ВЕЧІР - ЗУСТРІЧ З АФГАНЦЯМИ - ОДНОСЕЛЬЧАНАМИ

ВЕЧІР - ЗУСТРІЧ

З  АФГАНЦЯМИ - ОДНОСЕЛЬЧАНАМИ,

ПРИСВЯЧЕНА  30-РІЧЧЮ  ВИВЕДЕННЯ  РАДЯНСЬКИХ  ВІЙСЬК    З  АФГАНІСТАНУ.

«Жива пам'ять сердець»

 

Колокола памяті.  Звучит мелодія: пісня А.Розенбаума «Караван»

На фоні   презентації

Вчитель: Шановна громадо! Минуло 30 років з дня закінчення афганської війни. Битви закінчуються, а історія вічна. Пішла в історію і афганська війна. Але в пам'яті людській їй ще жити довго, тому що її історія написана кров'ю солдатів і сльозами матерів. Вона буде жити в пам'яті сиріт, які залишилися без батьків. Буде жити в душах тих, хто в ній брав участь. Покоління, обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові і моральні уроки тієї ніким і нікому неоголошеної, героїчної і трагічної афганської війни.

Для наших афганців  цей день став вічним Днем пам'яті. Нашу зустріч сьогодні ми назвали «Жива пам'ять сердець». Саме жива пам'ять, тому що живі ті, хто воював в Афганістані, інших «гарячих точках». Жива, бо пам'ять про загиблих свято бережуть їхні товариші по зброї, їх сім'ї і близькі. І вони хочуть бути почутими. Вони хочуть бути потрібними правді і пам'яті.

Афганців ми впізнаємо по мужнім обличчям. Це люди, на яких можна покластися.

Їх життя – приклад  чесного достойного служіння патріотизму. Сьогодні не нам судити щодо правомірності  дії керівництва тодішнього СРСР і вводу радянських військ в Афганістан. Потрібно з розумінням відноситися до цього і не забувати в які часи, і при яких обставинах воювали наші солдати і офіцери. Вони приймали присягу і виконували накази.

 Нам  дуже хочеться, щоб пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця, шановні наші діти, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. В нашому селищі було зареєстровано 22 воїни-афганці, нажаль, на сьогодні їх залишилось 16, решта-пішли із життя.

Сьогодні  ви маєте можливість  почути  розповiдi  наших земляків - воїнів  «афганської»  війни,  які  прийшли  до нас на  зустріч. Давайте  привітаємо їх:

…………………………………………………………………………..

…………………………………………………………………………….

Вручення квітів

На нашому святі присутня  голова селищної  ради Кондратюк І.А.  і ми надаємо їй  слово:

 

презентація

Сегодня день такой настал:

Сказать хотелось очень

О тех, кто был в Афганистан

Заброшен давней ночью.

О тех, кто долг свой исполнял

В совсем чужой стране,

Кто власть чужую защищал

И канул на войне.

О тех, кто выжил и живет

С изломанной судьбой.

Пусть бог им счастье принесет

И душам даст покой.

Пусть будет мир у них в глазах

И кров над головой.

А если ждут кого в слезах,

Вернется пусть домой.

Пусть наш народ своих сынов

Не бросит никогда.

Мы вам желаем мирных снов

И счастья навсегда.

 

Афганістан...

Згадаймо ті дні, коли разом з світанком

Вставали ми всі і мчались на танках,

Або "БеТееРом",вперед на ті гори

Де ворог засів, що бив по колонах.

 

Афганістан...

Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.

Шануймо батьків наших рідних. Пониклих

В журбі за синочком,   що смерть там знайшов...

Геройськи загинув! У вічність  пішов!...

Мелодія афганської пісні на фоні презентації

Ми розкажемо   про ту страшну афганську  війну, що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах – це моторошно й страшно.

30 років тому, 15 лютого 1989 року, ідучи  із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал  Борис Всеволодович Громов, який  очолював виведення радянських військ з Афганістану.  символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни.

Її ніхто не оголошував, але через Афганістан пройшли   майже 700 тисяч чоловік.

У рідні домівки не повернулися близько 15 тисяч військовослужбовців  колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома.

Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160  тисяч,   рідна земля втратила майже 3500  своїх синів, 80 пропало безвісті, поранених 8 тисяч, інвалідамиприйшли  з цієї війни 3560 чоловік. 

 Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українців.

 Молоді люди йшли туди не за орденами та медалями, свято вірячи, що виконують  інтернаціональний обов’язок.

За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями  юних  облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого  сина  чи  когось  іншого…

Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі.

За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений.

Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити. І в цій суворості народжувалися вірші, які згодом ставали піснями.

відео

 

Дорогою ціною розплачувалися наші юнаки за все. А ціною було життя. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя. 

Давайте вшануємо пам’ять про померлих хвилиною мовчання. Встаньмо, постіймо хвилинку, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого немає серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганські гори.

Хвилина мовчання

              (вірш «Я чекатиму»)                   

Вже буяла весна, як прощались востаннє,

Ти залишив печаль своїх синіх очей.

І котилося сонце, мов яблуко раннє...

І так млосно було від солодких речей.

Поспішав у Афган — присягнув воювати

І накази виконувати без вагань.

А мені залишилось  - чекати, чекати,

чекати... І німіти від переживань.

Йду шукати сліди — замела хуртовина.

Не поля, а сувої полотен лляних.

У чужій стороні - ти для мене істота єдина.

Серед мертвих немає — ти серед живих.

Хочу вірити, ще гляну в очі блакитні,

Поки очі мої, мов полин, відцвітуть.

Пам'ятай, я чекатиму завжди у квітні,

Я чекатиму... поки тебе не знайдуть.

пісня

мелодія

     Пам’ятаймо друзі, цих людей довіку,

      Тих , хто повернувся і поліг в боях.

      І вклонімось низько до землі їм,

      Квітами устелимо їх тернистий шлях

Шановні земляки-афганці!  Над вашими головами свистіли кулі. Кожна хвилина вашого життя могла стати для вас останньою. Але вам випало щастя вижити і повернутися до рідної домівки.

Ми надаємо слово вам,  шановні  афганці

 

Нехай же ніколи не зазнають війни наші сини! Не побачать на тлі чорного неба траси від кулеметних черг. Не схилять скорботно голови біля «Чорного тюльпана».

 Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам вкривав долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший.

Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли на нашій землі, щоб вони не повторювалися для наших людей ніколи.

Вище піднімайте стяг Пам'яті, щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, як втрачали найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни.

Нашим гостям і всім присутнім  бажаємо  здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди,  добробуту у великому домі, що зветься – Україна.

 

Орієнтовні запитання до афганці:

• Коли призвалися до армії?

• Як сприйняли новину, що в Афганістані війна, а вам треба туди їхати?

• Як відреагували батьки?

• Що було найстрашніше для вас?

• Як склалася доля ваших однополчан?

• І з ким нині підтримуєте зв’язок?

Вчитель. Що ви можете побажати,  порадити нашим учням?