Виховна година на тему: "Українська хата – джерело родинної пам’яті. "

Тема. Українська хата – джерело родинної пам’яті.                                Мета: ознайомити учнів з побутом давньої української хати, розповісти про звичаї і традиції українців по впорядкуванню своєї домівки; виховувати бажання більше знати про традиції рідного краю, бережливе ставлення до родинних реліквій.                                                                                               Обладнання: презентація, картки для гри, ілюстрації, мелодії пісень

Хід заняття

І.Вступна частина

1.Робота над віршем.

Наша хата невеличка,

Лиш комірка і світличка;

Та вона нам веселенька.

Бо в ній господарить ненька.

Наша ненька — господиня ,

Чиста хата, повна скриня,

Добре прибрана комора,

Бо до праці неня скора.                                                                                                                       -Діти, про що ідеться у вірші?                                                                                                                               -Чому для кожного з нас дім є таким рідним?

Батьківська хата — це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі , клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом , молоком. Сьогодні ми з вами помандруємо у давню українську хату.

                                                                                                                                        ІІ.Основна частина   

2.Розповідь вчителя (з переглядом презентації)

-Ми сьогодні з вами живемо в сучасних квартирах зі всіма зручностями або гарних облаштованих будинках. А колись традиційно українська хата складалась з сіней, невеличкої вхідної кімнати, світлиці-чистої, світлої, парадної кімнати, та комори-приміщення призначеного для зберігання продуктів, а також деяких речей побутового вжитку.

Коли в давнину будували хату дотримувались багатьох традицій.

-Чи знаєте ви яких саме?

-У давнину люди будували хату з глини чи дерева вікнами до сонця. Збиралася родина, сусіди, щоб допомогти.

-Головним вважалося обрати добре місце для хати. За звичаєм, на чотирьох кутах майбутньої оселі клали по хлібині і трохи дрібних грошей, щоб щасливо жилося.

-Коли будівництво помешкання було закінчено , обов’язково плели вінок з квітів і ставили в хаті.

-А як входили вперше до хати, то брали із собою хліб, скатертину, рушник.

За охоронців дому вважали ластівку, чорногуза.

3. Звучить пісня « Кукуріку півнику …»

— Кукуріку, півнику, куди йдеш?

Скажи мені правдоньку, де живеш? —

Ото ж моя хатонька край води,

з хорошого дерева – з лободи.

 -За звичай зводили хату всім селом і закликали різних майстрів.

Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку                                                                                      в зеленім садочку, в квітучім затишку.

Змуруй мені, муляре, піч та рівненько .

Щоб в хаті зимою було всім тепленько.

Ти справ мені, столяре, двері й віконця,

Поріг від дороги, а вікна до сонця.

А ти мені, скляре, встав скло ясне в рамку.

Аби мені сонце світило від ранку.

Ковалю, ковалю, зготов мені ключик ,

І сильні завіси, й замочок блискучий.

Звучить колискова « Котику сіренький»

Котику сіренький,

Котику біленький,

Котку волохатий,

Не ходи по хаті,

 В народі існував звичай колиску, що вже вийшла з ужитку, ніколи не викидали, її берегли доти, доки люди жили в хаті.

З другого боку входу до світлиці висить на стіні мисник – полиці для святкового посуду. Посуд, яким користувалися щодня, знаходився на лавках біля печі.

5.Розповідь з елементами бесіди.

3 давніх-давен в Україні найпоширеніший хатній посуд – це глиняні глечики, горщики. Макітри, миски, дерев’яні ложки.

Над полом знаходилась жердка, на якій висів одяг. В куті, де сходились лавки, було найпочесніше місце – покуть. Там стояли стіл, ослін. На покуті вішали ікони. У кожній оселі обов’язково була скриня .

-Що в ній зберігалось?

-Родинні реліквії, пам’ятні речі, що залишились дітям на згадку про батьків.

«Синя скриня»

Дерев’яна синя скриня

В хаті — справжня господиня.

Синя скриня всіх взуває.

Синя скриня зодягає.

В дерев’яній синій скрині

Є намисто старовинне.

Голки є і є наперсток.

Є маленький срібний хрестик.

В дерев’яній синій скрині

З торочками є хустина.

Ця хустина, мов жар-птиця.

Жаром грає та іскриться.

Ця небачена хустина –

Ще бабусі Катерини.

В синій скрині є намисто,

самоцвітне, променисте.

Рушники у синій скрині.

Мов птахи, зелені й сині.

Плахта є, ї є запаска –

Теж з бабусиної ласки.

В синій скрині дерев’яній

Скатертина є прадавня.

Скатертина ця прадавня –

Про бабусю пам’ять славна.

Про бабусю Катерину,

Бо її ця скриня синя.

То бабуся все надбала –

Й нам у спадок передала.

6.Гра « Заповни скриню»

-Рідна оселя приваблива в будні , а ще більше у свята. У святкові дні оселю прикрашали по різному, але найбільше новими вишитими рушниками.

Найкраще люблю я

В мами — рушники

На яких, як сонце ,

Сяють квіточки.

Червонії маки

І волошки сині

На рушниках квітнуть,

Немов на долині.

Між квітів колосся

Жовтим блиском сяє,

Хату мою рідну

Теплом зігріває.

Рушники у мами

Сонечком зігріті

І таких немає

У цілому світі.

Пісня «Рушничок, рушничок»

ІІІ. Заключна частина 

 Рідна хата ! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, вона буде завжди символом добра й надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність, одвічною сподіванкою на чисте небо над нами.