Виховний захід до дня поезії.

10 клас(2019 рік)

Мета – привернути увагу учнів до поетичної творчості, виховувати інтерес до читання, розвивати творчі здібності  учнів, любов до прекрасного.

І. Організаційний момент.

ІІ. Перевірка готовності, музика.

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.  Ліна Костенко

 Про силу слова

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

 

Поезія — художньо-образна словесна творчість, це твори, написані віршами. Ось що таке поезія на словниковій мові. Це сухе, безбарвне пояснення слова "поезія". Насправді ж слово "поезія" вбирає в себе багато понять. Воно пов'язане, по-перше, з поетами. Хто ж такі поети? Поети — це не просто люди, які займаються римуванням (хоча вірш може бути і без рими). Вони незвичайні люди. Талановиті, з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного, а поезія — це стан їхньої душі. Коли цей стан співпадає з нашим, то поезія глибоко запам'ятовується, зачіпає душевні струни. Взагалі, душа, на мій погляд, — це музичний інструмент. А який він — це вже залежить від характеру людини.

Отже, поезія. Я спробую дізнатися про стан моєї душі зараз, знайти той вірш, який заграє і відгукнеться в мені. Ось уже в моїх руках твори Михайла Старицького, і я перегортаю сторінки. Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя. Але не кожен вірш зачіпає мою душу. Ось, наприклад, погляд зупиняється на рядках:

Добраніч, змученим, нужденним

Усім трудівникам щоденним,

Які й разу не склали рук!

Ні, це не відповідає моєму сьогочасному настроєві. Зараз ніч-господарка входить у свої права, розстилає навкруги свої чорні крила. Пробую відшукати такий вірш, щоб гармоніював з обстановкою і моїм настроєм. Мої пошуки вдалі. Ось вірш без назви. Починається так:

Ніч, Замовкли денні речі...

Надокруг німа стіна...

Я бачу це все навколо себе

. Далі я трохи пропущу, тому що йде мова про цвіркуна, якого тут немає.

Та годинник монотонно

Гомонить, знай, — цок та цок.

Я справді чую годинник, від цокання якого хочеться спати. І ось читаю слова: "То тремтять неначе струни..." І раптом розумію, що струни моєї душі також забриніли. Отже, на прикладі невеликого вірша М. Старицького, який взагалі мені подобається своєю ліричністю, я ще раз упевнився, що поезія — це неповторність. Однакових поетів не буває, як і взагалі однакових людей, бо в кожному є щось своє, незвичайне. Так і поезія — це сум, чарівність, музика, життя, любов, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш — тим краще. Тоді людина буде духовно вищою і красивішою.

Всесві́тній день пое́зії — свято, яке відзначається щороку 21 березня. Встановлено 1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО. Вперше відзначено 21 березня 2000 року.

   Мета Всесвітнього дня поезії

Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якнайширшу громадську увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова. Цей день, вважає ЮНЕСКО, повинен сприяти створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.

Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись у березні 2003 року до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії, зазначив:

Генеральний директор ЮНЕСКО закликав усі держави-члени, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона грає в діалозі між культурами — в діалозі, який є гарантом миру.

Всесвітній день поезії в Україні

Всесвітній день поезії відзначається і в Україні. У відривному «Українському народному календарі» він уперше з'явився 2004 року. 2006 року гарний подарунок місцевим поетам з нагоди Всесвітнього дня поезії зробила міська влада Кам'янця-Подільського: посприяла коштами для видання колективної збірки «Грані тисячоліть на струнах слова», до якої увійшло по три вірші 62 авторів.

(Учні читають свої улюблені вірші, вірші власні.)

                       Про людей

Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, -
XX вік! - а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

Омар Хайям — Не делай зла, вернется бумерангом.

Не делай зла — вернется бумерангом,
Не плюй в колодец — будешь воду пить,
Не оскорбляй того, кто ниже рангом,
А вдруг придется, что-нибудь просить.
Не предавай друзей, их не заменишь,
И не теряй любимых — не вернешь,
Не лги себе — со временем проверишь,
Что этой ложью сам себя ты предаёшь.

Омар Хайям — Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало.

Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало,
Два важных правила запомни для начала:
Ты лучше голодай, чем что попало есть,
И лучше будь один, чем вместе с кем попало.

Омар Хайям — Хоть и не ново, я напомню снова.

Хоть и не ново, я напомню снова:
Перед лицом и друга и врага,
Ты — господин несказанного слова,
А сказанного слова — ты слуга.

У одного мудреца спросили: — Почему бедные более приветливы и менее скупы, чем богатые? — Посмотри в окно, что ты видишь? — Вижу, как дети играют во дворе. — А теперь посмотри в зеркало. Что ты видишь там? — Себя. — Вот видишь. И окно, и зеркало — из стекла, но стоит добавить немного серебра — и уже видишь только себя.

Эдуард Асадов — Любовь, измена и колдун.

В горах, на скале, о беспутствах мечтая,
Сидела Измена худая и злая.
А рядом под вишней сидела Любовь,
Рассветное золото в косы вплетая.

С утра, собирая плоды и коренья,
Они отдыхали у горных озер.
И вечно вели нескончаемый спор —
С улыбкой одна, а другая с презреньем.

Одна говорила: — На свете нужны
Верность, порядочность и чистота.
Мы светлыми, добрыми быть должны:
В этом и — красота!

Другая кричала: — Пустые мечты!
Да кто тебе скажет за это спасибо?
Тут, право, от смеха порвут животы
Даже безмозглые рыбы!

Жить надо умело, хитро и с умом,
Где — быть беззащитной, где — лезть напролом,
А радость увидела — рви, не зевай!
Бери! Разберемся потом!

— А я не согласна бессовестно жить.
Попробуй быть честной и честно любить!
— Быть честной? Зеленая дичь! Чепуха!
Да есть ли что выше, чем радость греха?!

Однажды такой они подняли крик,
Что в гневе проснулся косматый старик,
Великий Колдун, раздражительный дед,
Проспавший в пещере три тысячи лет.

И рявкнул старик: — Это что за война?!
Я вам покажу, как будить Колдуна!
Так вот, чтобы кончить все ваши раздоры,
Я сплавлю вас вместе на все времена!

Схватил он Любовь колдовскою рукой,
Схватил он Измену рукою другой
И бросил в кувшин их, зеленый, как море,
А следом туда же — и радость, и горе,
И верность, и злость, доброту, и дурман,
И чистую правду, и подлый обман.

Едва он поставил кувшин на костер,
Дым взвился над лесом, как черный шатер, —
Все выше и выше, до горных вершин.
Старик с любопытством глядит на кувшин:
Когда переплавится все, перемучится,
Какая же там чертовщина получится?

Кувшин остывает. Опыт готов.
По дну пробежала трещина,
Затем он распался на сотню кусков,
И… появилась женщина…

 Ось вислови деяких поетів та письменників щодо поезії:

Григорій Семенчук, поет

«Поезія, як і будь-який інший жанр мистецтва, мусить промовляти і надихати. Поезія буває і раціональною і емоційною. У неї немає кордонів і сталих форм, проте хорошу поезію вирізняє одна річ – це мелодика і ритм».

Олександр Гордон, поет, прозаїк, перекладач,

«Поезія – це почуття, біль, драма, досвід, історія, культура, філософія та естетика, інтуїція та містика… Поезія – це доля. Якщо означити короткий ланцюжок зародження і розвитку поезії (поетичного відчуття в житті людини, після проходження/засвоєння якого можна стати поетом), то він буде таким: почуття-досвід-знання-містика-доля. І на кожному життєвому етапі відчуття поезії може розвиватися через заперечення однієї з цих ланок і поглиблення впливу іншої чи інших.

Діалектику розуміння і визначення поезії, на моє переконання найкраще виклав Райнер Марія Рільке у своєму романі «Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе»: «…але ж вірші так мало важать, коли вони написані так рано. З цим варто зачекати, збирати сенс і солод впродовж усього, бажано довгого життя, а вже тоді, під сам кінець, можливо, і пощастить написати десять рядків, зате добрих. Бо вірші не є, як вважають, почуттями (почуття з’являються в нас рано) – а досвідами. Задля одного-єдиного рядка треба побачити багато міст, людей і речей, треба знатися на тваринах, треба відчувати, як літають птахи і знати рух, яким маленькі квітки розкриваються вранці. Треба вміти пригадувати шляхи в незнаних місцях,  несподівані зустрічі й наближення розлук – дні дитинства, 

Заключення:

 Значення і роль поезії

Кожній людині властиво «почуття прекрасного», до якого вона постійно прагне. Але те, що прекрасно для одного, може бути байдуже для іншого. Однак це вже інше питання. Тут все впирається в індивідуальні переваги.

Творчі здібності у всіх людей різні. Але є те, що об’єднує всіх — люди здатні відчувати, кохати, сумувати та радіти. Якщо людина не в змозі сприймати світ на рівні почуттів — це вже відхилення.

Саме почуття, емоції, роздуми, міркування — це попередники поезії, те, що її породжує та розвиває. Це відноситься і до інших видів мистецтва. Найближче до поезії по емоційно-чуттєвому сприйняттю, на мій погляд, живопис і музика. І поет, і художник, і музикант — всі вони творять, пропускаючи світ крізь власне серце, яке й створює шедеври, що живуть не одне покоління.

Не жалею, не зову, не плачу,

Все пройдет, как с белых яблонь дым.

Увяданья золотом охваченный,

Я не буду больше молодым.

Ты теперь не так уж будешь биться,

Сердце, тронутое холодком,

И страна березового ситца

Не заманит шляться босиком.

Дух бродяжий! ты все реже, реже

Расшевеливаешь пламень уст

О, моя утраченная свежесть,

Буйство глаз и половодье чувств!

Я теперь скупее стал в желаньях,

Жизнь моя, иль ты приснилась мне?

Словно я весенней гулкой ранью

Проскакал на розовом коне.

Все мы, все мы в этом мире тленны,

Тихо льется с кленов листьев медь...

Будь же ты вовек благословенно,

Что пришло процвесть и умереть.