Виховний захід до Міжнародного дня рідної мови "Мово рідна, слово рідне"

Сценарій виховного заходу до Міжнародного дня рідної мови (21 лютого)

«Мово рідна, слово рідне...»
 

Мета: розширити знання учнів про українську мову; ознайомити їх з нелегким шляхом розвитку нашої мови; продемонструвати багатство, красу, гумористичність української мови за допомогою поетичного слова; забезпечити моральне виховання учнів та сприяти вихованню в них патріотичних почуттів.

 

       Обладнання: святково прибраний клас (зала); на стінах — портрети українських письменників, плакати з висловлюваннями про мову, слово; мультимедійна дошка, фонограми пісень, свічка, реквізити для сценки «У поїзді».
 

Хід заходу

 

Поки гості збираються на свято, звучать українські пісні про мову, на екрані слайди 1,2.

        Звучить пісня «Ой зелене жито, зелене» у виконанні всіх учнів (Слайд 3).

 

Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть,
Хорошії гості мене ждуть.

Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі,
Хорошії гості від душі.

Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито ще й овес, –
Тут зібрався рід наш увесь.

 

На сцену виходять господар і господиня, обоє в українських костюмах (Слайд 4).

        Ведуча. Доброго дня, шановні діти, вчителі, батьки, гості! Із святом Міжнародного дня української мови, шанувальники рідного слова! Сьогоднішня зустріч — ще одна сходинка до нашого взаєморозуміння, до родинного єднання в сім'ї вольній, новій.

        Ведучий. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі — в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки — тут коріння роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.

        Ведуча. Мова — то цілюще джерело, хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

        Ведучий. Україна — золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. У глибину століть сягає історія нашого народу. І чим більше проходить часу, тим яскравіше ми її уявляємо. Хай же сьогоднішнє свято відкриє перед вами, дорогі друзі, шанувальники української мови, розум, мудрість, гумор нашого талановитого народу.

       Ведуча.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову.
І мову її солов'їну.

(На сцену виходять читці).

1-й учень (Слайд 5)

Вірш «Не цурайтесь мови, люди…» Надія Красоткіна

Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті.

Бо ж вона така багата,
Українська мова.
Неповторна і крилата,
І така чудова!

І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками.
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі.
І святкове, і буденне,
В ній — батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу.

2-й учень (Слайд 6)

«Як парость виноградної лози, плекайте мову» Максим Рильський

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіше від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям...

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не мутне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

3-й учень (Слайд 7)

 Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово, традиції і обряди — це криниця невичерпного народного життя. Бережіть свою одвічну колиску і спокій на землі!

О, не згуби ти свого родоводу,
Безсмертна мово, рідна і терпка.
Ти є душа співучого народу,
Що був, і є, і буде у віках.

Ведучий.  Мова – то найперша ознака нації. Є мова – є держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги. Вони добре розуміли, що «люд без мови – то глина безлика, без’язика отара овець». А отарою так легко управляти.

Ведуча. Від царів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної держави.

 

                             Хотіли вирвати язик,

                             Хотіли ноги поламати,

                             Топтали під шалений крик,

                             В’язнили, кидали за грати.

                             Зробить калікою з калік

                             Тебе хотіли, рідна мати!

                                                        Максим Рильський
 

 Календар долі української мови читають двоє учнів по черзі під музичний супровід (Слайди 8,9).

1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

1769 рік — видано розпорядження російської церкви про вилучення у населення України українських букварів, текстів та церковних книг.

1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи.

1862 рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.

1863 рік — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 рік — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.

1884 рік — закрито всі українські театри.

1908 рік — вся культура й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.

1938 рік — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 рік — видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах

1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план.

1991 рік - у Конституції України в статті . 10 записано, що державною мовою України є українська мова.

                                                          (Музика замовкає.)
 

Учениця із запаленою свічкою читає «Молитву» Ольги Яворської (Слайд 10).

МОЛИТВА

Моя прекрасна українська мова —
Найкраща пісня в стоголоссі трав,
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла: насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та, сповнена любові і відваги,
З-за ґрат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров, пролита в боротьбі,
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.

Ведуча. А зараз перегляньмо цікаву мовознавчу казку про частини мови (Слайд 11).

Дійові особи:

Іменник, Прикметник, Займенник, Числівник, Дієслово, Прислівник, Прийменник, Частка,Сполучник, Граматика.

        Ведучий казки. За горами високими, за морями глибокими є славна і благодатна земля. З давніх-давен під блакитним небом там вирощують золоті хліба, плекають квітучі сади, складають найкращі в світі пісні.
Владарка цього краю — Мова Солов'їна. Держава її поділена на князівства з дивними назвами: Лексика, Фонетика, Граматика, Стилістика.
Одного разу княгиня Граматика викликала своїх дітей — доньку Морфологію і сина Синтаксиса — й звеліла їм:

       Граматика. Зберіть у палац усіх моїх вельмож, хочу почути, який лад і порядок дають вони в князівстві, чим займаються мої піддані та чи вміють шанувати злагоду і єдність...

       Ведучий казки. І прийшли до палацу вельможі, і кожен сказав слово про себе та свою родину.

Іменник. Я вітаю тебе, пресвітла княгине, від імені найчисельнішого, найважливішого, найчастіше вживаного племені слів. Ми, іменники, називаємо все: предмети, явища, почуття... Ось погляньте: світить (що?) сонце, кругом (хто?) люди. І ліс, і поле, і річка, і море, хліб, роса, машини... Мама і тато, бабуся й дідусь, друг і товариш... Країни і планети, океани і галактики — все відповідає на запитання: хто? що? Як сонце і вода породжують усе живе на землі, так і ми живимо мову. І в реченні можемо бути будь-якими членами...

        Прикметник. Усе, що сказав мій брат Іменник, — правда. Та не слід забувати й інші племена. Без мене, Прикметника, не скажеш, що квітка — гарна, дівчина — вродлива, матуся — ніжна, а Вкраїна — рідна. Що молодість — прекрасна, дитинство — незабутнє, а старість — мудра.
Що Бог — милосердний, земля — свята, хліб — насущний, наука — потрібна, злодійство — ганебне, а книга — безцінна... Адже важливо знати не тільки, хто ми, а й який, яка, яке, які ми.

        Займенник. Я не можу вихвалятись, як Іменник і Прикметник, бо ми, Займенники, не такі чисельні й не такі яскраві та пишні. Нас небагато, ми маленькі, але завжди готові прийти на допомогу ближньому, зайнявши його місце у мовленнєвому потоці. Я і ти, ми і ви, він, вона, воно, вони — всі ми, Займенники, вірно служимо Матінці Мові і, як повнозначні її частини, сумлінно виконуємо свою синтаксичну роль...

        Числівник.  Усім хочеться заможно жити. А якщо хочеш бути багатим — мусиш уміти лічити гроші. Отож без нас, Числівників, годі й братися хазяйнувати! А чи знали б ви, скільки тисячоліть існує наша материнська мова, коли засновано Київ, у якому році хрестили Русь, скільки років прожив Тарас Шевченко? І кількість, і порядок при рахунку — за все це відповідаємо ми, Числівники.

        Дієслово. А без мене взагалі не можна уявити життя. Зі мною сонце світить, земля родить, люди працюють, діти граються, вчаться, ростуть. Я і хліб печу, і казку читаю, і одяг шию, і в морі плаваю, і Вітчизну люблю, й міста будую, і зло караю. Разом з Іменником — граматична основа речення, його головні члени: Підмет і Присудок...

        Прислівник. Так, брате Дієслово. Ти — рух, дія, думка, поступ. Але чи знали б усі, де, коли, як і з якою метою ти звершуєш свої справи, якби не я, скромний Прислівник? Вдень і вночі, влітку і взимку, давним-давно, колись і тепер — завше поруч з тобою — я. І, незважаючи ні на що, залишаюся незмінним.

        Прийменник. Я хоч і не маю самостійного значення, та виконую важливу і благородну місію. Я слова між собою єднаю, дружбі їхній сприяю. Без мене не визирнеш у віконце, не розкажеш про кінофільм, не сядеш за стіл, не підеш до школи, не поділишся з другом.

Частка. А без мене не обійдетеся, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити. Я допомагаю Дієслову утворити форми умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів чи інші почуття...

Сполучник. Ми з Прийменником та часткою — службові, вірно служим нашій мові. Приміром, я, Сполучник, з'єдную однорідні члени речення, а прості речення зв'язую у складні.

        Граматика. Ви порадували мене, добродії, переконавши у тому, що її Величність Мова Солов'їна житиме і процвітатиме вічно. Бо всі ви живете дружно, в єдності й гармонії. А в єдності — сила народу (Слайд 12).

        Всі. Боже, нам єдність подай!

(Слайд 13)

        Ведуча.  Саме письменники збагачували нашу рідну мову, дбали про її збереження. Першим скористався справжнім гумором малоросійського народу і його мовою Іван Петрович Котляревський, якого по праву називаємо сьогодні основоположником української літературної мови.

        Ведучий. А Тарас Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос —
Більш нічого.
А серце б'ється — ожива,
Як їх почує!.

        Ведучий. Любов до нашої Батьківщини починається з любові до маленької батьківщини, до пам'яті про рідний поріг, стежки дитинства, до мудрості народної казки, прислів'я, пісні.

        Ведуча.  Кожному народу дорога його мова, а нам — українцям — найближча до серця українська. Вона нічим не гірша від італійської — така ж співуча, від російської — така ж багата. Крім того, вона ж може бути і гумористичною, жартівливою, яким і є сам наш народ.

Учень 1

Гумореска Павла Глазового «Кухлик» (Слайд 14)

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
- На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Учень 2

Гумореска П. Глазового «ДАМОЧКА-КИЯНОЧКА» (Слайд 15)

До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купі кніжку, мамочка,
Вон ана, вон там...
Дама здивувалася:
— Ету кніжку хошь?
Ето ж на украінском,
Что ти в нєй поймьошь?
Кніжкі, моя дєточка,
Нада панімать,
А на етой запросто
І язик сломать.
А пізніш та дамочка
В булочну зайшла.
— Купі, мама, хлєбушек! –
Мовила мала.
Мама не сказала їй:
— Хлєбушек ти хошь?
Ето же украінскій,
Развє он харош?
Ні, тривоги в дамочки
У душі нема,
Що дитя об «хлєбушек»
Язика злама.

 

Ведуча. А зараз перегляньмо сценку про один випадок, який яскраво засвідчує багатство української мови.

Сценка «Багатство нашої мови» (Слайд 16)

Автор. У купе вагона першого класу потяга Львів – Відень їхало четверо пасажирів-інтелектуалів: англієць, німець, італієць, четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова точилася навколо різних тем. Нарешті заговорили про мову: чия краща, багатша, досконаліша і якій бути провідною у світі. Звісно, кожен почав вихваляти свою рідну.  Першим заговорив англієць:

Англієць. Англія – країна великих завойовників і мореплавців, які поширили славу англійської мови, рознесли по всьому світу.

Німець. Ха-ха – Німецька мова – то мова двох великих імперій – Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи.

Тут усміхнувся італієць і стиха мовив:

Італієць. Панове, ви обидва не маєте рації. Бо італійська  мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання.

Українець. Богдан Косів довго думав і нарешті промовив:

- Ви ж бо, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажімо, своїми мовами прочитати невеликий твір, у якому всі слова починалися б з однакової літери?

Всі разом. Ні, ні, це неможливо!

Українець. Ось вашими мовами це неможливо, а нашою зовсім просто. Назвіть якусь букву.

Італієць. Хай буде «ес».

Українець. Гаразд. Вірш називається «Самотній сад».

 

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад – солодкий спокій – спить.

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи –

Срібні співи серенад.

Стиха стеляться сніжинки –

Спить самотній сонний сад.

 

Усі разом. Геніально! Неймовірно!

Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби.

 

(Слайди 17,18)

 

Ведучий. Шановні гості! Наше свято добігає кінця. Ми були б дуже раді, якби від нашого заходу ваше серце ще більше наповнилося б любов’ю і пошаною до рідної мови.

       Ведуча. Сьогоднішнє свято ще раз показало нам усім, що таке для людей рідна мова. Це — тиха мамина колискова, мудре батьківське слово. Це — наша гордість. Бережімо її, гордо всім заявляймо: «Я — українець. Син чи донька цієї землі. Я пишаюся цим, люблю свій народ, свою землю, свою мову!»
 

Ведучий. Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово, - щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни. Всього вам найкращого!

 

Звучить пісня «Веселкова» у виконанні всіх учнів (Слайд 19).

       Про калину пісня лине, до неба злітає.

Гей, родино, Україна веселкою грає.

Синє небо обіймає золоті роздоли.

Нас чекає, зустрічає веселкова доля.

 

Приспів:

Хай у кожному серці, наче сонячна мрія,

Заспіває веселка на добро і надію!

 

Понад світом-дивоцвітом веселка іскриться.

Будем дбати, шанувати прадавні криниці,

Ярославові поради, кобзареве слово,

Честь козацької громади, солов'їну мову.

 

Приспів.

Хай у кожному серці, наче сонячна мрія,

Заспіває веселка на добро і надію!

 

(Слайд 20)