Відкритий захід " Через терни - до зірок"

Виховний захід

“ Через терни до зірок ”

Мета – ознайомити студентів з неповторним життєписом визначних представників українського народу в космічній епопеї; розвивати пізнавальні здібності студентів і зацікавленість історією космонавтики та її майбутнім; виховувати патріотизм, гордість за співвітчизників, які зробили неоціненний внесок у розвиток світової науки.

Обладнання: виставка студентських малюнків, стінгазет, рефератів, плакати з висловами видатних людей; портрети вчених, космонавтів, фотографії зоряного неба, космічних апаратів; презентація екскурсії  студентів І курсу до музею космонавтики міста Житомира.

 „Феномен Землі як особливої планети у Всесвіті, її унікальність і витончена краса аж ніяк не сумісні з військовою діяльністю людини. І саме там, на земній орбіті, особливо гостро розумієш безглуздість людських дій, які можуть зруйнувати цю красу неймовірними витратами на створення розміщення й збереження ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї та інших видів самознищення людини, безпричинного існування військових блоків як формувань одних груп держав проти інших. Усе це сприймається як злочин людини проти себе, проти життя на Землі…”

                                                                                                                                            Леонід Каденюк

Звучить пісня «Трава у дома» у виконанні групи «Земляни»

Вступне слово:

Весна нас приваблює не тільки своєю красою. В цей час відбувалися визначні фізичні відкриття і події всесвітнього значення.

Так, 12 квітня 1961 року, перемігши силу земного тяжіння, старту­вав перший у світі космічний корабель «Восток», пілотований першою в світі людиною-космонавтом Юрієм Олексійовичем Гагаріним. Для часу, в якому ми живемо, звичними стали польоти різноманітних космічних апаратів, чи не до всіх планет Сонячної системи, люди по­бували на Місяці, зробили грандіозні відкриття. А як людство дійшло до цього? Який внесок українських учених у розвиток космонавтики? Про це ми сьо­годні і дізнаємося.

Людей завжди манили далі,

Їх вічно звали океани,

А космос жив і не спішив.

Він був казковим і страшним…

Ведучий 1.

Вабливе безмежжя космосу, далеке Сонце, близький Місяць, міріади зірок, невичер­пна глибина Всесвіту. З давніх-давен їхня таєм­ничість та незвіданість були об'єктом людського пізнання, людської фантазії. Полинути в блакить земної атмосфери й ще далі в космос, пізнати, що там є та що там відбувається — ось до чого тисячоліттями прагнула людина.

Ведучий 2.

З легенд  давнини ми дізнаємося про перші спроби людини літати. Однією з легенд є легенда про Дедала та його сина Ікара. «Майстер Дедал зробив ве­личезні крила собі й сину Ікару. Вранці злетіли вони в небо. Унизу шумів океан. Угорі підіймало­ся Сонце. Дедал просив сина летіти за ним слідом, бути обережним, не опускатися занадто низько, внизу океан  і його хвилі можуть намочити крила. І не підніматися високо, щоб Сонце не розтопило віск, яким склеєні крила. Але Ікар не чув батька. Його захопила радість польоту, бажання долетіти до Сонця і підійматися все вище й вище. Невдовзі промені Сонця розтопили воскові крила хороб­рого юнака.. Пір'я розсипалося, а мужній Ікар упав у море.

Ведучий 1. Здавна і наші предки тягнулися до зірок, до таємниць Всесвіту. Бо тільки цим, і нічим іншим можна пояснити таку велику попу­лярність народної пісні «Дивлюсь я на небо», де ліричний герой хвилюється: «Чому я не сокіл, чому не літаю?».

(Виконується пісня «Дивлюсь я на небо».)

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю?

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту,

І ласки у зірок, у сонця просить.

У світі їх яснім все горе втопить,

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий, —

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей!

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Ведучий 2. Вступ людства в космічну еру був підготовлений всією його попередньою історією, жагою пізнати нове, раніше невідоме.

Запитання: «Що там за горизонтом?» — ніколи не давало людям спокою. Намагаючись відповісти, людина не шукає матеріальних благ, нею керує сила цікавості, прагнення до пізнання невідомого.

Ведучий 1. Якщо експедиція Колумба відкрила новий континент, назва якого Америка, то космічні дослідження відкрили для людства в мільярди разів більший «кон­тинент» —  космос з усіма його планетами, зорями та іншими утвореннями. Це відкриття настільки велике, що у майбутньому змінить долю людства.

Ведучий 2.  Космонавтика — це одна з тих галузей науки і техніки, куди можуть без­межно вкладатися людські знання. Подальший розвиток космонавтики при­веде до злету інтелектуальної й матеріальної могутності людства.

Студент.

Дзвени, моя розвихрена плането!

Ударила в твій дзвін нова доба...

У Сонця блиску, в спалахах ракети

Планета Марс у гості вигляда.

Як гордо над нескореним простором

Звелись у Всесвіт траси від Землі.

Одвічну мрію пошуків вам, зорі,

Несуть космічні кораблі!

Ведучий 1. Свій внесок у розвиток космічних досліджень зробили вчені різних країн і народів. Мабуть, оте нестримне бажання подолати земне тяжіння, бодай зазирнути за межі пре­красної планети підштовхнуло і наших земляків до геніальних відкриттів. Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк, Костянтин Ціолковський, Сергій Корольов — особистості, які багато зро­били, щоб людство проклало дорогу в космос.

                    Микола Кибальчич          Юрій Кондратюк       Сергій Ковальов         Костянтин Ціолковський

Ведучий 2. Розповідаючи про значний внесок цих українців у створення ракет­но-космічної техніки,  ми мусимо насамперед згадати  про ту наукову базу, яку вони використали. І ось тут необхідно сказати, що до її створення приче­тні ще з XIX століття наші видатні земляки, які були піонерами в розвитку ракетної техніки.

Студентка. Передусім це нащадок славного козацького роду із с. Лютенька Гадяцького району Полтавської області Олександр Засядько, 1779 року народження. Почавши військову кар'єру в чині підпоручика артилерії, Олександр За­сядько дослужився в царській армії до генерал-лейтенанта. Але поряд з вій­ськовими походами він з 1815 року захоплюється конструюванням бойових ракет, вкладаючи в цю справу свої кошти. Вийшовши перший раз у відставку, Засядько понад два

 роки займається експериментами і досягає успіху, сконструював­ши перші зразки запалювальних і гранатних ракет трьох калібрів, а також спеціальну установку для їхнього запуску.

У бою ракети Олександра Засядька були використані в російсько-турецькій війні 1828-1829 рр. Уже в той час вони виготовлялися тисячами, зі спеціальних станин їх можна було запускати по 36 штук одночасно. З лютого 1834 року у зв'язку з погіршенням стану здоров'я О. Засядько вийшов у від­ставку і поселився в Харкові. Помер у 1838 році.

 Ведучий 1. Продовжувачем справи Олександра Засядька слід вважати уро­дженця Чернігівщини Костянтина Костянтинова (1817 чи 1818 року наро­дження).

Студент. Костянтин Костянтинов закінчив створене Засядьком Ар­тилерійське училище в Петербурзі і вже з 1849 року очолив тамтешній ракет­ний заклад, а також водночас керував Охтомським капсульним заводом.

Він побудував ракетний балістичний маятник, за допомогою якого можна було встановити закон зміни швидкості ракети від часу. Крім того, за допомогою цього прила­ду Костянтинов визначав вплив форми і конструкції ракети на її балістичні властивості, заклавши таким чином основи проектування ракет.

З 1861 року К. Костянтинов керував будівництвом ракетного заводу в Миколаєві, а з 1867 року — його роботою. Він створив бойові ракети, які пролітали 4-5 км, розробив технологічний процес виготовлення ракет з авто­матичним контролем і управлінням окремими операціями. Він автор кількох книг, присвячених бойовим ракетами. Помер Костянтин Костянтинов у 1871 році у Миколаєві, де й похований.

Ведучий 2.  Зі стапелів, здійнятих в небо синє,

                     Знов корабель стартує в висоту.

                      І геній наш ні на одну хвилину

                      Не задрімає на його борту.

Ведучий 1. І в електронних щоглах — вітер мандрів,

                    Якими здавна марила Земля.

                    І час, і простір (невід'ємні ж справді)

                    Гойдають легко тіло корабля.

Ведучий 2. Ми кинем якір в місячному морі

                    Й поверхню Марса розгадаєм скоро,

                    Й шлях на Венеру ляже крізь туман.

Ведучий 1. Ми, вершачи накреслення величні,

                    Віднині корабельники космічні.

                    І Всесвіт нам — відкритий океан!

Ведучий 2. Принципово нову для свого часу ідею запуску ракет , проект першого в світі реактивного літального апарата, запропонував у 1881 році  талановитий український винахі­дник Микола Іванович Кибальчич, відомий народоволець, який прожив усьо­го 28 років. Та  за таке коротке життя встиг зробити багато.

Микола Кибальчич. Я, Микола Іванович Кибальчич, народився 19 листопада 1853 року в сім'ї священика, у тихому містечку Короп на Черні­гівщині. Мене з дитячих літ захоплювали політ птахів і зоряне небо. За кресленнями і малюн­ками Леонардо да Вінчі я виготовляв моделі дель­тапланів. Я знав уже і про повітряні кулі. Щоб поглибити свої знання, я їду з України в Петер­бург. Там займаюся наукою і поринаю в рево­люційне життя. Я мріяв про звільнення людини від соціального гноблення і від прикутості до землі. Ракета — керований апарат, важчий за повітря — ось що відкриє людині шлях до неба. Але перше моє відкриття — бомба.

Ведучий 1. Це його бомбою, виготовленою на конспіративній квартирі, 1 березня 1881 р. було вбито царя Олександра II. І Микола Кибаль­чич потрапляє до каземату Петропавлівської фортеці. Експерти на суді не змогли приховати свого захоплення його талантом.

Микола Кибальчич. 10 днів до смерті. Я у ка­мері смертника використовую кожну годину, кожну хвилину, щоб завершити проект апара­та, на якому людина сягне зір.

Думка рветься, думка в'ється,

Наче пташка степова,

Ген на волю з мого серця

Хоче вилитись в словах.

Думка кригу криком ломить,

Думка крильми камінь б'є,

Думка пада, сльози ронить,

Але знов і знов встає.

Ведучий 2. В останні дні свого славетного життя Кибальчич мріяв дати людству проект корабля, на якому можна було б сягнути зір. У страшній камері смертника він бачив зорі. До зір він вів людей.

Микола Кибальчич. «...Перебуваючи в ув'язненні, за кілька годин до своєї смерті, я пишу цей проект. Я вірю у здійснення моєї мрії. Ця мрія підтримує мене в моєму жахливому становищі.  Якщо ж моя ідея після докладного обговорення вченими-спеціалістами буде визнана реальною, то я буду щасливий. Щасливий від того, що зробив ве­личезну послугу вітчизні та людству. Я спокійно тоді зустріну смерть, знаючи, що моя ідея не загине разом зі мною, а існуватиме серед людства, для якого я готовий пожертвувати своїм життям».

Так часом хочеться заснути навіки,

Бо лиш вві сні я вільний і живий:

Орю лани, переливаю ріки,

Долаю верхи простір степовий.

Ні, я не знав, що у людському горі

Найважче те, чим я тепер живу:

Лише у споминах я бачив зорі,

Лише у снах ступаю на траву.

І думка підкрадається тривожна,

Неначе хтось у мене світ украв.

О, люди! Без усього жити можна,

Але не без зірок і не без трав.

Ведучий 1. Тільки під час Жовтневої революції 1917 року в секретному архіві поліції знайшли проект повітроплавального пристрою Миколи Кибальчича. Це його він створив, очікуючи ви­конання смертного вироку.

 Микола Кибальчич не просив помилування. Коли за два тижні перед стратою до тюремної камери ввійшов адвокат і почав благати смертника написати касацію цареві, Кибальчич, не слухаючи свого оборонця, урочи­сто передав йому проект,   у   якому    з

ясністю і простотою були викладені принципи реактив­ної тяги польоту на ракеті. У цьому проекті роз­в'язано ряд нових важливих питань: програмний режим горіння, система подачі палива в камеру згоряння, використання багатокамерних апа­ратів. Його життя обірвалося на двадцять восьмому році. Це вік, коли у людей щасливої долі все ще попереду.

Микола Кибальчич.

Не чекай мене, мамо, додому,

Я у рідний не вернуся край.

Не виходь ти на стежку знайому,

Коли в полум'ї весь небокрай.

Наша вишня в садочку одквітне,

Білим цвітом на землю сипне,

І калина, і квіти, привітні

Будуть згадувать часто мене.

Студент.

Скільки подолала перепон

На своїй дорозі та ракета,

Як була ще мрією поета,

Вченому з'являлась, ніби сон.

Змушена була пробити ґрати,

За якими мучивсь Галілей.

Крізь вогонь, що пожирав людей,

Змушена була промчати...

Мусила пробити на льоту

Темноту, що затвердла,

Скелю лжі, яку не брали свердла,

І царську глупоту.

Що для неї та космічна мла

Після пройдених шляхів облуди!

Тож носити всім планетам буде

Силу світла нашого й тепла!

Ведучий 2.   Автором фундаментальних наукових результатів з теорії руху ракет є   «батько ракетної техніки» Костянтин Едуардович Ціолковський -  видатний учений і винахідник, автор багатьох важливих відкриттів у аеродинаміці, ракетній техніці й теорії міжпланетних сполучень, основоположник космонавтики. Він свої наукові проекти  космічних літальних апаратів запропонував через 15 років після смерті М.І. Кібальчича.

Студент. Його заслуги відомі всім. Але не всі, мабуть, знають, що Костянтин Ціолковський походить з прославленого козацького роду Нали­вайків. Його предки походять з Волині. Батько Костянтина Едуардовича народився у селі Коростятин на Рівненщині. Родичі геніального вченого жили у Львові, Сокалі,, Жидачеві. А брат видатного теоретика космонавтики деякий час так і підписувався: Ціолковський-Наливайко.

К. Ціолковський народився 1857 року в селі Ужевському Рязанської губе­рнії. Після перенесеної в дитинстві тяжкої хвороби майже повністю втратив слух. Учився самостійно, в 1879 році у Москві склав екстерном екзамени на звання вчителя і з 1880 року працював учителем арифметики, геометрії і фі­зики в Боровському повітовому училищі Калузької губернії.

Ціолковський побудував першу в Росії аеродинамічну трубу (1897 р.), на якій здійснив низку важливих досліджень з конструювання нових видів аеропланів. У 1929 році він розробив доволі плідну теорію руху складених ракет двох типів: із послідовним і паралельним з'єднанням ракет.

Ціолковський розв'язав задачу про рух ракети в полі тяжіння і визначив запаси палива, необхідні для подолання сили тяжіння Землі, вивів формулу, що дає змогу розрахувати максимальну швидкість, яку може розвинути ракета. Він є основопо­ложником теорії міжпланетних сполучень, перший вивчив питання про раке­ту —штучний супутник Землі — і висловив ідею про створення позаземних станцій, як проміжних баз для міжпланетних сполучень, детально розглянув умови життя і роботи на ШСЗ та міжпланетних станціях. Його дослідження з ракетної техніки й теорії міжпланетних сполучень стали основою для ство­рення сучасних реактивних апаратів, ракетно-космічної техніки.

Ведучий 1. І ще одна визначна постать у космічній епопеї, яка репрезентує українців: Юрій Кондратюк — ще один гідний син славет­ної Батьківщини. Той, хто за багато  років  до по­льотів людини на  Місяць зробив  для цього відповідні   розрахунки, якими й скористалися американці у 1969 р., відправляючи своїх астро­навтів на цей історичний старт. Про це сьогодні знають у світі. Однак не всі знають про драматич­ну долю нашого видатного земляка, який тривалий час змушений був жити і ввійти в історію космо­навтики під чужим іменем. Двадцять років він про­жив під чужим іменем, під чужим іменем пішов у могилу, під чужим іменем увійшов у безсмертя.

Юрій Кондратюк. Я міг би жити, де є саме лиш небо,

Де Слово і Зоря — одна космічна суть,

Де в центрі Всесвіту вдивляється у себе

Отой, до котрого земні слова несуть.

Я, Олександр Гнатович Шаргей, народився 21 червня 1897 р. в Полтаві. З дитячих літ зазнав розпачу самотності. Моя мама померла, коли мені виповнилося лише чотири роки. А через сім років, пішов із життя і батько. Виховувала мене бабуся. Немов увібравши в себе сили і дух рано померлих батьків, я почав дорослішати на очах, не по літах розвивати свій розум.

Ведучий 2. Ось спогади вчителя Полтав­ської гімназії про свого обдарованого учня: «Він володів дивовижними здібностями в галузі ма­тематики та інших точних наук. Міцно й легко засвоював гімназичний курс, грав зі своїми ро­весниками у футбол, плавав на човні по річці Ворсклі, взимку ганяв на ковзанах, любив жар­ти, рано і на все життя прихилився до музики, багато і вдумливо читав». Скажете — вун­деркінд. Але це не справедливо щодо Олександ­ра. Не маючи статків на розкішне життя, знаю­чи, що підтримки чекати нізвідки, він жив дуже скромно, дорожив кожною хвилиною і кожним шматком хліба, дотримувався мудрого правила: «Коли тобі тяжко — клич на підмогу насампе­ред самого себе».

Юрій Кондратюк. Я ходив затемненими ву­лицями Полтави, а над ними світили зорі. Жив у маленькій із запнутими вікнами хатинці, а вгорі манили зорі. Вони і звабили мене.

Я так їх любив, мої зорі далекі,

Що знав поіменно, як в школі дівчат.

Комусь незбагненні, засвітні парсеки

Були мені ближче, ніж гони левад.

Ведучий 1. Йому мало було земної кулі, тісно. А може, гірко й безрадісно було на планеті. Захо­пившись думкою про політ у космічний простір, він сідає за підручники і самотужки опановує вишу математику, фізику, механіку, астрономію, хімію. Зачинившись у кімнаті, забувши про все на світі, розстеливши на підлозі папір, креслить, визначає, проектує... Так народжувався перший варіант праці з міжпланетних подорожей.

Ведучий 2. У свої 19 закінчив другу Пол­тавську гімназію і вступив до Петроградського політехнічного інституту. Війна перериває на­вчання в інституті, його мобілізують   в армію і зараховують  у   школу   прапорщиків   при     Петро­градському

юнкерському училищі. Тут він закін­чує свій перший рукопис про космічні польоти, в якому науково обґрунтував спосіб подолання земного тяжіння ракетою з триступінчастим реактивним двигуном і вивів формулу руху цієї ракети. Пізніше він зізнався Ціолковському.

Юрій Кондратюк. Над питанням міжпланет­них сполучень я працюю вже 12 років. З 16-річного віку, відтоді, як я визначив здійснен­ність вильоту із Землі, досягнення цього стало метою мого життя.

Ведучий 1. А далі ніби якийсь фатум, силь­ніший від земного тяжіння, стримував його кос­мічну прозорливість. Починаючи з 1917 р. й до самої загибелі, життя Олександра Шаргея — це суцільний калейдоскоп знегод, поневірянь, кру­тих поворотів, драматичних подій. Він воював у складі царської армії, потім був насильно мобі­лізований денікінцями, втікав з армії... Саме тоді, щоб уникнути переслідувань за офіцерську службу в білій армії, він змінює прізвище Шаргей на Кондратюк. Пізніше Юрій Васильович Кондратюк працює кочегаром, машиністом, ме­ханіком на млині і цукровому заводі, на елева­торному господарстві, де конструює та впровад­жує нове обладнання.

Юрій Кондратюк.

Не вірю сам, що все я пе­режив —

Зловтішне горе, ворогів і смерть;

В наручниках диктаторський режим

Штовхав мене в тюремну круговерть.

Я скибу хліба жадібно з'їдав

І ночував самітно під кущем.

Душі моєї заблукана біда

З вовками завивала між дощем...

Ведучий 2. Однак космічна тематика зали­шається для нього головною. У 1929 р. побачить світ книжка Ю.Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів». Тут є все: від даних ракети, формули перевантаження і типів траєк­торії — до загальних перспектив освоєння кос­мосу. Книжка вийшла тиражем лише 2000 при­мірників, один із них Ю.Кондратюк надіслав Ціолковському, який потім писав: «Сорок років я працював над реактивним двигуном і думав, що прогулянка на Марс почнеться через багато сотень літ. Та строки міняються. Я вірю, що ба­гато хто з нас стане свідком заатмосферної по­дорожі».

Ведучий 1. І ось 16 липня 1969 р. з мису Кеннеді стартувала ракета «Сатурн», несучи до Місяця корабель «Аполлон-11». Через 103 год польоту, 20 липня, корабель зробив посадку в районі моря Спокою, і 21 липня перша людина ступила на поверхню Місяця. Це був Ніл Армстронг. Через 20 хв до нього приєднався другий астронавт Едвін

Олдрін. Один із керівників про­грами Джон Хубольт визнає, що політ перших у світі американських астронавтів здійснено за «трасою Кондратюка». Юрій Кондратюк не дожив до здійснення своїх ідей, він загинув у лютому 1942 р. під час оборони Москви.

Юрій Кондратюк.

Сонце сідає,

Немов жар-птиця, —

Я в ріднім краї

Чи тільки сниться?

Рідна хатина

У білім цвіті

Стоїть, єдина

На цілім світі.

Кличе здалека,

Як рідна мати,

Вже і лелека

Став клекотати.

Кличе додому

З чужого краю,

Де я в тяжкому

Смутку вмираю.

Рідну хатину

Я серцем бачу

Й на Україну

Лину і — плачу.

Ведучий 2. Непросте життя у звичайної людини. А в ученого-першопрохідця воно склад­ніше стократ... Але щоб геній працював і жив за чужим паспортом, щоб зовсім не дбав про славу власного імені — це трапилося чи не вперше у світі! Звісно, тут були свої переплетіння долі, яких ніхто досі не наважився висвітлити. І ми раді, що великому вченому, який стільки зробив для рідної Вітчизни й усього людства, вдячні співвітчизники повернули його справжнє прізвище.

Студент.  Шукаєм подвигів у древності,

Шукаєм їх по всіх світах,

Вони ж ... у нашій сьогоденності,

Як непомітний сірий птах.

І світ летить кудись до вирію

Хвилинами на терезах.

Меланхолічно час одмірює

Століть минулих вічний прах.

Ведучий 1. Україно! Рідний краю! Золота чарівна сторона! Земля, яка подарувала людству геніїв. Хтось сказав, що генії вмирають на Землі від вибуху власних сердець. Ні. Генії живуть вічно. Вогонь їхніх сердець не згасне!

          Ведучий 2. Не цураймося неба законів!

Бо не знаєм, що буде за мить,

Світ з молекул, протонів, нейтронів

Несподівано може згоріть.

Ведучий 1. Не цураймося Радості Духа,

 Щоб не впасти, йдучи до мети.

 Зупинімось на мить, щоб послухать

Дивний голос для всіх з висоти.

Ведучий 2. Коли йдеться про розвиток ра­кетно-космічної техніки в колишньому СРСР, то, як правило, світ пов'язує це з ім'ям видатно­го творця практичної космонавтики академіка Сергія Корольова, під керівництвом якого був запущений перший в історії людства штучний супутник Землі. Його, до речі, сприймають як представника російського народу і  мало хто знає, що Сергій Корольов українець. Свою прина­лежність до нашого народу він засвідчив власно­ручно, заповнюючи анкету при вступі до Київ­ського політехнічного інституту в 20-ті роки.

Сергій Корольов.  Мене питають: —

Хто ти є і звідки? —

Відповідаю: родом з України.

Мої батьки і мого роду свідки

Пройшли в народах зміни-переміни.

Але не зникли! Доля в нас така,

Яку любов плекає тільки з болем, —

Якщо в собі ти зрадив козака,

На цій землі стаєш перекотиполем.

  Я, Сергій Павлович Корольов, народився у Житомирі 12 січня 1907 р. Закінчивши першу Одеську будівельну профшколу, у 1924 р. всту­пив до Київського політехнічного інституту. І саме тут, у Києві, вперше самостійно піднявся в небо на планері. І тут, у Києві, зазнав і першої авіакатастрофи. На щастя, залишився неушкодженим, але з того часу протягом усього життя збирав «чорний» альбом — фотознімки аварій, портрети загиблих друзів.

Вважав, що це завж­ди має бути перед очима. Аби працювати так, щоб не було аварій, щоб не гинули друзі. Щоб поверталися з орбіти космонавти...

У 1930 р. почав працювати в Центральному аеродинамічному інституті. Особисті контакти з Ціолковським, вивчення його праць у галузі аеродинаміки, ракетної техніки й теорії міжпла­нетних сполучень, спільна праця з одним із ос­новоположників і винахідників у галузі ракет­ної техніки Ф.А. Цандером сприяли початку фун­даментальних наукових досліджень. У 1934 р. видав працю «Ракетний політ у стратосфері». Розробив багато проектів керованих ракет, ра­кетопланів, балістичних і геофізичних ракет, ракет-носіїв.

Ведучий 1.  Титанічний подвиг С.П.Корольова для майбутнього людства був можливий за чіткої й злагодженої роботи багатьох колективів, на чолі яких стояли й інші наші земляки.

Ведучий 2. У зв'язку з цим насамперед хотілося б на­звати академіка Михайла Янгеля, який народився 7 листопада 1911 року у селі Зирянове Іркутської області в родині переселенців із Чернігівщини. Закінчив у 1937 році Московський авіаційний інститут. З 1954 року він керує конструкторським бюро в Дніпропетровську. Там, на «Південмаші», Михайло Кузьмич створив новий напрямок і свою школу з конструювання ракет і космічних апаратів різного призначення, зробив вагомий внесок у ви­вчення верхньої атмосфери та навколишнього космічного простору за про­грамою «Космос», «Інтеркосмос».

Ведучий 1. До цієї славної плеяди творців космічної техніки належить ще один наш земляк — академік Володимир Челомей , що народився ЗО червня 1914 року в місті Сідлець на Українському Підляшші (тепер — Польща) в учительській родині. Дитинство і юність пройшли в Полтаві, з 1926 року йо­го життя пов'язується з Києвом, куди переїхали батьки.

Він — «батько» ракети-носія «Протон», за допомогою якої були виведені в космос космічні кораблі «Со­юз», «Мир», «Прогрес», автоматичні станції «Вега» для вивчення Венери, комети Галлея. З 1974 року В. Челомей — член Міжнародної академії астрона­втики.

Ведучий 2. До піонерів ракетно-космічної техніки ми відносимо й видатно­го українця — Валентина Глушка з Одеси, 1908 року народження. Основні теоретичні й експериментальні дослідження Валентина Петрови­ча Глушка були націлені на створення й розвиток рідинних ракетних двигу­нів та космічних апаратів. Він створив перший у світі електротермічний ра­кетний двигун, перші в СРСР рідинні ракетні двигуни.

Під керівництвом В. Глушка створено двигуни, які встановлювалися на ракетах-носіях «Восток», «Космос», «Протон».

Ведучий 1. Але ім’я С.П. Корольова — найвидатнішого конструктора ракетно-космічних систем, які за­безпечили дослідження космічного простору, буде навічно вписане золотими літерами в історію світової цивілізації. Бо саме під його керів­ництвом було здійснено запуск першої безпілот­ної крилатої ракети ще у далекому 1934 році.

Ведучий 2. Він керував запуском першого штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 року, який піднявся на висоту 947 км і 92 дні літав навколо нашої планети і став початком кос­мічної ери на Землі.

3 листопада 1957 р. – другий штучний супутник Землі із собакою Лайкою літав 5 місяців і 11 днів. Це дало підставу стверджувати, що живі організми можуть жити в космосі.

Ведучий 1.  Під керівництвом С.П. Корольова у 1959 році перша автоматична станція типу «Луна» досягла Місяця. Пізніше він керував запуском автоматичних міжпланетних станцій «Луна-5», «Луна-9», «Венера-2», «Венера-3».

А 15 серпня 1960 року, після 17 обертів, благополучно приземлився. космічний корабель із двома собаками Білкою і Стрілкою, мишами, живими рослинами.

Ведучий 2. Але чи не найбільшим досягненням ученого є підго­товка і керування польотом першого пілотовано­го космічного корабля «Восток-1» 12 квітня 1961 року першим космонавтом Юрієм Олексійовичем Гагаріним, що здійснив вікову мрію людства, зробивши свій перший виток навколо Землі.

Виконується пісня О. Пахмутовоїна слова М. Добронравова

«Знаєте, яким він хлопцем був»

Знаєте, яким він хлопцем був,

Той, хто першим космосу сягнув?

 ...Крізь вогонь і грім

Друзям всім земним

Тихо й просто мовив він...

 Приспів:

Він сказав: «Поїхали!»,

Дружньо помахав,

Ніби вздовж по Пітерській, Пітерській

До зір попрямував.

Знаєте, яким він хлопцем був!

Він полям на вірність присягнув!

З простору  степів Шлях до зір відкрив —

Хто ще землю так любив?

Приспів.

Знаєте, яким він хлопцем був?

 Вічну славу за життя здобув...

 До ясних вершин

 Ніжний, мужній син

 Ніс, як Данко, серце він.

 Приспів.

 Знаєте, яким він хлопцем був?

 Ні, ніхто цей подвиг не забув!

 Чуєш, знов гримить,

 Бачиш світлу мить:

 Знов у небо він летить.

Приспів.

Каже він: «Поїхали!» —

Зіркою між зір,

Ніби вздовж по Пітерській, Пітерській

Летить в космічний вир!

Ведучий 1. 12 квітня 1961 року мрія людства здійснилася! Людина у космосі, Юрій Гагарін!. Ці слова заполонили теле- і радіоефір!

 Ведучий 2. Люди плане­ти Земля, тамуючи подих, стежили за першим космічним польотом. Він тривав близько 2 годин (108 хвилин), але усім здався вічністю. Це було таке свято, яке можна порівняти хіба що з Днем Перемоги!

Ведучий 1. На вулицю виходили люди. Сльози радості, крики «Ура!», «Даєш космос», «Юрій Гагарін», транспаранти. Люди йшли по коліях трамваїв, зупиняли транспорт, обнімали один одного, віта­ли з Перемогою.

Ведучий 2. Земляни ніколи не забудуть той святковий день, коли мрії людини про політ до зірок стали реальними.

Подвиг Юрія Гагаріна записаний золотими літерами в книгу історії космонавтики.

А день 12 квітня  став Всесвітнім днем авіації і космонавтики.

(Виконується пісня «Марш космонавтів». Муз. В. Мураделі,

 сл. Є.Долматовського.)

На душі і тривожно й щасливо,

Досягли ми своєї мети:

Неможливе вже стало можливим —

Нам відкрилися інші світи.

Тільки ми б до їх меж долетіть не змогли,

Якби серце не грів рідний голос з імли:

Приспів:

 «Я — Земля,

Я синів і дочок проводжаю

В осяйний зорепад.

Кожен з вас хай до сонця злітає

І щасливо вернеться назад!»

Покидаєм домівку одвічну,

Щоб донести в міжзоряну синь

Нашу мрію і правду величну,

І земний наш привіт і уклін,

Щоб у Всесвіті лунко летів через даль

Голос, повний тепла,

Довгожданий сигнал:

 Приспів

Летимо на космічні причали,

З нами разом в далекій путі

Ті, що мужньо життя віддавали,

Щоб Землі нашій вічно цвісти.

Хай звитяжно звучать і для них, і для нас

Командирські слова, материнський наказ:

Приспів

Студент.

Літають у небі літаки,

Наш курс — на Місяць, на Венеру.

Людина в космос піднялась,

Ми підкорили стратосферу.

Ми живемо в космічний час,

В нас мрії і серця крилаті.

І в небі прославляють нас

Колумби космосу завзяті.

Ведучий 1.  Як і серед творців космічної техніки, так і серед  космонавтів світу, українців було багато, по­чинаючи з Павла Поповича (народився поблизу Білої церкви в Київській області) — перший український космонавт -  четвертий космонавт Землі і восьмий у світі, який свій перший політ здійснив ще в 1962 році, а згодом — у 1974. Слідом за ним космічні вер­шини підкорили:

Ведучий 2. А з 19 листопада по 4 грудня 1997 року у складі міжнародного екіпажу здійснив політ на американському кораблі багаторазового використання «Колумбія» грома­дянин незалежної України, 46-річний Леонід Костянтинович  Каденюк. Разом з американськими та японськи­ми астронавтами він протягом 16 діб перебував на орбіті, проводячи біологічні експерименти.

Леонід Каденюк. Я, Леонід Костянтинович  Каденюк , народився 28 січня 1951 року в сім'ї сільських вчи­телів у селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області. Школу закінчив зі сріб­ною медаллю. Ще зі шкільної парти мріяв про космос

По закінченні школи поступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища на спеціальність «пілотування й експлуатація літальних апаратів». Після закінчення учи­лища на «відмінно», працював там же пілотом-інструктором, а в 1976 році після жорсткого відбору потрапив у загін космонавтів Зоряного містечка.

 З 1978 до 1983 року — космонавт - випробовувач,  із 1984 до 1988 року — пілот-випробовувач військових повітряних сил СРСР; з 1988 року — космонавт - випробовувач багаторазової космічної системи «Бу­ран». У 1989-ому закінчив пілотно-будівельний факультет Московського авіаційного інституту, здобув кваліфікацію інженера - механіка. У 1990-1992 роках пройшов підго­товку як командир корабля «Союз-ТМ». Із 1996 року — молодший науковий співробіт­ник інституту ботаніки НАН України.

Ведучий 1.  «Коли у 1994 році президенти України і США підписали угоду про політ на «Колумбії», у нас не було кандидата, — зізнався заступник директора Національного космічного агентства України Едуард Кузнецов. — Оголосили конкурс, в якому взя­ли участь понад 30 чоловік. Каденюк був тоді полковником російської армії і жив у Зоряному Містечку під Москвою. Дізнавшись, що є шанс полетіти в космос, залишив службу і приїхав до Києва». (Газета «Факти». 22 листопада 2002 р.)

Леонід Каденюк.  У політ взяв із собою державний прапор України — символ нашої держави, «Кобзар» Т. Г. Шевченка, касети із записами пісень у виконанні Назарія Яремчука, Софії Ротару, Павла Дворського, капсулу з землею із батьківського обійстя.

Ведучий 2.  Факт участі українського космонавта у польоті на кораблі «Колумбія» свідчить, що Україна є космічною державою.

Отже, космічні дослідження і освоєння космічного простору в Україні — один з найважливіших проявів сучасної науково-технічної революції, одне з найвагоміших досягнень людсько­го генія.

Ведучий 1.   XX століття назавжди увійде в історію людства, як століття виходу людини в космічні простори.

XXI століття принесе надзвичайні результати  в освоєнні космосу. І Україна займе там вагоме місце, оскільки дослідження в області космонавтики продовжують розвивати в незалежній Україні.

Ведучий 2.

Прекрасний наш зелений світ,

Ще кращим стане в плині літ.

І міжпланетні кораблі,

Немов трамваї, стануть звичні.

Ведучий 1.

У час дозвілля будь-куди

Лети, пливи чи пішки йди!..

Найдужче дальня даль чарує.

Ми по галактиці мандруєм!

Ведучий 2.

Чумацьким Шляхом крок у крок

Ідуть земляни між зірок.

А в надвечір'ї при вогні

Влаштуються туристи —

В космічній млі земні пісні

Дзвенять напрочуд чисто.

Ведучий 1.

Героям космічної ери,

Вершителям слави, чудес

У Всесвіт розчинено двері,

Розірвано пітьму небес.

Ведучий 2.

Злітати їх фізика вчила,

Наука їх в вись піднімає.

Астрономія розправила крила,

А корабель далі помчав.

Ведучий 1.

Ми раді, ми горді по вінця

За нашу космічну сім'ю!

Злітайте до самого Сонця    .

І повертайтесь на Землю свою!

Звучить пісня «Трава у дома» у виконанні групи «Земляни»