсь (В. Бров ченко). 4. Поки я на коні, буде слатись мій шлях. Ви коня не дражніть, бо він дасть по зубах (П. Осадчук). 5. У двослівних назвах рослин, утворених за допомогою прикметників кінський, собачий, заячий, вовчий і под., міститься вказівка на дикорослість рослини, непридатність її для людини: собача м’ята, заяча капуста, кінський щавель, жаб’яча кислиця (Л. Москаленко). 6. Про доброго козака так і кажуть: характерник. Гострий слух, соколині очі, відвага, гумор, кмітливість, уміння вийти сухим з води… (Ю. Хорунжий)

Молодці! А зараз відпочиньте і перегляньте правило!!!!

         Значну частину лексичного фонду української мови становить спільнослов’янська лексика (із праслов’янської мови); це найдавніший шар української лексики, її ядро: мати, око, кінь, молоко, воля; хитрий, глухий; орати, сидіти, учити, уміти; один, сто; ваш, там, куди; а, ні, про та ін. Більшість цих слів (слів із таким коренем) збереглася в усіх слов’янських мовах, тому хибним є піддавати сумніву їхню «літературність» і «нормативність» в українській мові лише через наявність їх у російській, польській чи інших мовах. Отже, «не бійтесь заглядати у словник», щоб з’ясувати правомірність уживання того чи того слова в мові.

Як слово набуває офіційного статусу в мові (тобто потрапляє до академічного словника), за якими критеріями? Лексикографи зважають передусім на поширення слова в різних регіонах України, частотність використання в усному й писемному мовленні, відповідність звуковим і граматичним законам мови. Також важливим є використання нових слів (неологізмів) у художніх творах визнаними майстрами красного письменства. Як ви думаєте, яке слово швидше потрапить до словника: смаколик чи сторітелінг? Звичайно ж, смаколик, бо воно і звучить органічно, і має «прозоре» значення (корінь смак), і широко вживане в сучасній мові.

Треба зважати на те, що вимоги до правомірності вживання слова в усному й писемному мовленні різні: якщо слова з маркуванням розм. можна використовувати в усному мовленні, то наявність їх у книжних стилях є порушенням лексичної норми. Розмовні й просторічні елементи шарпанина, брехати, чимчикувати, писок, баньки й под. допустимі в розмовному стилі, але ніяк не в офіційно-діловому й науковому.

Як бути з неологізмами, яких досі немає в словниках, проте їх тривалий час широко використовують у живому мовленні: аватарка, гуглити, блутуз (блютуз), інсайдер, вподобайка (лайк), себчик (селфі), покликання (посилання)? Відсутність цих нових слів зумовлена тим, що паперовий академічний словник технічно «не встигає узаконювати» їх у своєму реєстрі, адже живе слово значно швидше пристосовується в мові, аніж писемне.

4.Виконайте тести на сторінці 40-41.

ІV. Домашнє завдання:

Повторити параграф 9-10, вивчити параграф 11, виконати вправу 1, сторінка 42.