Виховний захід до Дня матері

      Захід до Дня матері ( за поезією Т.Шевченка)

                               Слово м а м о. Великеє,

                               Найкращеє слово!

                                                 Т.Шевченко      

Ще на початку минулого століття травень називали місяцем Божої Матері.Першого тижня і дорослі, і діти несли до церкви квіти,співали пісні,в яких славили жінку, яка привела у світ Сина Божого.

    Та мати для кожного із нас є усім.Вона – корінь життя,берегиня роду людського,святиня.Мати нас виплекала,виростила,виховала.Усі клопоти,більша частина роботи по вихованні дитини – усе на плечах матері.Вона для своїх дітей віддає все: працю,сльози,здоров’я,життя.Тому з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, Спілки українок Свято Матері повернулося на землю України.

    Світ кожного поета починається з матері.Образ матері в багатьох із них став домінуючим,набуває символічного значення,підноситься до узагальненого образу матері-Батьківщини.

    Вершин художньої майстерності цей образ сягнув у поезіях Т.Шевченка, який один з перших проспівав осанну матері:

                                 Нічого кращого немає,

                                 Як тая мати молодая

                                 З своїм дитяточком малим («У нашім раї на землі»)

М.Рильський писав: «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

У Шевченка доля жінки – це трагічна доля матері, яку «Ще молодую у могилу нужда та праця положила» («Якби ви знали, паничі»).Ці слова у поезії Шевченка є автобіографічними, бо і його мати покинула цей світ, коли йому було лише вісім, залишивши Тараса сиротою,без материнської любові:

                        І золотої, й дорогої

                        Мені, щоб знали ви, не жаль

                        Моєї долі молодої;

                        А іноді така печаль

                        Оступить душу,аж заплачу.

                        А ще до того як побачу

                        Малого хлопчика в селі,

                        Мов одірвалось од гіллі,

                        Одно-однісіньке під тином

                        Сидить собі в старій ряднині.

                        Мені здається,що се я,

                        Що це ж та молодість моя…(« І золотої, й дорогої»)    

Мати у Шевченка – страдниця: на панщині вона працювала на рівні з чоловіками.А там її шмагав канчуками осавула.вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала,годувала,виховувала дітей.І в цих важких умовах жінка-мати зберігала доброту,що променіла,наче сонце,зігріваючи своїм теплом безрадісні будні кріпацькі:

                        На панщині пшеницю жала

                        Втомилася, не спочивать

                        Пішла в снопи,пошкандибала

                         Івана сина годувать.

                         Воно сповитеє кричало

                         У холодочку під снопом.

                         Розповила,нагодувала

                         Попестила…    ( «На панщині пшеницю жала»)  

У мріях Шевченкових рай на українській землі можливий, лише коли люди вільні, щаслива у своєму материнстві жінка біля діточок клопочеться.І ці турботи радісні:

                           Садок вишневий коло хати

                            Хрущі над вишнями гудуть,

                            Плугатарі з плугами йдуть,

                            Співають ідучи дівчата,

                            А матері вечерять ждуть.

                                      Сем’я вечеря коло хати,

                                       Вечірня зіронька встає.

                                       Дочка вечерять подає,

                                       А мати хоче научати,

                                       Так соловейко не дає.

                            Поклала мати коло хати

                            Маленьких діточок своїх;

                            Сама заснула коло їх.

                            Затихло все, тільки дівчата

                            Та соловейко не затих.

Та у час кріпацтва жінка булла безправна,без підтримки у суспільстві, сім’ях.

Дуже часто молодих жінок виганяли з дому батьки, що народжували поза шлюбом, без благословення батьків («Катерина» - 2 частина інсценівка).

 

Через людський поговір, осуд за позашлюбне материнство жінки змушені були зрікатися своїх дітей, підкидали чужим людям, щоб дати долю, майбутнє у чужих родинах, щоб мале не померло.А сама мати – мучитися і каратися за гріх і любов до своєї дитини усе життя:

                                     А коло дитини

                                    Так і пада, ніби мати;

                                    В будень і в неділю

                                    Головоньку йому змиє,

                                    Й сорочечку білу

                                    Що день божий надіває

                                     Грається,співає,

                                     Робить возики,а в свято –

                                     Той з рук не спускає…(«Наймичка»)

   …Прости мене! Я караюсь

       Весь вік в чужій хаті…

       Прости мене, мій синочку!

       Я…я твоя мати!

         Та й замовкла…

         Зомлів Марко,

         Й земля задрижала.

       Прокинувся…до матері –

       А мати вже спала!

Боліла Шевченкові доля жінок,хотілося йому,щоб хоча б іншим дівчатам , як не його сестрам, трапилася краща доля.Та дійсність була страшною,непоправною:

          

             Мені приснилось: ти вже мати

             Не в оксамиті, не в палатах

             Твоє голоднеє дитя…

             І в’янеш ти, а дні летять,

             Несуть все добре за собою,

             Уже й надію понесли,

             А ти осталась на землі

             Одна-однісінька; з тобою

             Єдинеє добро було –

             Твоє дитя, поки росло,

             В колодочки поки вбивалось.

             Оперилось, і ти осталась, 

              Стара і немощна.Людей,

              Людей неприязних благаєш

              І Христа ради простягаєш

              Коло зачинених дверей

              Старії руки.   

Щаслива сім’я, а з нею і щаслива,радісна мати, Шевченкові лише снилася.А так хотілося, щоб це було на яву:

                      І досі сниться: під горою,

                      Меж вербами та над водою,

                      Біленька хаточка.Сидить

                      Неначе й досі сивий дід

                      Коло хатиночки і бавить

                      Своє маленькеє внуча.

                      І досі сниться: вийшла з хати

                      Веселая,сміючись,мати,

                      Цілує діда і дитя,

                        Аж тричі весело цілує,

                       Прийма на руки, і годує,

                      І спать несе…(« І досі сниться»)

Любив Тарас рідну хату  і ті пам’ятні  хвилини з усією родиною.Та гіркими були ці спогади:

                          Не називаю її раєм,

                          Тії хатиночки у гаї

                          Над чистим ставом край села.    

                          Мене там мати повивала

                          І,повиваючи,співала,

                          Свою нудьгу переливала

                          В свою дитину.В тім гаю,

                          У тій хатині, у раю,

                          Я бачив пекло…Там неволя,

                           Робота тяжкая,ніколи

                           І помолитись не дають

                           Там матір добрую мою

                           Ще молодую – у могилу

                           Нужда та праця положила.

                           Там батько, плачучи з дітьми

                           Не витерпів лихої долі,

                            Умер на панщині! («Якби ви знали,паничі»)

А сестри! Сестри! Горе вам,

 Мої голубки молодії,

 Для кого в світі живете?

 Ви в наймах виросли чужії,

 У наймах коси побіліють,

 У наймах,сестри, й умрете!

Мало знав материнського тепла Тарас, бо панщина знівечила неньку:

                                 Не молилася за мене,

                                 Поклони не клала

                                 Моя мати;а так собі

                                 Мене повивала,

                                  Співаючи: «Нехай росте,

                                 Та здорове буде!»

Кожна жінка, мати, яка стала жертвою, для поета рідні.Він плаче їх гіркими слізьми так,наче він плаче за матір’ю, передчасно померлою, сестрами, подружкою дитинства – Оксаною.Шевченко мучиться нестерпними муками голоду і холоду, презирства людського.Гнів поета стає на захист потоптаних прав жінки, матері у поемах «Наймичка», «Катерина», «Відьма», «Причинна», «Слепая», «Лілея»; ліричних творах.

                                Жах і страх!

                                В свитині латаній дрижала

                                Якась людина…

                                Се не мара

                                Моя се мати і сестра…

Образи Шевченкових жінок-матерів не лише багатостраждальні, а й високоморальні.Найбільша заслуга поета, що він підніс матір на високий п’єдестал материнської величі, глибини і вірності почуттів, моральної краси.

Мати у поета – це і узагальнений образ Божої Матері, яка разом із Христом терпіла муки; рвалося серце навпіл, та дитині нічим не могла зарадити.Це є найбільшим стражданням для матері:

                                   Святая праведная мати

                                   Святого сина на землі,…

                                   Як тая мати ріки, море

                                   Сльози кровавії лила…

                                    І прийняла

                                   В живую душу світ незримий

                                   Твоєго розпятого сина!

                                    Ти матер бога на землі!

                                   Ти сльози матері до краю,

                                    До каплі вилила!  

Мати Свята,яка вислухає душевні молитви, висповідає, допоможе.У це вірив Шевченко.Тільки Мати Божа могла зрозуміти страждання, болі живущих у нелюдських умовах панщини.Високі слова говорить поет про Марію – матір Божу:

                                 Все упованіє моє

                                  На тебе, мій пресвітлий раю,

                                  На милосердіє твоє,

                                  Все упованіє моє

                                  На тебе , мати, возлагаю

                                  Святая сило всіх святих,

                                  Пренепорочная,благая!

                                  О світе наш незаходимий!

                                  О ти, пречистая в женах!

Мати Ісуса знала його долю, його невідворотність і – серце рвалося навпіл:

                                   І на єдиную свою дитину

                                   Та мати дивиться і плаче

                                   Тихенько-тихо.Ангел спить…

                                   І небозі

                                   Не довелося одурить

                                   Малого сина.Подивилось

                                   І заридало…

                                                Бо за сином

                                                Святая мати всюди йшла,

                                                Його слова, його діла –

                                                Все чула, й бачила, і мліла…

Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславив самопожертву і щирість.І його невмирущі слова:

                            А буде син, і буде мати, і будуть люди на землі

стали своєрідним заповітом для наступних поколінь.

 Мати – джерело вікової мудрості, ласки і любові, спокою і затишку немовляти, щастя дитинства і незабутніх спогадів, коли матері йдуть у вічність.

  Недарма у народі говорять:

                    Без матері й сонце не гріє.

                    Серце матері – невичерпне джерело любові.

                    Без рідної мови, без пісні, без мами збідніє земля назавжди.  

А.Головко: «Поки в світі буде слово, поки в світі будуть люди – буде мати на землі».

 Я.Путена: «Мати, наша мати,

                     Як ангел з неба –

                      Вдень і вночі знає,

                      Чого дітям треба».

Бережіть матерів! Кожним вчинком говоріть їм про свою шану і вдячність.Не засмучуйте у житті.Їх ніхто і ніколи не зможе замінити нам, дітям.