Виховний захід " Колосок пам"яті". Приурочено подіям 1932-1933рр. на Україні.

ДНЗ «Олевський професійний ліцей»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховний захід

«Колосок пам’яті»

(приурочено подіям 1932-1933 рр. на Україні)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Викладач історії України

Шматюк С.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олевськ 2023

Методична розробка виховного заходу

 «Колосок пам’яті»

(приурочено подіям 1932-1933 рр. на Україні)

 

 

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комини́ без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Під хатами поміж садами,

Зашиті в шкуру і в смолі,

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину — і засипають

Без домовини. Дні минають,

Минають місяці — село

Навік замовкло, оніміло 

І кропивою поросло.

 «Чума» Т.Г.Шевченко

Мета:

Матеріали та обладнання

1. Карта Колективізації та Голодомор 1932-1933рр. в Україні
2. Плакати присвячені Голодомору 1932-1933 рр. В Україні
3. Відеофільм «Спогади очевидцців»
4. Тематична виставка літератури «Дослідження Голодомору 1932-1933 рр. в Україні та в світі»
5. Виставка дослідницьких робіт здобувачів освіти.

Форма проведення: мітинг-реквієм

На столі – розламана хлібина, кетяг калини, дідух перев’язаний чорною стрічкою, «Чорна книга України».

(Звучить фонограма пісні «Зеленеє жито» (без слів) музика стихає, тихо звучить «Реквієм» А.Моцарта, на сцені з’являється 13-літній Юнак)

 

 

.

Юнак:

Ні крихти в роті, вже стільки діб,

Немов у гарячці я марив їжею.

І раптом,— десь голосно:

«Свіжий хліб!

Кому, громадяни, хліба свіжого?»

Що кажете? Хліб?

Біля нашого дому!

А голос, мов дражнить,

Лунає на ґанку...

І я задихаюсь, бо синя судома

Змією здавила мою горлянку.

Немов і справді змію скидати

Тягнусь до горла рукою кволою,

І раптом кричу в нестямі:

— Дайте! Ви чуєте? Дайте,

Бо я... збожеволію...

Хоч скибку, хоч крихту...

Тримався я стійко, та більше не можу,

13-й тільки. І я ще нічого не розумію.

Ще вірю у Бога,

В дурні прикмети,і де мені знати,

Чи пухне від голоду вся планета,

Чи тільки моє журавлине село!

Вже з'їли усе ми, усе, що могли:

І всяке бадилля, і всяке лушпиння,

І навіть з повітря лелеку стягли.

Прости нас, лелеко.Ми, птахо, не винні...

І в нас порятунку немає іншого...

І раптом... десь голосно:— Свіжий хліб!

Кому, громадяни,хліба свіжого!

—Мені! Я благаю!Нехай і не свіжого!

Ні-ні, я не їсти — я...нюхати буду:

Понюхаю тільки — і знаю...я виживу.

Юнак зникає, з’являється дівчина.

Дівчина. «...1932—1933 рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у могилу — старих і молодих, дітей, і ще ненароджених—у лонах матерів». (Виходять чотири учні).

1-й здобувач освіти:

2-й здобувач освіти: Жахливим випробуванням для підлітків став 1932 р., протягом якого вони масово гинули в містах і селах, тихо помирали, не дочекавшись допомоги. Кожен лист-скарга, що надходив до приймальні Г. Петровського, був сповнений відчаю за подальше життя людей, особливо дітей. А скільки їх не народилося, було фізично і духовно понівечено? Селян довели до такого стану фізичного виснаження, що батьки убивали своїх дітей, аби прогодувати людським м'ясом інших, які зосталися.

Дівчина: Із «Чорної книги України»: «За останній час зареєстровано кілька випадків людоїдства. Так у Білоцерківському районі у с. Богуславка громадянка Авра-менко зарізала і з'їла свою восьмирічну дочку. У Тетіївському районі гр. Березюк з'їла 10-річну дочку. У с. Скибинцях сім'я, що складається з трьох чоловік, забила і з'їла чужого хлопчика, а також частину трупа померлої матері. Колгоспник Олійник харчувався трупом померлої дружини, а колгоспниця Проценко з'їла труп 3-х річної дочки».

3-й здобувач освіти : Випадки канібалізму стали частими і в 1933 році. Зокрема, у с. Руде Володимирського району Київської області, мати залишила троє дітей, а сама вийшла. Двоє з них—хлопчик і дівчинка— вбили молодшу сестру, відрізали їй голову і сирим їли м'ясо своєї жертви-сестри. На жаль, таких фактів було дуже багато. Збереглися архівні матеріали, що підтверджують масові випадки канібалізму.

4-й здобувач освіти: Діти гинули з різних причин: від опухання та хвороб, ставали жертвами людоїдів, від фізичної розправи над ними, від самогубства. Переважно помирали від голоду.

(Тихо звучить «Аве Марія» Й. Баха.)

1-й здобувач освіти: Плаче за своїми дітьми Україна-мати. Плаче і не може втішитися, бо їх немає. Підносить молитву церква Христова, щоб Господь упокоїв їхні душі праведні. У трагічні часи Великий Кобзар був завжди зі своїм народом. До нього звертались люди як до свого захисника і в часи голодомору.

Встань, Тарасе, з домовини,

Глянь на горе України:

Пухнуть люди, мруть,

конають

Та Сталіна проклинають.

2-й здобувач освіти: Це було не стихійне лихо. У селах зібрали великий урожай хліба. Але весь хліб із колгоспів було наказано здати і вивезти. Вивезли навіть той, що залишився на насіння. Потім почали забирати хліб і у селян. Коли хліб було відібрано, відбирали все, що можна було їсти.

 3-й здобувач освіти: Люди з'їли все ще до Нового року. Різдво було голодним. Вижили ті, у кого хтось працював у місті. Там видавали пайок, хоч він був бідненьким. У селах Східної У країни вимирали цілі села, славні козацькі родини. Люди були доведені до відчаю, пухли від голоду і божеволіли, їли полову, парили солому.

4-й здобувач освіти: Як засвідчував М. Гоголь у «Вечорах на хуторі біля Диканьки», навіть за кріпаччини колядники наколядовували повні мішки пирогів та шинки. І у тій же Диканьці парубки та дівчата, пухнучи від голоду та не втрачаючи гумору, співали частівки.

(Виконуються частівки)

Юнак та дівчина: Популярними були приказки «Нема хліба, нема солі, а до того ж іще голі», «Бог карає голодом,Сталін нищить голодом», «Серп і молот – смерть і голод»

(З запаленими свічками на сцену виходять із двох боків 4 учні, стають журавлиним ключем.)

1-й здобувач освіти: Хліб був не за тридев'ять земель, а на території районів, де голод косив людей. Із спостережень англійського журналіста В. Вітіямса, з його репортажу: «Я бачив на власні очі в Советській Україні урожайні поля, нива за нивою покриті незібраним збіжжям, яке було залишене гнити. Були такі райони, де ми могли їхати цілий день між нивами почорнілої пшениці і бачити тільки де-не-де малу оазу, де було зібрано жниво. «Це тому, що минулої весни так багато хліборобів померло з голоду, а інших вивезли», — була відповідь, яку постійно одержував, коли розпитував про це неймовірне марнотратство...», мова про осінь 1933 року...

2-й здобувач освіти:

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, поклавши на бік,

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок — помер чоловік.

І невтому, трудягу старого

Без хреста повезли у той бік...

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських,сто рік.

3-й здобувач освіти: Злети у думці над Україною і зримо побачиш, жахаючись, що вона, як ніяка інша земля, густо вкрита могилами. Великими і малими, відомими і невідомими. Мусимо сказати, що Україна — то велика могила, в якої немає ні кінця, ні краю. Ніхто не спроможний виміряти її глибину, і копають нам її протягом століть чужі і свої

4-й здобувач освіти: Копають і закопують нас мільйонами, серед них і 8 мільйонів заморених голодом. І серед них ті, які могли стати великими вченими, поетами, хліборобами, художниками і не стали ними. Тож хай їм земля буде пухом, а пам'ять про них залишиться серед живих.

(По центру «журавлиного ключа» з'являються юнак і дівчина, теж зі свічками в руках.)

Юнак. Тож пом'янімо хоч сьогодні, із запізненням на багато років, тих великомучеників нашої тяжкої історії — мільйони українських селян — жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору хвилиною мовчання і помолімося за їхні невинні душі.

(Тихо звучить «Арія», друга частина І.С. Баха)

Дівчина:

О, як же ти не вмерла, Україно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно, —

Й ніхто за це ні в кого не спитав.

Чому, чому, чому, чому

Гонили правду у тюрму?

Чому від голоду вмирали?

Чому церкви поруйнували?

Чому так знищили багато?

Чому не судять винуватих?

Викладач: Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.

Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб світла пам'ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.

 (Усі гасять свічки одним подихом і йдуть.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Олесь Воля «Мор» книга буттяУкраїни
2. Християнське видавництво «Дорога правди» Україна-Канада 1993р.
3. «Смертю смерть подолати» Голодомор в Україні 1932-1933 рр. видавництво Україна 2003р.
4. «Віті єдиного дерева» Василь Пархоменко Брама-України 2005 р.
5. Порадник учителям суспільних дисциплін
6. Науково-методичний щорічник управління освіти святошинської районної у м. Києві державної адміністрації,укладач вчитель методист історії Савченко М.П.
7. «Свою Україну любіть » посібник для педагогів,Тернопіль
8. «Навчальна книга- Богдан» 2004р.