ВЕРЕСНЕВА АЛЬТАНКА ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

                                  Вереснева  альтанка  

 "КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ    НЕБОМ    ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО"

Тема: «Казки школи під голубим небом Василя Сухомлинського.»

Мета: познайомити дітей з новими цікавими оповіданнями і казками Василя Сухомлинського, удосконалювати техніку виразного читання, навики монологічного мовлення, формувати оцінні судження, вміння орієнтуватися в книжці, розвивати допитливість, спостережливість, увагу, вміння давати правильну оцінку поведінці героїв оповідань, елементарно характеризувати дійові особи. Виховувати любов до природи, рідних і близьких людей, чуйність і доброту.

 Наочність: портрет В.Сухомлинського, оповідання і казки .

                                                Хід  свята

 Добрий день  шановні гості! 

Сьогодні наша зустріч у вересневій альтанці, присвячена  українському письменнику, вченому, вчителю – Василю Сухомлинському. Ви познайомитесь з    його  «Казками школи під голубим небом» .   Ці книжки      навчать вас бачити красу природи, яке ласкаве сонечко і м"яка зелена травичка, які працелюбні мурашки і веселі метелики.  Він багато писав про доброту, бо сам був доброю людиною і дуже хотів, щоби діти виросли добрими і чуйними, працьовитими, щоб любили   рідну домівку, нашу Батьківщину з   зеленими садами, безмежними ланами.    

Ось погляньте , яке тут диво скрізь навколо мене!
У рідному краю — така краса!
Барвисті квіти, листячко зелене,
І голубі бездонні небеса!

Усе живе, сміється і росте.

І сонечко промінням гріє,
І від тепла Земля цвіте!

 І ніжна музика пливе.
 

 В. Сухомлинський дуже любив проводити свої уроки на  природі, під голубим небом. Для нього була природа — це натхнення в його творчісті!   Ось   послухайте казку  В. Сухомлинського «Хризантема й цибулина»

Шелудяк .  Неподалік від хати виросла Хризантема.
Під кінець літа вона розквітла ніжно-рожевим цвітом. Хризантема милувалася собою. Її квіти шепотіли: «Які ж ми гарні».
А поряд з Хризантемою росла Цибуля. Звичайна ріпчаста Цибуля. Її зелена стеблина вже зів’яла.
А від спілої цибулини йшов міцний цибулиний дух.
Хризантема зморщила ніс й каже Цибулі:
— Як неприємно від тебе пахне! Дивуюсь, для чого люди садять таку рослину. Мабуть, для того, щоб відганяти бліх.
Цибуля промовчала. Поряд з Хризантемою вона видавалась простачкою.
Пополудні з хати вийшла Жінка і попрямувала до Хризантеми. Квітка затамувала подих. 
Звісно, Жінка зараз скаже: «Які чудові квіти ці Хризантеми».
Жінка підійшла ближче, промовила:
— Які прекрасні квіти ці Хризантеми!
Хризантема мліла від задоволення.
Жінка схилилась, вирвала Цибулю і, замилувана, сказала:
— Яка прекрасна Цибулина!
Хризантема здивувалась. Вона подумала: «Невже і Цибулина може бути прекрасною?»

 Чи сподобалась вам діти казка? Яких героїв з казки ви запам’ятали ? А чи дружними вони були?

Що потрібно для  росту рослин? (Дощик)

Пісня «Дощик»

Гра «Підбери листок»

Восени листя опадають з дерев і кущів, ось і ми  назбирали  повний кошик,  бо вони такі гарні, але треба їх розібрати який лист з якого дерева, або куща.

Хто хоче пограти?

 Природа — це велике  диво яке треба берегти,  І, мабуть, немає цікавішої і таємничішої казки за саму природу. Ось  послухайте казку В. Сухомлинського «Який музика Цвіркун!»

У високому зеленому просі жив Цвіркун.
Удень він ховався від сонця. 
А як тільки сонечко зайде — Цвіркун вилазить на високе стебло. Сяде на зеленому листку. Перед ним просо, як ліс. Сяде й настроює свою скрипку.
Бо Цвіркун — ой який музика! У нього співуча скрипочка. 
Доторкнеться до неї Цвіркун смичком — бринить дивна, чарівна музика. Слухають ту музику дерева й квіти. Слухають зайчики й мишенята. 
Слухає увесь степ.

Хмарка. Ой, як тут багато квітів! Як гарно!

Сонечко. А справді, гарно, як у казці. Оце поки нас тут не було, то все оживало, співало, танцювало. А ми прийшли і все принишкло, правда?

Хмарка. Ну й вигадник! Але ми тут таки присядемо, бо така гарна галявина. Давайте будемо загадки загадувати про природу, бо кожен з нас приніс їх багато.

 Вдень у небі гуляє, а увечері на землю сідає. (Сонце.)

 Всі його люблять, всі його чекають,
А хто подивиться — кожен скривиться. (Сонце.)

  Ану, відгадайте, друзі, що це значить.
Він завжди за нею в небесах простує,
Його кожен чує, та ніхто не бачить,
Її кожен бачить, та ніхто не чує. (Грім і блискавка.)

Зоря-зірниця, красна дівиця,
Небом гуляла, плакала-ридала.
Місяць побачив — не підняв.
Сонце встало й забрало. (Роса.)

  Із-під гірки, з-під крутої
Прокрадається норою,
Та й до моря утікає
 (Джерело.)

Всі  мене чекають,

а приходжу – ховаються

( Дощ)

Червоне коромисло

через річку повисло

На горішек схожий, а на дубочку росте

( Жолудь)

Влітку жупани вдягають,

взимку їх знімають

( Дерева)

Сам на собі хатинку возить

( Равлик)

Руда і хвіст пухнастий має,

а не лисичка

( Білочка)

Восени опадають,

а весною виростають

( Листя)

Стоять у полі три сестрички,

стрункі та біленькі, кучеряві, зелененькі

( Берези)

Як у ялинки голки має,

ягідки, гриби шукає

( Їжачок)

 гра “Добрий дощик”.

Мудрі і повчальні казки Василя  Сухомлинського розповідають читачам про неповторну красу природи, яку  треба розуміти,  любити і берегти.
Усе в природі голос має,
Усе звучить, усе... (спі ває).

 Природа — це чарівна казка,
У неї — сонечкова... (ласка).
У неї світло і тепло,
Щоб всім нам радісно ... (було):
Метелику, малій пташині,
Ведмедю, мишці і... (лю дині).
Бо ми прийшли у світ, щоб жити
І в світі цім — добро ... (тво рити).

  Твори Сухомлинського формують у дітей найголовніше — людяність. Вони вчать маленьких читачів відрізняти гарні вчинки від недобрих, бути чемними, поважати старших, захищати менших.

Василь Сухомлинський, збірка оповідань та казок "Куди поспішали мурашки" 

Це збірка мудрих і повчальних казок, оповідань, притч, новел, написаних для дітей і дорослих великим українським педагогом і письменником Василем Сухомлинським. Кожна казка, кожне оповідання розповідають читачам про неповторну красу природи, магічну силу доброти і чуйності у взаєминах між людьми, пробуджують у нас бажання захистити слабшого, допомогти старшим. 

Читайте оповідання та казки Василя Сухомлинського зі збірки "Куди поспішали мурашки": 

      А серце тобі нічого не наказало?

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.

- А тата відвезли в лікарню, - каже мати. - Занедужав батько. Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.

Мати великими очима дивилась на Андрійка. - А нам завтра до лісу йти, - каже Андрійко. - Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

- То куди ж ти підеш завтра? - запитала мати. - До лісу... Як наказала вчителька. - А серце тобі нічого не наказало? - спитала мати й заплакала.

                 Як здивувався Мурко

Був собі у бабусі старий-престарий кіт Мурко. Лежить Мурко проти сонця, гріється. Заплющив очі, спить, по­клавши голову на лапки. Тільки хвостиком махає, мух відганяє.

На подвір'ї ходило курча. Воно відбилося від квочки й жалібно пищало. Побачивши кота, замовкло. Підійшло тихенько до нього, притулилося й очі закрило. Тепло йому біля котового кожушка.

Мурко відчув, що до нього хтось притулився. Розплю­щив очі — курча. І здивувався: та й сміливе ж яке!

Дивиться Мурко на кур­ча, дивується й не знає, що йому робити. Чи налякати курча, щоб утекло, чи хай собі гріється?

Як ти дума­єш, що зро­бить котик?

                                    Ґавеня і Соловей

Вивела Ґава одне-єдине пташеня - Ґавеня. Вона любила своє дитя,

частувала його смачними черв'ячками.

Та ось полетіла Ґава по їжу

й пропала. Уже й сонечко піднялося вище за дерево, на якому вони жили, а матері все нема.

Заплакало Ґавеня. Плаче, сльози струмками ллються додолу. Чимало пташок притихло, жаль їм бідолашного малого.

Почув Соловей плач Ґавеняти. Затремтіло з жалощів солов'їне серце. Залишив своє гніздо Соловей, прилетів до ґавиного, сів поруч із пташеням і заспівав свою чудову пісню.

Аж вітер притих, заслухався. А Ґавеня, мов і не чує солов'їного співу, плачем заливається. Та ось почуло Ґавеня - десь удалині пролунав материн голос: кра, кра... Умить перестало воно плакати й каже:

- Чуєш, це моя мама співає! Замовкни, будь ласка, не пищи! - Кра, кра-кра... - залунало поблизу, і Соловей замовк. Він перелетів на сусіднє дерево й задумався... Того вечора ліс не чув солов'їного співу.

 А вранці над водою підіймається сивий туман і довго не розходиться. Оце й починається Осінь.

Бояться Осені пташки. Як тільки побачать її ластівки, злітаються і про щось тривожно радяться. А журавлі піднімаються високо в небо й тривожно курличуть.

Любить Осінь заходити в садки. Доторкнеться до яблуні — яблука жовтіють. А дятли радіють, зустрівшись з Осінню: голосно кричать, перелітають із місця на місце, шукають поживи на деревах.

Сьогодні теплий, сонячний день. Низько стоїть сон­це — світить, але не дуже гріє. Сіла старша донька Ді­да Мороза під стогом сіна, розплітає косу, гріється. Співає пісню про срібні павутинки.