Виховна година "День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни"
Виховна година на тему:
«День пам’яті українців,
які рятували євреїв під час Другої світової війни»
Розповідь вчителя:
- Людяність і жорстокість... Між цими характеристиками людської поведінки - вся історія людства. З спрадавна людина нотує минуле, й світова історична бібліотека містить мільйони томів. Що нотуємо? Імена переможців та переможених, жорстокі вбивства й катування, хитрість і підступність, винаходи зброї (кожен наступний знищує дедалі більше людей), кількість жертв, зразки військового мистецтва... У цій зафіксованій на письмі історичній пам'яті - всупереч реальним подіям - обмаль досвіду людської солідарності і жертовності. Чому? Мабуть, тому, що психологічна напруга людського вибору непоказна. Певне, й тому, що далеко не кожен, хто врятував життя іншій людині, готовий і може про це розповісти.
14 травня оголошено Днем пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?
Може, й бачить, та помага, як і оті гори
Предковічні... («Сон»)
Т. Г. Шевченко
За нелюдських умов війни, геноциду важко сподіватись на людяний вибір людей. Виживання у будь-який спосіб стає домінантною динамікою абсолютної більшості практично в кожній країні, на різних етапах історії. У ті важкі роки окупована нацистами Україна була одним із місць масових репресій проти євреїв і знищення їх. Багато українців рятували євреїв, своїх знайомих, сусідів чи й сторонніх, від концтаборів і смерті, хоча за це нацисти жорстоко карали, також і смертю.
Героїв, які чинять опір злу, не буває багато. Випадки рятування євреїв не були та не могли бути численними. Сміливість та самопожертва, яких вимагало таке рятування, виявлення справжнього героїзму є непересічним явищем, він не може бути «масовим». Натомість в Україні нараховуються тисячі таких подвигів людськості.
Таких героїв називають «Праведники народів світу»; це – почесне звання, що присвоюється від імені Ізраїлю відповідно до Закону про увічнення пам’яті мучеників і героїв (1953 рік) представникам різних національностей та віросповіданнь.
Сам вислів «Праведник народів світу» є раввіністичним терміном, який взято з єврейського закону (Талмуду та ін.). Так називають неєвреїв, які дотримуються основних біблійних заповідей. Яд Вашем (з івриту - «Пам'ять та ім'я») використовує цей вислів по відношенню до неєвреїв, які протягнули руку допомоги євреям у важкі часи. В законі про «Яд Вашем» використовується саме це значення: «Праведниками народів світу є люди, які ризикували своїм життям заради рятування євреїв».
“Той, хто врятував одну душу, врятував світ”. Ці слова вигравійовано на медалі, яку отримує «Праведник народів світу».
Станом на 1 січня 2020 року державний Ізраїльський Центр пам'яті жертв Голокосту в світі "Яд Вашем" востаннє оновлював свою статистику, в переліку удостоєних цього звання з України нараховувалося 2659 людей – це четверта найбільша кількість за країнами світу.
Почесне звання "Праведник народів світу" надається, якщо висунута єврейською спільнотою кандидатура відповідає наступним вимогам за існування наступних умов:
1) здійснення активних вчинків задля врятування євреїв, навіть якщо ці дії виявилися безуспішними через незалежні від рятівника обставини;
2) за реальної загрози життю рятівника, пов'язаної з такими діями;
3) за безкорисливості, тобто при рятуванні євреїв без отримання або очікування винагороди;
4) якщо під час операції з рятування, а також до неї та після неї рятівник не завдав шкоди ін. євреям або неєвреям;
5) за наявності достовірних свідчень.
За добу нацизму було знищено близько 6 млн євреїв. Понад 1,4 млн загиблих припадає на Україну.
Рятування євреїв відбувалось різними методами:
1) переховуванням від нацистів та колаборантів;
2) наданням фальшивих (чи справжніх чужих) документів або видачею посвідчень зі зміненими іменами представниками Церкви;
3) організацією втечі з гетто або таборів;
4) переправленням євреїв до партизан. загонів та в безпечні місця.
За попередніми даними, на теренах України представниками різних національностей було врятовано понад 17 тис. євреїв. Серед українських «Праведників народів світу» — люди різних соціальних та етнічних груп, віпросповідань, професій тощо.
Неписьмений Антон Сухінський, який підтримував переписку з врятованими з родини Цайгер, мальючи їм квіточки замість листа. Лікар та директор дитячого будинку у Києві Ніна Гудкова. Хуторяни Вовкотруби, що врятували декілька єврейских родин від погрому та масових вбивст євреїв міста Золочів. Партизанка Ніна Богорад, яка допомогала втікачу з концтабору «Уманьска Яма», єврею Якову, та після війни стала його дружиною. Родина Глаголєвих: їх батько, Олександр, священик та фахівець з давньо-іудейської віри був запрошеним експертом на “справі Бейліса” та зупинив погром, та був духовником родини Булгакових, а онук Миколай Глаголєв врятував у роки Голокосту пять єврейських жінок.
Як свідчать архівні документи ізраїльського меморіального комплексу "Яд Вашем", більшість прикладів порятунку починалася випадково. Дехто з майбутніх «Праведників» спершу ставав свідком переслідувань та катувань й прагнув допомогти жертвам, до когось майбутні порятовані зверталися напряму. У таких випадках рятівники поставали не лише перед непростою дилемою, але й мали прийняти рішення миттєво, часто інстинктивно. Іноді ж процес порятунку розвивався поступово: надавши їжу та притулок на кілька діб між родинами рятівників та порятованих зав’язувалась тепла дружба й тоді "Праведники" раз по раз ризикували життям задля допомоги нужденним.
У Східній Європі цей ризик був найвищим. За переховування євреїв нацисти карали винищенням цілої сім’ї рятівника. Про це сповіщали численні листівки на вулицях, офіцери СС регулярно навідувалися з перевірками. У Західній Європі "Праведникам" у разі викриття загрожувало заслання до концтаборів. Таким чином обидві сторони жили у постійному відчутті страху: їх могли видати сусіди або ж "винюхати" есесівські вівчарки. Для багатьох це означало потребу змінити свій звичний спосіб життя: менше з’являтися на людях, не запрошувати до себе в гості, менше говорити з сусідами та привертати до себе увагу.
Кожна історія може бути екранізована чи стати основою для художнього роману.
Самі «Праведники» — люди виняткової скромності та хоробрості, з «великим» добрим серцем та духом героїзму.
Наприклад, «Праведниця народів світу» Ніна Гудкова. Вона була директором дитячого будинку в окупаованому Києві, та врятувала багато єврейських дітей, переховуючи їх серед декількох десятків маленьких утриманців. Її родина дізналася про подвиг Гудкової лише після її смерті. На початку 1990-х врятований хлопець, Василь Михайловський, звернувся до Яд Вашем, та держава Ізраїль визнала Ніну Праведницею.
Або родина «Праведників народів світу» Дідух з села Трійця Львівської області. Вони врятували чотирьох євреїських братів Печеник - Елімелеха, Шміля, Якова та Йозефа. Після війни двоє з братів емігрували до Ізраїлю, двоє — до США. С 1960-х родини Печеник та родина Дідух поновили контакт, почалася активна переписка. Але Стефанія Петрушко (Дідух), разом з батьками Андрієм та Анелею, визнані Праведниками народів Світу лише у 2013 році.
Не завжди вдавалося врятуватися самим рятівникам. Так, Олена Григоришина з села Шешори рятувала єврейську дівчину Донію Розен. Через війну у розшук потрапила сама Олена, яку звинуватили у переховуванні єврейки. Донія Розен врятувалася, емігрувала до Ізраїлю. Нажаль, після війни вона так і не знайшла Олену, але написала книгу “Мій друг — ліс”, та увіковічнила ім'я Олени як «Праведниці народів Світу».
Також серед «Праведників народів світу» були і наші земляки. На січень 2018 року, почесним званням «Праведників народів світу» нагороджено 80 мешканців Одеси. Відомо про 44 випадки порятунку та допомоги, наданих євреям мешканцями Одеси.
«Праведниця» Наталія Анісімова проживала в Одесі разом зі своєю заміжньою донькою Клавдією Єрьоменко. Після того як румунські військовослужбовці зібрали одеських євреїв у міській вязниці, жінки пішли до місця збору. Там одна із єврейок підштовхнула до Наталії свою 10-річну доньку — Поліну Єзрубільську. Місяцем пізніше завдяки коштам, зібраним Наталією Анісімовою, вдалося підкупити охоронців вязниці та добитися звільнення матері Поліни. Завдяки цьому Поліна і Тетяна Єзрубільські змогли вижити та виїхати до Кременчука, де дочекалися вигнання окупантів. Наталія Анісімова ж у квітні 1943 року долучилася до порятунку ще однієї дитини — Валентини Мар’ясіс, яка втратила своїх батьків у таборі Доманівка. Майже рік, до квітня 1944 р., родина Анісімових платила хабарі сторожу будинку, у якому вони мешкали та переховували маленьку єврейську дівчину. Завдяки цьому її вдалося врятувати.
Будинок Праведників Миколи Прохорова і його доньки Анни Прохорової розташовувався на околиці Одеси та межував із виходом до катакомб. Починаючи з січня 1942 р. у Прохорових знайшли притулок 8 євреїв, у тому числі його невістка із двома онуками. Батько і донька Прохорови з’єднали одну з кімнат будинку із катакомбами. У такий спосіб їхні підопічні могли швидко й непомітно пробиратися у підземелля. Кожні два дні Анна Прохорова спускалась у катакомби та приносила продукти та розповідала новини людям, які знаходились у сховку.
У відповідь на дії партизан румунські військові підрозділи блокували всі виходи з катакомб, унаслідок чого люди, якими опікувалися Прохорови, стали заручниками цієї ситуації та протягом місяця залишалися без контакту із зовнішнім світом і джерела харчування. Тим не менше, як тільки було послаблено режим, Микола й Анна Прохорови знайшли людей у сховку та вивели їх на поверхню. Завдяки Праведникам Прохоровим семеро з восьми євреїв залишилися в живих і дочекались завершення окупації у квітні 1944 р.
Одеський психіатр, доктор медичних наук, професор Євген Шевальов очолював кафедру психіатрії у Одеському медичному інституті. У роки війни він керував міською психіатричною лікарнею, де на лікуванні перебували близько 600 осіб. Він виписав близько двох десятків медичних карточок із фіктивними прізвищами. За допомогою цих документів він зміг рятувати євреїв-працівників лікарні, видаючи їх за пацієнтів, що мали неєврейське походження. Так само професор Шевальов разом зі своїм сином Андрієм вчинили із медичними документами справжніх пацієнтів-євреїв. Таким чином, на початок 1942 р. за документами в лікарні не було жодного пацієнта-єврея.
Батько і син Шевальови не залишали спроб добитися від окупаційної влади задовільного харчового забезпечення для душевнохворих пацієнтів і саме завдяки його наполегливості багато людей залишились у живих. У січні 1942 р. Андрій Шевальов привів до батька свого однокурсника Володимира Тендлера, якому вдалося втекти з колони євреїв, яких депортовували до табору у Доманівці. Професор Шевальов детально пояснив Володимиру, як симулювати симптоми психічного захворювання, аби залишатись у лікарні в якості пацієнта. Подібним же чином він врятував 17-річну Лілію Раппопорт, видаючи її за особу, хвору на аутизм.
У 2001 р. в Одесі було відкрито «Алею Праведників світу». Вона стала частиною Меморіалу жертв Голокосту. Об’єкт розташований на території Прохоровського скверу — місця, звідки колони євреїв прямували у напрямку с.Богданівка Миколаївської області. Алея складається з двох березових гаїв, кожне дерево у яких було висаджене на честь одеситів – «Праведників народів світу».
Сама ж історія активного визнання українців «Праведниками народів Світу» розпочинається лише у роки Незалежності. На початку 1990-х лише декілька сотен дерев з іменами українців були висаджені на Алеї Праведників у Ієрусалимі, де за традицією кожному герою присвячується одне дерево. Зараз їх — 2659, і іхня кількість щорічно зростає, бо до «Яд Вашему» надходять все нові та нові факти про врятованих.
В Україні триває лише початковий етап вивчення феномену рятівництва – пошук фактів надання допомоги євреям та вшанування вчинків рятівників, накопичення фактичного матеріалу, видання спогадів як рятівників, так і врятованих.
Ми всі повинні пам`ятати і не повторювати помилки минулих поколінь – це те, до чого ми маємо прагнути. Всі люди різні, але всі – рівні. Всі люди однаково мають право на життя, незалежно від національності, кольору шкіри чи віросповідування. Доброта та милосердя, толерантне ставлення один до одного – це те, що робить людину людиною. Це наша спільна доля та історія з єврейським народом, це біль всього світу!
Голокост нам треба пам’ятати,
Адже пам'ять – то є наша совість.
Помилок таких не допускати,
Не писати геноциду повість.
Процвітай і слався, Україно мила!
Кращого життя ти, вірю, гідна,
В об’єднанні й мирі наша сила!
А вона нам зараз так потрібна!
* * *
Інтернет джерело: https://www.портрети.com.ua/img/library/pdf/1.pdf , https://dyvys.info/2020/01/27/pam-yati-zhertv-golokostu-yak-u-zhovkvi-ryatuvaly-yevreyiv-pid-chas-drugoyi-svitovoyi-vijny/ , https://tyzhden.ua/History/227462
про публікацію авторської розробки
Додати розробку