Виховний захід "Чарівні звуки, рідне слово – моя сердечна українська мова"

Виховний захід

Тема. Чарівні звуки, рідне слово – моя сердечна  українська мова.

Мета. Розширити знання учнів про українську мову; показати її красу та багатство за допомогою поетичного слова, українського фольклору; розвивати мовлення учнів; викликати бажання любити рідну мову, свій народ, рідну землю.

 Для кожного народу          мова – найбільший скарб, одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.

    Кожна людина має завжди пам’ятати, хто вона, звідки родом, де її коріння, кожна людинна повинна знати свою мову, любити її, цінувати, збагачувати, берегти.

     21 лютого ми відзначали Міжнародний день рідної мови.

     Тому сьогодні ми разом з нашими дітьми запрошуємо Вас поринути у чудовий і прекрасний світ нашої рідної мови.

1-й ведучий.

Добрий день вам, милі люди!

Хай вам щастя – доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий – довгий вік

 2-й ведучий.

Починаймо наше свято!

Людей зібралося багато

Щоб веселитись і співати

І рідну мову прославляти

1-й ведучий.

Запрошуємо вас

У найправдивішу казку.

До неї відкриється

Вхід через мить.

2-й ведучий.

Із серцем відкритим,

З обличчям без маски

У світ цей чарівний

Сміливо ступіть.

Дівчинка: Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з села чи з міста, з України, де ви народилися. А Україна – це наша Батьківщина.

Хлопчик: У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, тож давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову. Україна – золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

Люблю тебе, моя Вітчизно мила,

Твої поля і небо голубе,

Бо ти дала мені малому крила.

То ж як же не любить мені тебе!

Люблю тебе я, мила Україно!

І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Я буду вчитись в школі на «відмінно».

Щоб мною ти пишатися могла!

Люблю твої ліси, струмки, джерельця,

І все-усе, що є в моїм краю!

Тепло долонь, і розуму, і серця

Я  Україні милій віддаю!

Україна моя починається там,

Де доля моя усміхається,

І, як небо, як даль солов’їна

Не закінчується моя Україна.

Хлопчик: Як  спитають мене люди,

Хто я, тоді скажу їм,

Що я українець щирий,

Український в мене дім!

І для України в мене серце із любові б’ється.

Дівчинка: Ой у саду, у садочку

Квіти процвітають-

То не квіти, ой то діти

По садку гуляють.

Ой в саду і на горочку

Розквітають рожі –

То не рожі – то дівчатка

Українські гожі.

Хлопчик: Ой, у саду-винограду

Черешні та вишні.

То не вишні, то  - хлоп’ята

Українські пишні.

Ой листочки зелененькі,

А синенькі квіти.

Хай на славу молоденькі

Виростають діти.

Станьмо ж разом, друзі,

Хлопчики, дівчатка,

І, мов птички в лузі,

Співаймо для тата,

Співаймо для неньки

Пісні веселенькі.

ПІСНЯ про Україну.

 Інсценізація.

Дійові особи: Автор, Діти, Українська мова.

Автор. Такий гарний край, сонячний, багатий, а  вона йде та плаче, сльози витирає. Так багато хат,

так багато шкіл, церков, а для неї немає  місця.

Діти. Що ти робиш тут, бідна дівчино?

Українська мова. Прогнали мене. Може, ви мене  шануватимете і не дозволите, щоб мене забули?

Діти. Яка бідна і заплакана! Яка сумна сирота! Куди    вона йде? Чому так гірко плаче? Хто ти, дівчино?

Українська мова. Я – українська мова. Мене виганяють      з України. Я блукаю і не маю спокою.

Діти. Бідна мово, заходь до нас. Ти будиш з нами   жити, оповідати вірші, казки, байки. Будеш співати

нам пісні. Ти допоможеш пізнати країну наших батьків,  дідів. Щоб і ми знали, хто ми, чиї діти.

Українська мова. Бачу, що ви мене шануєте,   любите, не забуваєте. Тоді я буду жити у ваших

серцях і устах.

Дітки, дружіть із мовою

І вивчайте її гаразд.

Не вважайте мене примусовою,

Полюбіть, як весною ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить

Все, як пишеться і вимовляється,

Все, як пісня, в мені звучить.

Я журлива, а також піднесена.

Тільки фальш для мене чужа.

В мені – душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова в мені душа.

(Показує рукою на портрети.)

 Рідну мову легко розпізнати

В колисковій ніжності верби.

В українській білій тиші хати,

В барвах стяга жовто-голубих.

 Учениця.

Нашептала хвилечка Дніпрова,

А старий Славута знає все,

Що від Бога, з пісні і з любові

Мову у душі народ несе.

Учениця

Учень.

Любіть свою мову й ніколи

Її не забудьте в житті.

А хто свою мову забуде –

Той серце забуде своє.

Вона як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот.

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

Українська моя рідна мово,

В кожнім слові твоїм - цілий світ!

Бачу барви у нім веселкові

І калини червоної цвіт.

          А ще небо блакитне, бездонне,

І Ярило, й пшеничні поля,

Плескіт рік, шум гаїв невгамовний –

Вся моя українська земля!

    Українська моя рідна мово,

Не одна тобі тисяча літ!

Таке ж давнє твоє кожне слово,

Як і весь різнобарвний наш світ.

Учень.

І хоч ти лиш пелюстка яскрава

В запашній квітці мов світовій,

Мово рідна моя і ласкава,

Молюсь завше красі я твоїй.

Учні.

1-Зневажати мову мамину – біда

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калині сушить.

2-Зневажати мову- зрадити себе,

А зрадників хто може поважати?

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мова.

3-О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово, рідна і терпка,

Ти є душа співучого народу,

Що був і є, і буде у віках.

4-Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І нищити її не смій!

5-Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

6-В ній стільки слів, що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.

А мову знаючи, здобути

Ти зможеш просто безліч знань.

7-Ти зрікся мови рідної.

Тобі Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від дотору твого зів'яне.

    Ти зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому.

Впаде на тебе, наче сніг, журба –

її не понесеш нікому.

8-Коли забув ти рідну мову –

Біднієш духом ти щодня;

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до пня.

ПІСНЯ

1-й ведучий.

 Жодній мові світу не було так  тяжко, як українській. Нашу мову  принижували, не давали їй розвиватися,

неодноразово забороняли, знищували,   навіть букварі, щоб українські діти не   могли вивчати рідну мову. Протягом багатьох    років українська мова, пісні, книги були   заборонені. А робилося це ось з якою метою:   якщо знищити мову, зникне і сам український    народ, не існуватиме України як держави.

Учень 1. Важкі були її шляхи:

І терни, і каміння.

Вона пробилась крізь віки,

Як сонячне проміння.

Учень 2. Ви чуєте, згадали знову

Про нашу українську мову?

Закон про мови? Так, вітаю,

Я рідній мові присягаю.

1-Як довго ждали ми своєї волі, слова!

І ось воно співа, бринить.

Бринить - співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

2-Як довго ждали ми...

Уклін чолом  народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку тяжку негоду,

Коли він сам стоять не міг.

2-й ведучий.

 Нарешті українська мова посіла почесне місце серед інших мов світу, тому що стала державною. Про це, діти, записано в Основному Законі   України – Конституції, яка була прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня   1996р. Стаття 10 засвідчує, що Державною мовою  в Україні є українська мова».

 Учениця. У землі віки лежала мова

І врешті вибилась у світ.

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна,

Цвіти і сяй, моя державна!

Учень 2.

О  рідна мово!

Життя мого майбутнього основа,

Нехай же родить щедро твій город!

Коли щеза чиясь у світі мова,

Щезає разом з нею і народ.

Учень 1.

2- Все в тобі з'єдналося, злилося,

Як і помістилося в одній! –

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

   Ти даєш поету дужі кила,

Щоб підносить правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

   І тобі рости, не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі - великого народу

Ніжна і замріяна душа.

1-й ведучий.

21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови.     Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952   року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію    протесту проти урядової заборони на використання бенгальської    мови. Відтоді в Бангладеші цей день став днем полеглих за

рідну мову. Минуло багато часу. Аж у 1999 році на Тридцятій   сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було прийнято Міжнародний     день рідної мови, а починаючи з 21лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.

Учень 1

В тому, певно, й наша є провина,

що для тебе був не кращий час...

Наша мово, мово журавлина, -

повернись із вирію до нас.

Зазвучи! Хай серце відпочине,

спів хай зачарує рідний край.

Наша пісне, пісне солов’їна, -

своїх слів крилатих не втрачай!

 Де б не був – додому серце лине.

Де б не жив – все українець ти...

Наша доле, горда, соколина, -

вище хмар несуплених злети!

2- Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В'язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

 3-Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

           Буду я навчатись мови-блискавиці,

В клекоті гарячім кованої криці,

В огневищі пружному ниви колоскової,

                                                                                                   В леготі шовковому пісні колискової.

 ПІСНЯ

Учень1.  То що є найціннішим у житті кожної людини?

Учень 2.  Рідна мати, рідна земля, рідна мова.

 Учень 1. Мова! Що можна про неї сказати? Народ  каже: «Слово до слова – зложиться мова», а ось  як про неї писав Т. Шевченко:

    Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос –

Більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!..

Учень 2. Рідна мова – це скарбниця народної   мудрості, криниця живої води, невичерпне

джерело добра, нескінченна річка слів,   струмок надії.   Українська мова – це мова віршів, пісень,

казок, прислів’їв, приказок, скоромовок, легенд   нашого краю. Це наше багатство.

 2-й ведучий.

Слово – найтонше  доторкання до серця. Воно може      стати і ніжною квіткою, і живою

водою, що навертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим  залізом , і брудом. Мудре і добре

слово дає радість, незрозуміле і  зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна

вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію  й одухотворити, розсіяти

сумнів і засмутити, викликати   посмішку і сльзи, народити віру   в людині і зародити невіру, надихнути

на працю і скасувати силу   душі... Зле, невдале, нетактовне,  просто кажучи, нерозумне слово

може образити, приголомшити   людину.

 Інсценівка «Язик»

Автор. Знаменитий байкар Древньої Греції Езоп був рабом філософа Ксанфа. Якось Ксанф надумав запросити гостей і наказав  Езопу приготувати щось якнайкраще.  Езоп купив язика і приготував

із нього три страви.

Ксанф. Чому ти подаєш тільки язика?

Езоп. Ти велів купити якнайкраще.   А що може бути краще від язика?   За допомогою язика ми вивчаємо   науки і одержуємо знання,   з допомогою язика будуються    міста, розвивається культура народів.

З допомогою язика люди можуть   спілкуватися одні з одними,    вирішувати різні проблеми,

просити, освідчуватися в коханні.   Тому немає нічого кращого   від язика.

Автор. Такі роздуми задовольнили Ксанфа і його гостей.

Ксанф. А тепер приготуй щось   якнайгірше.

Автор. Езоп знову пішов купувати язика.

Езоп. Ти велів знайти якнайгір ше. А що на світі гірше від язика?

Язиком люди засмучують і роз чаровують одні одних, язиком   можна лицемірити, обманювати,

хитрувати, сваритися. Язик може   зраджувати, принижувати. Що   може бути гірше від язика?

Автор. Легенда каже, що не всім гостям було приємно слухати відповідь Езопа.

Ведучий 1. Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво.Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її.  Тож оволодіваймо цим різцем так,  щоб з-під наших рук виходила   тільки краса.

Читець.

Не грайся словом.

Є   святі слова,

Що матері з доріг вертають

Сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди те слово – вічне і земне,

За часом час нам світ перестилає.

Учи, дитино, рідну мову,

Гордися нею і лелій,

А зрадити голубоньку чудову

Ти навіть в думці не посмій.

Молися нею юними устами

Вона твоя, як серце і душа.

Вона від прадіда, від тата і від мами,

Вона - Шевченкова, Франкова, Куліша.

Люби її, як матінку й природу,

Горнись до неї - ти ж бо її син!

Вона - безсмертя рідного народу,

Могутній, вічній України дзвін.

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ.

 Один випадок, який яскраво засвічує багатство   нашої мови.

У купе вагона першого класу потяга Львів – Відень їхало четверо паспжирів-інтелектуалів:

англієць, німець, італієць, четвертим був відомий   львівський юрист Богдан Косів. Розмова точилася

навколо різних тем. Нарешті заговорили про мову:  чия краща, багатша, досконаліша і якій бути про-відною у світі. Звісно, кожен почав вихваляти  свою рідну.

Першим заговорив англієць:

- Англія – країна великих завойовників і мореплавців, які поширили славу англійської мови,

рознесли по всьому світу.

- Ха-ха – Німецька мова – то мова двох великих   імперій – Великонімеччини й Австрії, які займають

більше половини Європи.

Тут усміхнувся італієць і стиха мовив:

- Панове, ви обидва не маєте рації. Бо італійська  мова – це мова сонячної Італії, мова музики  і кохання.

Богдан Косів довго думав і нарешті промовив:

- Ви ж бо, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажімо,

своїми мовами прочитати невеликий твір, у якому  всі слова починалися б з однакової літери?

- Ні, ні, це неможливо!

- Ось вашими мовами це неможливо, а нашою  зовсім просто. Назвіть якусь букву.

- Хай буде «ес».

- Гаразд. Вірш називається «Самотній сад»

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад – солодкий спокій – спить.

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи –

Срібні співи серенад.

Стиха стеляться сніжинки –

Спить самотній сонний сад.

- Геніально! Неймовірно!

Потім усі замовкли. Говорити вже не було   потреби.

Ведучий 1.

Отже, у кожного народу своя мова. Послухайте,  як народ говорить про свою мову.

 Учні.

1. Слово до слова – складається мова.

2. Слово до слова – весела розмова.

3. Від теплого слова і лід розмерзає.

4. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

 5. Хто говорить – сіє, хто слухає – жне.

1.  Гостре словечко коле сердечко.

2.  Давши слово – держись, не давши – кріпись.

3.  У кого рідна мова, в того й душа здорова.

4.  Слів не розкидаєш, добру славу маєш.

5.   Мудре слово в громаді – вагоме.

Діти. Мова кожного народу –

Неповторна і своя:

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

 Солов’їну, барвінкову,

Колискову на віки

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Як ту мову міг забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,  ненька наша мила?

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, -

Бо ж єдина – так, як мати,

Мова в кожного із нас!

От тому плекайте, діти,

Рідненькую мову

І учіться говорити

Своїм рідним словом.

Рідну мову я вивчаю,

Її люблю, не забуваю.

Рідну мову буду знати,

Берегти і поважати.

Частівки.

Ох і гарне слово «віз»,

Має четверо коліс.

«Мерседесом» замінили,

Слово-архаїзм лишили.

 У кожух колись вдягаюсь,

Холодом не переймались,

А тепер у шубах ми

Утікаєм від зими.

Каменяр, кобзар, різьбяр –

Рід занять і Божий дар.

Макогін, рядно, рушник –

Я до них з дитинства звик.

 До гречаника візьмуся,

З баняка води нап’юся,

Молоко в дійницю ллю,

Рідне слово я хвалю.

Ми частівки заспівали,

Щоби нам аплодували.

Мова рідна – річ корисна,

Барвінкова, гарна, чиста.

Учні.

1- Наша мова наче джерело,

Де вода і чиста, і прозора.

Скільки слів до неї увійшло.

Нею і співають, і говорять.

2- Наша мова як чарівний спів,

Ніжністю і світлом обіймає.

В ній багато теплих, добрих слів,

Їх з дитинства кожен пам’ятає.

1-  Наша мова – квітка чарівна.

В ній краса і сила є від поля.

Наша мова – це дзвінка весна,

Це землі святої вічна доля.

2- Наша мова ллється, мов струмок,

В ній проміння і роса ранкова,

Що сплела у пісню як вінок

Лагідна і щира колискова.

Учень. Незважаючи  на тяжку   долю українського народу, у нас від народження

закладено природний гумор. У гуморесках, примовках,  анекдотах та в інших веселих історіях сміхом і дотепом    переливається рідна мова.

Гумореска « Гаряча філософія».

Не боялася дівулька

Ні лайки, ні бійки.

Закінчила школу на нещасні «трійки»,

Але в мами є знайомий  в університеті.

- Будеш ти на філософськім

Вчитись факультеті.

Та, явившись на екзамен,

Ляпнула дівулька,

Що жив колись на Вкраїні

Філософ Каструля.

І сказав екзаменатор,

Вставши із-за столу:

-          Я вам радив би вступити

В кулінарну школу.

І закінчила дівулька

Курси кулінарні.

      Пече тепер пиріжечки

І оладки гарні.

І на кухні порядкує

Рукою твердою,

І не плутає Каструлю

Зі Сковородою.

НАШІ ХЛОПЦІ

Іде вуйко Хрещатиком -

Приїжджа людина.

Запитує у зустрічних:

- А котра година?

Перехожі пробiгають,

Позиркують скоса.

Той рукою вiдмахнеться,

Той відверне носа.

А тут раптом двоє негрів

Вийшли з гастроному.

Один глянув на годинник:

- Зараз чверть на сьому.

Вуйко низько поклонився.

- Дякую, шановнi!

Значить, є ще у столиці

Україномовні.

Ось такі близнята

На уроці мови вчитель пита Вову:

- А скажи тепер мені, як же буде в множині 

Іменник «людина»?

Й говорить дитина:

- А це слово буде у множині «люди».

- Бачу, знаєш мову .– Хвалить вчитель Вову. –

Мудрий ти хлопчина,

А як же буде в множині іменник «дитина»?

І на це питання Вова без вагання:

- Як таке не знати? Це ж буде «близнята».

Серед темної ночі

 Серед ночі Київ

 Криється туманом.

 Розмовляє вітер

 З бронзовим Богданом.

 —  Облітав я, — каже, —

 Вулиці всі чисто.

 Як змінився Київ,

 Це прадавнє місто!

 Де вітри гуляли,

 Там нові квартали...

 А Богдан зітхає:

 —   Що там ті квартали…

 Нині і кияни

 Зовсім інші стали.

 Я сто літ на площі

 Днюю і ночую,

 Але дуже рідко

 Рідну мову чую.

ПІСНЯ (5 клас)

Учениця.

Я почула в слові колискової

Подих ниви, вітер над дібровою.

Тиху мову рідного села

В щиру пісню ненька заплела.

 Учениця.

До кожного серця мова приходить,

До кожної хати і добрих людей.

Де мова, де пісня – там віра народу,

Там білий, і теплий, і радісний день

Молитва про мову

1- Боже, Отче милостивий.

Ти нам дав цю мову красну.

Поміж мовами найкращу,

Нашу рідну, нашу власну.

       2- Тою мовою співала

Нам маленьким наша мати,

Тою мовою навчала

Тебе, Боже, прославляти.

         3- Тою мовою ми можем

Величатись перед світом.

Бо між мовами ця мова,

Мов троянда поміж світом.

          4- Поможи, Небес Владико,

Хай буде по Твоїй волі,

Щоб та мова гомоніла

Вільно в хаті, в церкві, в школі.

        5- Дай діждатись пошанівку

Рідного, святого слова.

Щоб цвіла на Славу Божу

Наша українська мова.

6-  Вже закінчилося свято    

 І прощатись нам пора.

Ми бажаємо Вам         

щастя, миру і добра.