Тема. Українська хата – джерело родинної пам’яті. Мета: ознайомити учнів з побутом давньої української хати, розповісти про звичаї і традиції українців по впорядкуванню своєї домівки; виховувати бажання більше знати про традиції рідного краю, бережливе ставлення до родинних реліквій. Обладнання: презентація, картки для гри, ілюстрації, мелодії пісень
Хід заняття
І.Вступна частина
1.Робота над віршем.
Наша хата невеличка,
Лиш комірка і світличка;
Та вона нам веселенька.
Бо в ній господарить ненька.
Наша ненька — господиня ,
Чиста хата, повна скриня,
Добре прибрана комора,
Бо до праці неня скора. -Діти, про що ідеться у вірші? -Чому для кожного з нас дім є таким рідним?
Батьківська хата — це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі , клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом , молоком. Сьогодні ми з вами помандруємо у давню українську хату.
ІІ.Основна частина
2.Розповідь вчителя (з переглядом презентації)
-Ми сьогодні з вами живемо в сучасних квартирах зі всіма зручностями або гарних облаштованих будинках. А колись традиційно українська хата складалась з сіней, невеличкої вхідної кімнати, світлиці-чистої, світлої, парадної кімнати, та комори-приміщення призначеного для зберігання продуктів, а також деяких речей побутового вжитку.
Коли в давнину будували хату дотримувались багатьох традицій.
-Чи знаєте ви яких саме?
-У давнину люди будували хату з глини чи дерева вікнами до сонця. Збиралася родина, сусіди, щоб допомогти.
-Головним вважалося обрати добре місце для хати. За звичаєм, на чотирьох кутах майбутньої оселі клали по хлібині і трохи дрібних грошей, щоб щасливо жилося.
-Коли будівництво помешкання було закінчено , обов’язково плели вінок з квітів і ставили в хаті.
-А як входили вперше до хати, то брали із собою хліб, скатертину, рушник.
За охоронців дому вважали ластівку, чорногуза.
3. Звучить пісня « Кукуріку півнику …»
— Кукуріку, півнику, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш? —
Ото ж моя хатонька край води,
з хорошого дерева – з лободи.
-За звичай зводили хату всім селом і закликали різних майстрів.
Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку в зеленім садочку, в квітучім затишку.
Змуруй мені, муляре, піч та рівненько .
Щоб в хаті зимою було всім тепленько.
Ти справ мені, столяре, двері й віконця,
Поріг від дороги, а вікна до сонця.
А ти мені, скляре, встав скло ясне в рамку.
Аби мені сонце світило від ранку.
Ковалю, ковалю, зготов мені ключик ,
І сильні завіси, й замочок блискучий.
Звучить колискова « Котику сіренький»
Котику сіренький,
Котику біленький,
Котку волохатий,
Не ходи по хаті,
В народі існував звичай колиску, що вже вийшла з ужитку, ніколи не викидали, її берегли доти, доки люди жили в хаті.
З другого боку входу до світлиці висить на стіні мисник – полиці для святкового посуду. Посуд, яким користувалися щодня, знаходився на лавках біля печі.
5.Розповідь з елементами бесіди.
3 давніх-давен в Україні найпоширеніший хатній посуд – це глиняні глечики, горщики. Макітри, миски, дерев’яні ложки.
Над полом знаходилась жердка, на якій висів одяг. В куті, де сходились лавки, було найпочесніше місце – покуть. Там стояли стіл, ослін. На покуті вішали ікони. У кожній оселі обов’язково була скриня .
-Що в ній зберігалось?
-Родинні реліквії, пам’ятні речі, що залишились дітям на згадку про батьків.
«Синя скриня»
Дерев’яна синя скриня
В хаті — справжня господиня.
Синя скриня всіх взуває.
Синя скриня зодягає.
В дерев’яній синій скрині
Є намисто старовинне.
Голки є і є наперсток.
Є маленький срібний хрестик.
В дерев’яній синій скрині
З торочками є хустина.
Ця хустина, мов жар-птиця.
Жаром грає та іскриться.
Ця небачена хустина –
Ще бабусі Катерини.
В синій скрині є намисто,
самоцвітне, променисте.
Рушники у синій скрині.
Мов птахи, зелені й сині.
Плахта є, ї є запаска –
Теж з бабусиної ласки.
В синій скрині дерев’яній
Скатертина є прадавня.
Скатертина ця прадавня –
Про бабусю пам’ять славна.
Про бабусю Катерину,
Бо її ця скриня синя.
То бабуся все надбала –
Й нам у спадок передала.
6.Гра « Заповни скриню»
-Рідна оселя приваблива в будні , а ще більше у свята. У святкові дні оселю прикрашали по різному, але найбільше новими вишитими рушниками.
Найкраще люблю я
В мами — рушники
На яких, як сонце ,
Сяють квіточки.
Червонії маки
І волошки сині
На рушниках квітнуть,
Немов на долині.
Між квітів колосся
Жовтим блиском сяє,
Хату мою рідну
Теплом зігріває.
Рушники у мами
Сонечком зігріті
І таких немає
У цілому світі.
Пісня «Рушничок, рушничок»
ІІІ. Заключна частина
Рідна хата ! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, вона буде завжди символом добра й надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність, одвічною сподіванкою на чисте небо над нами.