Вчуся бути читачем. Матеріали для друку

Вересень
Вересень, вересень,
Тихо на вересі
Осені перші сліди.
Верби похилені
Темними крилами
Горнуться аж до води.

Клич над долиною —
У журавлиному
Голосі смуток і щем.
А над калиною,
Над Україною,
Сонце всміхається ще.

Як павутиночка,
Рветься стежиночка,
Що через поле вела.
Ну, а за літечко —
Красне, мов квіточка, —
Буде хай Богу хвала.

Сергій Рачинець

1

3

6

9

11

13

16

18

22

25

27

30

32

34

38

42

45

49

Осіння рапсодія

Закінчилося літо. Осіння природа урочиста, барвиста, але вона не радіє. Адже попереду зима, а значить — холоди, морози, хуртовини. Небо — бліде, з таким відтінком, якого не побачиш в літній період. Ягоди вже поховалися, а гриби, якщо й трапляються, то тільки найвитриваліші. Берези та осики красуються в нових нарядах: берізки — в золотих, а осики — у червоних. Для дерев настає особлива пора, поки вони ще гарні, намагаються привабити всіх яскравою палітрою осінніх фарб.

У лісі, звичайно, красиво, але чогось не вистачає. Бракує птахів, що виспівували б від сходу до заходу сонця. Вони полетіли в теплі краї.

Сонце не дарує своє спекотне серце, воно лише все висвітлює навколо. Вітер дме без перерви, він скучив за осіннім привіллям.

— Мадам Осінь! Ми раді твоєму приходу. Раді тому, що ти з’явилася вчасно. Ти прибрала з полів запашні, золотисті хліба, погосподарювала на луках, спорудила копиці сіна. Ти підняла зграї птахів високо в небо, і вони, згрупувавшись у гострі косяки, вирушили в теплі краї. Їм поки нічого робити на батьківщині. Скоро сніги заметуть все.

https://glazastik.com/%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%BD%D1%8C-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%83-%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%B8/

2

9

18

27

36

44

53

62

69

72

81

91

95

105

114

115

125

133

141

151

161

167

Золота осінь.

Золота осінь

Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі.
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.

Ніби сонцем вщерть налиті
На гілках висять плоди,
У багрянім жовтім листі
Мріють веснами сади.

І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов до нас прийшла пора.

О. Бродський

2

7

9

13

17

21

25

29

32

38

43

45

50

Осінній карнавал

Веселиться осінь. Її карнавал уже почався. Він закружляв у вихорі листя — червоне й жовте, сухе й підмокле. На карнавалі завжди цікаво. Можна побігати наввипередки з холодним осіннім вітром, пограти в футбол з листям, що шелестить під ногами.

Можна пострибати на м’якому моху. Навіть є можливість пограти в хованки. З ким? Ну, звичайно, з грибами. Хто хитріший? Заховані під листя, хвою гриби чи люди, що прогулюються лісом з кошиками? У виграші, швидше за все, як ті, так і інші.

Осінній карнавал — він для тих, хто любить осінь. Полюбляє її невигадливу красу, дивовижну прохолоду, а часом, дзвінку тишу.

— Пані Осінь! Побудь з нами довше! Не віддавай поки що свою чарівну паличку білосніжній красуні Зимі, ми ще встигнемо померзнути, встигнемо приміряти зимові наряди.

https://glazastik.com/%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%BD%D1%8C-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%83-%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%B8/

2

11

20

27

36

39

47

57

66

75

80

89

97

98

108

116

122

Вже брами літа замикає осінь… 

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.
Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.
Де ж ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь!
Осінь, ось вона, ось.
Осінь брами твої замикала вночі,
погубила у небі журавлині ключі.

Ліна Костенко

5

10

15

20

25

32

36

40

45

50

Здивовані квіти. 

Сю ніч зорі чомусь колючі,
як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
– Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
а сьогодні вже восени!

 Ліна Костенко

2

7

10

16

21

26

31

36

40

Казкова осінь

Жили-були чотири пори року: Літо, Осінь, Зима та Весна. Зима була морозною та сніжною, Літо — яскравим та різнобарвним, Весна — квітучою та голосистою. А якою ж була Осінь?

А Осінь була казковою. В Осені було три дивовижних предмета: шапка-невидимка, килим-літак і чоботи-скороходи.

Коли наступала Осінь — цього ніхто не знав, вона завжди приходила в шапці-невидимці.

Коли вона розкидала золоте листя? Цього теж ніхто не бачив. У темний час доби Осінь сідала на килим-літак, а до ранку всі парки, сквери, алеї були засипані золотим листям.

Коли вона відправляла перелітних птахів додому? Це теж було невідомо, тому що Осінь одягала свої чоботи-скороходи та скликала птахів так рано, коли ще не з’являлася навіть роса.

За те, що Осінь була такою казковою, її полюбили діти. Вони запросили її на свято Осені. Осінь прийшла на свято в золотому вбранні та обдарувала дітей урожаєм: ароматним хлібом, солодкими ягодами та рудою морквиною.

Діти подякували Осені за її чудові дари. Вони запросили її в гості наступного року:

— Приходь, Осінь. Ми завжди тебе чекаємо!

2

11

18

24

30

39

47

48

56

61

70

80

89

91

98

106

114

119

128

137

145

151

153

161

167

173

Чаклунка

Осінь фарби готувала,
У відерця наливала.
Змішувала, чаклувала,
Потім все розфарбувала.
Придивіться, все довкола
Стало різнокольоровим! 

Королева осінь

Королева Осінь
Всіх до столу просить.
Всіх без винятку частує
Й для Зими запас готує.

Н.Замрія

1

4

7

9

12

15

17

19

21

25

28

33

Весна красна квітами,

рахунок веде

Осінь усьому

горобець багатий

Восени — багач,

а осінь — плодами.

Восени і

а навесні — прохач

Осінь збирає,

а весна з'їдає.

Їжачкові запаси на зиму

Прийшла осінь. Поспіли дари природи: на деревах дозріли фрукти, на городах — овочі. Дні стали короткими й холодними. Листя на деревах пожовкло й почало опадати.

«Час готуватися до зими», – вирішив маленький Їжачок. Неподалік росла дика яблуня, на якій було багато стиглих соковитих яблучок. А біля підніжжя яблуні після дощу виросли ароматні грибочки. Назбирав Їжачок фруктів і грибів, наносив у нору. Подумав: «Я зробив багато запасів, нам з мамою вистачить на всю зиму».

Побачила Їжачиха синочкові запаси, похвалила його, але сказала: «Нам, їжакам, запаси на зиму ні до чого, адже ми впадемо в зимову сплячку й спатимо до приходу весни. Давай краще поділимося їжею з тими, хто взимку не спить — з нашою сусідкою Білочкою».

Руденька Білочка дуже зраділа гостинцям.

3

10

18

26

27

34

43

51

58

66

74

81

92

101

110

115

120

Дід Осінник

У темному лісі живе дід Осінник. Спить на сухому листі, сторожко прислухається до пташиного співу. Як тільки почує сумну журавлину пісню — курли-курли — підводиться й каже:

— Прийшла моя година. Відлітають до теплого краю журавлі. Виходить з лісу дід Осінник — сірий, у сивому дощовику. Де пройде, там листя жовтіє й опадає на землю. Виходить на узлісся, прихиляється до дуба й тихо-тихо щось мугиче.

Це не пісня, а осінній вітер… Коли дід співає, його борода росте, розвівається за вітром. Ось вона вже простяглася луками. Посіріли луки

— Осінній туман, — кажуть люди.

І не здогадуються, що це ж, борода діда Осінника.

Василь Сухомлинський

2

12

19

24

27

34

43

53

61

63

74

82

85

89

98

Осінні сни клена

Ми пішли до лісу подивитись на осіннє вбрання дерев. Зупинились біля високого клена. Посідали. Яка краса відкрилася перед нами! стоїть клен у яскравому барвистому вбранні, а листочки ж ні затремтять, ні зашепотять.

– Дивіться, діти: клен спить. І сниться йому все, що бачив од весни до весни. Ось жовтий листочок — мов золота кульбабка. Весною клен був зачарований її красою. Запам’ятав. А як заснув, то й пригадав весну — листочок і пожовтів.

А там, бачите, листочок — мов ранкова зоря — рожевий і ласкавий. А цей — як вечірня заграва на вітряний день.

На цій гілочці — яскравий і красивий, немов крило вивільги. Мабуть, сиділа колись тут вивільга, а зараз приснилося кленові її крило.

Ми принишкли й милувалися красою. Усі наче боялися потривожити чарівний сон клена.

Василь Сухомлинський

3

12

19

27

35

45

54

61

71

72

81

90

98

106

114

118

Ластівки прощаються з рідними краєм

Багато років під стріхою однієї хатини жили ластівки. Весною вони повертались з вирію, ластів’ят виводили, а восени відлітали в теплі краї. У хатині жили батько й мати, була в них дівчинка Оленка. Вона з нетерпінням чекала теплого весняного дня, коли з’являються ластівки. Це було для Оленки справжнім святом. Улітку дівчинка любила дивитись, як ластівки годують пташенят, вкладаються спати.

А восени, коли вони відлітали, Оленці ставало сумно: мовби розлучалася з дорогими друзями.

За кілька днів до відлітання ластівки збиралися великою зграєю, сідали на телефонних дротах напроти двору й довго там сиділи. Оленці здавалося, що ластівки сумують. Вона прислухалась до їхнього тривожного щебетання й думала:”Чому це вони так довго сидять?”

І маму спитала:

– Чому?

– Вони прощаються з рідною землею. Бо дорога до теплого краю далека й важка.

Оленка підходила до зграйки ластівок, що сиділи на дротах. Їй дуже хотілося, щоб ластівки і з нею попрощалися.

Василь Сухомлинський

5

13

21

32

41

49

56

62

63

71

76

84

93

101

107

114

117

118

127

131

140

149