Виховна година «Без верби і калини нема України»

Нетішинська  загальноосвітня  школа І-ІІІ  ступенів №2

 

 

 

 

 

 

 

         Без верби і калини нема України.

 

 

 

 

 

 

                                                            Підготувала Стремедловська Л. Л.,

                                                                         вчитель початкових класів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Без верби і калини нема України.

Мета: Формувати пізнавальний інтерес учнів. Розширити знання дітей про національні символи України. Розвивати творче мислення, зв'язне мовлення. Виховувати повагу до народних звичаїв та традицій.

Обладнання: вишитий рушник, калинові гілки, портрет Т. Г. Шевченка, кошик із калиновими гронами, сопілка; фото – верба, вербові котики.

 

Червоні кетяги калини.

Горять вогнями усіма.

Без калини нема України.

Без народу Вкраїни нема.

 

І сторінка. Калина – це рослина – оберіг.

Колись давним-давно в Україні дуже шанували калину. Не було хати біля якої б не ріс цей кущ. Як забіліють квіти навесні, дівчата ними коси заквітчають. А вже коли кетяги достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш селом, а хати неначе в коралах, червоніють густими намистинками до пізніх заморозків.

В Україні існував гарний звичай: коли в сім'ї народжувалася дівчинка – обов’язково біля хати садили кущ калини, щоб вродливою була.

Калина росте скрізь. Колись на луках поблизу міст і сіл росли суцільні калинові гаї. Тому в Україні багато населених пунктів з поетичною назвою Калинівка. Назви залишилися, а самої калини стало менше. Звідки ж походить назва цієї рослини?

Легенда про калину

То було давним-давно. В одному селі жила дуже красива дівчина, яку звали Калиною. Любили її люди за добре серце. Одного разу на село напали вороги. Жителі села встигли сховатися в байраку. Тільки Калинка залишилася в селі. Татари схопили дівчину і наказали показати, де сховалися односельці, щоб узяти людей у полон. Калина завела загарбників у дрімучий ліс.

Зблиснула шабля, загинула хоробра дівчина, але і вороги не знайшли вороття. Там, де впала на землю дівоча кров, виросли калинові кущі. Укрилися кущі білим цвітом, а коли осипався цвіт, заблищали на кущі ягоди, а в кожній ягідці – зернятко, як маленьке сердечко.

І назвали люди той кущ калиною.

Калина і Україна нероздільні. Калина полюбила українську землю, де має найбільш сприятливі умови для зростання, а народ України цінує її за пишну вроду і цілющі властивості.

• Ось подивіться, що є у моєму кошику! Що це? ( Ягоди калини ) .

• А чи бажаєте ви покуштувати ці ягідки? ( Так ).
• Діти, а які вони на смак? ( Кислі, трохи гіркуваті ).
• Ягоди калини дуже корисні. Вони лікують

Дуже любив калину Тарас Шевченко. В Кирилівці, поряд з хатою Шевченків, росте і досі величезний кущ калини – такий же, як той, в якому іноді ночував малий сирота Тарас.

У багатьох віршах Шевченка оспівана калина – і як дівчина-красуня, і як неодмінна деталь рідного пейзажу, і як матір – Україна.

Учень: Тече вода з-під явора.

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Учениця: Защебече соловейко

В лузі на калині.

Заспіває козаченько

Ходя по долині.

Учень: Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

 

Сенкан

Що?    Калина

Яка?    Розкішна, чепурна

Що робить?    Біліє, червоніє, лікує

      Вона – родинний оберіг

      Вона – символ України.

 

Учні читають вірш А. Листопад "Посадіть калину"

 

Посадіть калину

Коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину…

на городі,

щоб розквітнула земля!

Із роси – пречиста врода,

з неба – почерк журавля.

Посадіть калину…

коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина –

буде честь їй і хвала.

Посадіть калину…

Коло хати,

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Синє небо,

золоте поле,

Посадіть калину

коло школи.

А щоб цвіт її не стерся,

не зів'янув в спориші,

посадіте коло серця,

щоб цвіла вона в душі.

 

ІІ сторінка Верба – одвічний символ України

Одне з найулюбленіших дерев українського народу – верба.

- А що вам відомо про вербу?

Учень: З розповіді батька я дізнався, що із верби в Україні здавна робили музичні інструменти кобзи і бандури.

Учениця: Моя матуся розповідала, що верба цілюще дерево, дарує людям багато ліків: рутин, аспірин, саліцилову кислоту.

Учень: А мій батько розповідав, що кожний запорізький козак брав з собою в похід вербову ложку.

Учениця: А я хочу сказати, що в Україні є справжнє свято верби. Називається воно Вербна неділя.

Верба – вічний символ України. Справді, важко уявити нашу землю без верби. Тут зростає її понад тридцять видів – берегами річок, ставків і озер, біля криниць і озер. Своїм корінням верба зміцнює круті схили та греблі; її висаджують обабіч шляхів, на левадах, луках, галявинах. Під тихими, кучерявими вербами колись збиралась молодь. Із верболозу плели чудові кошики, колиски, меблі.

Про вербу – тиху, журливу, беззахисну – народ склав безліч пісень та легенд. Не обминули її увагою поети. Ніжною, засмученою, трепетною постає верба у віршах Т. Шевченка.

Учень: А верби ген понад ставами

Тихенько собі купають

Зелені віти...

Учениця: І досі сниться: під горою,

Між вербами та над водою

Біленька хаточка...

Учень: ... Степи, лани мріють

Між ярами над ставами

Верби зеленіють...

Перебуваючи на засланні, в степах біля Кос-Аралу, Кобзар посадив вербову гілочку. Поливав, доглядав – і виросла верба йому на втіху. У наші дні Шевченкова верба стала реліквією. Козаки дуже шанують і оберігають її.

Учні читають вірш "Без верби і калини"

Хто свій рід забуде, рідних маму й тата,

Той хай не вертає до своєї хати.

Пам’ятаю, мамо, твоє тихе слово,

Що воно учило добру і любові.

У вербі, дитино, сонце прокидається,

На гілках калини діти колихаються.

Опустила віти червона калина,

Тихо шепче з вітром верба й тополина.

А до мене знову мамин голос лине:

"Без верби й калини нема України."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Без верби і калини нема України.

Мета: Формувати пізнавальний інтерес учнів. Розширити знання дітей про національні символи України. Розвивати творче мислення, зв'язне мовлення. Виховувати повагу до народних звичаїв та традицій.

Обладнання: вишитий рушник, калинові гілки, портрет Т. Г. Шевченка, кошик із калиновими гронами, сопілка; фото – верба, вербові котики.

 

Червоні кетяги калини.

Горять вогнями усіма.

Без калини нема України.

Без народу Вкраїни нема.

 

І сторінка. Калина – це рослина – оберіг.

Колись давним-давно в Україні дуже шанували калину. Не було хати біля якої б не ріс цей кущ. Як забіліють квіти навесні, дівчата ними коси заквітчають. А вже коли кетяги достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш селом, а хати неначе в коралах, червоніють густими намистинками до пізніх заморозків.

В Україні існував гарний звичай: коли в сім'ї народжувалася дівчинка – обов’язково біля хати садили кущ калини, щоб вродливою була.

Калина росте скрізь. Колись на луках поблизу міст і сіл росли суцільні калинові гаї. Тому в Україні багато населених пунктів з поетичною назвою Калинівка. Назви залишилися, а самої калини стало менше. Звідки ж походить назва цієї рослини?

Легенда про калину

То було давним-давно. В одному селі жила дуже красива дівчина, яку звали Калиною. Любили її люди за добре серце. Одного разу на село напали вороги. Жителі села встигли сховатися в байраку. Тільки Калинка залишилася в селі. Татари схопили дівчину і наказали показати, де сховалися односельці, щоб узяти людей у полон. Калина завела загарбників у дрімучий ліс.

Зблиснула шабля, загинула хоробра дівчина, але і вороги не знайшли вороття. Там, де впала на землю дівоча кров, виросли калинові кущі. Укрилися кущі білим цвітом, а коли осипався цвіт, заблищали на кущі ягоди, а в кожній ягідці – зернятко, як маленьке сердечко.

І назвали люди той кущ калиною.

Калина і Україна нероздільні. Калина полюбила українську землю, де має найбільш сприятливі умови для зростання, а народ України цінує її за пишну вроду і цілющі властивості.

• Ось подивіться, що є у моєму кошику! Що це? ( Ягоди калини ) .

• А чи бажаєте ви покуштувати ці ягідки? ( Так ).
• Діти, а які вони на смак? ( Кислі, трохи гіркуваті ).
• Ягоди калини дуже корисні. Вони лікують

Дуже любив калину Тарас Шевченко. В Кирилівці, поряд з хатою Шевченків, росте і досі величезний кущ калини – такий же, як той, в якому іноді ночував малий сирота Тарас.

У багатьох віршах Шевченка оспівана калина – і як дівчина-красуня, і як неодмінна деталь рідного пейзажу, і як матір – Україна.

Учень: Тече вода з-під явора.

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Учениця: Защебече соловейко

В лузі на калині.

Заспіває козаченько

Ходя по долині.

Учень: Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

 

Сенкан

Що?    Калина

Яка?    Розкішна, чепурна

Що робить?    Біліє, червоніє, лікує

      Вона – родинний оберіг

      Вона – символ України.

 

Учні читають вірш А. Листопад "Посадіть калину"

 

Посадіть калину

Коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину…

на городі,

щоб розквітнула земля!

Із роси – пречиста врода,

з неба – почерк журавля.

Посадіть калину…

коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина –

буде честь їй і хвала.

Посадіть калину…

Коло хати,

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Синє небо,

золоте поле,

Посадіть калину

коло школи.

А щоб цвіт її не стерся,

не зів'янув в спориші,

посадіте коло серця,

щоб цвіла вона в душі.

 

ІІ сторінка Верба – одвічний символ України

Одне з найулюбленіших дерев українського народу – верба.

- А що вам відомо про вербу?

Учень: З розповіді батька я дізнався, що із верби в Україні здавна робили музичні інструменти кобзи і бандури.

Учениця: Моя матуся розповідала, що верба цілюще дерево, дарує людям багато ліків: рутин, аспірин, саліцилову кислоту.

Учень: А мій батько розповідав, що кожний запорізький козак брав з собою в похід вербову ложку.

Учениця: А я хочу сказати, що в Україні є справжнє свято верби. Називається воно Вербна неділя.

Верба – вічний символ України. Справді, важко уявити нашу землю без верби. Тут зростає її понад тридцять видів – берегами річок, ставків і озер, біля криниць і озер. Своїм корінням верба зміцнює круті схили та греблі; її висаджують обабіч шляхів, на левадах, луках, галявинах. Під тихими, кучерявими вербами колись збиралась молодь. Із верболозу плели чудові кошики, колиски, меблі.

Про вербу – тиху, журливу, беззахисну – народ склав безліч пісень та легенд. Не обминули її увагою поети. Ніжною, засмученою, трепетною постає верба у віршах Т. Шевченка.

Учень: А верби ген понад ставами

Тихенько собі купають

Зелені віти...

Учениця: І досі сниться: під горою,

Між вербами та над водою

Біленька хаточка...

Учень: ... Степи, лани мріють

Між ярами над ставами

Верби зеленіють...

Перебуваючи на засланні, в степах біля Кос-Аралу, Кобзар посадив вербову гілочку. Поливав, доглядав – і виросла верба йому на втіху. У наші дні Шевченкова верба стала реліквією. Козаки дуже шанують і оберігають її.

Учні читають вірш "Без верби і калини"

Хто свій рід забуде, рідних маму й тата,

Той хай не вертає до своєї хати.

Пам’ятаю, мамо, твоє тихе слово,

Що воно учило добру і любові.

У вербі, дитино, сонце прокидається,

На гілках калини діти колихаються.

Опустила віти червона калина,

Тихо шепче з вітром верба й тополина.

А до мене знову мамин голос лине:

"Без верби й калини нема України."