Виховна година для учнів 5 класу "Свято квітів"

План виховної години в 5 класі на тему «Свято квітів»

 

Мета: ознайомлення з надбаннями національної культури, зокрема з піснями, віршами, легендами про квіти; збагачення знань учнів про чудодійні обереги нашого життя – квіти; виховання естетичного сприйняття навколишнього; сприяння розвиткові творчих здібностей дітей, бажання примножувати родинні традиції, берегти свою національну культуру.

Обладнання: святково прибране приміщення, квіти, костюми.

 

Перебіг виховної години

 

Ведучий. Доброго дня, дорогі друзі!

Ведуча. Щиро Вас вітаємо на нашому святі квітів!  

Ведучий. Коли ми хочемо привітати найріднішу нам людину, ми несемо їй квіти…

Ведуча. Коли юнак уперше йде на побачення, він також дарує дівчині квіти…

Ведучий. Квіти, квіти, квіти… Як багато про них можна сказати! І водночас достатньо подарувати квітку – і в очах, які дивляться  на тебе, спалахне щасливий вогник.

Ведуча. Зрозуміло! Воно – чарівні!

Ведучий. Так, про них можна говорити достатньо багато. Про те, скільки приємних хвилин вони приносять нам – людям.

Ведуча. Цвіте у квітах музика.

Ведучий. Звідкіль вона, звідкіль?!

Ведуча. А квіти – білі ґудзики,

Ведучий. Як біла заметіль.

 

(Звучить пісня «Червона рута» у виконанні учнів класу).

 

Ти признайся мені,

Звідки в тебе ті чари,

Я без тебе всі дні

У полоні печалі.

Може, десь у лісах

Ти чар-зілля шукала,

Сонце-руту знайшла

І мене зчарувала?

 

Приспів

Червону руту

Не шукай вечорами, –

Ти у мене єдина,

Тільки ти, повір.

Бо твоя врода –

То є чистая вода,

То є бистрая вода

Синіх гір.

 

Бачу я тебе в снах,

У дібровах зелених,

По забутих стежках

Ти приходиш до мене.

І не треба нести

Мені квітку надії,

Бо давно уже ти

Увійшла в мої мрії.

Приспів.

 

Ведуча. Пізнання світу розпочинається з добра, з природи, яка в усі часи була добротворцем для людини. Тому людина завжди шанувала природу, зокрема й рослинний світ. Тож сьогодні у центрі нашої уваги – вічні супутники людського життя і в горі, і в радощах – квіти.

 

 

 

 

(Учні декламують вірші, присвячені квітам).

 

1. Я землі цієї паросток зелений,

Я землі цієї крапля дощова,

Заплелись у мене, приросли до мене

Жито і дерева, квіти і трава.

 

2. Як багато різнобарвних квітів

Розцвітають на нашій землі.

Їх так люблять всі люди на світі,

І дорослі, й діточки малі.

 

3. Ніжні квіти дарують нам радість,

Радість серцю, душевне тепло.

Земля стала б сумна, як могила,

Якби квітів на ній не було.

 

4. Нема жита без колосся,

Нема ночі без роси,

Якби в нас не було квітів,

То й не знали б ми краси.

 

5. (Вірш В. Сосюри «Васильки»).

Васильки у полі, васильки у полі,    Одсіяють роки, мов хмарки над нами,

І у тебе, мила, васильки з-під вій,    І ось так же в полі будуть двоє йти,

І гаї синіють ген на видноколі,     Але нас не буде. Може, ми квітками,

І синіє щастя у душі моїй.     Може, васильками станем – я і ти.

 

    Так же буде поле, як тепер, синіти,

    І хмарки летіти в невідомий час,

    І другий, далекий, сповнений привіту,

    З рідними очима порівняє нас.

 

Ведучий. Палахкотять біля вікон українських осель животрепетним вогнем мальви і жоржини, чорнобривці й маки, буяють різнобарв’ям нагідки, троянди, ромашки, калина, любисток, м’ята – ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини.

Ведуча. Квіти – постійні супутники нашого життя. Вони на клумбах, у кімнаті, у вазонах. Вони на вишиваних рушниках, скатерках, фіранках. Ними розмальовували печі, стіни осель. Засушені, їх клали за образи, з них робили різні напої, відвари. А ще квіти – на нашому національному одязі.

 

(Два учні декламують вірші).

 

1. Всюди квіти-самоцвіти,    2. Квітів, як піску у морі,

Їх дарують батькам діти.    Листя у зеленім борі.

Юнак дівчині дарує,    Щоби їх перелічити,

Як любов до неї чує.     Треба двісті років жити.

Переможців як вітають,     Чорнобривці, орхідеї,

Живі квіти їм вручають.     Гладіолуси, лілеї, 

       Магнолії і гвоздики,

       Квіти дрібні і великі.

 

Ведучий. Так, справді, їх багато. Цікаво, а які квіти краще обирати, адже кожна щось символізує, щось означає.

Ведуча. Авжеж. Так, наприклад, конвалія – квітка весни й освідчення в коханні.

Ведучий. Маргаритка – квітка лицарів, кохання та ворожби.

Ведуча. Лілія – емблема непорочності.

Ведучий. Гвоздика – квітка крові.

Ведуча. Провісник весни – бузок.

Ведучий. Незабудка символізує вірність.

Ведуча. Півонія – палке кохання.

Ведучий. Мак – красу та молодість.

Ведуча. Нарцис – гордість, самозакоханість.

Ведучий. Тюльпан – освідчення в коханні.

Ведуча. Фіалка – лагідність і скромність.

Ведучий. Багато чого ми чули й про блакитний барвінок. А зараз до вашої уваги пропонуємо легенду про нього.

 

Легенда про блакитний барвінок

(інсценування легенди)

 

Дійові особи: Автор, Лада, Леґінь, Вітерець, дівчата.

 

Автор. Ще за тих часів, коли в Карпатах люди поклонялися язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилась біля яскравої ватри. Водила хороводи, співала пісень…

(Дівчата співають у танку: «У нас Купайло з верби, з верби,

     А ти, хлопчино, прийди, прийди

     До нас Купайло оглядати,

     А дівчиноньку цілувати»

     (Повторюють двічі).  

Автор. Однієї такої ночі дівчата плели вінки, слухаючи пісню хвиль Черемошу, ловлячи голоси легенів, котрі гуляли берегом ріки.

Коли ж вінки були сплетені, кидали дівчата їх у воду зі словами: «Пливіть, віночки… до щасливого берега… кохання!»

Автор. І тільки Лади не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс і заблукала. Аж ось натрапила вона на небачені квіти й промовила:

Лада. Які чудові оці квіти! Вони розкривають свої ніжні пелюстки і сяють сріблясто, ваблять до себе, ніби обіцяють відкрити якусь незвідану таємницю.

Автор. Дівчина нахилилася, зірвала квітку, вплела її до свого вінка. І сталося диво: засвітився вінок яскравим світлом. І почула дівчина тихий голос, народжений вітерцем:

Вітерець. Пам’ятай, Ладо, що п’ять пелюсток цієї квітки – то п’ять засад щасливого подружнього життя: перша пелюстка – то краса, друга – ніжність, третя – повага, четверта – злагода, а п’ята – вірність. Будь щаслива, Ладо!!!

Автор. Коли голос затих, стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе? Незчулася, як підійшов до неї красний леґінь, торкнувся рукою її плеча і мовив:

Леґінь. Ти забарилась, Ладо, зі своїм вінком, Черемош його не прийме. Може, подаруєш його мені?

Автор. Вінок упав на траву, розсипався, розрісся, глянув на світ блакитними очима квіточок. Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим. А молодь іноді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.

 

Ведуча. А зараз до вашої уваги – інші легенди про квіти.

 

Учень 1. Легенда про волошку

Гарний юнак Ціанус так захопився польовими квітами, що ходив полями і плів з них вінки. Якось богиня Флора знайшла його мертвим. Тоді вона перетворила його на волошку. Ціанус – означає «синій».

Учень 2. Легенда про грицики

Колись сільський пастушок Грицько пошкодив ногу. Що робити? Кров струмком біжить, не зупинити. Тоді зірвав він жмут невідомої трави, приклав до рани, і кровотеча вщухла. Відтоді вдячні нащадки і назвали непоказні квіти грициками.

Учень 3. Легенда про чорнобривці

Назва чорнобривців пов’язана зі старовинною легендою про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки – чорнобривці.

 

(Звучить пісня «Чорнобривці» у виконанні одного з учнів).

 

Чорнобривців насіяла мати,

У моїм свiтанковiм краю,

Та й навчила веснянки співати,

Про квітучу надiю свою.

 

 

Приспів

Як на тi чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

 

Я розлуки та зустрiчi знаю,

Бачив я у чужій стороні,

Чорнобривці iз рідного краю,

Що насіяла ти навесні.

 

Приспів

Як на тi чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

 

Прилітають до нашого поля,

Iз далеких країв журавлі,

Розцвітають i квіти, і доля

На моїй українській землi.

 

Приспів (двічі)

Як на тi чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую рідненька.

 

Ведучий. Народна мудрість України всотала в себе виплекану за століття красу та поетичні погляди на природу. Через своє недбальство ми вже втратили чимало прекрасного і в природі, і в культурі. Тож прикладаймося спраглими вустами до джерел народної мудрості, не даймо їм зникнути, пробуймо захистити і зберегти ці таємниці про квіти, трави й дерева, яких люди наділяли чарами і цілющою силою і які стали символами нашого буття.

Ведуча. Народ раніше був ближчим до природи, шанував її, освячував, переймався її красою, ласкавістю, гордістю. Ми часто забуваємо, що природа подарувала свої цілющі скарби людині навік. І ми повинні берегти їх, як своє життя.

 

Учень 1. Люби природу не як символ

Душі своєї,

Учень 2. Люби природу не для себе,

Люби для неї.

Учень 3. Квіти – це історія нашого народу.

Учень 4. Квіти – це наша природа.

Усі разом: Квіти – це ми!!!