Виховний захід до 150 річчя з дня народження Лесі Українки «Сором – хилитися і долі коритися».

Виховний захід до  150 річчя з дня народження  Лесі Українки  «Сором – хилитися і долі коритися».

(для учнів 5-6 класів)

Мета: Ознайомити дітей з життєвим та творчим шляхом Лариси Петрівни Косач (Лесі Українки),її творами, які  надихають, додають сил та впевненості.

Обладнання: портрет  Лесі Українки,  висловлювання відомих людей про поетесу, малюнки дітей до улюблених творів письменниці.

Учень:
 

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.                          Л.Українка [Луцьк, 1880] « Надія»

Вчитель: Діти, ми  розпочали нашу зустріч одним із віршів відомої поетеси, драматурга Лариси Петрівни Косач (Леся Українка), яка народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді - Волинському, тепер Житомирської області в інтелігентній, "літературній " родині. Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні). Батько —   Петро Косач , високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис.

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-річною дівчиною. Вірш, який ви почули, і є тим першим твором, який написала маленька дівчинка. Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів», засланої за участь у революційному русі до Сибіру.

Учень: Із раннього дитинства Леся  зростала здоровою та веселою дівчинкою. А захворіла вона в 9 років. Її мучив нестерпний біль у правій нозі. Ось як писала про цю подію її сестра Ольга: «6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Незабаром потому, і від того, як тоді й думали, вона заслабла. У неї так почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, плакала від болю. Її лікували різними способами: ваннами і масажами, і нога за деякий час перестала боліти і не боліла кілька років».

Учень: У своїх поезіях Леся Українка, попри важку хворобу, ніколи не нарікала на свою долю, а продовжувала боротися.

Сафо

Над хвилями моря, на скелі,

Хороша дівчина сидить,

В лавровім вінку вона сяє,

Співецькую ліру держить.

До пісні своєї сумної

На лірі вона приграє.

І з піснею тою у серці

Велика їй туга встає.

В тій пісні згадала і славу

Величну свою, красний світ,

Лукавих людей, і кохання,

І зраду, печаль своїх літ,

Надії і розпач… Дівчина

Зірвала лавровий вінець

І в хвилях шумливого моря

Знайшла своїй пісні кінець.

Вчитель: Попри складну хворобу, дівчинка не опускає руки і натомість починає висловлювати свої почуття у віршах. У свої 13 років Лариса Косач випускає свої перші дитячі вірші та публікує їх у часописі "Зоря". Саме цього року з'явився псевдонім "Леся Українка". Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з'явився в 1884 році.

Учень:

Літо краснеє минуло…

Літо краснеє минуло,

Сніг лежить на полі;

Діти з хати виглядають

В вікна… шкода волі!

Діти нудяться в хатині,

Нудять, нарікають:

"І нащо зима та люта? –

Все вони питають. –

Он все поле сніг завіяв,

Хоч не йди із хати!

У замкнуті дивись вікна,

Ніде й погуляти!

Сніг з морозом поморозив

Всі на полі квіти…

Десь зима та не скінчиться!"

Нарікають діти.

Ждіте, ждіте, любі діти!

Літо знов прилине,

Прийде мила годинонька,

Як зима та згине;

І заквітне наше поле,

І зазеленіє, –

Знов його весна прекрасна

Квіточками вкриє.

Вчитель: Через хворобу Леся Українка вчилася вдома, в чому їй допомагала мати. Вона знала багато європейських мов, включаючи і слов'янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень. Олена Петрівна виховувала її як сильну людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів.

Учень:

Вечірня година (коханій мамі)

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць в моє віконце.

Вже засвітились у небі зорі,

Уже заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок та погуляю,

При місяченьку та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо,

В таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

Ніч обгорнула біленькі хати,

Немов маленьких діточок мати,

Вітрець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише.

Учень: Важливу роль у формуванні Лесиної поетичної натури відіграла  мальовнича природа Волині, легенди й казки Полісся, та атмосфера краси, серед якої вона росла, а також народні звичаї, традиції. Новоград-Волинський, Ковель, Колодяжне - казкові місця дитинства поетеси.

Учень:

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

Вчитель:  «На свій вік це геніальна жінка... в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя». Так писав про Ларису Косач  М. Павлик.

Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, Леся Українка – неперевершений поет боротьби, поет-патріот.

Вчитель: «З часу Шевченкового "Поховайте та вставайте" Україна не чула такого сильного, гарячого і поетичного слова. Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну»(І. Франко)

Учень:

Поет під час облоги

Поет не боїться від ворога смерти,

Бо вільная пісня не може умерти.

Тож він з ворогами і з лихом жартує

І вірші, мов легкії стрілки, гартує,

І кидає пісню в широкий простор;

Скрізь чутно її, на майдані і в полі,

Юрба перейма тую пісню, мов хор.

Все бачить співець у широкім роздоллі –

І небо, і море, красу світову,

І людям співає він пісню нову.

Усе одбивається в пісні, як в морі:

Рожевая зоря, й червоная кров,

І темна ненависть, і ясна любов,

І пломінь пожару, і місяць, і зорі.

Та пісня, як море, і стогне, й рида,

І барвами грає,

І скелі зриває,

Як чиста прозора вода.

Всі слухають пісню: нещасний коханець,

Щасливая пара, і мати, й дитина,

Співа тую пісню дружині дружина, –

Те знає і тішиться музин обранець,

Бо вдень, серед люду, поети мов діти,

Їм милі тріумфи, і лаври, і квіти,

І вабить їм очі великая слава,

Якої не дасть перемога кривава, –

В надії на неї терновий вінець

Прийма молоденький співець.

(фрагмент)

Вчитель: Леся Українка живе в Одесі, Гадячі, Києві. Прогресуюча хвороба змушує Лесю часто змінювати місце перебування. 3 1899 року вона живе в Берліні, Гадячі, Зеленому Гаї, Києві. Вимушені, потребою лікування,  подорожі збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми.

Леся Українка померла 1 серпня 1913 р. в містечку Сурамі (Грузія) у віці 42 років . Тіло славної доньки України, «святої лицареси, що написала на власному щиті в часи похмурі й тяжкі для нашої Батьківщини гордо - Українка» (Оксана Забужко), перевезли до Києва. Поетеса похована на Байковому кладовищі.

Учень: Вражає  мужність та  незламність цієї письменниці у боротьбі з 30-річною хворобою. Тому одним з найулюбленіших віршів ще з молодших класів для багатьох школярів є вірш "Як дитиною бувало упаду собі на лихо".

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

"Що, болить?" – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

Вчитель: Полум'яні віршовані рядки мимоволі западали в серця людей:

Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої мли, —

В кого думка повстала! Досвітній огонь запали,

Година для праці настала, коли ще зоря не заграла.

("Досвітні огні")

Не даремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою всього її життя.

«Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає...» (Лісова пісня. Поезії)

Вчитель:  Бажаю вам, діти, бути схожими на волелюбну Лесю Українку, любити свою Батьківщину, свою родину, а  насамперед, любити Життя!