Виховна година "Людська святиня!

Виховна  година

Залишити добру пам'ять.

Людська святиня

Мета:довести до свідомості учнів,що кладовище-це святиня,і її потрібно оберігати протягом усього життя. Показати ,що могила близької людини - дзеркало живих рідних . Навчити поводитися під час проводу покійників,на цвинтарі. Збагатити словниковий запас учні;. виховувати людяність, повагу до літніх людей,добру пам'ять.

Обладнання: барвінок, хліб,свічка,дерево мудрості з висловами.

Словник.

Траур-1)стан скорботи за померлими;

            2) чорний колір одягу.

Святиня - місце,яке викликає почуття відповідальності.

Совість - почуття моральної відповідальності.

Святотатство - наруга над святинями.

Кладовише (цвинтар, кладовисько)- місце поховання померлих.

Пантеон - монументальна споруда,де поховано видатних людей.

Меморіал – архітектурно - скульптурний комплекс,що увіковічнює пам'ять про видатні події або людей.

Мавзолей – монументальна поховальна споруда. Від назви гробниці карійського царя Мавсола.

Учитель: Кожен із нас має як причастя,так і хрест у цьому світі. Але щоб не тільки вижити, а й жити сьогодні,завтра,у майбутньому,ми маємо сповідувати одну-єдину філософію-гуманізм. Тобто не виполювати добро, людяність,повагу до свого роду,своєї землі,свого народу, а культивувати це все. Це важко,а особливо нині.

Дерево мудрості

- Могила людини-дзеркало твоєї душі.

- Занедбана могила-твоя бездуховність.

Хоронити-значить ховати , оберігати , дорожити.

Цвинтар-значить живих.

Умій почути і голосне , і мовчазне горе.

Якщо в сім’ї горе , нещастя , неприємності - твоя відповідальність за благополуччя сім’ї  збільшується вдвічі (В. Сухомлинський)

Умій висловити своє співчуття своєму ближньому (другові) в його біді. Умій співчувати не лише словом  , а й ділом - це головне. Одна людина лишає після себе слід , сто-стежку , а тисяча -"пустелю".

Людина народжується на землі не для того , щоб безслідно зникнути нікому не пилинкою. Людина народжується на землі не для того , щоб залишити по собі слід – вічний.

Для того щоб дізнатися , як живуть люди , треба сходити подивитися , у якому стані їхній цвинтар.

В самотнім храмі не  живуть боги,

І наші душі радість не відчують

Лише невтішно плачуть корогви

Над тим , що люди більше не шанують.

В самотнім храмі голоси

Такі відлунні і такі печальні,

Що "Боже правий" , милістю спаси,

Не дай нам днів зазнати поминальних!

Діти я вже казала , що хочу звернутися до вашої душі. Найкраще , що є в людини, -це її душа. Душа-це сховище таємниць , спогадів , почуттів , усього доброго і злого це внутрішній світ людини. Тіло старіє , його шматує в битвах , воно хворіє і нарешті вмирає. А в цей час душа живе своїм окремим життям , її хвороби-це віруси ненависті , жорстокості та заздрості. Душа може померти , коли тіло ще молоде , а може , навпаки , вічно жити й вічно бути юною , незважаючи на фізичну смерть людини.

(Звучить українська народна пісня "Летіла зозуля".)

Летіла зозуля

Згори та в долину,

Та й стала кувати

Коло мого тину.

•             Зозуле , зозуле,

Чого в саду куєш?

Чи ти зозуленько,

Моє горе чуєш?

Зозуля кувала,

Правдоньку сказала,

Що моєї мати

На світі не стало.

Забігла до хати

Стала на порозі,  

Забилось серденько,

Покотились сльози.

•             ой , матінко , мати,

Де ж тебе узяти?

Чи з воску зліпити,

Чи намалювати?

Наїхали маляри

З далекого краю,

Змалювали неньку

На білій оселі.

Змалювали очі,

Змалювали брови.

Та не змалювали

Учитель. Коли помирає людина, кажуть, що на небі меншає на одну зірку,а на землі-на одну душу. Це велике горе для всіх, насамперед для сім’ї,роду .І вся вдячність за ті добрі справи, які людина творила на землі, втілюється в похоронному обряді. Як важливо гідно провести людину в останню путь-у вічність, у пам'ять. Провести так, щоб чистою була совість живих, щоб вічна пам’ять лишилась у серцях. Чи вміємо ми,чи забули? Отже ,сьогодні на уроці в нас обряд пам'яті.  Пам’ять  - основа сумління і моральності , пам'ять - основа культури , одна з основ поезії – естетичного розуміння культурних цінностей. Охороняти пам’ять - це наш моральний обов'язок  перед собою і перед нащадками. Пам’ять - наше багатство. Народження і смерть - два найважливіших пороги людськогожиття, його початок і кінець. Людство надавало їм завжди особливого значення. І передусім смерті. Як ви думаєте , чому людина помирає? Куди вона дівається ,що відбувається з померлими? ₍Це пояснити було неможливо, от

І вигадали міфи про потойбічний світ. Що це за світ?За віруваннями- це світ , у якому живуть душі померлих , різн ітемні сили , хвороби...

-Як ви розумієте поняття "людська святиня"?Найдорожча річ , найдорожще місце , пам’ятне місце  , заповітне місце.

-Де знаходиться це місце? Меморіал , могили загиблих воїнів , кладовище , якась сімейна реліквія , про бабусю , дідуся.

Учитель. Часто запитуємо себе: хто ми , з якого роду , де наше коріння? Говоримо високі істини і забуваємо про те , що наше коріння ось тут , на кладовищі , на цьому святому місці спочивають кості тих , кому ми завдячуємо своїм народженням , своїм життям , світлою пам'яттю. Кладовище-людська святиня. В усі часи воно вважалося священним місцем,а плюндрування могил – найбільшим святотатством.

Учень. Я знаю, що шанувати місце поховань привчали змалку. Заборонялося що-небудь брати з кладовища:ягоди, квіти, траву. Біля цвинтаря  ніколи людина не проходила зі свистом, криком, чоловіки обов'язково знімали головний убір, хрестилися. Цим віддавалася пошана тим, хто там був, просили їм у Бога прощення гріхів. Кладовища огороджувалися, поблизу не влаштовувалися ніякі веселі заходи.

Учитель. Діти, мабуть, кожен, пригадуючи дитинство, цвинтар, відчуває особливі переживання:разом зі страхом домінувала і дитяча цікавість. Підростаючи, звертали увагу на те, що на цвинтарі люди не поводяться, як завжди, і розмови ведуть особливі. Одну людину на цвинтар веде обов’язок – так треба, іншу – бажання поспілкуватися з тими, кого вже з нами не має.

Чи є тут якась закономірність? Чи може ставлення до цвинтаря і сам він бути мірилом праведності людини, її способу життя? Як ви думаєте? Я сказала б, що це залежить від того, наскільки ми несемо у собі корінь наших предків, їхні моральні неписані закони у ставленні до тих, хто відійшов.

Кожна людина повинна оберігати цю святиню. Ідіть  на цвинтар у поминальний день. Це важливо для виховання вашої совісті. Навіть якщо там ніхто не похований із ваших рідних, ідіть, щоб навчитися берегти у серці славу і мудрість предків.

Могила дорогої для тебе померлої людини – дзеркало твоєї душі. Занедбана могила – це твоя бездуховність.

•             Діти, як ви бережете і шануєте пам'ять померлих?

Якщо у вас померли дідусь чи бабуся, знайте, що це померла частина вас самих. Дотримуйтеся трауру протягом того часу, який покаже ваша совість.

     Смерть матері, батька, брата, сестри – дуже велике горе. Це горе потребує не тільки вічно берегти в серці пам'ять, а й бути мужнім. Людина не закопує свого батька , свою матір у землю, а хоронить їх. Хоронить – значить ховає, оберігає, дорожить. Смерть того, хто віддав для тебе свою душу, - твоє найбільше горе. І пережити це горе ти маєш мужньо. А щоб показати свою любов, відданість рідним, ти мусиш часто ходити, ніби на побачення, до своїх рідних.

•            Що ви маєте робити, якщо у ваших знайомих трапилося горе – помер хтось із рідних? З чим ви підете? Що понесете? У якому одязі підете?

( Будьте біля близької людини, допоможіть їй, разом з нею проведіть померлого в останню дорогу. Принесіть із собою квіти, вінок, допоможіть в організації похорон)

•            Діти, а які поминальні дні ви знаєте?

( Поминають на девятий, сороковий день і через рік, а також щороку на проводи. Крім того, є субота – поминальниця перед Зеленою або Клечальною, неділею. І кожна субота посту теж вважається поминальною)

•            Чи звертали ви увагу, які рослини ростуть на могилах?

( Барвінок. Листя барвінку залишається зеленим і морозної зимової, і спекотної літньої пори. Народна назва «могильник» походить від того, що повзучі стебла барвінку можна побачити на цвинтарі серед мовчазних могил. Символічну рослину барвінок садили на могилі молодої дівчини – як символ чистоти, садили також калину, вишню.

Хлопцеві теж садили вишню чи калину. На могилі матері – чебрець і м’яту, старших людей – хвойні дерева, вони довго росли, були вічнозеленими і шуміли якоюсь таємничо – журливою мовою)

Учитель. Я вже сказала, що похоронний обряд – це обряд памяті.  Часто цвинтар називають обличчям живих. Справді, те , як ми доглядаємо могили померлих, свідчить про нас самих. Наш народ здавна шанував могили своїх предків, та й усі народи шанували. Бо в тих могилах – наша пам'ять, наше минуле, наша історія. Ті могили святі.

 Учень. Колись одна бабуся розповідала таке. На проводи всі померлі виходять до воріт цвинтаря і стоять, виглядають, хто до них прийде… А скільки їх марно виглядає щороку і не один рік підряд! І чи завжди всі ходять на могили своїх родичів, знають, де вони, доглядають?

Учениця. В одному із сіл Азербайджану почався землетрус.  Усе населення зі своїми пожитками залишило село. На них чекали машини, якими вони мали поїхати подалі від землетрусу. Але всі люди пішли не до машин, а в інший бік. Куди? – виникло питання.  На кладовище, попрощатися з рідними. Які в них глибокі почуття  повага до померлих!

     Учень. Чи не заростають могили бурянами забуття, глухою кропи-

вою байдужих, черствих душ?

Учениця. Усе починається з поваги до тієї святої могили: поваги до

свого  роду, своєї землі, свого народу.

Учитель. Діти, як ви думаєте чи не з тих виродків, які забули стежку

до маминої могили, виростають варвари, які розкопують могили? Ті

варвари , що проводили труби каналізації через Книшове кладовище в

Борисполі,ті варвари, що затопили цілі села й козацькі могили під мер-

твим Київським морим і націлилися бульдозерами на Тарасову гору в Ка-

неві ? і ніби чути гнівний голос Шевченка.

Учень. Начетверо розкопана, розрита могила. Чого вони там шукали?

Що там схоронили старі батьки?- Ех, якби – то, найшли те, що там схоронили- не плакали б діти, мати не журилась.              

Виникає питання,хто так жорстоко міг повестися?

   Крім кладовищ, є інші споруди,комплекси, де поховані видатні люди.

Це пантеони. Пантеоном князя Володимира в дохристиянській Русі на-

зивали місце,де були фігури всіх язичницьких богів. З уведенням христи-

янства цей пантеон був знищений

•            Усім відомо, що в Москві зберігається тіло Леніна в Мавзолеї, У наш час це питання стало дискусією. Чи зроблено це за нормами християнської моралі? А чи знаєте ви про інші мавзолеї? В Україні, біля Вінниці, ще в 19 ст. було поховано в мавзолеї видатного хірурга Миколу Пирогова. Це особливе місце. Приходили загарбники, змінювалася влада, і ніхто не смів поглумитися над тілом. З приводу мавзолеїв  існують різні думки. Мавзолеї придумали для того, щоб зберегти нетлінним образ людини. Але чицепо-християнськи?

(Ні. Тіло людини має належати землі. Із землі вийшов, у землю й підеш.)

Учитель. Діти, як потрібно прожити життя,щоб тебе пам’ятали не тільки рідні й сусіди, а цілі покоління людей?

( Поети, письменники пишуть твори,художники – картини. Визволителів рідної землі пам’ятають люди багатьох поколінь; добре працювати на користь людям)

-Переказ оповідання Василя Сухомлинського «Який слід повинна залишити людина на землі»      

- Хвилина мовчання (запалити свічки)

Учитель. Діти, пам’ятайте , чужих могил не буває, усі могили – людські. І нехай вони не заростають бурянами нашого забуття, глухою кропивою ваших байдужих, черствих душ. Бо кожна людина, навіть мертва, має право на часточку людської любові і уваги.

Задумаймося, чи часто ми відвідуємо могили рідних і знайомих?

Приходьмо до них частіше, вклоняймося їхній памяті і зробимося багатшими добротою, милосердям, людяністю.  Не вічні наші рідні. Прийде час, і ми попрощаємося з ними. «На все Божа воля»,- кажуть у народі. Тож будьмо пильними.

Домашнє завдання вам буде особливе. Від сьогодні дивіться іншими очима на цвинтар.