Виховна година на тему: "Я-ГРОМАДЯНИН І ПАТРІОТ ДЕРЖАВИ"

Про матеріал

Мета: розширити знання учнів про рідну державу, розкрити суть понять "громадянин", "патріот", "патріотизм". Виховувати любов до рідної землі, до своєї держави.

Перегляд файлу

Я-ГРОМАДЯНИН

І ПАТРІОТ ДЕРЖАВИ

Одним із видів спілкування є листування, написання листів. Якось до рук мені потрапив лист, надрукований у журналі. Він зворушив мене, змусив замислитись. Хочу зачитати його і вам. Цей лист написала одна наша співвітчизниця, яка кілька років тому виїхала до Канади. Фрагмент листа: <Я живу тут у прекрасному триповерховому будинку. У мене гарні, забезпечені господарі. Удома під час свят збираються цікаві люди, до мене добре ставляться. Але я чудово усвідомлюю своє місце тут. Це моя родина, не моя країна. Щоб бути щасливою, тут треба народитися...>

(?) На які роздуми наштовхує вас цей лист?

Епіграфом виховної години є вислів Іллі Шевельова: <У кожному з нас, хочемо ми того чи ні, закладена частинка Батьківщини. Не любити Батьківщину так само неприродно, як не любити себе>. Чи погоджуєтесь ви з думкою І. Шевельова, скажете після нашої розмови про патріотизм.

<Я ГРОМАДЯНИН І ПАТРІОТ ДЕРЖАВИ>

Щоб брати участь в обговоренні будь-якої проблеми, необхідно оперувати певною термінологією, патріот, патріотизм. Прівняймо ваші знання з тлумаченням їх за словником.

Отже,

громадянин – це… (особа, що належить до постійного населення якої-небудь держави, користується її правами і виконує обов`язки, встановлені законами цієї держави);
патріот – це… (той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові, готовий для них на жертви й подвиги. Патріот із грецької означає <земляк>, <співвітчизник>,<людина,яка любить свою Батьківщину>);
патріот – це…(любов до Батьківщини, до свого народу).

(?) Чи можна поставити знак рівності між словами <громадянин> і <патріот>? Чому?

Термінологію знаємо. А тепер кожен з вас вирішить у процесі бесіди, чи ви громадяни і патріоти нашої держави. Чи можете ви сміливо сказати: <Я – громадянин і патріот держави>?

Ми – Українці! Це звучить гордо. Нам пощастило народитися на мальовничій, щедрій та багатій землі.

З чого ж починається Батьківщина для нас? Що означає? З чим асоціюється? Напевно, з місцевістю, де народилися й росли, де минули найкращі, найщасливіші моменти життя, куди линемо у хвилини скрути. Наша маленька батьківщина завжди з нами, у найпотаємніших куточках нашої душі, вона зігріває й підтримує нас. Ще Наполеон вважав: <Любов до Батьківщини – перше достоїнство цивілізованої людини>.

Читець

Батьківщина – це будинок,

У якому ти живеш,

Це подвір’я і стежина,

По якій до школи йдеш.

Кущ калини, запах м’яти,

І лелеки угорі,

Це ті яблуні крислаті,

Що так щедрі дітворі.

Батьківщина – це родина,

Батько, мати, прабатьки.

Це твоя колиска, сину,

І на стінах рушники.

Це осель святкові вікна

В довгожданну коляду.

Знай: теплом пасхальна свічка

Повнить силу молоду.

Батьківщина – все довкола:

Школи галасливий двір,

Сад, струмок,

Пшеничне поле

І тополі вище зір,

А від них – у світ дорога,

І куди б тобі не йти,

До батьківського порога

Шану і любов нести.

(М. Стасюк)

Відомий письменник О. Толстой зазначав: <Патріотизм – це не тільки любов до своєї Батьківщини. Це набагато більше… Це усвідомлення своєї невід`ємності від Батьківщини та невід`ємне переживання переживання разом з нею її щасливих та нещасливих днів днів>.

(?) Чи можна назвати патріотом людину, яка живе за межами своєї Батьківщини?

Сім`я відомого історика й філософа Б. Гаврилишина змушена була емігрувати в Європу. Багато років вона живе у Швейцарії, але зв`язків з Україною не пориває. Після розпаду СРСР, який був передбачений Б. Гаврилишиним задовго до цієї дини почали часто відвідувати Київ та Львів, привозити українські сувеніри до Швейцарії. У своєму заміському будиночку в Альпах вони облаштували справжню українську колибу, куди охоче запрошують друзів та знайомих, розповідають їм про свою батьківщину. Голова родини каже: <Ми живемо в Україні, лише мешкаємо в Швейцарії>

Людину, яка болісно переживає розлуку зі своєю Батьківщиною, можна назвати справжнім патріотом.

Звучить пісня у виконанні О. Білозір <Засумую я, сторона моя…>

Читець

Тепло своїх долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю.

Люблю твої ліси, степи, річки й озерця,

Й ліричну пісню лагідну твою.

І українську мову, чарівну й багату,

Та рушники у квітах на стіні.

Люблю наш щедрий рід,

В садочку білу хату

Й рожевий кущ калини при вікні.

Люблю тебе, Вітчизно, мила Україно,

Бо щастя жити ти мені дала.

Для мене ти одна і рідна, і єдина,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла!

Багато талановитих письменників, діячів культури, істориків пожертвували собою з любові до рідного краю, свого народу. Наприклад, Василь Симоненко прожив всього 28 років, залишивши нам безцінну спадщину роздумів у творах. На його думку, не може бути життя без вірності матері, мові, рідній землі, бо людина починає своє життя з колиски і материнської пісні.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

24 серпня 1991року відкрилася нова сторінка в історії України: ВР УРСР проголосила Акт про державний суверінітет української держави. Споконвічна мрія наших предків здійснилася. Україна стала суверенною, незалежною, правовою державою. Нам її потрібно берегти, адже ми – її громадяни.

У В. Сухомлинського, видатного педагога XX ст., є повчальна казка. Послухайте її і поміркуйте над питанням: <Чи підтримуєте ви рішення хазяїна ниви?>

Казка

У хазяїна – хлібороба – велика родюча нива. Щороку сіяв він на ній пшеницю. Дозріє пшениця, скосить її хлібороб, і прилітає на стерню журавель – колоски збирає. Говорить <дякую> хліборобові за смачні пшеничні колоски. Але ось настав важкий рік. Ціле літо не було дощу. Ледь викинувши колосся, засохла пшениця.

Прилітає журавель до ниви, а хлібороб сидить над засохлими стеблами.

Що ж ти тепер будеш робити, хліборобе? – запитує журавель.
Буду орати ниву і пшеницю сіяти, - відповідає хлібороб.

Журавель не вірить. А людина справді ниву оре, пшеницю сіє.

Пройшла зима, настала весна. Зазеленіла нива. І знову трапилось у хлібороба велике горе. Знову за ціле літо не впала на землю жодна крапля дощу. Ледь викинувши колосся, засохла пшениця. Прилітає журавель до ниви, а хлібороб сидить над сухими стеблами.

Що ж ти тепер будеш робити, хліборобе? – запитує журавель, як і минулого року.
Буду орати ниву і пшеницю сіяти, - відповідає хлібороб.
Навіщо ти сили задарма витрачаєш і зерно губиш? – говорить журавель. - Спечіть із пшениці хліб і їжте, бо помрете з голоду. І їдьте зі мною за море; там і земля родюча, і посухи немає.
Не підем ми нікуди, - сказав хлібороб.
Не підем ми нікуди, - сказали діти.
Не підем ми нікуди, - сказала мати.
Чому не підете? Адже у вас уже два роки посуха.
Адже за морем – чужина, - сказав хлібороб.
За морем чужина, - сказала мати.
Не хочемо на чужину! – плачучи, сказали діти.