Виховний захід " Диво калинове"

ДИВО КАЛИНОВЕ ВИХОВНИЙ ЗАХІДПІДГОТУВАЛА ВЧИТЕЛЬ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЗАПОРІЗЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 98 ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Хохлова А. О.

Мета: пробудити в свідомості учнів почуття любові до рідної природи та її вінця, людини, охорони та збереження природи. Познайомити з особливостями рослин. Навчити розуміти зміст легенд. Патріотичне виховання.

Майже у всіх народів є  улюблені  рослини-символи. У канадців - клен,  а у нас — калина Ой, нене, серце крає,Коли сопілка грає,На свято червоної калини. Нас вона закликає.  Калинова сопілка, калинова колиска , калиновий  міст, калиновий шлях...

. Солов’ї на калині, І мости калинові на ялині зозуля. до братів до народів Через гори й долини в сім’ї вольній і новій лине пісня з Посулля. всьому світу на подив. Мова в ній калинова, І на кручах дніпрових древа сонячна гілка, травня повінь зелена. серця тиха розмова, На мостах калинових калинова сопілка. калинові знамена

3відки взялася назва рослини? Легенди розповідають про це так: давно колись в одному селі жила привітна i ласкава дівчинка. Звали її Калинкою. Дуже любила зона квіти. Яких тільки квітів не росло у неї попідвіконню. Їx вона попереносила з лісу. Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне деревце не зів'яло. Вci люди в ceлi любили Калинку за ii чуйне. серце.

Навесні Калинка як завжди пішла до лісу. Нелегко було сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав від села до лісу. А обабіч нi деревця, нi кущика. Дай, думає Калинка, посаджу щось, нехай росте. Так i зробила. Викопала в лісу тонесеньке стебельце і посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала рослинку. Звеселилося стебельце, швидко розрослося у великий крислатий кущ.

Іде якось шляхом подорожній. Бачить — рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє, польові квіти привітно голівками кивають, пташки радісно щебечуть. Ну як ти не сядеш тут перепочити? Усміхнувся весело подорожній i сказав: «Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, i тому доброму серцю, що його викохало!” На згадку про дівчинку Калинку, ii добре серце, люди назвали цей кущ калиною. 

Як калина почуває себе протягом року. Гарна калина навесні. Закосичена ніжно-зеленими суцвіттями, а насамкінець весни вкривається білим цвітом. З квіток утворюються плоди. Влітку плоди калини нелегко помітити серед густого, лапатого листя. Ховаються, ніби соромлячись потрапити на очі людям. І тільки наприкінці, серпня рум'яніють, наливаються гірким соком, визирають з листя. В той час, коли починає жовтіти на деревах донедавна зелене листя , а на густі, соковиті трави лягають вже холодні осінні роси, на узліссі, чи коло прохолодного непривітного вже струмка можна натрапити на розлогий кущ з гілками червоними гронами. Це калина одягла свої самоцвіти i звеселяє ними осінній ліс. Гарна i приваблива калина восени. І не минають ії ні люди, ні птаство, ні звірина.

Вчора ще дзвеніли коси В гаї на лужку. Нині ж там стоїть вже осінь. В жовтім кожушку. Я до неї у долину вибіг із воріт ,Придивився : то ж калина. В золоті стоїть.

Після морозів плоди калини починають втрачати гіркоту, стають цілком їстівні й солодкі. Все жахав мороз калину: А коли прибігли діти, — Побілієш ти, як сніг, Любо мовила вона: Заморожу до загину.— — Ви мене в коші беріте, Заморозити ж не зміг. Я морожена — смачна. Червоніла, пломеніла, Зустрічали з пиріжками Грона жевріли як жар, Свій Новий щасливий рік... Не лякалась, не біліла — І солодкими цівками Не калина, а пожар. Лився їм на губи сік. (П. Воронько. «Зимова калина»). 

Калина є вірною супутницею людини від її народження i до останніх днів. Кожен з нас із самого малечку носить у серці світле свято — материнську пісню. Це те вічне, незнищенне, що живить душу, не дає їй зміліти й змаліти. З-поміж ycix материнських пісень осібною пишною гілкою виокремлюються піснi, пов'язані з калиною. Це випливає з нашої національної самобутності, народних звичаїв, обрядовості побуту. Адже калина — один з прекрасних символів України, який уходить у нашу свідомість з маминої колискової.  

Ой повішу колисочку Ой спи, сину, бо покину, Та й на калиночку, Сама піду по калину. Буде вітep колихати Наламаю калиноньки Любу дитиночку. Для дитини в головоньки. Буде вiтер повівати , Як калина цвісти буде, колиску хитати. То дитина рости буде. Дрібний дощик буде іти, Вже калина процвітає, Дитя напувати. А Дитина виростає. Пташки будуть прилітати, Дитині співати

Колискова, як жодна iнша пісня, передає багатющийсвіт материнських почуттів, безмежну любов до своєї дитини. У пісні для немовляти мати вкладала найсокровенніше. А ще — вплітала калину, яка в колисанках символізує красу, силу, фзичне й моральне здоров'я дитини.

Здавна в Україні опоетизовували калину, оспівували її у піснях. Калина символізує боротьбу за національну незалежність. Народна легенда розповідає: Колись на Україну напали турки i татари. Усе знищили на своєму шляху, а дівчат i хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилась за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки... Забрали вороги красуню, i там, в неволі вона загинула. А червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землi цей чудовий кущ.

Летіла зозуля через мою хату,Ciлa на калині, калина-малина,Гірка, несолодка,Ой там заплакала, українська дочка. В неволю попалась за город Полтаву. Де б'ють барабани, та ще й сурми грають,Дівчат молоденьких в завод заганяють.

Образ калини живе не тільки в піснях, казках, легендах, а й у прислів'ях та приказках. У лузі калина з квіточками,Неначе матуся з діточками. Весною калина білим цвітом квітує, Запишалася калина , А восени червоні ягідки дарує. Наче красна дівчина. Любуйся калиною, коли цвіте, А дитиною, коли росте. Посади біля хати калину - Будеш мати долю щасливу