Весняні вірші Ліни Костенко

                                     Весняні вірші Ліни Костенко

        Ліна Костенко – одна з найвідоміших українських поетес, чиї вірші вражають глибиною, образністю та чуттєвістю. Її поезія про весну наповнена життєвою енергією, пробудженням природи та внутрішнім оновленням людини. Весна в її творчості – це не лише пора року, а й символ надії, радості, світла та нових прекрасних почуттів.

        Найкрасивіші вірші Ліни Костенко про весну – від ліричних до дитячих, від коротких до розлогих, щоб кожен зміг знайти щось особливе для себе.

Найвідоміші весняні вірші Ліни Костенко

Весняні вірші Ліни Костенко захоплюють своєю образністю, теплотою та ніжністю. У них оживає природа, звучить мелодія весняного пробудження, а також відчувається тонка ліричність та філософія життя. Ось кілька найвідоміших весняних поезій, які люблять і дорослі, і діти.

ДОЩІ ПРОГРАЮТЬ ПО ГОРОДАХ ГАМУ

Дощі програють по городах гаму.
Трусне зелені кучері весна.
Педалі днів натисне під ногами –
І заспіває пташка голосна.
Засяють ночі зорями жасминно.
А срібний дощ підніме жалюзі –
Півонії, рожеві, як фламінго,
Стоять в городі на одній нозі.

Вірш описує весняне  пробудження природи: дощ, свіжа зелень, цвітіння півоній. Весна з’являється через музику природи та зміну пейзажу.

ЩЕ ОДНА ВЕСНА

Білка струсить жовту глицю,
Сонну бруньку сколихне.
На березу, на ялицю
Вітер лагідний дмухне.
Набіжить весела хмарка.
Ліс безсмертний, як душа.
Знов простягне руки Мавка
І – не знайде Лукаша.

Вірш про те, як весна оживляє ліс, пробуджує дерева, але серед цього відродження є відгомін втрати: Мавка шукає Лукаша, але не знаходить.               І СОНЦЕ, Й СНІГ, І ОЖЕЛЕДЬ, ВСЕ РАЗОМ

І сонце, й сніг, і ожеледь, все разом.
І я не знаю, це весна чи ні?
Сваровський би позаздрив дивним стразам,
Що мерехтять у мене на вікні.
Не встигне поле зазимків злякатись,
Не встигне вийти річка з берегів, —
Весна пливе під парусом акацій,
Зима пливе під парусом снігів. Вірш про весняне міжсезоння – поєднання зими та весни, коли сніг, сонце й ожеледь існують разом. Весна й зима рухаються як кораблі, створюючи контраст.Ліричні вірші Ліни Костенко про весну

Ліна Костенко у своїх ліричних віршах майстерно передає атмосферу весни. Її поезія наповнена звуками пробудження природи, теплом сонячного світла та свіжим повітрям, яке приносить оновлення не лише природі, а й людині.

ТИ ПАМʼЯТАЄШ, ТИ ПРИЙШОВ ІЗ ПРИСТАНІ 

Ти пам’ятаєш, ти прийшов із пристані.
Такі сади були тоді розхристані.
І вся в гірляндах, як індійська жриця,
Весна ряхтіла в іскорках роси.
Плакучі верби не могли журиться,
Такі були у іволг голоси!
А під вікном цвіли у нас троянди.
Не вистачало трішечки доби.
А по дашку прозорої веранди
Ходили то дощі, то голуби…

        Ностальгічний весняний спогад – опис весни, коли сади були розквітлі, а природа сповнена життя. Спогад про романтичний період із дощами та голубами на веранді.

Я ВИРОСЛА У КИЇВСЬКІЙ ВЕНЕЦІЇ 

Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
І заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
По саме небо і по самі котики. 
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
І кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
Коли ми поверталися зі школи,
Дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
Балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
Страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів… острів Тугорханів…
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
Моєї дерев’яної Венеції.

Спогад про Київ під час весняних повеней. Веселощі, човни, гітара і легенди, які зруйнувала війна. Ностальгія за втраченим.

Короткі вірші Ліни Костенко про весну

Не можна не звернути уваги на короткі вірші Ліни Костенко про весну: адже їх легко запам’ятати або використовувати для декламації у класі чи на сцені,  ось кілька чудових варіантів.

ВЕРБОВІ СЕРЕЖКИ

Біля яру, біля стежки
одягла верба сережки.
Головою хилитала,
потихесеньку питала: —
Де ота біленька хатка,
що гарнесенькі дівчатка?
Хай би вибігли до стежки.
Подарую їм сережки.

Це ніжний, казковий, дуже приємний вірш про весну. Верба  вдягає сережки й кличе дівчаток, щоб подарувати їм ці природні прикраси.

ВЕСНА ПРИЙШЛА ТАК ЯКОСЬ НЕСПОДІВАНО 

Весна прийшла так якось несподівано! 
Зима стояла міцно до пори. 
Вітри війнули з півдня. І тоді вона 
немов у Ворсклу з’їхала з гори. 
Ще сніг ковтала повідь широченна, 
і рала ждав іще тужавий лан. 
А під горою вишня наречена 
вже до віночка міряє туман.

Опис моменту, коли весна різко змінює пейзаж. Повінь, туман, перші цвітіння – усе оживає після зимової сплячки.

Дитячі вірші Ліни Костенко про весну

         Мурашки думають про зиму

• Знайшов мурашка гарну бадилину.
  Везе-везе... везе-везе...
  I так, i сяк, i вгору, i в долину! —
  Така важка, нiяк не доповзе.
  Прийшла на помiч рiзна комашина,
  Ще й коника гукнули стрибунця.
  Три днi, три ночi царство мурашине
  Рубало бадилинку на дровця.
• ***Буває часом сліпну від краси
• Буває, часом сліпну від краси.
  Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
  оці степи, це небо, ці ліси,
  усе так гарно, чисто, незрадливо,
  усе як є — дорога, явори,
  усе моє, все зветься — Україна.
  Така краса, висока і нетлінна,
  що хоч спинись і з Богом говори.

Поезія Ліни Костенко не лише глибока та філософська, а й доступна для дітей. Її дитячі вірші про весну наповнені радістю, яскравими образами та легкістю сприйняття душею та розумом.

СОНЦЕ СИПЛЕ КВІТИ

Уже в дітей порожевіли личка,
Уже дощем надихалась рілля.
І скрізь трава,
Травиченька,
Травичка!
І сонце сипле квіти,
як з бриля!

Радісний, життєствердний вірш про весну. Діти, трава, квіти – усе наповнене сонячним світлом і теплом.

БЕРІЗКИ ПО КОЛІНА У ВОДІ

Переярками та узлісками,
по розлитій з весни воді,
гуси плавають між берізками,
білі-білі, як лебеді.
Ані шелесту, ані бризочки,
ні далекого шуму коліс.
Лиш гусей лебедина низочка
огинає струни беріз.

Вірш змальовує весняний пейзаж після розливу води. Берізки стоять у воді, а між ними пливуть білі гуси, схожі на лебедів. Атмосфера спокою й тиші підкреслюється відсутністю шуму, лише гусенятка огинають «струни беріз», додаючи мелодійності природній картині.

ТЕЛЕГРАМА-БЛИСКАВКА

Вночі за вовчими ярами
зайці давали телеграми.
І прочитала так сосна:
«Чекайте квітами. Весна».

Короткий, метафоричний вірш передає передчуття весни. Уявні «телеграми» від зайців через яри несуть звістку про її прихід. Сосна, ніби адресат, читає це повідомлення, а весна вже на підході, несучи квіти й оновлення природи.

Образ весни у творчості Ліни Костенко Ліна Костенко використовує образ весни не лише як опис природи, а й як символ внутрішнього пробудження людини. У її поезії весна нерідко асоціюється з надією, змінами та новими можливостями. Ось кілька основних мотивів, які зустрічаються у її весняних віршах: Пробудження природи – танення снігів, розпускання бруньок, птахів повернення.

Легкість і радість – весна приносить нові емоції, натхнення та гарний настрій.

Весна як символ змін – у її віршах часто звучить ідея, що весна оновлює не лише природу, а й людське серце.

Чому варто читати весняну поезію Ліни Костенко?

          Про красу та вдячність

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

     Весняні вірші Ліни Костенко – це не просто описи природи, а справжнє  джерело натхнення та позитивних емоцій. Вони нам усім допомагають: серцем  відчути красу та гармонію навколишнього світу;

поринути у світ поетичних образів і відчути красу весни по-новому;

знайти натхнення у щоденному житті. Поезія Ліни Костенко – це можливість по-особливому поглянути на весну, серцем відчути її чари та перейнятися світлими емоціями. Її вірші актуальні в будь-яку пору року, але саме весною вони набувають особливої, неповторної  глибини та теплоти.

                                          «Маруся Чурай» Розділ IX

Весна прийшла так якось несподівано!
Зима стояла міцно до пори.
Вітри війнули з півдня. І тоді вона
немов у Ворсклу з’їхала з гори.
Ще сніг ковтала повідь широченна,
і рала ждав іще тужавий лан.
А під горою вишня наречена
вже до віночка міряє туман.
Подовшав день.

Полегшали ці тіні,

вечірні тіні спогадів і хмар.
І дика груша в білому цвітінні
на ціле поле світить, як ліхтар.

Уже в дітей порожевіли личка.
Уже дощем надихалась рілля.
І скрізь трава, травиченька, травичка!
І сонце сипле квіти, як з бриля.

Вже онде щось і сіють у долині.
Вже долітає пісня з далини.
Вже горлиця аврукає в бруслині,
стоять в заплавах золоті лини.

Тут коло нас така зелена балочка,
там озеро, не видно йому дна.
Вже прилетіла голуба рибалочка,
ніс в неї довгий, довший, ніж вона.

Вже й дикі гуси в небі пролітали,
вже й лебеді кричали крізь туман.
Вже ходять в болотах біля Полтави
ходуличник, крохаль і турухтан.

                             Воскресли люди, хоч який хто квелий,
                                    після облоги схожі на примар.
                                І монастир з цвітіння тих жарделей
                                   пливе у небо, як з рожевих хмар.

                                        О Боже духів і живої плоті!
                                       Я вперше усміхаюся, прости.
                                      Якась галузка в тому живоплоті
                                       і та он пнеться, хоче розцвісти.

• Весна прийшла. Скасовано угоду.
  Вся Україна знову у вогні.
  Цвіте земля, задивлена в свободу.
  Аж навіть жити хочеться мені.
• Як гарно в хаті, як просторо в сінях!
  Як оживають ниви і сади!
  А щоб хоч щось лишилось на насіння,
  на Пасху їли хліб із лободи.
• І знов лелека молиться до зірки.
  Клинець городу хочу врожаю.
  Є жменя жита, маку є півмірки,
  і чорнобривці, й трохи рижію.
• Спасибі, земле, за твої щедроти!
  За білий цвіт, за те, що довші дні.
  Прийшла весна. Сухоти є сухоти.
  Все гіршає і гіршає мені.
• Уже од кашлю в грудях все зболіло.
  То в жар, то в хород кидає. Ну ось,
  уже й моє намисто побіліло,
  мов памороззю сизою взялось.
• Як дивно, жар, але холонуть руки.
  А солов’ї чогось як навісні!
  Самотній добре, – жодної розлуки.
  Сухотним добре, – гаснуть навесні.
• От тільки шкода, – вже не заспіваю.
  Город глушіє, – вже не прополю.
  Щодня ту ніч, як смерть, перепливаю,
  Життя, як промінь сонячний, ловлю.
• А дні стоять, – не хочеться тужити!
  І кожна пташка хатку собі в’є.
  – Скажи, зозуле, скільки мені жити? –
  Кує зозуля… Цілий день кує…
• Іван приходив. Так, посидів мовчки.
  Устав, пішов, оглянувся з воріт.
  Лише весна укинулась в листочки,
  підняв їх знову гетьман у похід.
• Заграли знову труби до походу,
  війнуло громом з Тясьмина-ріки.
  Богдан підняв козацтво за свободу,
  універсалом обіслав полки.
• – І знов земля кипить у боротьбі.
  І знову я належу не собі, –
  сказав Іван. Дивився, як востаннє.
  Торкнув мене прощальними вустами.
• Не знала я, що сум такий огорне.
  Вмирати буду, – пом’яну добром.
  Кирея з вильотами чорна
  в останній раз майнула за бугром.
• І я, котрій давно вже все байдуже,
  уже нічим я сльози не впиню.
  Прощай, Іване, найвірніший друже,
  шляхетна іскро вічного вогню!
• Виходить полк. Іван під корогвами.
  І я край шляху осторонь стою.
  Моя душа здригнулася словами.
  Співають пісню, Боже мій, мою!
• І “Зелененький барвіночку”,
• й “Не плач, не журися,
• а за свого миленького Богу помолися”.
  І про того козаченька,
  що їхав за Десну.
  “Рости, рости, дівчинонько,
  на другу весну!”
  І про воду каламутну,
  чи не хвиля збила.
  І про ту дівчиноньку,
  що вірно любила.
  І про гору високую, і про ту криницю…

Дівчата вчора берегом ішли,
та й заспівали: “Ой не ходи, Грицю”.

А я стояла… Що ж мені, кричати?..
Які мені сказати їм слова?..
Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!
Цю не співайте, я ж іще жива.

     Читаймо, любімо, цінуймо, вивчаймо, друзі,  поетичні твори Ліни Василівни Костенко, вони – справжнє джерело сприйняття нашої історії та  сьогодення, поглиблення знань; це – безсмертний дотик до душі!!!