відкритий виховний захід присвячений видатному композитору о. Віктору Матюку

 

                                       

 

 

 

 

 

 

Райдуга в небі      

            висне,

Граючи в плесах

                вод,

Доки живе наша

                пісня,

Доти живе й                   

                народ.

 

 

Лунає пісня

          українська,
У кожну хату

         шле     любов,
Як кожному до  

           серця мати
  Дарує

      спокій і тепло

 

 

 

 

 

 

В 1.  Ось уже більш як два десятиліття, маючи свою державу, ми вільно, без страху, вшановуємо своїх визначних постатей – героїв що віддавали своє життя за Україну і культурних діячів, які закладали духовний фундамент національного державотворення. Вшановуємо, але часто не задумуємось скільки праці, жертовності і крові віддали за цю незалежну державу наші минулі покоління. Побутуюча нині думка про те, що нам свобода далася даром, без крові, «впала з неба», не є правдою. Так, вона «впала з неба», але молитвою тих мільйонів жертв, які боролися і віддавали життя за цю незалежність протягом багатьох століть.

В2  Як глибинно усвідомляли і сповідували цю істину герої повстанської боротьби, січові стрільці – будівничі української народної республіки, а ще раніше цю істину сприйняли до серця їхні попередники – ціла когорта культурних діячів XIX століття, які і підготували ґрунт до державницьких змагань у ХХ столітті.   У такий час і за таких  історичних обставин в Галичині приступає до творчої праці  композитор Віктор Григорович Матюк.   

                                                ( ода В.Матюку виконують учні 9 класу )

 

В1   Народився Віктор Матюк 14 лютого 1852 року в с. Тудорковичі Сокальського повіту в родині сільського дяка. Вже з маленьких літ Віктора огортала й манила атмосфера чарівних мелодій , які наспівував йому батько, славний на всю округу тенорі великий любитель співу. Та скоро щасливе дитинство Віктора повилось тугою сирітства : на другому році життя він втрачає свою матір Марію . Осиротілому хлопцеві маму замінила бабуся Варвара.Подвоєною материнською ласкою , вона огортає малого хлопця. Будучи співучої вдачі , бабуся часто наспівує йому пісень таких розмаїтих , тужних як доля народу . Цей сум глибоко заліг в душі хлопчика, аж потім, у творчому віці , тужними мелодіями , то тут, то там , він вирине на нескінченні стрічки нотного зошита.

 

Завжди у наших селах так було,

Після закінчення та і під час роботи,                   (Олег)

Піснями наповнялося село,

Бо пісня проганяє всі турботи.

Пісня « Краю родимий»

В2  Не раз у селі наслухався хлопець розмаїтих пісень. А звичаї і обряди українського села , ой які вже пісенно багаті, огорнуті ореолом чарів, наповнені вщерть незрівнянної краси піснями. Захоплювався молодий Віктор і церковним співом. Вже семилітнім знав усі тропарі і кондаки напам‘ять. А деякі пісні до служби божої співав з батьком двоголоссям, сам підбираючи собі мелодії. З цього бачимо, як скоро прокидається у нього музична зацікавленість пізнати секрети співу. З дитячих літ він вникає вже в таїни  мелодійної будови пісні, шукає для неї власних форм виразу, вланого розуміння краси.  Його дитячий , щирий спів приносив душевну радість. Хлопця любило все село.

 

І в довгії зимові вечори,                                              ( Любко )
І в літнії короткі теплі ночі,
Завжди мої співали земляки -
Про козаків, калину, карі очі...

Пісня « Як ніч мя покриє»

 

В1  Першу музичну освіту Віктор здобуває в місцевій школі в учителя і знаного на той час співака Василя Круп‘яка. В домі учителя хлопець був частим гостем.Приятелював з його сином Іларіоном, в майбутньому також знаним співаком: разом вчилися, забавлялися, разом співпали пісні. Не раз над учителевим обійстям лунали дзвінкі дитячі голоси, не раз впліталися у них зрілі батьківські, а тоді спів виходив барвистим різноголосим, чутним на все село. З тихою задумою, спершись на тин вслухались в пісню старші селяни, а молоді, собі підспівуючи, впліталися в її чари і линули з нею туди, куди прагнуло їхнє серце.

 

Весь час жилося тяжко на селі,
Та пісня душу людям зігрівала,
Пісень співать навчали дочок матері,                ( Михайло)
Батьки синів співать пісень навчали.

Пісня « Просимо тя Діво»

 

 В2  В такій пісенній атмосфері пробуджувався до життя перший зародок музичного хисту молодого Віктора, наповнювались змістом його юні творчі пориви. І десь тоді подумки він обирає свій життєвий шлях – творити пісню і нею служити народу. Після закінчення сільської тривіальної школи 1860 року Віктор їде на навчання у місто Сокаль. Побут  і навчання у Сокалі сприятливо вплинули на подальший розвиток музичних здібностей хлопця. В сокальських співочих колах його скоро запримітили і запросили до співу в хорі.

 

Згадаємо ж давайте у цю мить,
Що українці - це народ співучий -
Ніщо не може нашу пісню зупинить,                  ( Настя)
Наповним піснею наш край квітучий

 

 

В1 Батько , бачачи музичні здібності Віктора , його охоту до співу, намагається якось вивести сина у ширший музичний світ. З цією метою у 1864 році, у четвертий клас Віктор ходить вже у Львові. А через рік прийнятий до Ставропігійської  бурси і звідси відвідує перший клас гімназії. Існуючий при бурсі хор відразу привернув його увагу. Тут є можливість почути значніші твори, послухати добрих співаків, якими славився на той час хор бурси. Серед пісень популярними тоді були : « Ми в луг підем», « Чом, річенько», « Ще не вмерла Україна». В 1866-1867 роках В.Матюк співає сопрано в хорі церкви св.Юра, під орудою диригента М.Гетмана. Нав‘язує добрі стосунки з різними музичними колективами, вивчає  творчо, переосмислює їх праці, здобуваючи таким чином музичні знання.

 

Лунає пісня українська
І степ широкий ожива,
Стрибає в змочених чоботях                   (Ірина)
На пів простуджена весна.
 

В2 « Не було кружка музичного , до якого би В.Матюк не належав, - пише І. Біликовський, – і не брав участі у всяких концертах співацьких львівських товариств. Любив збирати коло себе групи приятелів, з яких творив хор».З метою набуття професійних знань  у 1869 році В.Матюк бере уроки композиції, контрапункту і інструментовки у композитора Порфирія Бажанського. Вважався , за словами композитора , кращим учнем. Робить свої перші  творчі спроби. Відома з цього часу його пісня « Прошу я тя, любий сину». А його наступний твір « На розвалинах Галича» присвячує композиторові А.Вахнянину , одному із засновників « Просвіти » (1868р).

Цвітуть і ягоди і трави,
Під музу стелеться земля                     Максим
Стежками в'ється і співає.
До неї тягнуться луга.

 

В1 У 1869 році у порі перших своїх композиторських проб , знайомиться В.Матюк з уже відомим на той час композитором М. Вербицьким. Між ними складаються дружні творчі стосунки, і вони супроводяться частим їх зустрічам, що тривали до кінця життя композитора. Відвідував В.Матюк хворого композитора і тоді , коли той перебував у лікарні. М.Вербицький охоче дає В.Матюкові різні поради в його початкуючій комп.праці, виправляє йому твори, ділиться своїм досвідом. Бачив у ньому в майбутньому , при самовідданій праці, доброго композитора.

 

Стоїть замріяна калина
І коси стеле у вікно,                                Віта
Старий Дніпро набрався сили

І дзвін по хвилях понесло.

 

 В2   У 1873 році будучи у шостому класі, після смерті батька, Віктор переїздить до Перемишля, до свого старшого брата Антонія. Заглиблений в стихію музики , він і тут скоро знаходить вияв своїм творчим талантам. В Перемишльській гімназії В.Матюк організовує музичний гурток . Дуже полюбилися хористам колядки , які він написав і видав. В гімназіїї його люблять всі і гімназисти, і професори.

                                                                         Лунай же,  пісне Матюка виконують учні 9 кл

 

 В1  У 1874році ( у сьмому класі )  В.Матюк створює музику до слів М.Шашкевича « Цвітка дрібная »Історію написання твору розповідав І.Біликовський . Коли  повертався додому понад Сян у грозу. Холодний весняний вітер розколисує сиві хвилі Сяну. Його ярий подих пригинає до ледь пробудженої землі малесеньку квітку, що ніби наперекір розлютованої стихії зими , першою пробудившись , розкрила чар свого життя – цвітіння.

В2  Ця квітка – наша  народна пісня  , яка тягнеться з уст пробудженого галицького люду до світла, до вільного життя.Композитор притив хід, нахилився , гімназійний плащ на хвилю закрив маленьке чудо весни, а згадка зронила слова із Маркіянової «Цвітки»– буря загуде, красазмарніє.Обвіяна холодною долею шукала прихистка і «квітка» Матюка.Я захищу тебе , дам тобі вічність у нескінченності духовного пориву до лету вільного , на крилах найніжніших звуків весни . Здійнялась , наперекір холодній стихії , над землею « Цвітка дрібная « , вирвалась з обіймів холодного вітру і попливла над Сяном, над світом новим життям – піснею.   Композитор заспішив додому. У душі маїлось мелодією скоріше записати ,не розгубити враження.

                         До вашої уваги  звучить «Цвітка дрібная»

В1 Закінчивши гімназію В.М. у 1876-1879 р. навчається в духовній семінарії., там розгортає свою композиторську і хорову діяльність., удосконалюючись в професійних знаннях. , його обирають диригентом  семінарського хору.

 

Лунає пісня українська,
У кожну хату шле любов,
Як кожному до серця мати                   Богдан
Дарує спокій і тепло.

В2  У 1880 році В. Матюк одружується з Юлією Борисович . Піднесений на крилах високого почуття, композитор звертається на той час в Україні музиці жанру – романсу. У 1881 році у Перемишлі підготовлений хоровий концерт страсних пісень за участю хору керованого В.Матюк В цьому році вийшов у світ малий пісенник  для шкіл народних з піснями про Богородицю.                      До вашої уваги  звучить   «О Маріє,  мати Божа»

У 1882 році Віктр Матюк організовує концерт на честь 50 ліття священства  Шашкевича і пише для цієї події твір «гімн в честь  Шашкевича ». У 1884 році В Матюк переїздить до с. Маковиська біля Ярославля (Польща) . Тут видає збірник пісень «Боян» до якої увійшли твори Вербицького , Лаврінського, а такаож Воробкевича. Серед них відомі «Крилець»,З тої гори вискої», «Як ніч м′я покриє».

                                   До вашої уваги  звучить пісня Віктора Матюка «Крилець»

В1    У 1889 році Віктор  Матюк переїздить у с.Карів. Вірний своїй працелюбній вдачі Віктор  Матюк розгортає у селі широку діяльність. Крім своїх обов′язків священика, активно береться за громадську працю. Йому, вихідцеві із простого люду, близькі всі болі селян . Він помагає їм у правовому захисті, їх так мало захищеного, життя. Набувши знань з медицини дає людям лікарської поради. Слава про його добру безкорисливу допомогу розходиться по всій окрузі

 

 Ми без пісень безкрилими були б ,

 Каліками б тинялися по світу .

 Нас би вогонь пожадливо палив          ( Богдан)

 І пилюкою засипав би нас вітер.

 

 В2  Знаючи яку велику роль у пробуджені  пригніченої селянської людності мала б відіграти культура, освіта – з перших днів береться до культурно- освітньої праці у селі . Він організовує просвіту і стає першим її головою. Організовує будівництво у селі першої читальні. Також організовує і очолює рятунковий комітет. Ще одна громадська діяльність якою композитор виховував карівчан до рідних традицій – це веснівки. В ці народні гуляння, що так велично і волелюдно продовжували обходитись у Карові ціле століття, теж частка його великої праці.

                                                             Раз , два діти в гай

В1   Згадували старожили, як дочки священника організовували і вчили сільську молодь тих народних пісенних хороводів. Беручись за руки водили їх по всьому селу. Колишні карівські веснівки -  то було справжнє торжество весни і воскресіння. Велике людське коло у різнобарвних святкових строях, мов живий барвистий вінок, співали «Ти голубко чого тужиш» і чути було далеко, далеко... В Карові співають голубку і до сих пір.

 

А так , коли на серці ляже тінь,

Коли колючий шлях ляга під ноги,

Ми піснею освітим далечінь,

І піснею відгонимо тривоги ,                     Надя

І ми весною духом оживем,

В любов пречисту стежку прокладем .

Вже налиті силою пливем,

І вже ясної долі виглядаєм.

Гаївка « Ми голубку голубили»

 

В2  Віддалений від якихось більших культурних центрів В. Матюк не заспокоює свого прагнення до ширшого мистецького життя. З Карова розходяться у різні сторони на різні адреси листи з обговоренням цілої низки творчих, видавничих і інших громадських питань. Завжди наголошує на потребі розвитку національної культури, зокрема Української Галицької музики. Композитор пише «Декотрі пісні наші сягають часів до християнських : пісні купальні, веснівки, щедрівки, пісні весільні, обжинкові і вони стають найлутшими свідками свободи творчості і поетичності нашого народу. Мелодія у них все ніжна, веселого настрою повна свободи і не видно в ній того придавленого духа, який бачимо і відчуваємо у піснях і думах за часів неволі...» .

 

Пісне рідна, живи в ріднім домі.

Крізь зболений час і духовні руїни                   ( Софія)

Вертайсь, рідна мово,

У серце народу, у душу Вкраїни.

                                    До вашої уваги  звучить пісня Віктора Матюка   

В1   І ще одну теплу сторінку залишив нам у спогад про В. Матюк під час перебування в гостях у композитора  Ярославенка . Пише, що в час його приїзду отець був у полі, а вдома чекали хворі люди. При зустрічі найперше, не знаючи мене, запитав , що мені бракує. Дальша розмова точилась навколо музики і видання творів, серед них і творів М Шашкевича, про відсутність коштів на їх видання про вже видані твори . Щодо характеристики особи композитора Ярославенко сказав «Що Віктор Матюк низкького зросту , але кріпкий, літ яких 55, співає першим голосом, в кімнаті у нього стоїть чорний рояль.»

В2 Завжди у праці , у творчих пошуках, без спочину трудиться композитор для рідної культури, церки , села, всього краю. Вже виношуються нові ідеї , запалюють душу нові творчі задуми, у серці озиваються нові мотиви. Загадується думка написати ще ряд співанників для молоді різного віку. Невблаганна доля вимірює життя своїм вимірами, непідвладними ні житейським прагненням , ні духовним устремлінням людини.

                                                                  Вірш   « Про  о.Віктора Матюка»

В1Такою була історична доля нашого національно-культурного життя в Галичині, в якій несли свою тяжку просвітницьку ношу свідомі  верстви галицької інтелігенції. Під впливом різних течій , під тягарем пануючої чужинецької культури  вони відстоювали свій народ, утверджували його самобутню культуру.

Серед них долав свій шлях і композитор В.Матюк, намагаючись тримати його якнайближче до народно-творчого русла. Чуття духовної спорідненості з простим людом , з його душею-піснею, що прокинулось у нього ще з малих літ, з віком міцніло, набувало переконливості і вже в композиторові – В.Матюкові стало сенсом його життя, творчості.

Пісня – наш паспорт вічний,

Пропуск у білий світ...

Ми не ховали обличчя,

Гордо йшли сотні літ.

Завжди ми накривали

Дружби ясніїї столи.

Нас по піснях пізнавали,

Де б ми такі небули.

Райдуга в небі висне,

Граючи в плесах вод,

Доки живе наша пісня,

Доти живе й народ.

 

 

«Життя Віктора Матюка» виконують учні 9 класу

 

 

На цьому наш виступ закінчено