Відкритий урок "Місце любові у житті та творчості Франка"

Тема уроку:  Місце любові у житті та творчості І. Я. Франка ( поетична збірка «Зів’яле листя»).

Мета уроку: Ознайомити учнів із збіркою поезій «Зів’яле листя”; з’ясувати місце любовної лірики у творчості Франка.

Розкрити світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом великого майстра на основі поезій “Чого являєшся мені у сні?”, “Червона калино, чого в лузі гнешся?”, Ой ти дівчино, з горіха зерня…” та ін.; листів, уривків з повісті – есе Р. Горака «Тричі мені являлася любов»; творчо осмислити й відтворити події, що відбувалися в житті І. Я. Франка.

 Розвивати вміння учнів досліджувати художні особливості творів.

 Виховувати інтерес до поетичної творчості, гордість за нього, збудити бажання краще пізнати  глибинний зміст його ліричних творів; чистоту й благородство почуттів.

Тип уроку: урок сприйняття і поглибленого аналізу художніх творів.

Метод: «Літературна кав’ярня»  ( з елементами інсценізації).

Обладнання уроку: повість-есе «Тричі мені являлася любов» Р. Горака; поетична збірка «Зів’яле листя” І. Франка;

комп’ютер, екран, проектор, записи мелодій, електронна презентація до уроку.                                                           

                                                                       Зустрічаймось. Вітаймося словом,

                                                            Погляд – в погляд, і в руку – рука.

                                                             Ми приходимо в світ для любові.

                                                           Все, що інше, - неправда гірка.

                                                                                                    Ганна Чубач

 

                                                            

                                                               А життя без кохання – ніщо.   

                                                               «Легенда про вічне життя»

 

                                

 ХІД УРОКУ

(Клас святково прибраний, нагадує затишну кав’ярню: на столах вази з композиціями з осіннього листя, воно і на підлозі, і на меблях, на скатерках, у великому напільному вазоні – осінні гілки з листям. На передньому плані – стіл, чорнильниця, ручка з пером, свічка у кованому підсвічнику, збірка поезій. За столом – хлопець, одягнений у вишиванку (виконує роль Франка), замислено щось читає.

І. Вступне слово вчителя. Мотивація навчальної діяльності.

( Наперед виходять юнак і дівчина. Взявшись за руки, читають:

Дівчина:   Стрілися двоє, що долею схожі,

Може, десь тут, або, може, десь там…

Дивляться в очі: чи вірити можна

Теплій руці і привітним  словам?

Хлопець: Берег любові в далекім тумані,

І допливеш, коли тільки удвох,

І допливеш, коли спільне бажання…

Берег любові і хвилі тривог.

Дівчина: Стрілися двоє в житейському морі,

Може, сьогодні, а може, колись…

В серця питаються: йти далі поруч

Чи, постоявши, навік розійтись?

Хлопець: Стрілися двоє – так просто і звично,

Хочеться радісне слово сказать…

Дівчина: Чом у тебе печаль на обличчі?

Хлопець: Чом на щоці в тебе тиха сльоза?

(Розходяться в різні боки).

Учитель: Яка висока і прекрасна мудрість у цих рядках. У кого з нас, кому і за 20, 30, а то і 16 не бриніла щемлива душа, коли вслухаємося в мудрі, сердечні та ніжні слова. В такі хвилини хочеться вірити, любити, сподіватися, прощати. У нас сьогодні є прекрасна нагода звернутися до спогадів і мрій, бо розглядатимемо сьогодні збірку поезій Івана Яковича Франка «Зів`яле листя» (підзаголовок «Лірична драма»). ( Слайд 1).

   Ми здебільшого знаємо Франка як відомого борця за долю народу,  його вірші були до останнього подиху віддані боротьбі , праці для людей.

Я син народу,

що вгору йде.

                                                      Мій поклик -

                праця, щастя і свобода…

   Його праця була титанічна, вміщується в 50 томів, за свободу боровся,  а чи мав щастя? Звичайне людське щастя?

Діти, чи хотіли б ви про це поговорити? І для чого це нам треба знати? Чи лише з цікавості?

    Сьогодні ми з вами проводимо урок у  ФОРМІ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАВ`ЯРНІ.  Я обрала саме цей метод, тому що, на мою думку, він передбачає можливість  вільного  спілкування, висловлювання власних вражень від прочитаного , використання матеріалу документальної, наукової та художньої літератури. І сподіваюсь , що наша співпраця буде плідною і приємною.

  До нашого літературного кафе ми запросили  Шанувальників поезії

 І. Я. Франка.

   Вчитель: Любов…Кохання…Такі хвилюючи слова. Скільки навівають вони думок, переживань. І як би не змінювалося наше життя, а кохання завжди залишається коханням.

Кохання – храм божественний священний.

Лиш світло там і неземна краса.

Він чистий, зігріваючий, вогненний.

Солодкий і солоний, як сльоза.

Він вабить нас чарівним ніжним щемом.

Хвилює дух та ворушить чуття.

То піднімає душу аж до неба.

То до землі кидає в небуття.

І палить серце, і стирає роки.

І воскресає юні почуття.

І хто у храм полине той глибокий.

Пропав навіки – немає вороття.

 

Що ж означає любити? У вас, шановні діти, усе це ще попереду, і кожен із вас знайде відповідь на це питання у своєму серці. А сьогодні ми звернімося до поезій Франка, які являють собою «тихе зітхання», «незагоєні рани», «невтишені жалі», «завмерле в серці кохання».

Своїм життям та творчістю І. Франко довів, що генії і любов народжуються не так часто, щоб доповнювати одне одного.

На попередніх уроках ми говорили про Франка як про поета-борця, Каменяра, але ж він ще й тонкий лірик. Вічна тема кохання знайшла яскраве втілення у його поезії,  прозі, і драматургії.

   М. Коцюбинський писав: «Людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадянськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ – лірична драма «Зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння людської душі, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв… Взагалі Франко – лірик високої проби, і його ліричні твори просяться часто в музику».

   І об’єктом нашої уваги сьогодні є збірка «Зів’яле листя».

 Отож я пропоную вам сьогоднішню тему та мету уроку.  ( Слайд 2.) (Записуємо у зошит тему уроку).

Діти, я перечитувала поезію І. Я. Франка і вирішила взяти наступні рядки за т епіграф нашого уроку  (Слайд 3). «… Любов це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі…».

Постає питання «Що є кохання для ліричного героя драми «Зів’яле  листя» і для самого Франка? (Слайд 4). А для самого Франка?  Відповідь на це питання допоможуть дати (Слайд 5) назва збірки, епіграф і поетичні рядки.

Судячи з епіграфу, можете ви сказати, чи щасливим був Іван Франко в коханні? (Ні)

Тому і збірка має символічну назву «Зів’яле листя».

Вчитель. Збірка «Зів’яле листя» ( Слайд 6) складається з 3 циклів, які І. Франко називає «жмутками». Спробуємо і ми перев`язати хід нашого уроку символічним числом 3, побудуємо його за трьома циклами:

•                  біографічний, в якому розкриємо життєву основу збірки;
•                  ліричний, в якому вивчатимемо поезії;
•                  критичний, в якому подамо аналіз творчої манери І. Франка як співця кохання. ( Слайд 7). (Зачитати).

   Важко знайти світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими негодами і нещасливим коханням, як збірка «Зів’яле листя», яка створювалася більше десяти років (1886- 1896).

      У 1896 році сорокарічний Франко видає збірку ( Слайд 8) окремою книжечкою. У передмові до видання І. Франко писав, що вміщені в збірці вірші належать молодому чоловікові, який через любовну трагедію покінчив життя самогубством. Орієнтуючись на таку версію, Франко визначив жанр збірки як драму, власне, драму почуттів, і передмову закінчив словами Ґетевого Вертера «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом». Але в дійсності вірші належать перу Франка, багато з них мають автобіографічний характер. Складається збірка з трьох частин- «жмутків». ( Слайд 9). Кожна з них позначена власним настроєм, ритмікою та строфікою. Оригінальність композиції «Зів’ялого листя», у якій є вірші розповідні, описові, медитативні, складні імітації народних плачів і народної пісні. Але найкраще про це скажуть самі вірші, які прозвучать на сьогоднішньому уроці.

Учні – декламатори читають вірш «Безмежнеє поле…» ( Слайд 10).

«Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі»

 

 

ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

( Звучить класична музика).

 Слово вчителя.

Кружляють у сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу (чи від сліз) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі.

Спробуймо зрозуміти її поривання, болі, втіхи – і тоді відкриємо для себе Франка – «лірика високої проби». Звернімося до збірки «Зів’яле листя», до листів поета,до уривків повісті-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов» і побачимо тут Франка як простого, звичайного чоловіка, з його болями і життєвими негараздами, з його чистою, відкритою до людей душею, з його великими і світлими почуттями, що звуться любов’ю.(Слайд 11).

   В одному із своїх віршів І. Франко зізнається: «Тричі мені являлася любов».

Життя ПОЕТА склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього великого почуття: «Хвилини, в котрих я любив… були, може, найкращі в моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».(Слайд 12).

                          «Тричі мені являлася любов» ( І ч.)

                Тричі мені являлася любов.

                Одна несміла, як лілея біла,

                З зітхання й мрій уткана, із основ

                Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

                Купав її в рожевих блисках май,

                На пурпуровій хмарі вранці сіла

                І бачила довкола рай і рай!

                Вона була невинна, як дитина,

                Пахуча, як розцвілий свіжо гай. ( Слайд 13).

   Давайте подивимось, хто ж були ті жінки, які стали для поета натхненням, Музою, щирою піснею? Кому сплів поет зі своєї любові, своїх затаєних поривів і мрій, своєї туги, що в серці, такий запашний вінок пісень? Це вінок людській любові, жінці – ідеалу, образ якої виношував він у серці з юних літ. Хто ж ця дівчина, яка змогла викликати в душі поета такі прекрасні почуття? Найкраще нам  про це розповість сам Іван Якович.

(Інсценізація зустрічі Івана Франка З Ольгою Рожкевич).

Франко:

    У 1874 році я подорожував карпатським краєм. Милувався нашими неповторними краєвидами, записував приказки, прислів’я, обряди, придивлявся до життя селян, вивчав побут. Якось саме в цю подорож я познайомився зі священиком Михайлом Рошкевичем. Він запросив мене до себе на гостини… Заприятелювали, а через деякий час Михайло запропонував мені бути репетитором з математики та грецької мови у його сина Ярослава – учня третього класу Дрогобицької гімназії. Я з радістю погодився на пропозицію.

   У родині Рошкевичів було ще троє дітей: Ольга, Михайлина і Богдан. Знайомство з Ольгою переросло спочатку у дружбу, а потім у глибоку приязнь і любов.

   Оля була надто вродливою, (Слайд 13) від природи обдарованою і освіченою дівчиною. Мені було з нею цікаво. Вона володіла німецькою і французькою мовами, багато читала й узагалі цікавилася літературою і мистецтвом. Оленька була натхненницею багатьох моїх творів, допомагала мені збирати фольклор, а пізніше і сама почала писати і перекладати.

   Я приурочив до її дня народження вірш, написаний у час народження нашої любові.

                                   Хвилі щастя золотого,

                                   Всі надії, думи, сни,

                                   Пісні, втіхи серця мого,

                                   Дні свободи і весни,

                                   Все, що лише завдячую

                                   Згадці про Твою любов,

                                   Я в день нинішній желаю –

                                   Сто раз більше – Тобі знов!

   Так тривало довгий час, цілих 10 років. Її батьки зразу були прихильні до мене, надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але коли у 1878 році мене заарештували, вони заборонили мені бувати у своїм домі, а у 1880 році присилували Ольгу вийти заміж за іншого… А це був для мене важкий удар.

 

Ольга Рошкевич ( підходить до столу і сідає напроти Франка):

  Я теж любила Івана. Незвісне  досі почуття любові пробудилося в мені, почало будити мою молоду кров. Ми хотіли віддати життя своє боротьбі за свободу людини від пут, які на неї накладуть інші люди… А були блаженні хвилі для мене і Івана, коли людина з людиною сходиться любими думками, подає дружно руку на полі найсвятіших поривань. Та доля була невблаганна… Залишилися хіба – що листи… ( Піднімається, відходить).

Учитель:

На листуванні Івана Франка і Ольги Рошкевич слід зупинитися окремо. У його листах, як і у віршах, така глибина почуттів, така ніжність, така чистота й краса, що захоплюєшся, страждаєш і переживаєш разом із автором.

Послухаємо перший лист.

Франко (читає лист):                  

Клянуся, що де б я не був, у Львові чи у Відні, ви завше зостанетеся для мене провідною зорею моїх діянь, метою, до якої я прагну своєю працею, вірністю і чесністю. Та іноді мою душу охоплює невимовна туга, якої ніяк не можу позбутися: я все ще сумніваюсь у своєму щасті! О будьте ласкаві, розвійте мій сумнів, наповніть новою надією моє серце, яке належить вам довіку, аж до нашої смерті.

Учитель:

Таких листів було багато. Але Ольга була надто порядною вже одруженою людиною. Вона заборонила Франкові писали їй листи.. І тоді був ще один…

Послухайте.

Франко (читає лист):

Ви заборонили мені писати вам, але ж – вибачте мені – я не можу утриматись від спокуси потурбувати вас ще одним, може останнім листом… Зоставайтеся здорові – це єдине, що можу сказати вам на прощання, й дякую за ті хвилини, найкращі хвилини в моєму житті, які я провів поруч з вами.

(Пауза).

                                  І ти лукавила зо мною!

                                  Ах, ангельські слова твої

                                  Були лиш облиском брехні!

                                  І ти лукавила зі мною!

                                  І нетямущому мені

                                  Затнули серце гризотою

                                  Ті ангельські слова твої…

                                  І ти лукавила зі мною!

Ольга (здалеку):

                                  Я не лукавила з тобою,

                                  Клянуся правдою святою!

                                  Я чесно думала й робила,

                                  Та доля нас лиха слідила.

                                  Що щирая любов долала,

                                  Вона на лихо повертала,

                                  Що чиста щирість говорила,

                                  Вона в брехню перетворила,

                                  Аж поки нас не розлучила.

Учитель:

Він любив її – Ольгу Рошкевич,
Густі кучері, ясне чоло.
Темні очі, що сяють, як зорі,
Тихий Лолин – далеке село.

Не судилось. Навік розійшлися
їхні долі, такі молоді,
Бо не волів священик Рошкевич
Арештанта у зяті собі.
Ще зустрілися двічі чи тричі,
Знов арешти і думи сумні.
Стала Ольга уже Озаркевич,
Йому вірші лишились й пісні.

- А тепер передаємо слово учневі – дослідникові.

Учень-дослідник:

26 вересня 1883 року Франко познайомився з двадцятирічною Юзефою Дзвонковською.  ( Слайд 14) Ця вродлива, розумна дівчина справила на Франка сильне враження. Він покохав її. І вирішує, що Юзефа саме та жінка, яка може бути У 1883 році Франко був у Станіславі і познайомився там з Юзефою його дружиною. Франко звернувся до її матері, просячи руки, але отримав відмову. Він пояснював це аристократичним походженням, гордістю дівчини. Однак згодом з'ясував причину: вона була хвора на туберкульоз.

Учитель:

Явилася друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна.
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
і мовчки щезла там, де вічно темно.

Вчитель: Саме їй, Юзефі Дзвонковській Франко прсвятив вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Він покладений на музику і зараз ви прослухаєте романс.

(Звучить романс «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» Кос - Анатольського).

(Слайд 15)

 Бесіда.

- Що  зображує  автор  у  цій  поезії?

- Як  описує  поет  кохану?

 - Чи  сподобалася  вам   пісня,  якщо  так,  то чим?

Учитель: Слово учневі – дослідникові.

Учень-дослідник:

Про Целіну Зигмунтович (Журовську)  ( Слайд 16) вперше оповів син Франка, Тарас, у книзі «Про батька», що вийшла в Києві 1964 році.

«Пізнався, – писав Тарас, – І. Франко з Целіною Зигмунтовською ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці і обслуговувала різношерсту публіку. Франко почував себе при ній несміливим: ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого в Франка не було».

Коли Целіну запитали, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно відповіла: «Був рудий.» А їй подобались брюнети.

Учитель:

Явилась третя — женщина чи звір?

Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.

Та разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась

І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,

Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!

Викладач :

   Трагічна любов Франка завдала страждань його романтичній і вразливій душі, але й збагатила світову поезію шедеврами інтимної лірики. Автор сам назвав збірку ліричною драмою, хоча це була драма його життя. Ліричні поезії «третього жмутку» найсуб'єктивніші. Провідною думкою тут є пекельні переживання поета, викликані жорстокими умовами життя, та нещасливим коханням, що довели його до відчаю. Він вирішує покінчити життя самогубством. Але він цього не зробив, бо душевні страждання поступилися перед покликом Музи. Іван Франко мріяв про велике кохання, про гарну і вірну подругу життя. Отож створив собі ідеал кохання і коханої. Якою ж мала бути дівчина його мрії?

Вродливою, щирою і розумною, передових поглядів, щоб стала для нього і чарівною коханою, і вірною дружиною, і надійним товаришем-однодумцем на нелегкій дорозі життя. (Звучить вірш «Матінко моя…»

 

Учитель:Головний мотив збірки – це кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю. (Робота в зошитах).

Знову надаю слово учневі – дослідникові творчості Франка.

Учень –дослідник:

   У березні 1885р. в Києві поет познайомився з Ольгою Хоружинською. (Слайд 17)

   У листі І. Франка до А.Кримського написано: «З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого, ну та дарма, судженої конем не об'їдеш».

На перший погляд, здається, що це дійсно був шлюб без кохання.

Але, досліджуючи Франкові листи до дружини, спогади рідних, здається, що саме Ольга Хоружинська була його тихим коханням, неусвідомленим за життя щастям, домашньою пристанню, де поет знаходить підтримку, взаєморозуміння, пораду, ненав'язливу жертовність.

У листі 1886 року Франко писав: «По Вашім від'їзді щось таке зо мною сталося, що я й сам не знаю. Немовби мені половину життя взято, такий я почувся слабий, безсильний і безвладний. Як я Вас люблю, Олічка! Як гаряче бажаю я Вас бачити щасливою! Одного тільки боюсь, щоб щастє не вбило.

Ольга Хоружинська знала, що Франко не кохав її так, як Рошкевич або Зигмунтовську, що він дивився на неї як на жінку – друга, товариша, сподвижника по боротьбі. Саме їй була присвячена збірка І. Франка «З вершин і низин».

   Навколо сім’ї Франків поширювались різні чутки та плітки, але давайте послухаємо самого поета.

         Учень в ролі  Франка читає вірш «Моїй дружині».

             Спасибі тобі, моє сонечко,

             За промінчик твій – щире словечко!

             Як промінчика не здобудь притьмом,

             Слова щирого не купить сріблом…

             Тож за дар малий, а безцінний твій,

             Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

             За той усміх твій не вдослід журбі,

             Спасибі тобі! Спасибі тобі!

 

Слово вчителя:

   Трагічна любов Франка завдала страждань його романтичній і вразливій душі, але й збагатила світову поезію шедеврами інтимної лірики. Вся збірка «Зів’яле листя» - один вибух чуття, це зразок естетики інтимних почуттів.

 

Зараз будемо читати вірші поета. Аналізувати їх майже не треба. Навіть з коментарем будемо обережні, щоб грубою прозою не порушити чари великої Музи – Поезії.

Але, що треба зробити обов’язково - це тактовно висловити своє ставлення, власні почуття і думки, що виникли під впливом цих поезій.

 

Викладач :

   У збірці «Зівяле листя» є  поезії, що  пов’язані  з  народною  творчістю.

Це  «Червона  калино, чого  в лузі  гнешся?»( Слайд 18)

 Послухайте її і постарайтесь проаналізувати . (Учень читає поезію)

Слайд 19. (Далі учні аналізують вірш).

Учитель:

  А тепер послухайте ще один вірш « Як почуєш вночі край свойого вікна…»

( Учень читає вірш).

 Бесіда:

- Яке ваше враження від прослуханого?

(Учні діляться враженнями).

Слово вчителя:

Отак вірш за віршем облетів ще один жмуток осіннього листя, несучи в холодну зиму тугу за втраченою коханою. Можливо, сон розрадить ліричного героя?

 Звучить вірш «Чого являєшся мені у сні?» ( Слайд 20)

Вчитель: Я чекаю ваш коментар.

Колективний коментар:

   Це вірш – осмислення власних душевних переживань. Спочатку ліричний герой докоряє коханій, що з’являється йому уві сні, вона ж згордувала ним. Але докір раптом змінюється проханням: «О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні». Це голос всеперемагаючої любові, без якої героєві «не жити».

Учитель:

Ця ажурна музикальна поезія – сповідь зраненої, наболілої Франкової душі. Це шедевр, що порівняти можна із всесвітньовідомим «Я помню чудное мгновенье» Пушкіна або сонетами Шекспіра. І більше ні з чим. Але у Франка, крім найтоншого ліризму, маємо ще глибокий трагізм, в його любовній ліриці злилися воєдино Пушкін і Шекспір.

Мотив безнадії, відчаю посилюються у третьому жмутку.

Учитель:

Інтимні вірші Франка «самі просяться в музику», як сказав М. Коцюбинський. Мелодії до них створив Микола Лисенко («Безмежнеє поле»), Майборода ( «Не минай з погордою»), Кос – Анатольський ( «Ой ти дівчино, з горіха зерня»), Данькевич («Чого являєшся мені у сні…») та інші.

Послухайте пісню на слова І.Франка «Червона калино…».

Не обходять тему Франкової пісенної лірики і сучасні співаки. Мабуть, багатьом  присутнім тут відомо, що Віталій Козловський теж узяв до свого творчого репертуару пісню «Чого являєшся мені у сні?» у сучасному аранжуванні. Це приємно .

(Звучить пісня у виконанні В. Козловського).

 Але серед наших десятикласників теж є не байдужі до пісні. Я запрошую Аліну Пепко до мікрофона. (Співає»Чого являєшся мені у сні?..)

Слово вчителя:

• Тепер ви можете сказати, чому Франко дав підзаголовок «Лірична драма». І це не дарма.

У поезіях збірки дуже багато риторичних фігур ( Слайд 21; 22).

Це і риторичне запитання;

Риторичне заперечення;

Риторичне звертання;

Риторичний оклик.

(Учні спочатку визначають, а потім зачитують риторичні фігури).

• Запитання: «Чого являєшся мені у сні?» Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні, немов криниці дно студене?»
• Заперечення: «О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні…»»
• Звертання: «Червона калино, чого в лузі гнешся?
• Оклик: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…

              Ох, тії очі темніші ночі…»

У збірці мають місце і художні прийоми фольклору ( Слайд 23).

Питання:

• Яке у вас склалося ставлення до ліричного героя збірки?

 

       ( Колективний коментар).

Слово вчителя:

   Не слід повністю ототожнювати ліричного героя поезій із автором. Автобіографічні мотиви посідають у збірці чемне місце, але це не означає, що її героєм слід бачити самого поета. ( Слайд 25 ). Митець має право на певні художні узагальнення.

Три жмутки – це три дії, зміст яких - життя, невдале кохання, розчарування, відчай (смерть) ліричного героя.

Три жмутки – це три періоди любові:

І – зустріч, знайомство, любов ліричного героя, і «не надійся нічого» із уст героїні;

ІІ – смуток за втраченим, оплакування;

ІІІ – відчай за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати, після чого вже не варто жити…

У збірці «Зів’яле листя» Франко створив узагальнений і абстрактний образ жінки.

Одна – «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина».

Друга – «гордая княгиня», «тиха і сумна», «мов святиня».

Третя – «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями».

Але сила Франкової майстерності така, що ми можемо побачити перед собою не три жінки, а одну з трьома силуетами однієї жіночої постаті. В одному образі, як в усмішці Джаконди, безліч відтінків гордості і гіркоти, непорочності і розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії.

 

 

 Міні-дискусія: ( Слайд 26)

• Свідченням чого, на вашу думку, є вірші із «Зів’ялого листя”: слабкої волі чи сили духу?

 

ІV. Підсумки уроку

   Франко, ( Слайд 27 ) як і його ліричний герой, теж кохав, теж страждав і зневірювався. Той біль треба було виповісти, висповідати душу – і поет не побоявся це зробити. Він жив, він мусив жити, бо таке палке серце не має права на душевну безнадію.

Життя скороминуче, а кохання – вічне. Загальний огляд збірки завершуємо, але зауважу, що прочитане на уроці, це лише якась частина тієї зливи почуттів поета. Хто побажає побувати у храмі Кохання, прочитає всю збірку, не минаючи і рядка. Та й між рядками треба читати, бо рядки і слова – це лише тінь поетової любові. Недаремно в «Епілозі» до «Першого жмутка» Іван Франко писав:

 

                       В зів’ялих листочках хто може вгадати

                       Красу всю зеленого гаю?

                       Хто взнає, який я чуття скарб багатий

                       В ті вбогії вірші вкладаю?

 

Вчитель: Звернімося до нашого епіграфа, чи можете ви погодитися із основною думкою «…Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі…»?

 

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

• Я думаю, що любов – це…

 

Підсумкове слово вчителя:

   Кохання може подарувати велике щастя! Але воно може бути й осміяним і відкинутим, і тоді стане тяжким, болючим. Слід мати сили, щоб його подолати, бо життя неодмінно компенсує страждання. А ще треба берегти свої почуття і чужі, щоб, бува, не зламати чиюсь долю.

Тож нехай доля буде прихильною до вас і подарує кожному найвищу оцінку життя – вірне і щасливе кохання. Бережіть і цінуйте це найвеличніше людське почуття.

Пам’ятайте Франкові слова (вірш «Не забудь, не забудь»):

               Не забудь, не забудь

               Юних днів, днів весни –

               Путь життя, темну путь

               Проясняють вони…

 

Вчитель: А тепер виконаємо тестові завдання на закріплення вивченого сьогодні на уроці.

(Слайд 28; 29)

У. Оцінювання відповідей учнів.

 

Домашнє завдання: вивчити напам’ять один із віршів збірки “Зів’яле листя”.

Опрацювати теоретичний матеріал – аналіз збірки «Зів’яле листя» по критичній л – рі.

P.S.Підсумок-інтрига

Слово вчителя:

Була іще одна жінка в житті великого поета. Це та, що завжди відповідала взаємністю, ніколи не зрадила, рука в руку ішла з ним по життю. А полюбила його, ще зовсім молодого юнака, і була поруч доти, доки змогла тримати перо його хвора рука.

Може, хтось здогадається?

Так, це була – Муза!

   Він сіяв між людьми добро, правду, щиру пісню. А Муза вела його через терни до зірок, до вершин світової слави.