Виховний захід для учнів 1-4 класів «Берегине моя, українська хустко!»

Виховний захід для учнів 1-4 класів  «Берегине моя, українська хустко!»

Мета. Вчити дітей усвідомлювати близькість народних традицій до сучасного життя; презентувати матеріли пошукової діяльності в рамках проекту «Хустка»: давні обряди, звичаї, фольклор рідного краю. Заповнювати простір духовного життя дитини позитивними емоціями і переживаннями. Розвивати пам’ять, мислення, уяву, поетичні та музично-хореографічні уміння й навички; інтонаційну виразність мовлення за допомогою мовних прикрас (рухи, міміка, жести); мовний і культурний світогляд, вокально-хорові уміння та навички, оволодіння елементами хореографії і театралізованих дій. Виховувати ціннісні орієнтації учнів; любов до народної краси і гармонії, до родинних оберегів.

Обладнання: хустки, вироби декоративно-прикладного мистецтва, аудіозаписи фрагментів народної музики, ілюстрації «Хустка у різні історичні періоди України», стіл,  покритий вишитою скатертиною. На ньому є підсвічник з свічкою – символ Берегині, вишитий рушник, на ньому хліб-сіль. На краю стола зав’язані у одну хустину калачі, а в другу – листки з святою вечерею.

Хід  свята                                                                

(Сцена прикрашена українськими хустками, збоку напис «Берегине моя, українська хустко» )                                                              

Звучать слова:

На ній і гроно, і пелюстка,

І небо райдуги на ній...

Мов берегиня вроди хустка

Здавен у нашій стороні.

 (Під мелодію пісні « Мамина хустка» в залі з'являються дівчата з хустками. Виконують танцювальну композицію. Потім виходить дівчина в українському костюмі з хлібом на рушнику)

Дівчинка:                                                                                              

-  Гостей дорогих ми вітаємо щиро,                                                                        

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром!                                                                      Вклоняється:                                                                                       

- Запрошуємо всіх на побачення з нашою

 Берегинею, українською хусткою...(Звучить мелодія.)                                                                                                                   Учитель:                                                                                                                                       - Доброго дня, дорогі батьки, шановні вчителі, любі діти! На Україні є багато народних символів: верба, калина, тополя. А сьогодні перед нами хустини, звичайні українські хустини, а скільки таємничості в них!                                                           (Виходять учні ):                                                                                           

1-й учень:                                                                                                    

То - нареченим на щастя,

То - на добро матерям,                                                                       

Вічний дарунок – хустина

Знана стежкам і вітрам.

2-й учень:

Веселі ви чи сумовиті,                                                                                                                                       На схилах Ворскли чи Дінця -                                                                                                                       Нема таких жінок на світі,                                                                                                                Котрим вони не до лиця!

3-й учень:

Мов помолодшала мати,
Гарна й сестра дорога.
Роси в хустині, немов діаманти, 

Зорі й квітки в берегах.

4-й учень:

Ой, ті луги та бережечки,

Які вгорі, такі внизу.

На щастя й радість - два ріжечки,

А два - на смуток і сльозу.

5-й учень:

Сонцю й роботі найближча                                                                                                                                                            Подруга днів осяйна.                                                                                                                                                                                                          Душу зігріє і зніжить обличчя                                                                                                                                                    Хустка - тернова весна.

Пісня «Бабусина хустка » 

І. Я відкрила бабусину скриню,

В ній стареньку я хустку знайшла.  

Одягла її, наче малинка,

Стала гарна я зразу така.

Посміхнулись захоплено друзі,

Бо вона мені так до лиця,

Вишивана яскрава хустинка,

Що бабуся мені зберегла.                                                              

Приспів :                                                                                              

Бабусина хустка чарівна,                                                                      

Берегиня роду є вона.

Бабусину хустку збережу,

Як незабутню пам’ять                              

Про рідну сторону.                                                                                            

ІІ. Я люблю свою рідну бабусю,

Завжди радо до неї іду.

Добре серце і лагідні руки,

Щось для мене цікаве знайдуть.                                                         

І вдягнути хустинку зберусь я, 

В ній все барвами, мов самоцвіт.                                                                  

Нехай тішиться знову бабуся,

Хай пригадує час юних літ.

(Виходить дівчинка в українському вбранні, пов’язана хусткою)

Дівчинка:

- Доброго дня. Мене звати Хустуня. Моє ім’я споріднене зі словами: «хустка», «хистка», «захищати». Я весь час комусь потрібна: мене зодягають на голову, на шию, покривають плечі, носять на поясі, кладуть в кишеньку, модниці прикрашають мною сумки. Колись дами дарували мене лицарям серця, мене носили як пам’ятку про батьківську хату, у деяких народів кинута долу хустинка означала виклик на поєдинок, мною перев’язували рани, на мені зав’язують вузлики напам’ять, діти дарують хустки матерям на знак великої любові і вдячності...  

Учитель :                                                                                                                                                                           - Хустка з давніх-давен була улюбленим головним убором української жінки. Хустину ми бачимо на всіх старовинних малюнках, вона проходить через усю історію українського народного вбрання.                              

6-й учень: Тисячу років тому, за часів Київської Русі, жінки носили хустки-покритки.

7-й учень: Дві тисячі років тому, коли на території України проживали скіфи, хустки широко використовувалися в побуті.                                                                 

8-й учень: Три тисячі років тому, коли на землях України селилися слов’янські племена, жінки зодягали хустки.                          

9-й учень: І п’ять тисяч років тому в бронзову добу, носили хустки.                                

10-й учень: А шість тисяч років тому, у мідно-кам’яну добу, люди вперше навчилися виготовляти нитки і виготовили першу хустку, нею покривалися від холоду.                                                                                                                             Учитель:І, майже не змінившись, хустка залишається у вжитку до наших днів. Зберігає український народ, як давній символ, пам'ять про хустину.  Хустка як берегиня роду була поруч із людиною від народження до останнього подиху.

11-й учень: Хустка на хрестинах, на весняних хороводах, на сватанні, на вінчанні, на проводах козака на війну, хустка при закладенні будинку, при похованні. Хустка і в радості, і в печалі. Це перша ознака одягу жінки. Хустка широко розповсюджена на всій Україні. Способи пов'язування були різними.

(На сцену виходять дівчата в українському вбранні. Їх голови пов'язані по-різному різними за кольором хустками. Кожна з них коментує пов'язування хустки.)

1-а дівчинка: На Лівобережжі України влітку дівчата складають хустину трикутником  і обмотують її навколо голови, а тім’я залишають відкритим, «щоб волосся видно». З лівого боку приколють квітку рожі або гілочку барвінку. Взимку закутуються так, як молодиці.

2-а дівчинка: На Правобережжі України дівчата в разі потреби закутуються так, як жінки, але з-під хустки визирає коса.

3-я дівчинка: На півдні України влітку закутуються у білі хустки так, що ледве визирають очі.

4-а дівчинка: У північних районах хустину пов'язували під підборіддям, а кінці  на маківці (усьому передувало зав'язування двох невеликих платків, один з яких проходив під підборіддям).

5-а дівчинка: На Київщині кінці хустки зав'язували навколо шиї та на потилиці.

Учитель:                                                                                                                                                                                                             - Якими ж були хустки в давнину?

12-й учень: Хустки в Україні були білого кольору. Барвисті хустки, що тепер стали модними, запозичені від південних слов’ян: болгарів та сербів, а ті запозичили від турків та персів.

13-й учень : Українська хустка - це справжній мистецький витвір. Колись хустки в Україні вишивали шовком, сріблом, золотом. Якщо нитками, то найбільше вживали червоні, сині, зелені, жовті та рожеві кольори. Трапляється і чорний колір. Синій окремо не вживали, а в поєднанні з червоним. Вишиті візерунки, як колись, так і тепер розміщувались на чотирьох кутах та посередині хустки.                                                                                14-й учень: До речі, чотири кінці хустки – символи:                                                                             

                      На щастя й радість – два ріжечки, 

                       А два – на смуток і сльозу.  

15-й учень: Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – різної форми і кольору квіти рожі, васильків, гвоздик з численними листочками. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення лісових птахів, качок, півників, голубів…

16-й учень: Кожен колір мав свою символіку: рожевий — від Бога, коричневий — від пекла, фіолетовий — від зірок, зелений — від землі, синій — від води.(Діти співають пісню «Хустина»)

Пісня «Хустина»                                                                                            

Сл. Вадима  Крищенко, муз. В. Філіпенко

Візьму бабусину хустину  
На колір – синя синь небес, 
Її на плечі я накину

І в захваті замовкне все! 
І навіть квіти синьо-сині 
У здивуванні струсять синь, 
Коли в бабусиній хустині 
Ступлю у синю далечінь! 
А синє сонечко на трави 
Застеле сині промінці.                                                                               

Такі м‘якенькі і ласкаві,                                                                                                       Як сині китиці в руці.                                                                    

Учитель: Хустка в Україні  - це символ прихильності, любові, перехід з дівчини у жінку, символ матері, символ життя. Вона пам’ять роду, його святиня.

17-й учень: Будь-який народний обряд не обходиться без хустки. На народини приходять родичі з хлібом і хусткою.  Хліб - символ добробуту, а хустина - оберіг дитини і матері від злих сил.                                                                                                                                           Учитель: В багатьох українських родинах зберігається традиція – передавати від роду до роду хустину першого сповиточка, коли вперше в зіллячку купали немовля.

(Дівчата демонструють сповивання немовляти іпримовляють):

1-а дівчинка:                                                                                              

Добрий час, добрий час, Янголята при нас: 

Розстелили м’якеньку хустинку,

Щоб заповити маленьку дитинку.                    

2-а дівчинка:                                                                                                                          Постелити під головочку,  

Притулити до вушка,                                                                             

Заховати волоссячко,

Щоб не боліла головочка,

Щоб не блідлосонечко.                                                                   

(Тричі хрестяться, хрестять немовля, «мама» бере «дитя», співаючи колискову, підходить до колиски і укладає спати).

Учитель: І росло дитя, сповите м’якою бабусиною хустиною та ніжними маминими колисковими піснями. Літечко за літечком пролітає… Тішиться, не натішиться вся родина. Погляньте. Он воно уже на зарінку з дівчатами таночок заводить, грається у «хустинку».                                                                          Гра «Хустина»

Учитель:  Зазвичай на Україні дівчата прикрашали голову вінком, стрічкою, іноді хусткою, але з-під хустки мала визирати коса.                                                                                                Дівчинка:

У віночку барвінок, волошки,

Терен, рута, м’яти цвіт.

І просила я у Бога

Кожен день багато літ!

Учитель:  У кожній родині, де підростала дівчина, скриня повинна була наповнюватися хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися перед гостями і сусідами:

Дівчинка:

Я не панна — я господиня,                                                                          

У мене хусток повна скриня.                                                             

Учитель:  Коли син вирушав у далеку дорогу, мати зав’язувала хліб у білу хустину, щоб не забував батьківського порогу.                                                                   

18-й учень:

Дай мені, мамо, хустину на щастя,

Хай буде на згадку вона,                                                                                   

Щоб не була поміж нами далека                                                         

Навіть чужа сторона.                                                                       

Учитель: В часи козаччини, коли козак йшов на війну, кохана йому дарувала вишиту  хустку — китайку червоного (іноді — зеленого) кольору, як символ вірності. Дарувала шиту шовком хустину, щоб згадував на чужині. І мандрувала світом із козацькою піснею та славою українська хустина. Носив її козак завжди коло серця, вона була йому оберегом не лише від ворожої кулі, тяжкого полону чи товаришевої зради, а й від забуття матері-країни.

Хлопчик:

Ромен –зілля, ромен-зілля,                                                                                                                            Ромен похилився.                                                                                               

 З України до дівчини

Козак уклонився...                                                                                                                                                                                                                       Дівчинка:

Ой, дав він їй поклон низький                                                                                   

З коня вороного,                                                                                                

Вона ж йому хустиноньку                                                                                           

З шовку зеленого.(Діти співають українську народну пісню)

Пісня «Їхав козак на війноньку»                                                            

І. Їхав козак на війноньку,

Сказав: « Прощай, дівчинонько,

Прощай, дівчино, чорнобровонько,

Їду в чужу сторононьку.» / 2 р.

ІІ. Дай - но, дівчино, хустину,

Може я в бою загину.

Темної ночі накриють очі,

Легше в могилі спочину. / 2 р.

ІІІ. Дала дівчина хустину,

Козак у бою загинув.

Там серед поля, гнеться тополя

Та й на козацьку могилу. / 2 р.

Учитель: Коли козак гинув, то хустиною вкривали обличчя, щоб «хижі птахи очей не довбали, козацької крові не випивали». Якщо козака ховали з козацькими почестями, то вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною.

1-й учень:                                                                                             

Ведуть коня вороного                                                                                        

Розбиті копита...                                                                                                   

А на ньому сіделечко                                                                               

Хустиною вкрите...

Так про цей звичай писав Т. Г. Шевченко у своїй поемі «Хустина».

2-й учень: І в наш час зберігся зви­чай дарувати юнакові, який іде служити до лав Збройних Сил України, хусточку, а в ній грудочку рідної землі.

3-й учень: А в деяких селах є ще звичай: коли юнак іде до армії, то мати на перехресті доріг, проводжаючи сина, кидає три хусточки.                                                             

Пісня  «Хустина»                                                                                    

Сл. Вадима  Крищенко, муз. В. Філіпенко

І. Добрий звичай мрійним птахом лине 

І не стомить пружного крила.

Мов голубить бережно хустина

Вроду українського села.

Приспів:

Хустино, хустино,

Чи біла, чи синя-

Мені ти миліша

Усяких обнов.

Хустино, хустино,

Як ласка родинна,

Як вірності пісня

Про щиру любов.  

 ІІ. Гріє серце образ той єдиний,

Що рідніший від усіх людей.

Вийшла мати у новій хустині,

Вийшла зустрічать своїх дітей.

 Приспів.

 ІІІ. Проводжала милого дівчина

У далеку і нелегку путь.

 І своєї вірності хустину                                                                                              

Хлопцю подала на « незабудь».

Учитель:  Довгими зимовими вечорами жінки й дівчата вишивали не лише рушники, а й хустки. Розшивали їх різнобарвними нитками, навіть золотом і сріблом. Донедавна кожна сільська  дівчина вишивала 30—40 однакових хустин і дарувала їх на весіллі гостям. Удома хустину складали так, щоб із зворотного боку полотна викладався хрест, який повинен благословляти бажання та сподівання молодої все її життя. З лицевого боку місця з’єднання скріплювалися ниткою і прикрашалися кольоровими кутасиками. У такому вигляді хустинка вішалась на стіну у великій хаті під святими образами і була своєрідною прикрасою оселі. Кількість вишитих хустин свідчила про те, скільки разів господар хати був запрошений на весілля (це вважалось великою честю, бо «непевного», навіть якщо це був і родич, на весілля не запрошували).      

4-й учень:

Швидко-швидко нитка сновигає —

Матір доньці хустку вишиває.

Вишиває хустку їй на свято,

А на хустці — квіточок багато.

5-й учень:

Злото-нитку в хустку додає —

 Вона доню заміж віддає!

6-й учень:

Скільки на тій хустці квіточок,

Стільки буде в доні діточок

Учитель: Коли до дівчини приходили свати, вона виявляла свою незгоду виходити заміж врученням гарбуза. Якщо ж парубок був до душі, то вона сватів перев’язувала рушниками, а нареченому дарувала хустку:

( Виходять дівчатка з хустками в руках )

1-а дівчинка:

Ой, маю я хустку,                                                                                        

Та їй нема року,                                                                                              

А то буде миленькому                                                                             

На осінь до боку.                                                                                                                           2-а дівчинка: 

Тихо-тихо ви погляньте:                                                                                                

Це ж хустина вишивана,

До години прихована.                                    

Ось коли свати прийдуть —             

Нареченому дівчина                                            

В руки ніжно простягне,

Й разом з ним в життя піде                                                                     

Пісня «Відбивна хустина»                                                                             

І.Відбивна хустина                                                                                     

Має штирі кінці,

Має штирі кінці.                                                                                             

Ой кого я вірно люблю –                                                                         

Стелю під колінця.

ІІ. Відбивна хустина                                                                                     

Має штирі роги,

Має штирі роги.                                                                                              

Ой кого я вірно люблю –                                                                         

Стелю му під ноги.                                                                                                                                                                                                                                                                                    Учитель: На весіллі наречений з’являється з гарною хусткою за поясом. Голова нареченої прикрашена вінком зі стрічками або вінком з фатою. У церкві під час вінчання руки молодим пов’язують хусткою — на знак міцної сім’ї.                                                                                                                                          7-й учень:

Не люди з’єднали, а з’єднав Бог навік,      

На щастя, на долю, на довгий вік.

Учитель : Випроводжаючи до шлюбу, дружки співали.                                                                                               8-й учень :                                                                                                        

Ой батеньку , голубоньку, 
Перейди нам доріженьку, 
Бо ми їдем до шлюбоньку.                                                                 

Ой там же нам ручки зав’яжуть, 
Та щиреє слівце скажуть. 
Ой, білою хустиною 
Та з вірною дружиною.

Учитель: Свято весілля завершувалося покриттям голови нареченої хусткою.  Свекруха зав’язувала невістці ту хустку, з якою наречений ходив на весіллі. Фрагмент весільного обряду  «покривання» молодої.

(Дві  «мами-свашки» підходять до «молодої», щоб покрити голову.)                                                                              1 свашка:                                                                                             

Іди доню за милого,

Візьми хустку гонорово,                                                                                                                Іди у світ широкий,

Візьми хустку в боки.

2 свашка:                                                                                                        

Я ж тебе, сестрице, покриваю,

Щастям, здоров’ям наділяю,

Щоб була здорова, як вода,

Щоб була багата, як земля,

Щоб була весела, як весна,

Щоб була щаслива у Бога.

(Одна із «свашок» пов’язує голову «молодої» хустиною)

3 свашка:                                                                                               

Зробили ми діло,

Аж нам чоло впріло, 

З коржа - паляницю,

З дівки - молодицю.

(Співають українську весільну, обрядову пісню «Горіла сосна, палала»)

Пісня «Горіла сосна, палала»

І.  Горіла сосна, палала,                                                                                                                                                      

    Горіла сосна, палала,                                                                                                                          

    Під ней дівчина стояла,                                                                                                                                            

    Під ней дівчина стояла.                                                                                                                        

ІІ. Під ней дівчина стояла,                                                                                                                                            

     Під ней дівчина стояла,                                                                                                                                   

     Русую косу чесала,                                                                                                                                                    

     Русую косу чесала.                                                                                                                                  

ІІІ. Ой коси, коси ви мої,                                                                                                                                                 

      Ой коси, коси ви мої,                                                                                                                                              

      Довго служили ви мені,                                                                                                                       

      Довго служили ви мені. 

IY. Більше служить не будете,                                                                                                                                                                                                                                        

Більше служить не будете,                                                                                                                             

 Під білий вельон підете,                                                                                                                                

 Під білий вельон підете.  

Y. Під білий вельон, під вінок,      .

     Під білий вельон, під вінок,

     Більш не підеш ти до дівок,  

     Більш не підеш ти до дівок.    

YІ. Під білий вельон, під хустку,      .

      Під білий вельон, під хустку,

      Більш не підеш ти за дружку,  

      Більш не підеш ти за дружку.

YІІ. Горіла сосна, палала,                                                                                                                                                      

         Горіла сосна, палала,                                                                                                                          

         Під нею пара стояла,                                                                                                                                            

         Під нею пара стояла.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            Учитель: Відтепер хустка ставала знаком для Янголів, що жінка заміжня, вона не могла з’являтись на люди з непокритою головою. Жінка з непокритою головою називалась простоволосою. Хустка, якою покривали «молоду», зберігалася потім усе життя. Є повір’я: хустка, якою матір вводить молодих до хати і виводить із хати під час весілля, мусить бути світлою, ясною.                                                                                                                       9-й учень: До нас дійшли ще й такі повір’я: простоволоса жінка накликає на селище посуху, неврожаї, епідемії.

10-й учень: Жінку без хустки домовий може за волосся витягти на горище.

Учитель: Хустка і нині - невід’ємний атрибут на похоронах. Хустиною перев’язують вінки, тримають свічку, обгорнуту хустиною, пов’язують руки. Такі хустки  називають «провідником».                                                                                           11-й учень:  Крім цих обрядів, хустина використовується як хустина-вузлик із вечерею для хрещених на Різдво; на хлібі, щоб не черствів; на дитячій колисці - від вітру й лихого ока. Хустина згадується і в дитячих піснях, хороводах, іграх...                                                                                                    ( Проводиться хоровод під пісню «Галя по садочку ходила»)

Пісня «Галя по садочку ходила»                                            

І. Галя по садочку ходила,                                                                                                                                                 Хусточку біленьку згубила.

Ходить  по садочку, блукає,

Хусточку біленьку шукає.

ІІ. Не журися, Галю, серденько,

Ми знайшли хустинку біленьку:

У садочку біля малини,

Під зеленим листом калини.

Учитель: Проходять роки,  десятиліття, виростають нові покоління, змінюється влада, з'являється нова мода, та ніколи не можуть зникнути з пам'яті людської добрі традиції прадідів, їх обереги поруч нас, не дають нам забути, що ми — діти народу українського. Подивуймося ж і нині не знищеній, живучій любові нашого народу до простого, та водночас незбагненного дива - української хустки. Нехай матерям, коханим, молодим дружинам, бабусям несуть хустки-дарунки, барвисті, як сад навесні, мерехтливі, як світання над річкою. Хай завжди веселить вас українська хустка.

(Під мелодію пісні « Хустка тернова» дівчатка виконують танцювальну композицію з хустками. По закінченні виходять із залу і в танку тріпотить українська хустка.)

У кінці композиції звучать слова:

- Низький уклін усім, хто прийшов на зустріч із нашою щирою українською хусткою-веселицею, хусткою-берегинею. Хай завжди береже вона тепло ваших душ і живе вічно, як наша невмируща мати — Україна.