"Василь Симоненко. Казка про Дурила"

Василь Симоненко. Казка про Дурила Василь Симоненко (1935-1963)

“Казка про Дурила” — “лебедина пісня” В. Симоненка, своєрідний підсумок його болючих роздумів про шляхи пробудження людської гідності та національної свідомості українців. Її сатирична спрямованість у 60-ті роки мала таку вибухову силу, що твір побачив світ через 24 роки після смерті поета.

У «Казці про Дурила» відсутні конкретні часові та просторові координати — це притча, жанрові закони якої не вимагають чітких, визначених декорацій, поглибленого змалювання персонажів. Головне в ній — алегоричний зміст, виражений засобами гротеску, казки, символікою. Жанр: казка-притча

Розповідь про тих, хто відбирає в Дурила Батьківщину, відучує любити її, ховає живе життя в хребтах високих паперових гір і заливає його чорнильними морями облуди, забирає свободу освідчення в любові до неї. Тема: розповідь про те, як людина, наївно довірившись іншим, втрачає родину, батьківщину.

Твір складається з трьох частин. У першій йдеться про передісторію пригод Дурила, якого малим хлопчиком вигнали з дому, за те, що називав видимі речі на повний голос. У другій частині розповідається про зустріч Дурила з людьми, які стверджують, що живуть у Раю. А у третій частині йдеться про "Заповіт засновника Раю", почувши який, Дурило вирішив терміново втекти і визволити Щастя, бо мешканцям цього Раю потрібні лиш "повне корито бурди, тепла ковдра, запашна стріха та цукерка вряди-годи".

Головний герой твору - Дурило, якого батько виганяє з дому, фактично рятуючи від голоду та бажаючи йому кращої долі: "Може десь виб'єшся в пани”. Дурило, як не дивно, виріс великим, сильним, здоровим: Спало, де впало, їло, що мало,та, мов трава, росло. Та хлопця й вигнало - слава Богу:не менше саженя в ріст. Кулаки - мов горщата,мов обаполи, ноги -і де те здоров'я бралося в нього.

Дурило, незважаючи на ім’я, — мудрий, і ця мудрість проявляється рано: “виматюкав старшину” в шестирічному віці, озвучив те, що знали всі, але боялись уголос висловити.

Це зав’язка твору, перший вияв конфлікту між правдою і брехнею. Виникає питання: хто такі старшини в абсурдному світі Дурила, його матері Федори та батька Петра? Відповіді автор не дає, хоча у читача виникають асоціації з привілейованою верхівкою, кастою.

Композиція казки

У другій частині твору — “Речитатив старшин Раю” (прозора аналогія — старшини гарно влаштувались і на грішній землі, і в потойбічному світі). Це особлива порода, яка знає все, оволоділа найскладнішою наукою — бюрократичними іграми ( “паперові гори”, “чорнильні моря” ), демагогічною фразеологією: Ми пронесем, ми підведемі підем,ми дійдемо, ми сягнемовисот!Ми стільки істин вам замить націдим,що подив назавждизаціпить рот.

Вигнаний з Рідного краю Дурило зустрічає юрбу старшин і потрапляє під вплив їхніх обіцянок “не життя, а свята”. Уже в Раю хлопець дізнається про ідола, засновника цього благословенного куточка, заповіт якого — ситість і задоволення власних матеріальних потреб: Нам би повне корито бурди,теплу ковдру, затишну стріхута цукерку вряди-годи.

Дурило не сприймає подібного благополуччя. Він здивований, що дорога до Раю (світлого майбутнього) веде через страшну річку:...та річка із крові та трішки із сліз... Вона не глибока —либонь, до колін...— А кров там чия? — негамується він.— Чия? А відомо чия —тих людей,що підло не визналинаших ідей.

Лаврами Засновника Раю уквітчано нікчему без честі, глузду і совісті. І нібито простак Дурило одразу це помічає. Сатиричні інтонації В. Симоненка настільки сильні, що він не оминає дуже дражливу тему митця і суспільства (суспільства диктату і сили, втрачених моральних орієнтирів):...приведем панну Музу в гарем. А самі заживем без гризоти,бо відомо й дитині малій,що у Музи тієї цнотивже не більше, ніж у повій.

У суспільстві ілюзорних ідеалів і брехні немає свободи слова, і митець стоїть перед вибором: або служити системі і зберегти тим самим життя, або ж бути чесним і безкомпромісним, але гнаним і переслідуваним. Гостросатиричний твір В. Симоненка у дусі шевченківських традицій засуджує ідолопоклонство, рабську покору, підлість, несправедливість.

Розв’язка твору несподівана, як у казці, у якій добро завжди перемагає зло. Довгою виявилась дорога наївно-простодушного Дурила до Рідного краю. Він знаходить печеру, вибиває двері і звільняє з неї дівчину Щастя. Дурило повернувся додому, коли його країна стала вільною від кривавих "засновників". Поет вірить, що український народ подолає вікову свою безправність і відродиться до нового життя, у якому...на тихій Зеленій горібіліє батькова хата... Такий заповіт залишив нащадкам Василь Симоненко.

…а там, за рікою,на тихій Зеленій горібіліє батькова хата,а під нею засмучена матипасе сонячних зайчиківу дворі... У цьому і полягає ідея казки-притчі: український народ, як і обдурений «блудний син» Дурило, усвідомивши своє трагічне криваве минуле, обов’язково відродиться до нового щасливого життя.

Ця страшна казка написана не тільки для дитячої уяви, а й для дорослої пам’яті про пережиті, криваві дні. Адже тут головний герой твору бреде через море людської крові, шукаючи Рідний край. Завдання Розкрийте алегоричні образи казки.

Дякую за увагу!