ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

ВІННИЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

 

Вінницька обласна станція юних натуралістів

 

 

 

 

 

 

 

Виховні заходи та заняття  з елементами тренінгових вправ

національно – патріотичного спрямування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Вінниця 2018 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

ВІННИЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

 

Вінницька обласна станція юних натуралістів

 

 

 

 

 

 

 

Виховні заходи та заняття  з елементами тренінгових вправ

національно – патріотичного спрямування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Вінниця 2018 р.

 

 

 

 

Рецензент:

Шмаль Н. А. – завідуюча відділом інформаційно – методичної роботи Вінницької обласної станції юних натуралістів, Відмінник освіти України.

 

 

 

Автор-укладач:

Мельник В. А. – керівник гуртка – методист Вінницької обласної станції юних натуралістів

 

 

 

 

 

 

 

 

Збірка виховних заходів та занять з елементами тренінгових вправ національно – патріотичного спрямування. Матеріали даної збірки можуть використовувати в практичній роботі класні керівники, вихователі, вчителі – предметники загальноосвітніх навчальних закладів. 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Передмова 

І. Виховні бесіди:

1.1 «Голокост – лихо століть…»…….…………………………………………….      9 1. 2. «Пам’яті Героїв Крут…»………………………………………………………   17

ІІ. Заняття з елементами тренінгових вправ (на основі програми з національно – патріотичного виховання «З Україною в серці»): 

2.1.«Козацька держава. Запорізька Січ – виховання мужності, сили волі,

патріотизму…………………………………………………………………………… 27

2.2.  «Майдан у серці кожного». Революція гідності. Герої Небесної Сотні»……  31

2.3.  «АТО. Сучасний захист кордонів держави. Інфографіка шевронів добровольчих батальйонів. Інфографіка банд формувань ЛНР,

ДНР.»…………………………………………………………………………………   37

ІІІ. Виховна година «Життєдайні колоски»………………………………………… 40

ІV. Батьківські збори «У колі української родини» ……………………………….. 45

Література

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

Передмова

Почуття патріотизму є однією з провідних цінностей, якими має оволодіти підростаюча особистість. Патріотизм особистості закономірно пов’язаний з гуманізмом, соціальною справедливістю, взаємоповагою. Загалом морально невихована особистість не може бути й патріотом, оскільки це почуття асоціюється з любов’ю до рідної землі, родини, народу, держави.

Неможливо відокремити патріотизм від національних святинь, національної свідомості й самосвідомості, шанобливого ставлення до національної культури, толерантного ставлення до кращих надбань народів, що населяють Україну.

Причетність вихованця до всіх аспектів життя суспільства й відповідна турбота мають бути визначальними для патріота – громадянина. Тому важливим для розвиненого почуття патріотизму виступить усвідомлене шанобливе ставлення людини до власної оселі, школи, вулиці,міста, яке має постійно втілюватись у відповідних практичних діях.

Головним приорітетом сучасного патріотичного виховання має стати формування переконаності дітей, що сила українців у їх єдності. Лише завдяки почуттям національної єдності, злагоди, миролюбності можна зберегти Україну, зміцнитись, стати рівним серед рівних.

Із змістової точки зору патріотичне виховання в сучасних умовах – це, насамперед, становлення національної свідомості, почуття належності до рідної землі, народу. Цей процес має два етапи, що відповідно характеризуються різними рівнями засвоєння національних цінностей. На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки. На другому етапі – громадянсько – патріотичне самоусвідомлення – в процесі залучання вихованців до продуктивної діяльності, спрямованої на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Вітчизни, героїки минулих епох, трудових подвигів, подвижництва в ім’я вільного життя.

Природа є потужним фактором виховання в гуртківців ціннісних ставлень, моральних якостей, насамперед національної свідомості. Використання таких елементів національної культури як народні перекази, легенди, оповіді, загадки, пісні, думи, прислів’я та прикмети про світ флори та фауни збагачують духовний світ дитини, навчають та прививають шану до фольклорної спадщини предків.

Відповідно до Концепції Національно – патріотичного виховання дітей та молоді патріотизм – це особливе, безумовне і високо смислове почуття – цінність, яке характеризує ставлення особистості до народу, Батьківщини, держави та до самої себе. 

Масові заходи, тематичні зустрічі, виховні бесіди з гуртківцями, тренінгові заняття з патріотичного виховання допомагають звернути увагу на те велике і світле, яке підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже українці – єдина в світі козацька нація. Козацтво було дисциплінованою організацією самого народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю – Волі.

Гостро постає питання виховання саме патріотів. Про патріотичне виховання говорить зараз кожен педагог. Але яким чином здійснювати виховний вплив не завжди розуміють. 

Насамперед, якщо ми бажаємо виховати цілісну людину, громадянина, людину з морально – етичною базою, загальноприйнятою в світовій системі цінностей, то патріотичне виховання повинно проходити крізь кожне заняття гуртка. Але то повинно бути не насильно, не окремою 5 – ти хвилинкою. Робота щільно повинна бути пов’язана із краєзнавчим матеріалом, фольклорними надбаннями. Знайомством з видатними українськими особистостями, вивченням історії та культури рідного краю. Ми повинні мати за мету виховати покоління людей. що пишаються своєю країною і своєю приналежністю до української нації.

Приорітетні напрямки у сфері патріотичного виховання:

-                     Духовно – моральний «Я патріот»

-                     Культурно – історичний «Мала Батьківщина»

-                     Громадянсько – правовий «Я – громадянин»

-                     Військово – патріотичний «Дні військової слави»

-                     Спортивно  - патріотичний

-                     Культурно - патріотичний

Основним завданням патріотичного виховання є формування здатності дитини пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого об’єднання; як учня, жителя міста чи села; виховання у неї любові до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи; до рідного слова та державної мови, побуту, традицій, культурних особливостей як рідного, так і інших етносів українського народу.

Щоб урізноманітити заняття можете використовувати такі форми патріотичного виховання:

•                     Творчі проекти, майстер класи, заняття з елементами тренінгових вправ

•                     Інтерактивна патріотична зарядка (Рухавка «Як виглядали козаки»), козацькі забави (замість «Веселих стартів»)

•                     Квести, фото проекти, зустрічі з цікавими людьми та майстрами, батьківські збори з вихованцями та педагогами 

•                     Інтерактивні виховні  бесіди, тематичні клуби, виховні години до дня пам’яті (що проводяться відповідно пам’ятної дати для українського народу)

•                     Свято, гра – репортаж (видатні імена сучасної України)

•                     Розробка власних ігор (створення і розробка власної гри, визначення правил, малювання карти, виготовлення фішок)

У даній збірці пропонуються заходи, що проводились із вихованцями різних вікових категорій (дошкільний, молодший, середній, старший шкільний вік та студентська молодь) у Вінницькій обласній станції юних натуралістів.

     

 

 

 

 

 

І. Виховні бесіди

Тема: «Голокост – лихо століть»

Мета: познайомити гуртківців з темою «Голокост»,  як одним із прикладів жорстокого ставлення фашистів до людей; розкрити зміст подій, пов'язаний з трагедією в Бабиному яру, продовжувати формувати основу культури міжнаціональних відносин у суспільстві, виховувати почуття гуманності та сприяти формуванню толерантності у міжнаціональних відносинах, виховувати гордість за тих співвітчизників, які віддали своє життя заради інших, учити співчувати,  співпереживати та допомагати ближньому.

Вікова категорія: старший шкільний вік, студентська молодь

Хід проведення бесіди

Пам'ятай!  Життя є дар, великий дар. 

І той, хто його не цінує,  Цього дарунка не заслуговує .

(Леонардо да Вінчі)

-                Чи є щось більш вагоме в світі, ніж цінність людського життя?

(відповіді вихованців за бажанням)

-                Чи мають право люди забирати життя іншої людини, за власним розсудом, керуючись своїми переконаннями та віруваннями?

-                Спробуємо розібратись з даними етичними питаннями на прикладі історичних фактів. Дуже доречно буде згадати поняття, яке вживається дуже часто – «голокост». Чи знаєте ви, діти, що означає дане поняття в розрізі історичних подій минулого сторіччя?

Голокост‖ у перекладі з давньогрецької означає ―цілоспалення", ―знищення вогнем‖, ―жертвоприношення‖. Уже в середині 20 сторіччя слово «голокост» вживали в пресі щодо хвилі терору проти єврейського населення Європи початого Адольфом Гітлером. Із середини 50-х років 20 сторіччя слово "Голокост" загальновживане стосовно політики винищення нацистами під час Другої Світової Війни євреїв та інших народів Європи.

(Зачитуються вірші (див. дод. 1)

-                Що ж спонукало Гітлера очолити такий жахливий терор?  Німеччина зазнала поразки у першій світовій війні.

Економічна криза 20-х років і жахливі економічні втрати, понесені в ході війни, призвели до обвальної інфляції. Більшість населення жило в постійному страху скотитися у болото убогості.

Націоналістичні партії звинувачували в усьому демократичні реформи, угоди, а головне євреїв, які, як вважали ці партії, хочуть перетворити всіх німців на своїх рабів, в вимиранні німецької нації.

Найбільшою партією нацистів була Націонал-соціалістична партія Німеччини, очолювана Адольфом Гітлером. Вона обіцяла повернути Німеччині колишню славу, встановити в країні порядок і дати німцям роботу і хліб.  

Головним, на думку нацистів,  що повинно об'єднувати людей, це їхня раса. Раса істинних арійців - це еліта, вона покликана керувати нижчими расами. Була поставлена мета - підпорядкувати собі всі народи, а тільки один народ - євреїв, знищити повністю, включаючи дітей.

У 1939 році німецька армія окупувала Польщу, розв'язавши тим самим Другу світову війну. Легкі  перемоги  на початку війни дала Гітлеру можливість втілити свої задуми в життя. Він почав знищення єврейського народу, в основному вихідців з Польщі, де проживала найбільш значна частина європейського єврейства. 

Для виконання цього плану євреї були зігнані в «ґетто»  - житлові зони,куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання., були організовані трудові, концентраційні табори і табори знищення, в які доставлялися євреї . Нездатних трудитися вбивали відразу, решта була приречена на смерть від голоду і хвороб.

   Поки гітлерівців супроводжував успіх вони хотіли завершити геноцид і для цього було створено концентраційні табори.  Серед них Освенцім, Собібор,  Маутга узен  та Бухенва льд .

-Спробуємо по дорослому підійти до даного питання та коротко оглянути наслідки створення цих жахливих нелюдських таборів.

Освенцім

Освенцім – комплекс німецьких концтаборів: Освенцім, Освенцім-Бжезінка Аушвіц-Біркенау, що розташовувався в 1940-1945 рр.. на півдні Польщі, біля міста Освенцім, в 60 км на захід від Кракова поєднував у собі три табори:

тюремний табір, табір для знищення і табір для використання рабської праці.

Старих і жінок з дітьми відправляли в "душогубку" відразу, буквально через кілька годин. Здорових чоловіків і жінок посилали працювати в майстерні та на фабрики, спеціально побудовані при таборі. Деяких ув'язнених примушували обслуговувати сам "виробничий цикл" знищення.

У цьому і інших таборах проводилися жахливі, що часто приводили до смертельного результату, експерименти, як в області традиційної медицини, так і з метою відпрацювання найбільш ефективних методів масової стерилізації

"расово неповноцінних" груп. У якості "піддослідних" вважали за краще використовувати жінок і дітей.

Близько 1,5 мільйона людей 28 народностей загинуло в цьому таборі.

Собібор

Цей табір був побудований в березні 1942 року з єдиною метою:  якомога швидше знищити максимально можливу кількість людей. 

У Собібор прямували ешелони євреїв  з Східної Польщі, Радянського Союзу, Австрії, Голландії, Бельгії та Франції . 

В'язнів роздягали в бараці, або у дворі. Їх одяг, їстівні припаси і цінності сортували і відправляли на склади. У жінок відрізали волосся, яке теж надходило на склад. 

Голих людей  по вузькому обгородженого проходу заганяли в п'ять газових камер із загальною "пропускною потужністю" до 500 чоловік, а трупи потім спалювали у відкритій печі крематорію, або скидали в загальну могилу. 

Маутга узен

Маутга узен) — німецький концтабір біля міста Маутгаузен (Австрія) в 1938—1945 роках був одним з найстрашніших концтаборів. 

На території табору був барак, оточений кам'яною стіною, що називався «Блоком смерті» і  який  використовувався, як тренувальний табір для підготовки елітних відділів СС. В'язні виконували роль «м'яса» для побиття та знущань. У будь-який час в барак міг увірватися відділ «учнів» і забити скільки завгідно людей. Кожен день в таборі гинуло більше десяти осіб. Якщо «норма» не виконувалася, це означало, що наступного дня очікуються  ще більші звірства. 

В'язнями Маутгаузена було близько 335 тисяч осіб; страчено понад 122 тисяч чоловік (понад 32 тисячі — радянських громадян; серед них генерал Д. М.

Карбишев)

Кілька тіл в'язнів у концентраційному таборі Маутхаузен-Гузен, Австрія. В'язнів змушували працювати на каменоломні, поки вони не ставали занадто слабкі, тоді їх вбивали.  ухенва льд

Бухенва льд  — нацистський концентраційний табір, заснований гітлерівцями влітку 1937 року, діяв 8 років, до 1945 року. Бухенвальд не був табором смерті. Тут не було газових камер. Проте у таборі смерті загинуло близько 50 000 невинних людей — переважно євреїв та політичних в'язнів, серед яких радянські (українські включно) військовополонені, цигани. Їх вбивали камінням, різками, топили в гною, кастрували, нівечили, морили голодом. 

Деяких людей навмисне заражали вірусами задля медичних експериментів. Дружина командувача табору Ільзе Кохвідома тим, що мала абажури та рукавички, виготовлені з людської шкіри. Для цього відбиралися вязні, котрі мали викарбовані на своїй шкірі найбільш мистецькі татуювання — їх затримували та вбивали уколами. Дорога концтабором була закривавлена, адже ніхто не ходив спокійно – потрібно було лише бігти. Вздовж дороги стояли есесівці, які били та натравлювали на в’язнів собак. Зупинився, спіткнувся чи допоміг іншому – смерть. 

Масові вбивства були для фашистів своєрідною розвагою. Наприклад, полюбляли есесівці влаштовувати своєрідні медичні огляди. Людей зганяли на околицю табору, а потім по одному викликали до «лікаря», який розпитував про скарги на здоров’я. Потім жертву ставили до стіни, начебто для того, щоб виміряти зріст, а вже за кілька секунд вбивали пострілом у потилицю. За офіційними даними у Бухенвальді загинуло 8483 радянських військовополонених.

Коли американське військо звільнило табір у 1945 році, стало ясно, що в жахливих умовах перебувало 20 000 в'язнів. 

У 1933 – 1945 роках війська фашистської Німеччини знищили близько 6 млн.

людей тільки за приналежність до єврейської нації. Така цифра зафіксована у вироках Нюрнберзького трибуналу.

Однак точних цифр немає, й навряд чи вони коли-небудь з’явиться, адже до кінця Другої світової війни нацисти знищували табори смерті та поховання. До того ж часто єврейські громади знищувалися цілком, і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б розповісти про їхню смерть.

 

- Чи знаєте ви де знаходиться могила із тисячами людей єврейської національності саме в нашій країні? Де було по жахливому сплановане масове вбивство євреїв в Україні?

Символом трагедії Голокосту та нацистських злочинів в Україні є Бабин Яр (м. Київ) - могила десятків тисяч євреїв, а також українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян.

Під час Великої Вітчизняної війни окупанти, які захопили Київ 19 вересня 1941, використовували Бабин Яр для проведення масових розстрілів. 

24 вересня на Хрещатику НКВД підірвало два будинки, де влаштувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі влаштовувалися і в наступні дні, було зруйновано близько 940 великих будівель. Нацисти розцінили це як привід для ліквідації єврейського населення.  

Чверть жителів міста становили євреї. За переписом населення 1939 р. у

Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців — 53,2%, євреїв – 25,5%, росіян - 16,5%.

 26 вересня 1941 року зондеркоманда захопила дев'ять провідних рабинів Києва і наказала їм звернутися до населення: "Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця ..." 

Близько двох тисяч оголошень українською, російською та німецькою мовами з’явилось на вулицях Києва 28 вересня 1941 р. Підпису не було. Пояснень також. 

Мешканці міста могли отримати інформацію тільки з тексту: «Взяти з собою документи, гроші, коштовності, а також теплу білизну та інше». «Будуть кудись перевозити», -  вважали всі.  «Хто не підпорядкується цьому розпорядженню, буде розстріляний».

Отже «хто підпорядкується, розстріляний не буде», думали євреї Києва.

І люди пішли…

 З раннього ранку 29 вересня 1941 р. через усе місто йшли десятки тисяч євреїв. Люди несли валізи й вузли, везли хворих і літніх родичів. Родичі й друзі проводжали їх, не підозрюючи про майбутню трагедію. 

В кінці вулиці створили пропускний пункт, все що за ним відбувалося було невидимо з боку. По черзі туди відводили по 30-40 чоловік, де у них відбирали речі і примушували роздягатися. Після цього поліцаї за допомогою палиць заганяли людей до краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляли над яром. Після того як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх засипали землею.

Подальші розстріли євреїв відбулися 1, 2, 8 і 11 жовтня 1941, за цей час було розстріляно близько 17 00 євреїв.

Відступаючи з Києва і намагаючись приховати сліди своїх злодіянь, нацисти в серпні - вересні 1943 вирили і спалили на відкритих «печах» безліч трупів, кістки перемелювалися на спеціально привезених з Німеччини машинах, попіл був розсипаний по всьому Бабиному Яру. 

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у

Бабиному Ярі — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

Свої "Бабині Яри" є практично в кожній з окупованих нацистами областей України. Масові розстріли були далеко не єдиним методом знищення радянських євреїв. Уже в перші тижні війни людей заживо спалювали в Галичині й інших областях Західної України. Окупанти застосовували найжорстокіші способи знищення людей, особливо маленьких дітей. Нацисти кидали їх живими в могилу, підкидали в повітря й ловили на багнети, роздирали, змазували губи отрутою. Євреїв топили в річках, болотах, колодязях, кидали в стовбур шахт, замуровували живими, розпилювали на частини.

У Харкові в грудні 1941 р. був уперше випробуваний і потім успішно застосований фургон-"душогубка", у якому людей убивали вихлопними газами автомобілів . Протягом листопада-грудня понад 1000 євреїв були розстріляні в якості заручників.

Масові страти євреїв пройшли також у Дніпропетровську, де було розстріляно 10.000 - 12.000 людей. 

Майже всіх 18.000 євреїв Дніпропетровської області було знищено до лютого 1942р.

У Донецькій області близько 12.000  євреїв було розстріляно з жовтня 1941

р. по січень 1942 р. Для вбивств були використані занедбані шахти, зокрема в Горлівці.

Особливістю знищення 8500 євреїв Запорізької області стало вбивство восени 1942 р. у Мелітополі приблизно 3000 дітей від змішаних шлюбів.

 8 жовтня 1941 р. німецько-фашистські мерзотники оголосили реєстрацію єврейського населення м. Мелітополя. Зігнавши 1800 єврейських родин біля Бердянського мосту, там усіх розстріляли. У висадженого млина орда п'яних автоматників змусила 3000 жінок, дітей і старих лягти в протитанковий рів обличчям вниз, потім їх усіх розстріляли.

Через жахи гетто і нацистських таборів смерті пройшли безліч чоловіків, жінок і дітей, яким, проте, вдалося вижити. Всі вони хочуть донести до кожного з нас найважливішу думку - думку про тріумф людського духу . Люди, які пережили Голокост, будуть з нами не вічно. Але пам'ять про те, що вони пережили, повинна залишатися з нами.  

27 січня 2005 році спеціальною резолюцією ООН був заснований Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту на честь  звільнення в’язнів концтабору Освенцим (Аушвіц-Біркенау) 

-                      У ті важкі часи люди, жертвуючи собою, своїми сім’ями, переховували євреїв, спасаючи їх від переслідування нацистами.

За рішенням Кнесету в 1953 році, коли на честь вшанування пам`яті жертв і героїв Голокосту був заснований ізраїльський Інститут Катастрофи і героїзму Яд Вашем .  Людей, які були готові на самопожертву заради іншого, стали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їх імена увічнюють в Яд Вашем на Горі Пам`яті в Єрусалимі.

На підставі Закону Держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання "Праведник народів світу" отримали 23788 чоловік.

Понад 2200 українців є Праведниками світу, їхні імена викарбувані на Стіні честі у Єрусалимі.

-                      Євреї оцінюючи жахливі вбивства, називають геноцид власним терміном – «шоа»

ЖертвамиШоа вважаються 6 мільйонів євреїв Європи. Це число закріплене у вироках Нюрнберзького трибуналу.

-                      Тому 27 січня кожного року ми запалюємо свічки, долучаємось до Всеукраїнської акції пам’яті «Шість мільйонів сердець».

-                      Допоки жива людська пам'ять,  трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому неповинних євреїв і представників інших меншин, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими методами, і віддавати їм належну шану.

 

(Ілюстративний матеріал – див. дод. 2)

 

-                      Людство не повинно забувати, що нацистські табори смерті починалися з ненависті, забобонів й антисемітизму. А пам'ятаючи про витоки зла, завжди протистояти спробам розпалити ненависть і міжнаціональну ворожнечу. Пам'ять про Голокост необхідна нам, щоб наші діти ніколи не були жертвами або байдужими спостерігачами проявів ворожнечі. Тепер, коли Голокост відходить у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам'яті, відстоювати гідність людини і докладати  зусиль до недопущення ґеноцидів і злочинів проти людяності.  

-                      Для багатьох народів незалежна Україна стала батьківщиною. Мир і злагода — це головне, що нам потрібно сьогодні. Пам'ятаючи про трагедію минулої війни, ми з надією дивимося в майбутнє і віримо в нашу державу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: «Пам’яті Героїв Крут…»

Мета: Допомогти гуртківцям зрозуміти сенс людського життя. Ознайомити з історичними подіями, що передували смерті юнаків біля Крут. Виховувати інтерес та повагу до свого історичного минулого в дусі національної самосвідомості, гідності та честі, патріотизму та гордості за свій народ.

Вікова категорія: студентська молодь

Хід проведення бесіди

-         В історії становлення української державності є багато сумних, але водночас і героїчних подій. Такою є подія, що сталася під невеличкою залізнодорожною станцією Крути. 

-         Хто з вас чув про Героїв Крут? Що ви можете розповісти про цю подію? (Світлини див. дод. 3)

-         Спробуємо розібратись в хронології тих подій на початку ХХ століття. А саме події 1918 року, становлення молодої, ще не визнаної світом держави УНР.

•      Президент Грушевський.

•      Несформована армія. 

•      Керівництво молодої держави не бачить актуальності створення армії для захисту кордонів.

•      Не очікується ворожа агресія від будь якої сусідньої країни.

 

Тривалий час подробиці Крутянського бою залишалися невідомими і скоріше нагадували міф: проти багатотисячного більшовицького війська український уряд безжально кинув необстріляну молодь – студентів та гімназистів. Вони хоробро билися, але всі загинули у нерівному бою. І лише через багато десятиліть після виявлення окремих документів і публікацій численних спогадів з’явилася можливість відтворити обставини бою.

Дослідники часто плутаються в деталях і обставинах бою під Крутами. Навіть дата бою визначена невірно. Насправді легендарний бій відбувся не 29, а 30 січня.

 1918 року  біля залізничної станції Крути, що між Бахмачем та Ніжином, зійшлися в бою загін революційних військ більшовицької Росії, який наступав на Київ й захисники УНР. З українського боку боєм керував сотник армії УНР Аверкій Гончаренко. Участь у ньому брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи ім.

Б. Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових Стрільців (разом понад 500 вояків і 20 старшин). На озброєнні вони мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі, гвинтівки.

-         Але не так сталось, як гадалось керівництву УНР. Більшовицька Росія за наказом Леніна почала масштабний наступ на українські території. 

Більшовицьким наступом на Київ командував головком радянських військ, підполковник Міхаїл Муравйов. Його промови й виступи перед червоноармійцями розкривають ставлення більшовиків до українського населення. Так, на ст. Бахмач, якраз напередодні взяття Києва, Муравйов, за свідченнями очевидців, звернувся до своїх військ із такими словами: «Товариші, я знаю, що багато хто з вас втомився, проте не багато вам працювати. Наше завдання – взяти Київ і тоді ви зможете повернутися додому. Багато вам довелося страждати, але вони кров’ю відповідатимуть за ваші страждання. Ми їм покажемо, дайте тільки добратися до Києва. Якщо буде потрібно, не постою ні перед чим: каменя на камені не залишу в Києві. Мешканців не жаліти, вони нас не жаліли, терпіли хазяйнування гайдамаків. Ми їх всіх перестріляємо та переріжемо. Ми їм покажемо, нема чого боятися кровопускання. Хто не з нами – той проти нас. Ви, доблесні товариші, ви мені допоможете взяти Київ, а там ви будете нагороджені…».

-         Жахливі слова, які реально відображали загарбницькі бажання Росії та ненависть до українського народу, який вважав росіян братським народом та очікував від нього лише допомоги та підтримки.

Безпосередньо загін російських більшовиків під Крутами (вояки революційної армії Єгорова та 2-ї армії Берзіна) нараховував 4-6 тисяч вояків. Це були

червоногвардійці, солдати-росіяни і балтійські матроси. Їх наступ підтримувався артилерією та бронепоїздом. Однак, незважаючи на десятикратну перевагу більшовицьких військ, бій під Крутами тривав понад 5 годин та росіяни зазнали значних втрат.

-         Як так сталось, що у бою під Крутами УНР захищала молодь, а не регулярна армія?

Головна причина - в наївності українських соціалістів, які переважали в Центральній Раді. Наші ліві сліпо довіряли своїм соратникам із сусідньої Росії, які нібито не повинні воювати зі своїми братами по класу в Україні.

Відтак українські соціалісти, особливо голова Уряду УНР Володимир Винниченко, ратували за те, що Україні не потрібна власна регулярна армія, бо, мовляв, Росія не буде на нас нападати – досить нам народної міліції.

Українське національне військо, яке творилося з травня 1917 року під проводом голови Українського військового генерального Комітету Симона Петлюри, було фактично розпущено, а сам він був примушений у грудні 1917 року до відставки.

Наприкінці січня 1918 року в Києві по суті не було українського регулярного війська – на захист УНР тоді зголосився тільки полк імені Костя Гордієнка під проводом полковника Всеволода Петріва, який прибув до столиці України із Західного фронту.

Всі інші українізовані частини російської армії через таке негативне ставлення вождів Центральної Ради до творення власної національної збройної сили або розійшлися ділити землю, або під впливом більшовицької агітації оголосили про нейтралітет.

Хоча переважна більшість вояків київської залоги дотримувалася нейтралітету в українсько-радянській війні, командувач Київського військового округу М. Шинкар зміг відправити на фронт кілька підрозділів, готових битися з більшовиками.

- Це справді був волевияв української молоді, ніхто їх не примушував до цього здвигу.

Але при цьому українське командування не змогло належним чином оцінити стратегічне становище. В той час, як М. Муравйов зосереджував сили для наступу на бахмацькому напрямку, у штабі Київського військового округу очікували головного удару з боку Полтави.

Завдяки цьому, на полтавський напрямок було скеровано свіжі й найбільш боєздатні підрозділи: 1-шу сотню Січових стрільців, бойовий курінь чорних гайдамаків 2-ї Української військової школи, загін Сердюцького ім. П. Дорошенка полку (разом 500 бійців).

Натомість до ст. Крути відправлено 300 виснажених юнаків 1-ї Української військової школи, які після докорів М. Шинкаря погодилися повернутися на позиції. Разом із юнаками зголосився їхати на фронт Помічний курінь Січових стрільців (116 чоловік).

Більшість січовиків були погано екіпіровані, майже не вміли поводитися зі зброєю. "Вправи офіційно не провадились, а як провадились, то з ініціативи якогонебудь роєвого. І тільки на кілька день перед від’їздом куріня на фронт приділено для муштрових вправ старшин Богданівського полку, але за такий короткий час не багато їх навчили", – свідчив сучасник.

Незважаючи на відсутність належного військового вишколу, сповнені патріотичних почуттів студенти й гімназисти не вагались вирушити на порятунок батьківщини. Як згадував інший мемуарист, "треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави".

З надзвичайним піднесенням чекали оборонці ст. Крути на прибуття підкріплень. Та коли о 4 год. ранку 29 січня ешелон з 1-ю Українською юнацькою школою й студентською сотнею прибув до ст. Крути, на Ф. Тимченка і його бійців чекало розчарування.

Боєздатність стомлених і виснажених юнаків 1-ї Української військової школи залишала бажати кращого, а "Січові стрільці" виявились невишколеними й зле екіпірованими студентами й гімназистами, які заледве надавались до участі в бойових діях.

-                      Який вплив мала ця битва на військово-політичну ситуацію на українських землях?

-                      Цей бій зупинив на кілька днів наступ російських більшовиків, відтак Центральна Рада змогла протриматися в Києві, що було надзвичайно важливо для делегації УНР на мирних переговорах у Бресті, яка готувала документи про визнання Центральними державами незалежності України.

Тобто завдяки саме цій жертовності нашої молоді 9 лютого 1918 року Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина визнали УНР самостійною державою, в результаті чого їй було надано військову допомогу в очищенні української території від непрошених гостей.

Хронологія та перебіг бою

Як стверджував у спогадах А. Гончаренко, разом сили оборонців ст. Крути налічували 20 старшин і 500 бійців. Носенко був упевнений, що не зможе втримати позицію без підкріплень. Сотник Ф. Тимченко від’їхав до Ніжина, щоб спробувати переконати розташований там курінь ім. Т. Шевченка приєднатися до оборони ст. Крути.

Шевченківський курінь налічував 800 вояків, але був налаштований вороже до Центральної Ради. Наразі шевченківці не чинили перешкод пересуванню військових ешелонів через Ніжин, однак варто було куреню захопити залізничну станцію, щоб українські війська на ст. Крути виявилися відрізаними від запілля. 30 січня загальні збори ніжинської залоги вирішили не чинити червоним жодного опору й "прийняти революційний загін з належною пошаною і вітати його як борців за трудовий народ і надавати йому всіляку підтримку".

Збори також зажадали передати всю владу в країні Радам, оголосили протест проти "братовбивчої війни з великоруським пролетаріатом" й повідомили, що "вояки ніжинської залоги ніколи не битимуться збройною силою з пролетаріатом як українським, так і великоруським".

Таким чином, ніжинська залога відкрито заявила про підтримку радянської влади й будь-якої миті могла виступити проти уряду УНР.    

У цей час стало відомо, що на бахмацький відтинок фронту відправлено підкріплення з Києва – курінь гайдамаків на чолі з С. Петлюрою (300 вояків). Щоправда, через саботаж залізничників гайдамацький ешелон значно затримався на ст. Дарниця. Після цього, не встигли гайдамаки від'їхати від Києва, як отримали звістки про більшовицьке повстання у столиці.

Не маючи докладних відомостей про становище, С. Петлюра зупинив свій ешелон на ст. Бобрик, готовий за потреби повернути гайдамаків до Києва. Тим часом, під Крутами сталися події, які й визначили долю лівобережного фронту.

Сутичка біля ст. Плиски переконала М. Муравйова в тому, що українські частини готуються до оборони. Звістка про відправку з Києва на фронт підкріплень на чолі з С. Петлюрою лише підтвердила цю думку. У телеграмі до штабу В. Антонова-Овсієнка Муравйов відзначив:

"Шлях на Київ, здавалося б, відкрито, але противник, відступаючи, висаджує в повітря мости і шляхи, що створює нам величезні труднощі. В даний момент я стою перед Крутами, які не взяв лише з вище означених причин.

Противник, відступаючи ближче до Києва, починає чинити запеклий опір".

Закінчивши в Бахмачі реорганізацію своїх загонів, М. Муравйов планував 30 січня відновити просування на захід.

Для натиску на ст. Крути він вирішив використати найбільш надійні свої сили – петроградських і московських червоногвардійців зі складу 1-ї армії П. Єгорова, а також загін матросів-балтійців з 2-ї армії Р. Берзіна. Наступ піхоти мали підтримати гарматним і кулеметним вогнем бронепотяги № 2 та ім. В. Леніна.

 Значна чисельна перевага дозволяла червоногвардійцям не послаблювати натиск. "Сірі і чорні лави ворогів посувалися все ближче і ближче, – свідчив один з юнаків. – На білім лоні поля, вкритого снігом, падали чорні постаті матросів. Лави лягали, схоплювались, бігли, падали, знову бігли і все ближче і ближче.

Дві ворожі панцери і гаубична батарея засипали спереду наші окопи і станцію. З нашого боку стріляло до 40 скорострілів, що були при школі, і кілька при студентськім курені. Наші потяги, що разом служили і помешканням, а при них і база з набоями, лишили станцію і від’їхали на дві версти в тил. На станції лишилися лише два бронепотяги і два вагони набоїв до них".

За свідченням кількох учасників бою, штабний потяг разом із сотником Д. Носенком також від’їхав у запілля. Безпосереднє керівництво обороною за цих умов перейшло до сотника Гончаренка. 

У цей час один з радянських бронепотягів своїм гарматним вогнем вивів з ладу панцерний потяг сотника М. Ярцева. "Бронепотяг Ярцева ушкоджений, сам Ярцев поранений, він дістав наказ від Лощенка від'їхати до лічниці в Ніжині – поранення голови було поважне," – згадував учасник оборони.

"З’являються невеликі групи "вояків" Студентського куреня – їх відіслано з окопів, бо... вони не вміють навіть стріляти. Їм наказано охороняти станцію.

Юнаки Військової школи тут же вчать їх стріляти..."

Влучний гарматний вогонь з бойового потягу С. Лощенка надзвичайно дошкуляв червоним. Та все ж, гармата на потязі С. Лощенка не могла самотужки змагатися з двома бронепотягами.

Та водночас, українське командування отримало тривожні вісті з запілля: курінь ім. Т. Шевченка у Ніжині заявив про підтримку радянської влади. Це загрожувало оборонцям ст. Крути ударом в запілля. Не зволікаючи, А. Гончаренко наказав усім підрозділам відступати. Першою мала відходити до ешелонів студентська сотня, слідом – 2-га, 3-тя і 4-та юнацькі сотні. 1-ша сотня отримала наказ прикривати відступ.

Відступ розпочався у вечірній темряві, коли на правому крилі противник знову перейшов до наступу. Командирам петроградської червоної гвардії нарешті вдалось підняти своїх бійців до атаки.

"Наш розлючений командир т. Воробйов кидається з боку на бік з револьвером в руках, командує: "Перебіжка!" і ми перебігаємо, незважаючи на сильний вогонь противника, – свідчив один з червоногвардійців. – Потім чуємо крик: „В атаку!", – і кидаємось вперед, схоплюючись з гайдамаками врукопашну і, нарешті, вибиваючи їх з окопів та зі станції".

На багатьох відтинках імпровізованої лінії оборони відступ був безладним і хаотичним. Лише настання темряви дозволило юнакам відірватися від противника.  

Московські червоногвардійці перейшли до атаки лише тоді, коли помітили рух у ворожому таборі. "З боку станції залунав гуркіт вагонів, яких зчіплюють, і негайно в небі розчинився дим паротягу, який відходив.

Червоногвардійців охопив могутній порив. Люди самі стихійно обрали головний напрямок: центр ворожих шанців і залізничну станцію...

Якби у ворога збереглася рішучість до боротьби, то в степу перед Крутами на місці червоногвардійських загонів залишилася б кривава мішанина. Але, на щастя для нас, юнкерський заслон, залишений в шанцях, був цілковито деморалізований нашим штурмом. Юнкери припинили вогонь і, висипавши сірою масою з шанців, щодуху кинулися до станції".

Як згадував один з бійців студентської сотні, кілька кілометрів відступу здавалися січовикам справжньою вічністю.

"Коли ми були біля нашого потягу, який чекав на недобитків десь далеко в полі, мало у кого лишилось по три-п’ять куль, – свідчив інший мемуарист. – Небагато було тих, яким вдалося відступити з нашого відтинку: кількадесят ранених та стільки ж зі зброєю в руках".

Командир студентської сотні, сотник Т. Омельченко, отримав смертельне поранення. За свідченням одного з юнаків, чимало його товаришів було поранено:

"Вечоріло, коли зібралися майже всі вояки до потягів, що чекали і що кожної хвилі готові були рушити в напрямку Києва. Два вагони, відведені для ранених, були переповнені, відвели третій. Сестри і санітари наспіх перев’язували ранених... Уже в вагонах сотні рахували свої ряди. Кожна не долічувала 5-10 юнаків, Студентський курінь до 50 студентів".

Як стверджував у спогадах А. Гончаренко, загальні втрати захисників ст. Крути складали 10 старшин і близько 250 бійців – переважно поранених юнаків 1ї Української військової школи. Крім того, безвісти зникла чета зі складу студентської сотні, в числі бійців якої був і молодший брат А. Гончаренка.

Червоногвардійці наближалися і ешелон був змушений рушити, не дочікуючись решти своїх бійців. З вікон вагонів юнаки встигли обстріляти ворожу лаву, перш ніж потяг віддалився на захід, а виснажені й пригнічені бійці нарешті отримали змогу перепочити. "Страшний день ще гудів у нас в ухах, а втрати в людях, понесені в ім’я державності, взивали до помсти".

-        Що ж трапилось із наймолодшими захисниками, яких було відправлено у лісове запілля? 

Доля студентської чети, яка не встигла приєднатися до свого підрозділу, склалася трагічно. Заблукавши у темряві, січовики вийшли до залізничної станції в той час, коли її вже зайняли московські червоногвардійці. Оскільки у намоклих від снігу валянках, які носили юні бійці, втекти виявилося неможливо, усі вони потрапили до полону.

Комісар 1-го Московського червоногвардійського загону Є. Лапідус свідчив, що єдиного серед полонених офіцера москвичі відразу ж застрелили. Ледь вдалося умовити червоногвардійців не поспішати з розправою над іншими бранцями. Полонених студентів і гімназистів було розміщено під вартою в одному з військових ешелонів червоних.

День 31 січня став для полонених фатальним. "Наступного дня, коли ми від’їздили зі ст. Крути, потяг по дорозі зупинився за наказом Єгорова, з вагону було виведено всіх затриманих і за 300 кроків від потягу їх розстріляли розривними кулями", – свідчив Є. Лапідус.

Перед стратою учень 2-ї Української гімназії, 19-річний уродженець Галичини Григорій Піпський, заспівав гімн "Ще не вмерла Україна", який підхопили й інші полонені.

Результати розкопок, здійснених невдовзі на місці розстрілу, засвідчили, що всього було страчено 28 полонених. За твердженням кількох сучасників, сімох бранців, які так чи інакше уникнули розстрілу, червоні відправили в запілля.

-                     Бій під Крутами назавжди увійшов до історії як символ жертовності й ідеалізму. Та водночас, це ще й символ невмілого стратегічного планування.

-                     Якби назустріч головним силам Муравйова, зосередженим у Бахмачі, вирушили відправлені напередодні з Києва свіжі підрозділи, а не виснажені кількатижневими боями юнаки 1-ї Української військової школи й невишколена молодь, перебіг або й результат бою могли бути іншими.

 

19 березня 1918 року пройшло урочисте перепоховання 18 померлих під Крутами бійців Студентського куреня, яких вдалося знайти на полі бою та ідентифікувати.

Закінчилась процесія на Аскольдовій могилі, де й були поховані загиблі.

Окрім Михайла Грушевського під час похоронної процесії виступали член ЦР О. Степаненко, старшина січових стрільців, київська інтелігенція.

Серед інших виступав професор другої української гімназії, учні якого вступили до Студентського куреня, і частина з них загинула (ім’я професора у джерелах не згадується). Саме він вперше порівняв загиблих під Крутами із учасниками битви під Фермопілами 480 року до н. е. Це порівняння запам’яталося учасниками церемонії. Про нього пізніше згадували у спогадах. 

З того часу аналогія активно використовувалась і використовується у працях про битву під Крутами. Битву під Крутами досить швидко почали називати "українськими Фермопілами". Також ця аналогія народила популярний міф про участь у битві під Крутами 300 студентів. Число народжене за аналогією із битвою при Фермопілах і 300-ма спартанцями.

-               Перше звернення до битви під Крутами на офіційному політичному рівні у незалежній Україні відбулось за часів президентства Леоніда Кучми. - Проте комплексний та повноцінний культ "Героїв Крут" у незалежній Україні був вироблений лише за часів президентства Віктора Ющенка. Можна сказати, що саме ця людина найбільше вплинула на ствердження культу "Героїв Крут" у сучасному українському суспільстві та певною мірою була творцем цього культу. Завжди панувала жертовна (віктимна) та трагедійна лексика. Цікаво, що такий офіційний віктимізаційний дискурс "Героїв Крут" співіснував із твердженнями, що битва під Крутами є перемогою.

-               Янукович, будучи президентом, взагалі ігнорував церемонію вшанування пам’яті "Героїв Крут". Виключення цієї події з підручників з історії України стали головними аргументами протестів української громадськості.

Аналіз церемоній вшанування пам’яті битви під Крутами демонструє, що фактично усі сучасні заходи, присвячені вшануванню пам’яті битви під Крутами, пов’язані з політичною кон’юнктурою та мають політичний підтекст.

Напередодні чергової річниці битви під Крутами не виникає сумнівів, що тема "Героїв Крут" знову опиниться в епіцентрі політичної боротьби українських партій. За тим, хто з політиків, яким чином та використовуючи яку риторику звертається до теми битви під Крутами можна відслідковувати численні особливості сучасного українського політикуму.

-               Як вшановують пам’ять Героїв Крут?

(Ілюстративний матеріал див. дод. 4, дод. 5)

-               Якщо найбільш характерною формою вшануваня пам’яті "Героїв Крут" для офіційної політики пам’яті є мітинг-реквієм, то

найпопулярнішими формами вшанування пам’яті для правих партій є марші слави і смолоскипні ходи, які не є жалобними акціями за своєю суттю.

-               Ще однією громадською ініціативою кампанії "Пам’ятай про Крути"  став "Крутянський піст" - одноденне студентське голодування.

Це голодування звертається до традицій львівського студентського голодування 1931-1939 років. Воно проводиться щороку з 2008 року. У найпершому голодуванні взяло участь 40 учасників. У останньому на даний момент голодуванні взяло участь вже 243 учасники.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Заняття з елементами тренінгових вправ

(на основі програми з національно – патріотичного виховання «З Україною в серці»)

Тема: Козацька держава. Запорізька Січ – виховання мужності, сили волі, патріотизму.

Мета: формувати у вихованців ціннісне ставлення до України; узагальнити та поширити знання про устрій на Запорізькій Січі; розвивати почуття національної самосвідомості та громадянської активності; виховувати патріота, громадянина, готового захищати свою Батьківщину, сприяти вивченню історії власного народу та створення ціннісного ставлення до демократичних свобод

 Тип: заняття з елементами тренінгових вправ

Вікова категорія: середній, старший шкільний вік

Обладнання: ТЗН, ppt - презентації, відео фрагменти, роздатковий матеріал для тренінгових вправ

Структура проведення 

1.       Організаційний момент

•        Створення тренінгового кола. Знайомство

Тренінгова вправа на знайомство «Хто я?»

Мета: познайомитись з учасниками, отримавши відповідь на запитання «Хто ти?». Відповідати у форматі «Я - ….» Прогнозовані відповіді – ПІП, чоловік, людина, козак …

-         У Франції на запитання «Хто ти?» більшість населення країни відповіли «француз». Як ви вважаєте, про що це свідчить? (Діти висловлюють  думки за власним бажанням та в довільному порядку)

-         Колись в наших предків коли на запитання «Хто він?» звучала відповідь – «козак» - виникала повага до даної людини. 

2.      Повідомлення теми та завдань 

-                     Спробуємо сьогодні розібратися в чому цінність досвіду козацької держави на Січі для українців.

-                     Як писав Олександр Довженко: « Народ, що не знає своєї історії – народ сліпців». І такий народ будуть зневажати й поневолювати. Українська держава може розвиватися лише знаючи своє минуле і пам’ятати, що саме історична свідомість є вищою духовною цінністю нації.

Вивчаючи славні сторінки історії варто звертати увагу на те велике та світле, що підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже українці – єдина в світі козацька нація. Козацтво було дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю – Волі. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання та бездоганне дотримання національних традицій та звичаїв. А Запорізька Січ була і залишається нині синонімом свободи, незалежності, людської і національної гідності.

Презентація та обговорення 

(Див. дод. 6)

Рухавка «Глова, плечі, коліна, пальці»

3. Робота в групах (Світлини див. дод. 7) - Спробуємо ми поділитись на курені. 

«Калитка» 

(Вихованцямпропонується жеребкування та об’єднання на 4 курені. Для цього всі по черзі витягують монети з калитки та за видом монет об’єднуються в 4 групи)

Дод. інформація

Запорізька Січ не мала власної грошової валюти. Плату козаки отримували валютою тієї країни, протекторат якої визнавала січ. Наприклад, до 1654 року в Січі панівною була польська валюта, російські рублі та копійки та важкі срібні монети вагою 28 г срібла «єфімки» (монета Чехії – йоахімсталяр). Коли козаки перейшли під протекцію турецького султана, платню стали отримувати срібними піастрами, курушами і кримськими акче.

Карбування власної української валюти відбулось за часу правління Б. Хмельницького в Чигирині. 

Вибір курінного отамана та назви куреня

(розподіл обов’язків – курінний отаман, кухар, писар, молодий козак, новенький) Дод. інформація

Куреням властивий внутрішній самоврядний колорит, одяг, прапор, говірка, кухня. Чисельність в основному 200 – 400 козаків. Хоча окремо піднімалась і до 700. Назва відповідно географічного походження людей.

Курінний отаман відав усіма курінними припасами та арсеналом зброї, складав письмовий реєстр козаків свого куреня, видаючи останнім за потреби атестати(свідоцтва) наглядів за почерговістю служби. Як зазначив козацький літописець – «живе курінь під проводом старшого чоловіка, як правило у військовій справі найвправнішого. І його шанують і коряться йому, як найстаршому після кошового отамана.

Курінний отаман, писар та повар обирались на початку кожного року 1 січня прямим голосуванням усіх присутніх козаків Перегляд відеоролика про Запорізьку Січ

- Тепер курені на чолі з курінними отаманами можуть приступати до першого пошукового завдання. Потрібно спробувати відгадати що робив той чи інший козак, займаючи певну посаду

 (роздаються листочки з написаними посадами, завдання – подумати що виконували козаки займаючи ці посади)

üСічові старшини

üПаланка

üШафарі та кантаржеї

üШкільні отамани

Січові старшини – хранителі козацьких звичаїв та старовини. Часто були характерниками та володіли надзвичайними можливостями. Вища судова інстанція

           Паланка– козацькі підрозділи в далеких походах, сухопутних чи морських. Очолювала похідна старшина – полковник, осавул, військовий писар.

Шафарі та кантаржеї – вагомі фінансово – економічні посадовці на Січі. Військові шафарі переважно стягували мито та податки. Зокрема сподатковували торгові валки на основних перевозах через Дніпро. А кантаржеї проводили торгові збори з привезених на Січ для продажу товарів. Також слідкували за мірами і вагами під час торгових операцій.

Шкільні отамани – обирались самими школярами. Які дбали про шкільну скарбничку та забезпечення школярів  (окремо старшого та молодшого віку), продуктами, шкільним приладдям.

Дод. матеріал

Ліквідація Запорізької Січі (1775)

У квітні 1775 року Г. Потьомкін виступив на засіданні імператорського уряду з проектом ліквідації Запорізької Січі. На початку червня 1775 р. імператорські війська на чолі з генералом П. Текелієм, що поверталися з османського фронту, та генерала Федора Чорби, що був викликаний для цього з придушення повстання О.Пугачова, оточили Запорізьку Січ 4-5(15-16).VI .1775 р. Не маючи сил боронитися, кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом із старшиною його було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна заслано по рішенню імператорського суду на 25 років до Соловецького монастиря, де він помер на 113 році життя у 1803 р. Запорізьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорізької Січі імператорський уряд почав роздавати поміщикам, а козаків покріпачувати. Це спричинилося до втечі 5 тисяч запорожців на підвладну Османській імперії територію в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ.

4. Рефлексія

Робота в групах «Рецепт гарного дня» (10 інгедієнтів) (Див. дод. 8)

-         До складу рецепту може входити будь -  що. Клаус Фопель наводить як приклад такий рецепт: «Беремо 20 цікавих учасників, кілограм відповідальності, сто грамів досвіду, ретельно приправляємо усе те цікавістю, додаємо трішки духу суперечності і вміння спіймати ідею…»

Вправа «Полювання на лисиць»

Мета: активізувати учасників і підвищити емоційний настрій.

Основою змісту розминки є байка про те, що найкращий спосіб спіймати лисицю – насипати їй на хвіст солі. Учасникам пропонується одночасно побувати й у шкурі лисиці, й у особі мисливця. Для цього кожен заводить руку за спину й притискує до попереку долоню (тильною стороною). Ця рука зображує хвіст лисиці. Друга рука залишається вільною.

За командою ведучого всі учасники вільно пересуваються по кімнаті, намагаючись при цьому доторкнутись вільною рукою до «хвоста» інших учасників  і водночас  - самому залишитися не впійманим. Коли учасник відчуває, що йому «насипали солі на хвіст», тобто доторкнутися до його долоні, він має зупинитися, однак і надалі може намагатися «вполювати» інших учасників

(головна умова – залишатись на місці)

 

Відеоролик «Для тебе» (перегляд рецепту позитивного життя)

 

Тема: «Майдан у серці кожного». Революція гідності. Герої Небесної Сотні

Мета: формувати у вихованців ціннісне ставлення до України; прав та свобод людини, європейського вибору українців; розширити знання гуртківців про події Єврореволюції; розвивати почуття національної самосвідомості та громадянської активності; виховувати патріота, громадянина, готового захищати свою Батьківщину, сприяти створенню ціннісного ставлення до демократичних свобод,закріплених Конституцією України.

Тип: заняття з елементами тренінгових вправ

Вікова категорія: старший шкільний вік

Обладнання: ТЗН, ppt – презентації, відео фрагменти, роздатковий матеріал для тренінгових вправ

Структура проведення 

1.       Організаційний момент

•        Створення тренінгового кола. Знайомство  

 Правила роботи групи

 

Вправа «Обери своє»

Мета: учасникам тренінгового кола роздаються листочки з назвами правил одним рядком. Потрібно зрозуміти це правило та сказати, чи можемо ми його прийняти в даному колективі та у даний момент. 

-         Які з цих правил ми можемо прийняти у нашому колі? (якщо погоджується коло із прийняттям усіх правил – вони кріпляться на загальний листок)

 

üПоважати думку кожного, хто сидить у колі

üСміливо висловлювати власну думку

ü«правило правої руки»

ü«правило двох рук»

ü«правило вільної ноги»

üПравило вимкненого мобільного телефону

üБути відвертим

üСлухати і чути

2.      Повідомлення теми та завдань

-          Перед тим, як я оголошу тему нашого заняття, хочу, щоб ви переглянули кліп пісні Алли Івашиної «Україна». Прошу по завершенні перегляду сказати – що вас найбільше вразило, на що ви звернули свою увагу?

(Перегляд кліпу, обговорення, обмін враженнями, звернути увагу на емоції людей, вирази обличчя)

-          Ми бачили людей, події. Яка подія висвітлювалась найширше? 

-          Що означає на вашу думку слово «майдан» для українців?

-          Як слово «майдан» пов’язане з історією України?

 

Міні - презентація «Майдан – історичні реалії»

(Див. дод. 9)

Вправа на активацію «Електричний струм»

Мета: налаштувати групу на згуртовану роботу. Дати можливість відчути дружнє коло

3. Феномен Майдану

Інтерактивне повідомлення – презентація

(кожна теза дублюється зображенням на слайдах)

-                      Феномен майдану – промовисте свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської гідності, відстоювання загально – національних інтересів, відмови учасників від особистого заради досягнення спільної мети. Це форма небаченого дотепер і світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні.

-                      Але спробуємо розібратись з чого все почалось, у що переріс мирний протест та які були наслідки.

-                      Сьогодні ми пройдемо з вами етапами  Єврореволюції, згадаємо основні події тих 94 днів. Під час боротьби українського народу проти режиму формувалося громадянське суспільство, вражаючи світ, а серце Європи билося на Майдані . Чому? Отже,  «Революція гідності : як це було?»

-                      21 листопада Кабінет Міністрів України на своєму засіданні прийняв розпорядження, згідно з яким процес підготовки до підписання

Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом,

Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державамичленами, а також рішення Кабінету міністрів України від 18 вересня2013 р. було призупинено.  

-                      29 листопада, після Угоди у Вільнюсі «майдани» стали непотрібні і були згорнуті, але деяка частина учасників не підкорилася вказівці про розпуск і продовжила акції на підтримку євроінтеграції. Ці акції, в умовах згортання «майданів» владою, перетворились на символ непокори владі і трансформувались в нові Майдани. Найбільший з таких майданів виник в Києві на Площі Незалежності. В ніч з 29 на 30 листопада для розгону цього Майдану влада застосувала силу.

-                      У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві В. В. Коряк віддав наказ на силовий розгін Євромайдану в Києві. О 4 годині ранку, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з Майдану: людей били кийками та ногами. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина мітингувальників знайшла притулок в Михайлівському золотоверхому монастирі. Приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічної ялинки.

-                      У відповідь на побиття студентів, на Михайлівську площу, де перебувала частина побитих з Майдану Незалежності, зібрались тисячі киян та гостей столиці. Вдень на Михайлівській площі виник стихійний мітинг.

Подальший розвиток подій отримав назву «Єврореволюція» або «Європейська революція»

-                      В річницю Референдуму про суверенітет 1991 року на майдани і вулиці Києва вийшли, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 млн.

протестувальників. Цього ж дня відбулася спроба штурму Адміністрації Президента.

-                      В ніч проти 11 грудня, незважаючи на завірення Президента

України, які він виголосив перед спеціальним представником ЄС Кетрін Ештон, спецназ та внутрішні війська розпочали масову акцію на витіснення мітингувальників з зайнятих ними позицій. Груба сила та спецзасоби, в основному, не застосовувались. На заклик про допомогу до Майдану з міста почали підтягуватись добровольці. В результаті, для уникнення оточення з боку Майдану та міських  скра ей ик , спецназ та внутрішні війська змушені були відступити.

-                      Протягом Єврореволюції щонеділі збиралися народні віча, а вимоги народу ставали радикальніші – вони вимагали відставки Януковича.

Характер протесту був мирний, в рамках закону. Громадянське суспільство проявляло свої найкращі риси.

-                      Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції, «диктаторських законів», що відбулося 16 січня. В ході протистояння, крім каміння та «коктейлів Молотова», повстанцями були збудовані метальні машини — требушет та велетенська рогатка, також була виготовлена «картопляна гармата». Cвоєю організацією та застосованими інноваціями повстанці неодноразово викликали живе захоплення у світі.

-                      В той же час прибічники влади — «невстановлені особи», бійці спецпідрозділів — застосовували нелюдські методи, включаючи викрадення, катування (Ігор Луценко, Дмитро Булатов) та вбивство активістів (Юрій Вербицький), тортури з роздяганням та фотосесіями на морозі (Михайло Гаврилюк), що, в цілому, вказує як на надзвичайну жорстокість влади, так і на спеціальне спрямування спецпідрозділів проти власного народу. «Тітушки» не тільки взаємодіяли з спецпідрозділами, але й використовували при цьому вогнепальну зброю.

-                      Проти протестувальників були застосовані гранати, гумові кулі, кийки, водомети, коктейлі Молотова, каміння; протестувальники застосовували петарди, коктейлі Молотова, каміння. Від куль снайпера загинули 2 протестувальники: Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.

-                      18 лютого, в день, коли Верховна Рада мала розглянути можливі зміни до Конституції, до будівлі Верховної Ради підійшли протестанти. Це призвело до поновлення жорстокого силового протистояння між повстанцями та силовиками. Бойові дії велись, в тому числі, з застосуванням вогнепальної зброї. Декілька людей з обох боків загинуло.

-                      19 лютого, о 20:00 спецпідрозділи розпочали штурм Майдану з боку Європейської площі та вулиці Інститутської з використанням бронетехніки. На ранок 19 лютого число загиблих склало 25 чоловік, в тому числі: 9 співробітників силових структур; 16 мирних громадян та бійців самооборони Майдану.

-                      20 лютого1914 року названо -  «кривавий четвер». Близько 9-ї ранку Майдан перейшов в наступ і, не зважаючи на шалений обстріл снайперами, швидко повернув всі втрачені 18-го числа позиції і розширив контрольовану зону. Найбільш жорстоке та криваве протистояння відбулось на вулиці Інститутській, де, переважно від куль снайперів, загинуло більш ніж півсотні повстанців.

-                      Цього ж дня надвечір розпочались перемовини європейських міністрів і опозиції з Януковичем, в результаті яких Янукович погодився на дострокові вибори Президента не пізніше грудня 2014 року, а протиборчі сторони мали бути здати зброю протягом 24 годин. Інформація від лідерів опозиції про результати переговорів викликала обурення Майдану, їх виступ перервав Володимир Парасюк, один з сотників Майдану, який зазначив, що якщо назавтра до 10-ї години ранку Янукович не складе повноваження, його сотня піде на штурм зі зброєю — саме в цей час перед головною сценою

Майдану проносили труни з загиблими повстанцями…

-                      Їх називають Героями Небесної Сотні. Чому саме так?

(відповіді вихованців за бажанням)

-                      Уперше Небесною сотнею полеглих учасників акцій протесту назвала поетеса Тетяна Домашенко у вірші «Небесна сотня воїнів Майдану», який вона написала 21 лютого 2014 року.

26 червня 2014 Президентом України було ініційовано заснування нової державної нагороди — Орден Героїв Небесної Сотні. Орден був затверджений Верховною Радою України 1 липня 2014. Орден встановлено для відзначення осіб за громадянську мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, активну благодійну, гуманістичну, громадську діяльність в Україні, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), інших подій, пов’язаних із захистом незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України.

Під час прощання із загиблими зі сцени Майдану 21 лютого 2014 року звучала жалобна пісня «Пливе кача…», що стала неофіційним гімном

«Небесної Сотні»

(Відео «Пливе кача по Тисині», Хвилина Мовчання)

-                      Всі Герої, що загинули на Майдані отримали звання Героя України.

Посмертно…

-                      За мотивами реальних подій на Майдані був створений документальний фільм «Зима в огні». Цей фільм пройшов відбір та номінувався на премію Оскар. Подивимось трейлер до цього фільму, який презентували світовій громадськості.

 

Перегляд трейлеру до фільму «Зима в огні»

 

-                      Яким чином ми, люди які не були в силу обставин присутні на Майдані можемо долучитись до ідеї Майдану? Що кожен з нас може зробити, щоб не повторились події на Майдані?

(висловлювання власних думок за бажанням, підвести до усвідомлення того, що починати потрібно з себе, свого оточення, своїх вчинків, своєї чіткої громадянської позиції)

 

4. Рефлексія

 

-                      Дайте відповідь на запитання – Чи відбулися б жахливі події на

Майдані, якби кожен українець був патріотом своєї країни?

(обговорення, висловлювання думок за власним бажанням)

 

Вправа на створення позитивного образу «Моє світле майбутнє в Україні»

 

Мета: спробувати побачити своє майбутнє в Україні у яскравих та світлих тонах. Описати свої дії задля покращення життя в рідній країні. Висловлюються фантазії по колу усі учасники тренінгу.

 

-                      Не зважаючи на те, що сьогодні ми обговорювали важливу та емоційно важку тему, потрібно сміливо дивитись вперед та будувати своє світле майбутнє. Хай омріяне здійсниться. Щиро цього вам бажаю!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: АТО. Сучасний захист кордонів держави. Інфографіка шевронів добровольчих батальйонів. Інфографіка банд формувань ЛНР, ДНР.

Мета: Поглиблення у слухачів знань про патріотизм як суспільну та особистісну цінність, про якості людини – патріота. Акцентувати увагу на змістовній лінії інфоргафіки шевронів батальйонів та банд формувань. Ознайомити з поняттями «патріотизм», «волонтерство», «сепаратизм», «колабораціонізм». Формувати практичні уміння розрізняти смислове значення зображень на шевронах. Розвивати уміння висловлювати власну думку та відстоювати свою позицію. Виховувати почуття власної гідності, бажання допомогти та бути небайдужим, почуття гордості за власний народ.

Тип: заняття з елементами тренінгових вправ

Вікова категорія: студенти

Обладнання: РР презентації, відеоролики, роздатковий матеріал, записники

Структура проведення тренінгу

1. Організаційний момент

•     Створення тренінгового кола

•     Знайомство 

Тренінгова вправа на знайомство «Я ….»

Мета: познайомитись з учасниками тренінгу , назвавши власне ім’я та одну із своїх найкращих рис у руслі патріотизму, початкова літера якої співпадає з першою літерою імені. Наприклад: Валентина  - волелюбна, Інна – ініціативна. Крім того потрібно по черзі  кола називати всі попередні імена.

•     Правила групи 

Включаються загальноприйняті всіма учасниками правила, додається

«правило правої руки», «правило двох рук», «правило вільної ноги»

2. Повідомлення теми та завдань тренінгу

Вправа на активізацію уваги « Електричний струм»

Мета: відчути  коло, зблизитись, сконцентрувати увагу, максимально задіяти всі рецептори – сенсорика, зорові, слухові. Загалом додати сенсорних стимулів для позитивного настрою впродовж  дня.

(Перегляд матеріалу за презентацією, робота над поняттями

«патріотизм», «волонтерство», «сепаратизм», «колабораціонізм») АТО – сучасний захист кордонів держави.

Російсько – український збройний конфлікт, що триває з 2014 року (з 6 квітня 2014 року)

Від самого початку війни на Сході України добровольчі батальйони відігравали ключову роль, оскільки української армії , як такої, практично не існувало. Волонтери й небайдужі українці забезпечували добровольців усім необхідним : від продуктів харчування до бронежилетів і теплові зорів. Немає сенсу приховувати, що велике значення в їхньому становленні мала підтримка заможних людей, які фінансували, принаймі, частину таких формувань.

Восени 2014 року почався процес легалізації добровольчих батальйонів, який полягає в тому, що вони переходять під командування (на свій вибір) чи Збройних Сил, чи Міністерства внутрішніх справ, чи Національної гвардії. Власне, усі батальйони можна розділити на три види: 

1)    Батальйони територіальної оборони, які підпорядковуються Міністерству оборони («Айдар», «Донбас – Україна», «ОУН», «Кривбас», «Київська Русь»)

2)    Батальйони спеціального призначення МВС («Київ – 1», «Дніпро – 1», «Золоті ворота»)

3)    Батальйони Національної гвардії («Донбас», «Азов», Батальйон  ск. Героя України генерала Кульчицького).

Окрім того, існує Добровольчий Український Корпус «Правий сектор», куди входять кілька батальйонів (запасні та бойові), а також три власних навчальних центри. Загальна їх чисельність – понад 10 тисяч добровольців. Загалом в Україні станом на 29 квітня 2015 року було засновано близько 40 добровольчих батальйонів, до складу яких належало понад 25000 осіб.

-У світлі подій останніх років в Україні варто розуміти деякі поняття та навчитись їх розмежовувати.

 

Вправа для об’єднання в групи «Верба, калина, барвінок»

Мета: здійснити поділ на 3 групи для подальшої роботи. Називаються рослини символи України «Верба, калина, барвінок» по черзі. Далі утворюються групи за назвою. Демонструють відповідні групи рослин жестами: дерева, кущі, трави.

3. Аргументація у патріотичному вихованні

- Патріотизм в нинішній час повинен проявлятися не лише в безпосередній борні із зовнішнім ворогом на Сході України, не тільки в надзвичайних ситуаціях, але має бути звичайним станом повсякденного життя людини. Однак, на жаль, ми усі можемо навести приклади, що багато наших співгромадян займають іншу позицію – пасивно – байдужу. Це шкодить нашій боротьбі за цілісність української держави, призупиняє наш рух на шляху становлення громадянського суспільства, негативно відбивається на долях багатьох дітей.

На небезпеці байдужості акцентував відомий журналіст і громадський діяч часів Другої світової війни – Юліус Фучик, який стверджував: «Не бійтеся ворогів  - вони можуть лише вбити, не бійтеся друзів – вони лишень можуть зрадити; бійтеся людей байдужих – саме з їхньої мовчазної згоди здійснюються усі злочини на світі».

 

 Вправа «Лист до байдужих»

Мета: набуття навичок аргументації активної життєвої позиції 

Завдання: Учасникам пропонується , керуючись вищезгаданими тезами і усім раніше опрацьованим матеріалом, написати короткого мотиваційного листа байдужим співгромадянам щодо необхідності долучитися до патріотичної діяльності у місцевих громадах взагалі і, зокрема, - до впровадження патріотичного виховання у ЗНЗ

(Напрацювання груп презентуються у великому колі та коментуються. Обговорюються частинки, що співпадають.)

 

4.Узагальнення, рефлексія.

 

Вправа «5 настанов моєму майбутньому синові»

Мета: уявно спроектувати майбутні позитивні риси свого сина. Записати 5 рис, які на вашу думку є визначальними для формування хлопчика – українця. Зачитуються записи за бажанням учасників тренінгу.

Вправа на рефлексію «Я сьогодні кращий, ніж учора, тому що…»

Мета: узагальнення, поглиблення знайомства, актуалізація результатів роботи на тренінгу. 

Кожен з учасників по колу проговорює твердження  «Я сьогодні краща, ніж учора, тому що…». Важливо, щоб фрази мали позитивний характер; їх продовження не повинно викликати в учасників ніяких ускладнень, сумних думок чи занадто глибокої рефлексії.

 

 

ІІІ. Виховна година 

Тема: Життєдайні колоски

Мета: Ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; розвивати фантазію та художнє бачення; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати бережливе ставлення до хліба.

Обладнання: електронні носії інформації, презентативний матеріал, матеріали для малювання, печиво

Вікова категорія: старший дошкільний, молодший шкільний вік

 

Хід проведення

I. Привітання. Орг. момент II. Вступна частина

-        Якби вам, дітки, раптом спало на думку запитати у дорослих: «Що таке хліб?». Ви почули б у відповідь таке: ― Хліб  - наша щоденна їжа. Це найдавніша і найпотрібніша їжа на землі».

 

 (відеоролик «Хліб на столі українців»)

 

ІІІ. Основна частина

 

-        Ми не уявляємо зараз свого життя без хлібчика, булочки, пиріжка чи печива. Традиційним є святковий торт до Дня народження. І важко собі уявити, що цього всього може не бути. А сьогодні ми з вами поговоримо про ті часи, коли такі дітки як ви не могли навіть мріяти про такі звичні для нас ласощі. Чому?

 

-        Тепер у нас завершується 2014 рік. А колись, у 1933 році сталося велике лихо для українського народу. На Україні був великий голод.

 

-        Дітки, як ви розумієте, що означає «голод», «голодувати»?

(діти висловлюють власну думку за бажанням)

 

-        Ось  уявіть собі, 81 рік тому, люди як завжди зібрали урожай. Правда в той рік він був не дуже гарний, та голодувати не прийшлося б. Але ніхто не очікував, що це зерно можуть просто забрати – і таким чином штучно створити для людей голод, морити їх без їжі.

 

Штучно створений голод, в результаті якого загинуло дуже багато людей – назвали Голодомором

 

-        Уявіть собі, що у 1933 році від голоду померло 3  з половиною – 4  мільйони людей.  І це в мирний період. Якщо порівняти – у період ІІ Світової війни гинуло 3.5 мільйони людей щороку. А в цей час війни не було, втрати лише від голодної смерті.

 

-        Послухайте, як розповідають очевидці чому так сталось.

 

(короткий відеоролик з розповідями очевидців)

 

 «В листопаді та грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Які дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали.»

 

-        Найгірше було те, що у серпні 1932 року з’явилась одна постанова, у народі відома під назвою «Закон про 5 колосків». За яким розкрадання майна колгоспу каралося розстрілом, або ув’язненням на строк не менше 10 років. Цим законом фактично було заборонено людям володіти їжею.

 

-        Після запровадження усіх цих обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилася без їжі.

 

-        Діти допомагали батькам, як могли. У сім’ях на той час було багато дітей – по 8-9 дітей народжувалось, і навіть більше. Спробувати прогодувати в період, коли нема їжі зовсім було дуже важко. Дітям варили з лободи юшку, затирали залишками зерна чи шкурками бараболі. Їли один раз на день вночі, коли ніхто не бачив, що в хаті є хоча б якась їжа. Тому дітки додумались шукати на полі нірки мишки – полівки. На зиму миша стягує до нірки трохи зерняток, запасається. Тому забираючи з нірок зернятка, приносячи додому на затерту юшку хоч якось допомагали згорьованим батькам.

 

-        Коли людина помирає, то у відповідній книзі робиться запис – коли і з якої причини людина померла. З лютого 1933 року, коли багато тисяч селян почали вмирати з голоду, надійшло нове розпорядження про те, що записи не робити. Таким чином хотіли приховати кількість смертей, які були в той час. Треба помітити, що ще довгий час взагалі замовчувався факт Голодомору. І лише з 1988 року в нашій країні офіційно визнали, що цей голод страшний був.

 

-        Але ми про голод знали від наших бабусь та прабабусь. Хто це пережив, той своїм нащадкам розповів.

 

-        Існує Національна книга пам’яті жертв голодоморів 1932-1933, 1946-

1947 років в Україні. Повне видання книги складається з 18 томів, що відтворюють області України, які постраждали  в роки Голодомору, та одного загальноукраїнського тому. Це видання вміщує записи про громадян, які померли від голодної смерті, архівні документи, свідчення жителів того часу.

 

(презентація, книга)

 

-         Як іще кожного року у нашій країні вшановують пам’ять жертв Голодоморів? 

 

На 4- ту суботу листопада місяця оголошується щорічний національний День пам’яті. 

Традиційно, в День пам’яті жертв голодоморів перші особи держави відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам. Жертвам голодоморів.

 

О 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку»,в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.

 

(презентація, пам’ятник у місті Києві) 

 

-         А чи є у нашому місті пам’ятник жертвам голодоморів?

 

(презентація, пам’ятник  у Вінниці)

 

-         Щоб хоч трохи емоційно доторкнутись тих подій, подивіться частину кліпу нашої української співачки Оксани Білозір  на пісню «Свіча». 

(кліп)

 

ІV. Бесіда про хліб

 

-         Як же у повсякденні ми можемо вшановувати пам’ять жертв голодоморів?

Та хоча б тим, щоб бережливо ставитися до їжі, до хліба зокрема.

З давніх – давен наш народ над усе цінує хліб як найбільшу святість. Борони, Боже, щоб хтось поклав його сподом догори. Змести крихти хліба на землю вважалось великим гріхом. 

Мрії про достаток відбились в народній творчості.

 

Прислів’я

-         Якщо хліб і вода – не страшна селянинові біда -Як є хліб, то й до хліба буде.

-         Хліб – батько, вода – мати.

-         Риба – вода, ягода – трава, а хліб – усьому голова.

-         Хліб на столі – достаток у хаті

-         Паляниця – хлібові сестриця

-         Пахучий, як хліб. Добрий, мов хліб. Круглий, наче хліб. Теплий, мов хліб. Здоровий, як хліб.

-         Пограємо з вами у «хлібні загадки»

(умовний поділ дітей на дві команди, задається загадка по черзі кожній команді, відгадка демонструється на екрані)

 

Загадки:

•     Виріс в полі дім, зерна повно в нім, стіни позолочені, ще не обмолочені (Колос)

•     Без рук, без ніг, а підперезаний (Сніп)

•     У хлів іде без шкіри, а виходить із шкірою (Хліб у піч ти з печі)

•     Круглий, мов сонечко, щедрий, мов літечко, на черінь просунеться, стоїть – красується. З печі – на блюдо, їжте мене, люди, на здоров’ячко. (Коровай)

 

-         Скільки коштує буханець хліба сьогодні?

 

-         Що потрібно робити з залишками хліба? Що робити з хлібчиком, який ненароком впав на землю?

Колись якщо дитина знаходила на дорозі окраєць, не переступала через нього. Потрібно було підняти, обтрусити і покласти на видному місці – птахам.

 

Є певні правила, яким усі виховані люди слідують - Не топчи хліба, не кидай недоїденого, не гордуй нам.

-         Побачиш хліб – нахилися, підніми, очисти від пилу, поклади осторонь. Нехай поласують ним птахи.

-         Про людину суди з того, як вона вшановує хліб.

-         Твої батько й мати дали тобі перший хліб. Твій обов’язок  дати їм останній.

-         Старі люди вміють шанувати хліб – шануй і ти їх за це, вчись у них.

-         Не відрізуй собі шматок хліба більший, ніж можеш з’їсти. Згадай про тих, кому через це може не дістатись ані крихти.

-         Якщо людина просить у тебе хліба – переламай свій шматок навпіл, навіть якщо він у тебе останній.

 

-         Які ви знаєте назви хліба?

-         Які харчові вироби можна приготувати із хлібного борошна?

 

(презентація про вироби з борошна)

 

 (Див. дод. 10)

 

-         Пам’ятаємо, що в хлібі велика праця, що хліб святий. Зневага до хліба – то великий гріх. У найпершій молитві звертаючись ми просимо  - Отче наш!

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.

-         Що означає «насущний»? Дуже потрібний для життя.

 

V.  Створення малюнків до конкурсу «В гостях у тітки Паляниці». Виставка робіт дітей. Пригощання смаколиками з борошна

 

Завдання конкурсу: в казковій формі зобразити персонажів «хлібної родини». Обов’язково підписати ім’я казкового героя.

 

Можливі варіанти для прикладу: Дідусь Коровай, сусідка бабця Плюшка, свояк Млинець, балакуча подруга Перепічка, підліток Батон, Рогалик – свояк, бізнесмен Тертий Калач, дочка Соломка, син Пиріжок, інтелігентка пані Грінка, спортсмен Лінивий Вареник, знайомі з – за кордону: племінник із Франції Круасан, гість із Грузії Лаваш, сім’я з Італії Спагетті, кузина Піцца

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

ІV.  атьківські збори

Тема: У колі української родини

Мета: провести зустріч з батьками вихованців, спілкуючись на тему національного виховання в українській сім’ї; ознайомити з основними засадами національного виховання в сім’ї; формувати дружні взаємовідносини, що виникають на засадах любові, поваги, взаєморозуміння та взаємодопомоги; сприяти створенню дружньої та творчої атмосфери  вихованців, педагогів, батьків.

Обладнання: технічні засоби, презентаційні матеріали, відео матеріали, матеріали для конкурсів, сувеніри підкови

Хід проведення

1. Організаційний момент

 

Ведуча: - Радо вітаємо батьків, педагогів, вихованців гуртків на загальному святі. Дякуємо вам за те, що вирішили взяти участь у нашому родинному святі. Ми не побоялись назвати наш колектив родиною, тому що в родині всі дбають один за одного, як рідні, близькі люди. Ваші діти стали нам небайдужими, як тільки переступили поріг нашого закладу. В народі кажуть, що від родини йде життя людини. 

(відеоролик «Кумедні моменти на заняттях гуртків»)

 

2. Основна частина

Ведуча:  - Ми хочемо, щоб сьогодні панував веселий настрій, лунали українські пісні та сяяли усмішки. Подарувати вам свій позитив та натхнення саме зараз бажають наші вихованці та, звичайно ж, ваші діти. 

(музична пауза, творчий номер у виконання дітей)

Ведуча: - Традиції родинного виховання складались упродовж багатьох століть і змінювалися в ході історичного розвитку людства. З давніх – давен українці розглядали сім’ю і рід як святиню, а виховання дітей – як святий обов’язок батьків. .Існує така думка: «Якщо твої плани розраховано на рік — сій жито, якщо на десятиріччя – саджай дерева, якщо на віки — виховуй дітей».

(інтерактивна бесіда – презентація про традиції сімейного виховання українців)

 

Ведуча:  - В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов’язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід до сьомого коліна. Людину, яка не знала історії свого роду вважали безрідною.

-                        А чи знаємо ми тепер історію наших предків до сьомого коліна?  Чи передаємо історії про наших прабабусь нашим дітям?

-                        Варто пам’ятати про духовний зв’язок між поколіннями, переказуючи дітям бабусині казки, оповідки, повір’я.

-                        От чи знаєте ви, що робила бабуся, коли наперед хати весною розцвітала перша квітка? ( з її відвару мила внучці голову, щоб хлопці на неї в першу чергу звертали увагу)

-                        А чому з весілля в хату, де є дівчинка, приносили шматок короваю саме з квіточкою? (щоб хлопці любили)

-                        Таких повір’їв безліч. У кожному селі, можливо й інші. Але всім внукам пам’ятались бабусині настанови. Часто бабуся говорила приказками, віршованими приповідками, які в загальному й складають добру частину українського фольклору. Спробуємо й ми пригадати деякі приказки та потренувати наші пам’ять та мислення. Наприклад: «Яблуко від яблуньки  …

(далеко не котиться)», «Яка хата, такий тин, який …..(батько, такий син)»,

«Який кущ, така й хворостина, який батько  ….(така і дитина)

 

Конкурс «Доповни приказку»

Завдання: зачитується початок приказки, потрібно логічно її завершити, розшифрувавши слова на екрані (для дітей та батьків)

1.     Без праці жити - ……(тільки небо коптити)

2.     Робота мучить, зате  …. (годує й учить)

3.     Без праці - …. (нема життя й собаці)

4.     Квапся до роботи - … ( не зазнаєш бідноти) Повір’я : 

1.     Залишиш роботу незакінченою – прийдуть тебе сватати, а іншу висватають.

2.     Не прибереш зі столу після обіду чи снідання – гроші не будуть вестися

3.     Залишиш посуд брудним – язики тебе будуть мити.

4.     Парубок, у якого неполагоджений паркан – може мати нещастя у війську.

Ведуча: - За якою загальною темою ми можемо об’єднати ось ці всі названі приказки та повір’я?

Звісно, праця. В українських сім’ях трудове виховання дитини починалося змалечку. Згадуємо всі віршик про сороку – ворону, що кашку варила… Лінивому кашки не дала, бо він дров не носив, піч не палив… Цю віршовану приповідку в основному розповідала дітям мама, перебираючи пальчики на руках, щоб в подальшому ці пальчики не лінувались їй допомагати. Вся робота на кухні припадала на жінку. І оскільки це робилося з душею, то  й українська кухня є смачною, доладною. Та й тепер у нас на кухні вправні господині. 

- Дозвольте з вами трішки пожартувати та запросити три мами на конкурс

 

Конкурс пантоміми « Предмет із матусиної кухні»

Завдання: із зав’язаними очима «впізнати» руками предмет та пантомімою зобразити його пряме призначення. Далі розв’язати очі та показати жартівливо – можливе, непряме призначення даного предмета. 

Предмети: копистка, макогон, качалка

Ведуча: - Яку  чудову пантоміму продемонстрували нам матусі. Але конкурс пантоміми дуже полюбляють діти. Це допомагає їм розкрити свій талант зображення навколишнього світу повною мірою. Оскільки весна в Україні йде на повну, повітряний простір все щільніше  наповнюється звуками птахів, тому діти зображатимуть саме їх. Але от в якому емоційному стані даний птах, відгадають саме батьки.

Конкурс пантоміми  «Емоції птахів»

Завдання: зобразити жестами та мімікою птахів

-         Сумний одуд

-         Закоханий журавель

-         Сонна сова

-         Веселий горобець

Ведуча: - Як здавалося б можна поєднати птахів та кулінарію в українському національному побуті? Назвіть птахів, прототипи яких випікались українськими родинами до тих чи інших свят, або навіть поминальних подій.

Конкурс орнітологів – кондитерів «Птахи із тіста»

Завдання:  назвати птахів, прототипи яких випікались. За правильну відповідь отримують в’язочку бубликів

Ведуча: - Жайворонки випікали 22 березня до свята Сорока святих. Випечені з тіста з родзинками замість очей пташечки – велика радість для дітей. Вони бігають з ними по селі, підкидають вгору, імітуючи пташини політ, співають веснянки, викрикують весняні заклики до птахів.

На Поліссі побутувало весільне обрядове печиво у формі пташок – символу вірності і любові. Довгого та щасливого шлюбу. На Київщині таке печиво називали «жайворонками»  або «голубами», на Чернігівщині – «соловейками», на Житомирщині – «качечками», на Рівненщині – «зозульками», на Волині – «гусками».

«Жайворонки». З тіста розкачують дві довгенькі качалочки, які хрестоподібно клали одна поверх другої. Нижню качаточку обкручували навколо верхньої, направляючи при цьому її кінці одночасно вниз і в сторони – це були крильця. На верхню частину прикріплювали голівку, робили дзьобик, очки. Ножем розрізали краї хвостика й крилець.

«Зозульки». Смугу тіста з одного краю розрізали на три рівні смужки більш ніж до середини, а на інший край прикріплювали голівку. Дві бокові смужки закладали одна на одну і формували пташку. Краї смужок підрізали.

«Качечки». Зроблену з тіста качечку насаджували на паличку, обмотану тістом. Пекли перед полум’ям в печі й обдаровували ними дітей. Також качечки дарували хресній мамі. «Весільні гуски» - це весільні невеликі калачі, зроблені у вигляді пташечок. Їх випікають для молодих. А з тіста, що залишилось від короваю, коровайниці випікають для себе маленькі гусочки. Кожна коровайниця намагається свою пташечку прикрасити якомога краще. Куштують їх одразу після випічки, відщипуючи шматочок, щоб дізнатися наперед, чи смачним буде коровай. Решту гусочки забирають додому своїм дітям.

«Голуби для молодят» - ці птахи в українській символіці – закохана пара. Деколи випікали цих птахів на короваї молодих.

«Поминальні голубки» - цих пташенят роздають на похороні та під час поминальних обідів дітям, коли помирає в сім’ї дитина.

«Весільні лебедики» - сучасні традиції святкування весілля. Пара лебедів на весільному торті символізує життя у парі довгий час.

(презентація з зображенням пташок із тіста)

Ведуча: -  А от вже коли господині працювали, то обов’язково співали українських пісень. Відповідно до кожного випадку були свої пісні. Чи знаєтесь ви на українських піснях? Чи прийнято в вашій родині співати народні пісні? Бо в нашому юннатівському колі українські пісні завжди співають. Спробуємо позмагатись на знання української пісні.

Бліц – змагання «Продовж пісенний рядочок»

Завдання: по черзі даються запитання дітям та батькам. Відповідати дуже швидко. Запитання даються по черзі – дітям чи батькам.

1.     «Ой, дівчино, шумить гай, кого….. (любиш – вибирай)

2.     «Їхав, їхав козак містом - … (під копитом камінь тріснув)

3.     «Цвіте терен, цвіте терен – листя обпадає, хто… (з любов’ю не знається, той горя на знає)

4.     «Гандзя – рибка, Гандзя – птичка…. (Гандзя  - гарна молодичка)

5.     «В саду гуляла, квіти збирала - … (кого любила – причарувала)

6.     «Ти до мене, та до мене не ходи, куций, коротенький, бо … (у мене гарний хлопець – високий тоненький)

7.     «Зеленеє жито, зелене. Хорошії… (гості у мене)

8.     «Ой, Марічко, чичері…. (розчеши мя кучері)

9.     «Ой, я, молода, на базар ходила. Ой, я, молода, …(когута купила)

10. «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела, ти ж мене…. (молодого з ума розуму звела)

 

Ведуча: - Діти, а чия мама разом з вами вдома співає?  

Батл «Кращий дует»

Завдання: двом парам – мама й дитина – вибрати пісню караоке та проспівати 1 куплет. За оплесками визначають найкращий дует. Вручення медалей

(поки обирають пари пісню караоке, спілкування з дітьми та батьками на тему колискових пісень)

Ведуча: - Коли на вашу думку вперше чує українську пісню і від кого? (Колискову від мами)

Колискова для зали глядачів («Котику сіренький», «Ой, ходить сон…»)

Ведуча: - Щоб ваші діти розвивали свої таланти та здібності, з ним потрібно займатись. Для вас, батьки,спеціальний комплекс вправ, Народні ігри та забави. Що допоможуть  вам зробити вашу дитину ще більш творчою.

(роздаються роздруківки батькам)

3. Підсумкова частина

Ведуча: - Українці щирі, щедрі люди. І ці риси прививають дитині. Коли вшановують гостей, намагаються дати їм подарунки, пригостити. Подарувати щось на щастя є гарним смаком та ознакою вихованості людини в українському суспільстві.

(презентація «Підкова»)

Перші пристосування-прототипи підков спліталися у вигляді черевика із очерету, шкіри, рослинних волокон. Здавна люди вважають підкову символом удачі. 

Ніхто точно не знає, чому саме цей кінський атрибут вибраний талісманом. Одна з версій - аналогій з підкованим конем. Вигнута залізка утримує його від падіння, додає бігу швидкість і грацію. Та й сам кінь стукає копитами. Так, можливо, і в житті людини, що біжить по слизькій дорозі буття.

Підкова вважається талісманом з дуже давніх часів, і зустрічається в дуже багатьох культурах – у Росії, в Європі і Латинській Америці підкови вішають на стіну ріжками вниз – щоб щастя лилося на вас. Англійці та ірландці вважають, що треба вішати підкову ріжками вгору, щоб щастя не витікало. У Мексиці підкову прикрашають стрічками, монетами, і ликами святих. Італійці вішають підкову так, щоб кожен, увійшовши, її зачіпав. В Україні заведено вішати підкову ріжками вгору, щоб будинок був, як повна чаша. Вона висить досить високо – чіпати її нікому не можна.

Ведуча: - Тож для вас, наші батьки, підкови на згадку, на щастя!

(Вручення підков батькам, пісня «Все буде добре»(«Океан Ельзи»)

 

 

 

 

 

Література

1.   Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К., 1998 

2.   Бех І. Д. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді / Д. Бех, К. І. Чорна // Методист – 2014. - № 11 (35)

3.   Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнограф. Нарис / Худож. – оформлювач Л. Д. Киркач – Осипова. – Харків: Фоліо, 2007.- 508с.

4.   Громадянська освіта: методичний посібник для вчителя. Київ, 2008, Видавництво Етна-1, 194 с.

5.   Зазюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. – К., 1997.- 302 с.

6.   Збірка методичних рекомендацій до відзначення пам’ятних дат у загальноосвітніх навчальних закладах/ розроб. І упоряд.: Г. Байкєніч, О. Охрімчук. – Дніпро: ЛІРА, 2017. – с.220.:

7.   З Україною в серці (тренінг з патріотичного виховання дітей та молоді) : посіб./

І. Д. Бех, В. І. Кириченко, Ж. В. Петрочко – К.: Інститут обдарованої дитини

НАПН України, 2015

8.   Концепція національно – патріотичного виховання дітей та молоді / Електр. Ресурс: http://osvita.ua

9.   Майдан від першої особи. Регіональний вибір. Вип. 3: у 2 ч. Ч. 1 АР Крим – Луганська область/ уклад.: О. Білобровець, Л. Бондарчук, Т. Ковтунович, Т.

Привалко (та  ск..), відп. Ред.. Т. Привалко; Укр.  ск. – т  скр. Пам’яті. – Київ: К.І.С.,2017. – 416 с.:  ск.

10.             Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 5-е видання, доповнене та перероблене – К., 2007. – 656 с.

11.             Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2005. – 560 с.

12.             Руденко Ю. «Основи сучасного українського виховання», К. «Видавництво імені Олени Теліги», 2003. 13.  Шкільна І. П. Патріотичне виховання підлітків у позаурочній діяльності / І. М.

Шкільна// Виховуємо громадян України : наук. – метод. Посіб. /  скр. Кол. За заг. Кер. К. І. Чорної. – Черкаси : Вид – во ЧОІПОПП, 2012.

 

Додатки

Додаток 1

Літературні джерела

Это – жизнь.  И мало в ней святого.

И у ЗЛА – прописки нет в аду. Бабий Яр. Теперь два этих слова Навсегда стоят в одном ряду. В списке, где Освенцим и Треблинка, Бухенвальд, Дахау, Равенсбрюк. Собибор, Майданек… Не заминка, - Времени на всех не хватит, друг. В Бабьем Яре спорит с тишиною Надпись из давидова псалма:

«Боль моя всегда передо мною».

Это голос сердца – не ума.

Это  искра Ветхого Завета.

В ней спрессован всех времѐн пожар.

Вы, живые, помните об этом,

Чтоб не повторился Бабий Яр.

………………………………………………………………………………………….

Владико світла, доброти і правди,

Звідси, з небес, на землю нашу стань.

Тут людська кров, пролита без пощади, Горить в могилі, як незгасна грань.

Утіш плачі і зойки в тьмі глибокій,

Серця розбиті ласкою вгорни;

Даруй святому праху вічний спокій,

Благословенні, непробудні сни.

……………..........................................................................................................................  

Надходить час Добра.

Ніч розбрату минає.

Світанок провістить

Єднання всіх сердець:

«Є брат, і є сестра,

А ворога – немає».

Людина прагне жить

І Пам’ять промовляє:

«Ми тут, ми з Вами,

Ми живі»

     

 

 

 

Додаток 2

Ілюстративний матеріал

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

Світлини

 

 

 

Додаток 4

 

 

 

Додаток 5

Ілюстративний матеріал

 

 

         

Додаток 6

 

 

 

 

 

Додаток 7

Монети (для об’єднання в групи -  з калитки)

 

 

 

 

Додаток 8

«Рецепт гарного дня»

 

 

«Полювання на лисиць»

 

 

 

Додаток 9

Презентація «Майдан  - історичні реалії»

 

   

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 10