Виховний захід "«Микола Леонтович — Бах у хоровій музиці»"

Слайд 1

Сьогодні, 13 грудня, ми зібралися з вами  в цьому залі щоб вшанувати пам’ять видатної людини, композитора, диригента, педагога, оранжувальника, збирача пісенного фолькльору -  Миколи Леонтовича

Краплинка  музики.  І  оживуть  вуста.
Росинка  музики.  Бездонна  глибина.
Сльозинка  музики.  Як  плач  землі,  свята.
Криниця  музики.  Не  вичерпать  до  дна
Її  ні  генію,  ні  вітру,  ні  літам,
І  мандрівник  жадливо  вип'є  там
Води,  настояної  вічністю  й  життям,
І  догори  в  долонях  піднесе
Почерпнуте  звідтіль  своє  найкраще  все,

Ой гаю, гаю (Слайд 2) (Співає народна хорова капела «Промінь» «Гаю,гаю»)
Історія знає такі поодинокі факти, коли постать окремої  людини набуває значення загальнолюдського символу, стає визначальною для цілої соціально-культурної доби, формує світогляд та менталітет нації. Зазвичай, це особистості великого духовного потенціалу і бурхливої діяльності. Тим більший подив викликає світлий геній Миколи Дмитровича Леонтовича, якого всі його сучасники називали тихою, лагідною людиною. Він не був активним лідером національно-революційного руху, який вияскравив у 1917-1921 роки ціле гроно видатних борців за Українську республіку, він був будівничим нових світів у душах людських і здійснював свою справу натхненно й з великою любов'ю до свого народу та його безцінного одвічного скарбу - пісні”.

Відео біографія (слайд 3)

У 1902 Микола Леонтович знайомиться зі своєю майбутньою дружиною. Розумна, освідчена Клавдія Жуткевич була біля композитора ніби біла голубка, поряд  з нею все його іство очищувалось. Залишилися листи у яких Леонтович розмірковує про надзвичайну силу кохання. Він писав: «Звички милого життя я залишив, звісно негарні звички, буду поститися, треба покаятися в гріхах колишніх, а причина такого перетворення –ми… буду сміятися, коли тобі весело, а плакати тобі я не дозволю. Зроблю все, щоб не бачити твоїх сліз»

           Микола Дмитрович Леонтович – видатний український композитор, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору. Він брав просту народну мелодію і розгортав її в широку музичну картину з безліччю най різноманітні-ших яскравих підголосків, тобто робив обробки пісень.  Обробка – це переклад або аранжування, що означає (з нім.) – привести в порядок.  Він створив понад 100 хорових обробок українських народних пісень, які стали візитною карткою музичної України в усьому світі.

Щедрик попури (Слайд 4)

(Співає народна хорова капела «Промінь», «Щедрик»)

Взявши за основу просту мелодію простої української колядки, Леонтович розвинув її в багатоголосся, забарвленість якої розвивається і посилюється до кінця композиції.

Кажуть, над Щедриком він не переставав працювати до кінця життя, але вперше Щедрик в редакції Леонтовича був виконаний в 1916 р хором Київського Університету

Виконання твору принесло великий успіх. Ім'я Леонтовича стало відомим у музичних колах і серед широкої публіки. Кирило  Стеценко казав
"Він — ніби різьбяр у музиці, що творить найтонші музичні вартості, неначе мережива із шовку. Його техніка … настільки «ажурна», ніби тонка різьба із золота, прикрашена самоцвітним камінням. Леонтович бере невеличку річ … і так вичеканить, що просто диву даєшся: маленьку простеньку мелодію він розгорне на широку картину з безліччю найрізноманітніших фарб "Національний банк України 5 січня 2016 року ввів у обіг дві пам'ятні монети «Щедрик (до 100-річчя першого хорового виконання твору М. Леонтовича)» 

Монети  номіналом 5 гривень з нейзильберу та 20 гривень зі срібла Монети «Щедрик» продовжують серію «Українська спадщина» та присвячені 100-річчю першого виконання твору українського композитора-новатора, майстра хорової мініатюри, автора близько двохсот обробок народних пісень Миколи Леонтовича

Лише три ноти та чотири звуки — до-сі-до-ля — прославили українську співочу душу на весь світ. Композитор зробив народну пісню безсмерт­ною, змушуючи світ регулярно згадувати кілька дзвінких нот, щойно перший сніг сповіщає про наближення свят. –  (Співає народна хорова капела «Промінь», «Щедрик»)

Мамонько, люблю я пісню про зозулю і про гай, – 

                        Прошу тебе, люба, Леонтовича співай!

 Ти ж мені про нього вчора ой же як розповіла! –

 Про калину й про малину, що у лузі розцвіла…

 Що в той луг та у лужечок ти біжком і я біжком –

 Леонтовича зустрінем над річкою бережком.

(Співає народна хорова капела «Промінь», «Ой сивая зозуленька»)

Коротке життя геніального ювеліра української пісні Миколи Леонтовича обірвалося В ніч на 23 січня 1921 р. 

22 серпня 2016 р. в с. Марківка Теплицького району відбулося відкриття музею М. Д. Леонтовича – філії Вінницького обласного краєзнавчого музею. Головна мета нової експозиції – уславлення імені нашого земляка Миколи Дмитровича Леонтовича – видатного українського композитора, хорового диригента, фольклориста, педагога i громадського діяча, який вписав яскраву сторінку в історію української музики.

Його життя – це приклад самовідданого служіння Україні, справі відродження української культури, зокрема хорового мистецтва.

Особливо унікальнимекспонатом музею є фортепіано композитора. Ось як згадує про це Галина Леонтович: « Ось за ним у сувору зиму сидів у голоді і холоді батько. Закутає ноги ковдрою, хукає на пальці і грає, грає, наче не помічає жорстокої дійсності. Для нього існувала тільки музика. Мама створила максимальні умови для його творчого спокою і настрою. Вона, очевидно розуміла, ким є  і ким залишається Леонтович для України..»
З  глибинних  дум  своїх,  з  криниці  переярку
Він  викликає  духів.  Він  чаклун.
З  пісень  і  гомонів,  із  променів  і  лун
Над  світом  ставить  світлозвучну  арку,
Прозорчасту,  розцвічену,  тугу
Веселки  семибарвної  дугу.
Її  стовпи,  на  обрії  зіперті,
Небес  вологих  сяйне  опертя,
Світ  одмежовують  од  темряви  і  смерті
І  знаменують  вхід  у  музику  й  буття.
Під  благовістям  райдуги  цієї
Стоїть  він,  сіроокий  чоловік.
Яка  йому  хвала?  Які  його  трофеї?
Пісні  й  життя.  Пісні  й  життя  навік.

Який  живлющий  ключ  б'є  з  надр  багатих  сховища!
І,  мов  орел,  злітає  в  небеса
Жест  регентської  длані  Леонтовича.

(Співає народна хорова капела «Промінь», «Ой за гори кам’яної»)

Миколу Леонтовича можна порівняти з юве­ліром, який, відшукавши діамант народної пісні, філігранно від­шліфував його за допомогою свого майстерного аранжування.

(Співає народна хорова капела «Промінь», «Ге ви, стрільці сечовії»)