Виховна робота "Українські генії математики"

Про матеріал
Знамениті земляки є нашими духовними орієнтирами, учителями, нашою духовною опорою і гордістю перед усім світом. На занятті математичного гуртка основну увагу звертаємо на вивчення біографії, життєвого та творчого шляху Михайла Васильовича Остроградського. Також ознайомлюємося з такими знаменитостями як: - Вороний Георгій Феодосійович (Геній з українським серцем); - Кравчук Михайло Пилипович (світ не знав лише, що він українець).
Перегляд файлу

УКРАЇНСЬКІ ГЕНІЇ МАТЕМАТИКИ

Виховний захід, присвячений життю та діяльності вченого                     М.В.Остроградського

 

Мета: сформувати пізнавальний інтерес учнів до вивчення математики; ознайомити з життям і науко­вою діяльністю видатних українських математи-ків; формувати в учнів почуття національної свідомості, патріотизму, гордос-ті за співвітчизників.

Обладнання: персональний комп'ютер, мульти­медійний проектор, му-льтимедійна дошка, про­грамне забезпечення (ОС Windows, Microsoft Office PowerPoint 2007).

 

Знамениті земляки є нашими духовними орієнтирами, учителями, нашою духовною опо­рою і гордістю перед усім світом.

                                                                                    Григорій Сковорода

Хід вечора

1. Вступ.

2. Остроградський Михайло Васильович.

3. Геній з українським серцем. 

4. Світ не знав лише, що він українець.

 Розповіді учнів супроводжуються мультиме­дійними презентаціями. Ведучі, одягнуті в костюми магістрів на протязі всього вечора, стоять по різні боки сцени.

Звучить пісня «Ліричний гімн математиці».

Вечір розпочинається з пісні. Учні, які співають, розділені на дві групи: школярів і «геніїв».

Група «геніїв»

Добрий день, дорослі, привіт, діти!

Ми на ваші запитання відповімо.

Навчимо, розповімо, заспіваємо і покажемо,

До країни математики ми вас запрошуємо.

Група школярів

Відомих математиків у гуртку вивчаємо,

Про них ми ще порівняно трохи знаємо.

Ах, як би хотілося більше дізнатися!

Можливо, чи зможете ви розповісти?

Група «геніїв»

З радістю в цьому допомогти вам беремося,

Разом ми швидко у всьому розберемося!

Отже, приготуйтеся, розповідь починаємо,

Юних математиків у дорогу запрошуємо!

 

ВСТУП

1-й ведучий:  Математика — це не тільки формули, зако­ни і графіки, але й люди, їхнє життя, почуття, доля. Кожен період історії математики багатий на видатних учених. Одні зажили слави і без­смертя ще за життя, іншим судилося пройти складний шлях і розділити трагічну долю сво­го народу. Багато визначних математиків стали зразками патріотизму й щирої відданості науці.

2-й ведучий:  Усупереч складній історичній долі, числен­ним поневолювачам, наша Україна все ж дала світові геніальних сподвижників слова, куль­тури, освіти, науки й технологій. Нині є акту­альним завдання правдиво відтворити історію розвитку науки й культури в Україні, не забути жодного імені серед учених, творіння якого по­служать гідним зразком для нащадків, викли­чуть гордість українців як етносу, який долучив до світового прогресу.

1-й ведучий:  Доробок генія належить цілому світові. І це правильно. Але серце кожного належить своїй і тільки своїй Вітчизні.

2-й ведучий:  Щедра талантами українська земля подару­вала людству не тільки чудових співаків, ком­позиторів, письменників, а й визначних математиків. Можливо, слухаючи про цих відомих людей, ви по-справжньому захопитеся матема­тикою. Адже, як писав видатний шотландський фізик Д. Максвелл: «Наука захоплює нас тільки тоді, коли, зацікавившись життям великих до­слідників, ми починаємо стежити за історією їх­ніх відкриттів».

1-й ведучий:

Діти і шановні гості!

Сьогоднішній захід ми проводимо, щоб ще раз пригадати Золоті сторінки розвитку математики. У цій залі зібралися ті, хто хоче знати не тільки саму науку, а й про тих, хто її творив.

2-й ведучий:

Сила точної науки,

Що створив наш геній,

Дала зброю людям в руки

В праці їх щоденній.

1-й ведучий:

Найдавніша на планеті,

Між наук цариця,

Математико, ти - наша

Вірна помічниця.

2-й ведучий:

Чи будинок зводиш, друже,

Чи пливеш морями –

Скрізь вона тобі послужить,

Всюди вона з нами.

          1-й ведучий:

На заводі і в друкарні,

В відкритті галактик, 

Навіть лікар у лікарні

Мусить її знати.

2-й ведучий:

Любі числа, теореми,

Формули чудові,

 Ви професій, незліченних

Друзі і основа.

1-й ведучий:

Математика людству дуже потрібна, значення її надзвичайно велике.

Видатних математиків, які розвивають цю науку, відомо багато. Почесне місце у розвитку світової математики належить українським ученим.

Сценка 1

(Клас, урок математики)

УЧИТЕЛЬ. Діти! Сьогодні ми будемо робити перші кроки в світ диференціального числення. Познайомимось із цікавим і важливим матеріалом. В умовах школи ми тільки попередньо починаємо розглядати це питання, а глибоко проблему будуть пізнавати ті, хто вчитиметься у вузах, перш за все на фізико-математичних факультетах, чи з технічних спеціальностей. А зробив великий внесок у розвиток диференціального числення видатний математик першої половини XIX століття, наш земляк -Михайло Васильович Остроградський.

(Дзвенить дзвоник. Учитель звертає увагу на учня, який крутиться за партою, не слухає й розмовляє ).

УЧИТЕЛЬ. Мишко! Сядь рівно. Хоч з тебе, відверто кажучи, другого Остроградського не виросте, та хоча б не заважай працювати іншим успішно!

МИШКО. А чому Ви, Маріє Пилипівно, впевнені, що з мене нічого не вийде! Та я, може, поетом, а то й математиком ще більш знаменитим стану. От що я скажу вам, шановна Маріє Пилипівно! (запально).

УЧИТЕЛЬ. Не бачу я в тобі нічого, крім не зібраності та нестаранності. А ще па витівки, які забирають час у мене та твоїх однокласників, тільки й здібний. Ось і зараз дискусію мені нав'язуєш. Краще вийди з класу та подумай про свою поведінку.

(Мишко швидко збирається і йде геть.)

УЧИТЕЛЬ. Продовжуємо урок.

Мишко виходить у коридор школи і проходить повз галерею видатних математиків. Зупиняється біля портрета М.В.Остроградського, довго вдивляється в нього. Потім підходить до дзеркала, бере гребінець, знову дивиться на портрет та розчісує волосся «під Остроградського» і зав'язує відповідно комірець, краватку, сам собі подобається, радісно підкидає ранець і йде до бібліотеки.

(Бібліотека: стіл, бібліотекар, полиці з книгами )

Мишко підходить до полиць, бере книжку про М.В.Остроградського і сідає за стіл читати. Лунає дзвоник. До бібліотеки, весело розмовляючи і легенько штовхаючись, заходять 2-3 хлопці.

УЧЕНЬ 1-й. Мишко! Привіт знаменитостям!

МИШКО. А знаєте, цей Остроградський, виявляється, особистість! І головне, у свій час як учень і студент теж був не на кращому рахунку. Тільки потім, захопившись математикою, по-справжньому зробив серйозні відкриття в галузі вищої математики, теорії ймовірності, в області фізики, особливо механіки, теорії теплоти, вніс вклад до військової справи, вивів формулу, яка перетворює інтеграл по об'єму в інтеграл по поверхні, що і на сьогоднішній день носить назву знаменитої "формули Остроградського".

УЧЕНЬ 2-й. О, так ти вже встиг ґрунтовно вивчити його біографію.

МИШКО. Солідний, може, навіть геніальний математик був наш земляк. І не боявся помилитися, але коли у що вірив, то був наполегливий, впертий, все робив до кінця.

Мені це, хлопці, імпонує. Я теж хочу багато чого, відчуваю, що зможу досягти. Розумієте? А що мене Марія Пилипівна постійно виховує, то це свідчить лише про те, що я помітний або нестандартний учень, чи що! Кажуть з таких Люди бувають з великої літери!

А на Пилипівну я не ображаюсь. А про те, що на щось здібний, хочу їй довести.    

А ви, як друзі, мені допоможете?

УЧЕНЬ 3-й. Чим же тобі допомагати будемо?

УЧЕНЬ 1-й. За генієм майбутнім ранець носитимемо?

МИШКО. Та ні, я серйозно.

(Переходить на шепіт.) 

УЧЕНЬ 1-й. Ти що, це неможливо!

УЧЕНЬ 2-й. Навіщо це, краще квіти!

УЧЕНЬ 3-й. Давайте спробуємо.

МИШКО. При умові - без дівчисьок! Тільки чоловічою компанією! Гаразд?

 ХЛОПЦІ. Згода!

Остроградський  Михайло  Васильович

1-й ведучий:  Є в історії математичних наук ім'я, яке займає одне з найпочесніших місць. Це - Михайло Васильович Остроградський, математик, механік, педагог, своєрідна непересічна особистість. Сьогодні ми поведемо з вами спокійну родинну розмову так, як говорять у сім'ї про найдорожчу людину, брата, земляка, родича. Бо  народила його українська жінка, бо виріс він на землі Полтавській, бо глибоко пустило коріння в цю славетну землю його прадавнє родинне дерево.

Пісня: «Моя Полтаво»

1.В гаю, де лине пісня соловʼїна

   В краю любові, світла і тепла.

   В самім співучім серці України

   Моя Полтава наче квітка розцвіла.

   Тебе милує сонце золотаве,

   Весну несуть на крилах журавлі.

   Ми всі твої сини, моя Полтаво

   Прийми з любовʼю наш тобі низький уклін (2р.)

                         Приспів:

І нема ніде такого місця на землі,

Де так світить сонечко ласкаво.

Квіти у літах немов троянда на весні.

Рідна земле, матінко Полтаво!

2.Люблю твої зеленії діброви,

   Широкі неозорії поля.

   Ти кличеш нас до себе знов і знов

   Навіки мила серцю, рідная земля.

   Де б не пролягла життя стежина

   Усі ми всеодно міцна сімʼя,

   Бо ти у нас в серцях одна єдина

   Моя Полтаво, рідна матінко моя (2р.)

                        Приспів: 2р.

 

«Дитинство»

2-й ведучий: 

Талантами багата Україна.

Хай навіть - відбиваючись від орд

Долаючи неволю і руїни.

Все ж геніїв народжує народ.

Один із них - Михайло Остроградський

Великий тілом, духом і умом

Найперший вчений у Краю Козацькім,

Властитель теорем і аксіом.

1-й ведучий:  То ж побуваємо в селі Пашенівка Кобеляцького повіту на Полтавщині, де народився Михайло Васильович Остроградський.

2-й ведучий:  Хутір Пашенне Кобеляцького повіту на Полтавщині - глушина глушиною. Десяток — другий хатин ніби загубився в довколишніх степах, правічних дібровах та широких луках, посеред яких звивається Псел.                                                  

1-й ведучий:  Власник хутора - Василь Іванович Остроградський - нащадок відомого українського козацько - старшинського роду, його дружина - Ярина Андріївна.

2-й ведучий:  24 вересня 1801 року в їх сім'ї народився син, якого назвали Михайлом. Він був четвертим сином серед п'ятьох дітей. Батько й мати раділи щасливому поповненню вже п'ятого покоління Остроградських, і гадки не мали, що історія позначить своєю увагою саме цей вересневий день.

           Сценка 2

(Півтемрява. За столом сидить батько, обідає. Дружина стоїть біля нього, схрестивши руки. Горять свічки).

МАТИ. Боюся я за нього, дуже боюся. Може хто наврочив? Чуєш, батьку?

БАТЬКО. Пусте (махає рукою). Не турбуйся даремно. Дитячі забави...

НЕЗНАЙОМЕЦЬ. (Стукає). Гей! Чи є хто в цьому домі, вийдіть! (Заносять хлопця, вкладають на лаві).

БАТЬКО. Чого лементуєш? Чи війна почалася?

НЕЗНАЙОМЕЦЬ. Не війна, добродію. Ваш син розбився.

БАТЬКО. Як?

МАТИ. Де?

НЕЗНАЙОМЕЦЬ. У Хорішках, з вітряка ... . Я цього дня і не збирався до млина. Але, запримітивши, що крила вітряка крутяться, запряг волів, звалив на воза два мішка жита і потягся на гору. Вже неподалік від вітряка побачив під самісінькими крилами хлопчину. За якусь мить крило підхопило малого, підняло над землею і кинуло на стерню. Коли я підбіг до хлопчини - той лежав без жодного поруху, обличчя в крові, а в руках довга вірьовка.

БАТЬКО І МАТИ. Ой, горе ж, горенько!

БАТЬКО. Синку, синку, може розкажеш, що тебе понесло до вітряка?

МАТИ. Краще б ти з коня впав, а не з того дурбиголови!

СИН. З коня я не впав би... .

МАТИ. Дякую тобі, боже, живий... .

БАТЬКО. То чого ж на вітряка поліз?  

СИН. Хотів замірити крило.

МАТИ. І для чого воно тобі? На хуторі все обнишпорив, тепер до Хорішок  добрався.

СИН. Не знаю. Просто мені кортіло виміряти ті крила, які так легко крутять велетенські жорна.

МАТИ (до батька). Як собі знаєш, а я до Михайлика покличу знахарку. Лихий у ньому живе. Хворий він... .

БАТЬКО. Яка там в біса хворість. Йому вчитися пора.

МАТИ. Хочеш і цього випровадити з дому?

БАТЬКО. І цього. Йосип вчиться і цьому пора...

2-й ведучий:  У 1809 році почалася Михайлова наука. Кілька днів Михайлик жив як уві сні, прощався з пашеннівськими хатами, деревами, пасікою, з усім, що стало таким дорогим і милим.

(Дівчата співають пісню: «За світ встали козаченьки…».)

1-й ведучий: І недарма звучить журлива козацька пісня. Батько Остроградського був поміщиком, який походив з українського козацько - старшинного роду. Прапрадід пройшов шлях від рядового козака до Миргородського полкового судді. Більшість з роду Остроградських обирали військову кар'єру і мали родинні зв'язки з представниками козацької старшини, що були носіями українських культурних традицій: Лисенками, Апостолами, Ланиковськими. У Михайлика була мрія теж стати військовим.

«Навчання в Полтаві й Харкові»

2-й ведучий: Першою сходинкою в підготовці юного Остроградського до служби став Полтавський буди­нок для дітей бідних дворян, куди восьмирічного Михайла батьки віддали на виховання.

Заступником директора будинку був відстав­ний штабс-капітан Іван Петрович Котляревський. Можливо, саме він палкий прихильник військо­вої справи, розбудив у Михайла бажання стати військовим.

 

Сценка 3 (на сиені 2 парти, за ними 4 учні)

I.П. Котляревський.  Нецікавих наук немає. Вивчення абетки, здавалося б, заняття не з цікавих. Але без неї грамоти не навчишся. А розв'яжіть-по мені таку задачу. Почув я її від одного чоловіка: летів у небі клин гусей, а назустріч йому гусак. "Здрастуйте, сто гусей!" - привітався. "А нас не сто - почув у відповідь. - Щоб було сто, треба ще стільки, та півстільки, та чверть стільки, і ти один..."

Ану, хто скаже, скільки летіло гусей?

Учень. (Шепоче на вухо).

І.П. Котляревський. Ні, подумай ще.

Учень. (Знову шепоче).

І.П. Котляревський. І ти подумай.

Михайло. Гусей летіло тридцять шестеро.

І.П.Котляревеький. Правильно, Остроградський! Бути тобі другим Ейлером...

Михайло. А це хто?

І.П. Котляревський. Великий математик. Був членом Петербурзької академії наук. Ти хочеш бути академіком?

Михайло. Не хочу.

І.П. Котляревський. А ким же, коли не секрет? 

Михайло. Військовим.

І.П. Котляревський. Похвально. Один із синів Ейлера - Христофор - теж був військовим. Свого часу його навіть прийняли до запорізького війська, видали грамоту за підписом самого отамана Петра Калнишевського.

1-й ведучий:  Як би там не було, восени 1810 року Михайло Остроградський вступає до Полтавської гімназії. Але гімназійна наука не подобається хлопцеві. Успішність усе гіршала, і батько вирішує відвезти сина до Петербурга в один із гвардійних полків.

І, мабуть, служив би Михайло в гвардії, аби в дорозі до столиці зовсім випадково не зустрівся зі своїм дядьком П.А. Устимовичем. Той відкинув плани племінника й рішуче наполіг, аби хлопець продовжив навчання в Харківському університеті.

2-й ведучий:  Так восени 1816 р. Михайло Остроградський став студентом відділення фізичних та математичних наук Харківського університету. Через два роки навчання наступив перелом у ставленні до науки, коли Михайло слухав лекції професора Андрія Федоровича Павловського та під впливом видатного вченого Тимофія Федоровича Осиповського - ректора університету. Успіхи були вражаючими, у 1818 році він блискуче складає екзамени за трирічний курс університету і одержує атестат.

«Навчання у Франції»

1-й ведучий:  Нью-Йоркський академік і туринський, паризький, римський - між усіх широт відомий математик український, славетний український патріот.

2-й ведучий:

Ген-ген аж де від батьківської хати

Полтавець за морями побував,

Чужому научався плідне і багато,

А мови й земляків не забував.

1-й ведучий: У травні 1822 року Михайлу Васильовичу Остроградському довелось поїхати до Парижу, де в той час працювали такі відомі математики, як Лаплас, Фур'є, Коші, Пуассон, Ампер. Математика заволоділа Михайлом Остроградським.

Уже в 1825 році французький математик Коші в одній із своїх статей зауважує, що "український молодий чоловік обдарований великою проникливістю і дуже майстерний в обчисленні нескінченно малих". Через рік Михайло Васильович подав до Паризької академії наук свою першу працю "Теорія хвиль у посудині циліндричної форми", в якій успішно розв'язав одну з проблем гідродинаміки. Ось послухайте за яких обставин це відбулося.

Учень. Свого часу Паризький університет оголосив математичний конкурс на тему: "Про поширення хвиль у циліндричному басейні". Переможець отримував премію у 1000 франків. Але за десять років з дня оголошення не було запропоновано жодної праці.

Учениця. А саме тоді на математичному факультеті Сорбони навчався наш земляк, майбутній славетний математик Михайло Васильович Остроградський.

Учень. Одного разу батько не надіслав йому вчасно грошей, і Остроградського, що заборгував за квартиру домовласникові, влада запроторила до боргової в'язниці. У камері цієї в'язниці він і розв'язав конкурсне завдання. Йому, як єдиному переможцю, дісталася вся премія, котрої вистачило не тільки сплатити борг, а й найняти кімнату на два роки навчання наперед.

Учениця. До речі, то була перша визнана наукова розвідка Остроградського, що відкрила йому шлях до математичної еліти тогочасної Паризької Академії наук.

Учень. З Парижем пов'язаний ще один цікавий епізод із життя видатного вченого під назвою: "Проконсультувався... ".

Учениця. Михайло Васильович Остроградський довго намагався розв'язати одну каверзну задачу, над якою ламали голови кращі математики світу. Але задача не піддавалась... Тоді вчений вирішив проконсультуватися в французькій Академії наук, яка завжди славилася високим рівнем) математичної школи.

Учень. Прибувши до Парижа інкогніто, Остроградський надіслав умови задачі і свої обчислення до академії листом. На зворотній адресі вказав свій готельний номер і підписався псевдонімом.

Учениця. Розглянувши задачу, французькі вчені відповіли так: "Судячи з усього, ви обрали правильний шлях розв'язання. Але в Парижі відсутнє аргументоване розв'язання. Цю задачу може вирахувати тільки одна людина - математатик Остроградський. До нього вам і треба звернутися"

Учень. Заінтригований такою відповіддю Остроградський засів за розв'язанням і за три дні, тут же в паризькому готелі, добився чіткого результату. "Мене надихнула віра академіків у мої здібності!" - сміявся він згодом.

 «Дружба з Т.Г. Шевченком»

         Учень. 

Як брата, обіймав він Кобзаря Тараса,

З ним  українства молодий порив;

Науку вивів на найвищу трасу,

Потрібне, вічне і святе  творив.

Учениця.

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі.

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше - спати, спати

І спати на волі —

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

          Доле, де ти?                                                                                                                                                                                                    

          Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Учень.

У Петербурзі Михайло Васильович Остроградський зустрів Тараса Григоровича Шевченка, з яким товаришував довгі роки. Поет давно оббивав пороги різних установ, клопочучись про дозвіл виїхати в Україну. І ось, нарешті, цей довгоочікуваний дозвіл одержано!

 Сценка 5                                                                                                                                                                                                             (На сцені з'являються М.В. Остроградський. і Т.Г. Шевченко)

Шевченко. Добридень, Михайле Васильовичу!

Остроградський. Радий вас бачити, Тарасе Григоровичу! 

Шевченко. А ви знаєте, Михайле Васильовичу, яка в мене радість! Іду!..

Остроградський. Є дозвіл?

Шевченко. Сьогодні нарешті! Аж на п'ять місяців... Як завтра не виїду, піду пішки. Нехай десь умру, але по дорозі в Україну.

Остроградський. Ну що ви? Поїдете. Грішми я допоможу.

Шевченко. Не відмовлюся, хоч дев'ятнадцять карбованців належить від Академії мистецтв...

Остроградський. Що ж, Тарасе, їдьте, а слідом за вами і я. Виконаю дану вам обіцянку - відпущу своїх селян на волю. Може, як затримаюсь у Довгому, навідаєтесь?

Шевченко. З радістю. Там не так уже й далеко.

Остроградський. Хочу сказати вам, що з кожним роком мене все дужче тягне в Україну. Здається, ще трохи, і я назавжди повернуся в рідні краї...

Шевченко. А я все думаю, як тим бідним селянам допомогти.

Остроградський. Ви й так усього себе віддали їм.

Шевченко. Але ж не дають говорити... Хочу видати «Кобзаря». Є що додати... Так нівечать. А співати не своїм голосом...

Остроградський. Може, я чимось допоможу?

Шевченко. Мало вам своїх клопотів?

Остроградський. Це наші спільні.

Шевченко. То так... Я тут скомпонував ще одну річ - «Південно-руський буквар». Одну сторінку відвів математиці.

Остроградський. Невже?

Шевченко. Ну, яка там математика... Лише лічба і таблиця множення. Ось гляньте... (розгортає рукопис перед Остроградським)

Остроградський. Небагато (зауважує Михайло Васильович, перегорнувши буквар). Хоч у таблиці множення заховано стільки числових залежностей, що попади вона до рук розумника - бозна-чого понавигадує. Одне слово, ви зробили велику справу... (і, ніби згадавши, додав). А знаєте, граф Лев Толстой відкрив у Ясній Поляні школу для сільських дітей? На власні кошти!

Шевченко. Чув. А Пирогов у Києві - першу недільну.

Остроградський. Важко йому. Знову доноси. Розповідають, що в Полтаві цар висловив невдоволення педагогічним персоналом. А Пирогов, ревізуючи потім Полтавську гімназію, представив до ордена вчителя, котрим найбільше було невдоволене начальство.

Шевченко. Одначе, аж на душі легше, коли знаєш, що ти не один хочеш, аби простий люд учився…

 

Пісня: «Друзі, єднаймося»(сл. і муз. Н.Май)

1.Друзі, єднаймося і не цураймося,

   Рідна Полтава одна!

   Вічна й нескорена, з самого кореня,

   Піснею квітне вона!

   Росами зрошені, трави нескошені,

   Квіти в саду запашні.

   Де народилися – там і згодилися

   Доньки твої і сини!

П – в:

А на небі сонце світить,

Ясним променем сія!

А Полтава, наче квітка,

Земле рідная моя!

 

2.А над Полтавою, рідною, славною,

   Тихо летять журавлі.

   Наче дівчатоньки верби над Ворсклою

   Коси свої розплели.

   Так нам судилося – ми народилися

   У солов’їнім краю.

   Станем громадою, щирою правдою

   Землю вшануєм  свою. 

П – в:

«Педагогічна спадщина М.В. Остроградського»

1-й ведучий:

Його творіння в світі добре знані:

Десятки теорем і формул, і думки.

Давно немає генія між нами...

Та в пам'яті він житеме віки!

2-й ведучий: В Україні ім'я Остроградського живе в назвах вулиць і  проспектів, міст і селищ. На батьківщині вченого в Козельщинському і сусідньому Кобеляцькому районах створено музей М.В.Остроградського, тут пам'ятають і шанують славетного земляка. В 1998р. ім'я М.В. Остроградського було присвоєно Полтавському обласному інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.

1-й ведучий: На небосхилі вітчизняної науки його ім'я спалахнуло яскравою зіркою і залишається незгасним у пам'яті людській.

 Тож замислимось над сенсом людського буття, над тим, чи гідні ми- нащадки Остроградського - цього високого звання – Людина.

 

Звучить вірш В. Симоненка:

2-й ведучий:

Ти знаєш, що ти – людина                                                                                                                                                                    

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої - одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди-
          Добрі, ласкаві й злі.

         Сьогодні усе для тебе-

         Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба-

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того, чи ні-

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої - одні.

«Бути тобі Остроградським!»

Сценка 6

Автор.

Жив у Кобеляках полтавський поміщик Василь Остроградський. Служив канцеляристом поштамту. У них з дружиною Іриною був синочок Михайлик, котрий, зростаючи між поросятами і качками, мав нахили, що зовсім не відповідали його віку.

Михайлик (у дитинстві). Вчили мене в Полтаві - спочатку в пансіоні, а потім у гімназії.

Або я був таким ледарем - яких мало! Вчитель з задоволенням розповідає про Піфагора, а я в цей час шнурком лавку під собою вимірюю.

Матуся. Ну що ти будеш робити? Чи ж ми його не пестили? Чи ж не ми вершків та вишкварок на нього не шкодували? А такий олух  росте-соромно людям показувати.

Батько. Пряма йому дорога в кавалерію.

Автор. У 1816 році, забравши синочка з гімназії, батько повіз його до Петербурга. Але по дорозі зустріли Устимовича.

Устимович. Зараз час, коли люди мусять бути освіченими, — воркотів він - зараз не з гармат треба стріляти, а думати власною головою. Навіщо Михайлу гусарство? На саме лиш вино скільки грошей розтринькає! А зараз у Харкові університет відкрили, туди його і віддай.

Автор. Хлопцеві надав притулок ад'юнкт математичних наук Андрій Павловський, котрого студенти за справедливість прозвали Артистидом. І почали вони разом займатися наукою. Очевидно, Павловський був чудовим педагогом, бо Остроградський з величезним бажанням почав опановувати різноманітні науки.

Павловський з Михайликом (трохи старшим). Мішель, прийми за істину те, що я зараз скажу. Я, дорогий мій, важкою працею відшукую істину, а ти ... ти, брате, твориш.

- То хто ж я? - дивувався Остроградський.

- Ти? Ти, брате геній!

Автор. Виріс дитятко до стелі, ревів басом, перераховуючи славні паризькі імена: Фур’є, Лаплас, Ампер, Пуасон, Коші... І, не закінчивши Харківський університет, зажадав слухати їхні лекції в Сорбонні. Через 3 роки сам Огюстен Коші, перераховуючи провідних математиків Парижа, сказав: Юнак з Кобеляк досить добре освічений у обчисленні безмежно малих величин, він дав нові доведення формул, над якими без успіху працювали математики Парижа. У цей час Сорбонна видала його наукову роботу "Мемуар о распространении волн в цилиндрическом бассейне". В 1828 році Михайло Васильович прибув до Петербургу. Незабаром він став ординарним академіком (у віці 29 років).

Лікар. Тут і трапилося лихо. Запалив мій пацієнт Остроградський сірники - і випалив праве око. Як я його не лікував, але око осліпло і все життя сльозилося.

Марія Василівна Фон-Людау. Я згодна стати вашою дружиною, якщо ви не набридатимете мені розмовами про цю неприємну математику..., бо я

пишу ліричні вірші, граю на фортеп’яно та співаю романси.

М.В. Остроградський (35-36 років). Ну й не треба! Не для того люди одружуються, щоб разом формули розв'язувати, а зовсім для інших справ, більш серйозних.

Автор. У шлюбі "щирий хохол" був щасливий: мав сина Віктора та доньок Марію і Ольгу. Викладав він у військових академіях і училищах. Офіцери брали його пальто, вставляючи по дві руки в один рукав. Почерк мав жахливий, на що сам казав: "Усі маленькі люди погано пишуть - це дурниця! Ну декарти, ну піфагори, ну лейбниці... ну козаки".

М.В.Остроградський. Написав я 67 праць, мене визнав весь світ, я став академіком Туринської, Римської, потрапив до числа "безсмертних Паризької академії". Моя слава була така велика, що вступникам до університету бажали: "Бути тобі Остроградським!"

Автор. Влітку 1862 року, як завжди, Остроградський поїхав на Полтавщину, де забагато купався і не хотів помічати, що на спині визрів небезпечний нарив. 11 листопада Остроградський приїхав до Полтави на лікування, зупинився він на Колонійській вулиці в будинку В.Н.Старицької. Почав було видужувати, але 7 грудня справи погіршилися, нарив перетворився на рану.

Слуга Остроградського. 20 грудня, ближче до півночі, мене покликав Михайло Васильович думку записати. Я підбіг, але не встиг, - уже помер!

Труну його поклали на сани і відвезли в село Пашенне, до склепу дворян Остроградських...

Автор. За життя Остроградський дружив з Т.Г.Шевченком. Саме Остроградському Тарас Шевченко присвятив ці рядки:

 "Лиш думки світло,

 Не сковане числом, 

 Освітить тайни і

Досягне правди."

Пісня: «А я живу на рідній Україні» (сл.. і муз. Н.Май)

1.Хтось говорить: за морями сонце світить, там життя неначе у раю,

   Тільки знаю я від мами, що любити треба землю  рідную свою.

П-в: А я живу на рідній Україні, де волошковий цвіт милує зір,

        Де на квітучій диво-полонині нам соловейко свій дарує спів.

2.Хтось говорить: за морями небо синє, там пророчать гори золоті,

   Тільки знаю я від мами - в Україні можна своє щастя віднайти.

П-в:

Остроградському

1-й ведучий:

На землі полтавській народився,

А у Франції далекій опинився,

Там талант Свій винятковий проявив —

Академію в Парижі полонив.

2-й ведучий:

Це творець рівнянь і формул був натхненний,

І в науку вклад його неоціненний!

Нові обрії наш вчений споглядав –

Математику та фізику єднав.

1-й ведучий:

Він Фур’є, Коші, Лапласа послідовник.

Школи вчених петербурзької засновник,

І нащадок славний Гаусса ідей —

Він один з найгеніальніших людей!

2-й ведучий:

Освітянин, реформатор, просвітитель,

Поклик був єства всього - учитель.

Думи ж мудрі всі його - лягли в основу

Руху за освіту люду нову!

2-й ведучий:

Гей, полтавцю! Ти пишайся своїм краєм,

Бо підстав для того ми чимало маєм:

Ходим всі по Остроградського слідах —

То був геній людства, незабутній у віках!

 

Пісня: «Паляниця»

1.Біла паляничка- це вам не дрібничка,

   Де немає хліба, там нема обіда,

   Де хороший пекар не потрібен лікар

   Кожен день як свято і пісень багато.

                         Приспів:

   Добрі люди в Україну

   Завітайте у гостину.

   Всіх запросимо до столу

   В добрий день і добрий час. 

        

         2.Де працює пекар навіть взимку спека

   В тих містах і селах дітлахи веселі

   В них рум’яні лиця наче паляниця

   Голова усьому- хліб у кожнім домі.

                        Приспів: 2р.

 

 

 

docx
Додано
21 червня 2023
Переглядів
476
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку