Виховний захід на тему "На рушнику хай доля квітне"

ВИХОВНИЙ ЗАХІД  «НА РУШНИКУ ХАЙ ДОЛЯ КВІТНЕ»

Мета: ознайомити учнів з культурою українського народу, зокрема вишивкою рушників у різних регіонах; показати використання українських вишитих рушників у різних народних обрядах; розвивати естетичний смак, виховувати інтерес до українського мистецтва, бережливе ставлення до оберегу – рушника.

Обладнання: вишиті рушники, фонограми пісень, презентація, українські на­родні костюми для всіх учасників заходу.

Дійові особи: учні-читці (десять осіб), ведучі, рукодільниці (шість осіб),  танцювальний гурт дівчат, фольклорний гурт учнів.

Виховний захід відбувається в актовому залі, приміщення прикрашене вишитими рушниками. Учні одягнені в українські костюми.

Хід заходу

До залу виходять  ведучі.

Вихователь. Добрий день, шановні гості. Ми раді вітати вас у цьому залі.

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала...

Ведуча. Український рушник. На ньому вишита доля нашого слав­ного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину все життя від самого народження. Чому це невеличке вишите полотно отримало таку назву? Вважають, що вона походить від давнього слова «ручник», тобто шмат тканини, зітканий та вишитий уручну.

А деякі мовознавці стверджують, що слово «руш­ник» походить від слова «рушати». Дійсно, проводжаючи сина в дорогу, українська мати замотувала йому хлібину в шмат бі­лого полотна і, перехрестивши, промовляла: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбайливими руками матері, оберігав ко­зака від лиха і нещастя, нагадував йому про тепло рідної до­мівки, що чекає на нього.

        Ведуча. Рушник - це оберіг української оселі. Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узора­ми рушники. Недаремно склав наш народ такі прислів’я: «Хата без рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку - хата у віночку», «Не лінуйся дівонько рушники вишивати – буде чим гостей шанувати».

      Ведуча. Вишиті рушники здавна були невід’ємною час­тною родинних свят і обрядів: на родинах, на хрестинах, на весіллі та інших. Були і рушники звичаєві. Приміром, коли за­кладали нову хату, то на тому місці, де мала бути покуть, завж­ди клали хліб на рушнику — «щоб хата була багатою». А коли зводили вже стіни домівки і закладали сволок, на нього також обов’язково вішали рушник.

Звучить пісня «Рушничок»

Вихователь. Отже, призначень у рушника багато. Але докладні­ше про це нам розкажуть рукодільниці української вишивки.

До залу входять рукодільниці, кожна тримає вишитий рушник.

Наперед виходить 1-ша рукодільниця.

1-ша рукодільниця.  Приходить людина у цей світ. Це дуже визначна подія для всієї родини, всього роду. І тому зу­стрічають дитину її першим і найголовнішим рушником — рушником долі. (Показує рушник.) Готувала його мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко, щоб сильним і мужнім зростав синок. А для дівчинки вишивала червоними нитками грона калини, щоб розцвіта­ла краса донечки калиною і доля її щасливою була. Спочатку цей рушник лежав під подушечкою маляти, з ним несли дитину і в церкву хрестити. А як наставав час одруження сина чи доньки, на рушнику долі мати благословляла їх на щасливий шлюб. Цей рушник людина зберігала все життя, з ним прово­джали її і в останню путь.

Ведуча.  А гордістю кожної родини були божники (або покутники) - рушники для образів. Для них брали найкраще тонке полотно, гарно вибілене. Український народ для кожного окремого життевого випадку створив особливу вишивку й особливий узор, ніби людська доля вишивається на рушнику різними кольорами.

    Вихователь. Сьогодні в Україні відбувається відродження народних християнських обрядів і звичаїв, пов'язаних із народженням і смертю людини, створенням нею сім'ї, вихованням дітей. I наше покоління теж сприймає рушник як символ материнського благословення та любові, як символ рідної оселі, родини. I нині рушник пов'язує кожну людину з її особистим історичним минулим.

Наперед виходить 2-га рукодільниця.

2-га  рукодільниця. Молоду матір, що нещодавно наро­дила дитину, родичі також вітали рушником, у який загортали хліб та ласощі, бажаючи тим самим, щоб життя новонародже­ного було ситим та солодким. Звався цей рушник «завивач». (Показує рушник.) Розв’язуючи його, гість промовляв:

Радуйся, земле, радій, родино,

Радуйся з нами, нова дитино,

В тебе доволі і ласки, і дива,

Хай не цурається доля щаслива.

Наперед виходить 3-тя рукодільниця.

3-тя рукодільниця.  А от рушником-«уповивачем» бабуся-повитуха вперше повивала маля. (Показує рушник.) Цей рушник також ще заздалегідь готувала мати: вибілювала йо­го, багато разів прала, щоб він був м’яким. Загортаючи в нього новонародженого, повитуха промовляла:

Вповиваю тя, дитятко,

В рушничок біленький,

Щоб великим виростало,

Щоб було і здоровеньким.

Щоби лихо тя минало,

Щастя огортало,

Щоб мале твоє сердечко

Та й смутку не знало.

А червоним вповиванком

Зав’яжу міцненько,

Щоб від тебе радість мали

І батько, і ненька.

Наперед виходить 4-та рукодільниця.

4-та рукодільниця. Підростає дитина, а мамині руки вже вишили для неї рушничок-«утирач». (Показує рушник.) На ньому яскраві квіти, дерево, пташки і щирі слова: «Добро­го здоров’я». Цей рушничок висітиме на кілочку біля дверей. Уранці, подаючи його дитині, мати каже:

Утирайся, моє серденько,

Рушничком біленьким,

Та й будь же з ним щодниночки

 Добре, веселеньке.

Подавали «утирач» і гостям, коли запрошували їх до сто­лу. Кладучи рушник гостеві на плечі, господиня лила йому на руки воду з кухля. От лише утиратися разом із кимось одним рушником не годилося — можна накликати сварку.     

Наперед виходить 5 - та рукодільниця.

5-та рукодільниця. А в свято застеляє господиня стіл білим обрусом. (Показує рушник.) На нього кладе запашну па­ляницю. І від чистої білизни полотна стає хата ще осяйнішою й веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся,

Пряла і ткала, білила.

Стелила на стіл святу білизну,

В селянську хату вселялася сила.

Наперед виходить 6-та рукодільниця.

6-та   рукодільниця. А довгими вечорами разом з под­ругами вишивала дівчина рушники собі на придане. Мала во­на вишити їх на всі випадки: і сватів перев’язати, як прийдуть сватати, і весільний рушник (показує рушник), і щоб свою май­бутню оселю прикрасити. А як була вже дівчина просватана, то вклонялась до землі батьку й матері зі словами:

Спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала,

Та рушники тонко пряла.

Тонко пряла, вишивала,

А сьогодні їх подала.

Сценка «Бесіда»

 (Мама і донька прикрашають хату.)

Мама. Донечко, хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник – обличчя оселі. Він характеризує жіночу працьовитість, майстерність, охайність. В народній пісні говориться:

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушничок на кілочку.

Тримай відерця всі чистенькі

І водиці повненькі.

Донечко! Хліб потрібно накривати рушником (накриває). Ось ми з тобою причепурили нашу хатину, повісили нові рушники над вікном, над картиною і обов’язково повісим рушник над дверима, щоб до нашої хати не заходили домовики. Вони ніколи не чіпають, але до хати їх пускати не можна, бо за повір’ям, принесуть лихо. На кінцях рушника є обереги і вони оберігають нашу хату.

Донечка. Вишиваними рушничками стіни прикрасили. Подивись, як у нас гарно, матусенько мила. Мамочко! А в охайній хаті і пісня лине красиво.

Усі рукодільниці вклоняються глядачам та залишають зал.

 

Звучить пісня «Любов твоя, мамо»

 

До зали входять учні-читці.

1-й учень.

Вишивала мати, вишивала,

До листка листочок прикладала,

А між ними цвіт голубуватий,

Простилався барвінок хрещатий.

2-й учень.

Вишивкою ніжною, на білім полотні,

Вишивала щастя й долю, мамо ти мені.

Кольорами ясними, всі лягли нитки,

В кожнім своїм  хрестику, усміхнешся ти.

Скільки серця, й радості, вишивці дала,

Щоб щаслива донечка, й радісна була.

3-й учень.

Щоб життя веселкою, між роками йшло,

Щоб квітками й зеленню, вмаяне було.

Враз з очей скотилася, дивная сльоза,

Ось уже й покрилася, у доньки коса.

         І рушник весільний твій, дорогий до болю,

З вишитими буквами: «На щастя і долю…».

4-й учень.

Виростав барвінок зелененький,

І дивились з нього очі неньки,

Усміхався цвіт їх рушникові

 Світом материнської любові.

Звучить весела українська музика, до залу вбігає танцювальний гурт дівчат, виконує танець з рушниками.

 

Сценка «Сватання»

У хаті біля столу сидить мати, батько, дочка, яка вишиває рушник. Чується стукіт у двері.

Батько. Можна, можна, заходьте, коли люди добрі.

Входять два свати і молодий з хлібом-сіллю, ложать на стіл.

Сват 1. Добрий вечір, люди добрі.

Мати і батько. Добрий вечір.

Сват 2. Кланяємося вам хлібом-сіллю. Дайте нам пошукати куницю, що ховається у вас під солом'яні копиці. Наш князь хоче ту куницю мати в себе.

 Сват 1. Та тут уже нічого довго говорити - балакати: віддаєте за нашого Івана Катерину? (Звертається до нареченог)  Ходи-но, Іване, по хаті, чи не кривий бува, чи не горбатий, не сліпий, не безбокий.

Молодий проходить повільно, гордовито піднявши голову.

Сват 2. (Звертається до нареченої) Нумо, Катерино, сподобався тобі наш парубок? А нашому парубкові ваша дівчина люба.

Сват 1. (Звертається до батьків)Тож, кажіть своє, та якщо дівчина згодна, то і рушники сватам подавайте, а для молодого хустку шукайте .

Наречена. (Звертається до матері)

Порадь мені, що людям сказати

А чи мені рушники давати,

 А чи мені іншого шукати?

Мати. Ну, що ж, донечко, коли ти не спала, та рушників нашивала, то й подавай сватам.

Наречена вносить рушники, хустку, перев'язує старостів, а молодому зав’язує на руку хустку.

Наречена. Звертається до матері

Та спасибі тобі, моя ненько

Що будила мене раненько,

Я слухала, вставала,

Та рушники напряла,

На сухому бережку сушила,

Своїх старостів дарила.

  Сват 2. ( Поклонившись, говорить) -  Спасибі люди добрі, за хліб - сіль за вишивані рушники. Видать, що дівчина добра господиня, коли вишила таку красу.

Звучить пісня «Українська родина»

Ведуча. Вишивка для українця є не тільки традицією а й  визитною карткою.  Чи можна уявити Україну без вишивки та рушника. Ми молоде покоління пишаємося тим, що є у кого ще навчитися.

Щоб побачити майстер-клас української вишивки наша творча група відправилася на пошуки майстринь української вишивки Глухівського району. Ми хочемо познайомити вас з героїнею нашого сюжету Болбот Валентиною Петрівною, яка проживає в селі Обложки.

Відео «Зустріч майстрині з ученицею »

Ведуча. З наступною майстринею ми не тільки поспілкувалися і переглянули її роботи, а і запросили на наш виховний захід. Прошу привітати ‒ Овсієнко Антоніна Миколаївна. У Антоніни Миколаївни настільки золоті руки та уява.  Вона сама придумує що зобразити на рушнику і не лягає спати доки не зробить заплановане.  Антоніна Миколаївна  у 2007 р. була нагороджена за активну участь у художній самодіяльності Дунаєцького будинку культури, за допомогу оформлення виставок декоративно-прикладного мистецтва та з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та аматорів народного мистецтва.  А в 2008 р. була нагороджена почесною грамотою голови Сумської Обласної Державної Адміністрації за вагомий особистий внесок у розвиток та відродження національної культури і мистецтва області, високу професійну майстерність. Антоніна Миколаївна ще була учасницею жіночого вокального ансамблю «Журавка» Дунаєцького  сільського будинку культури Глухівського району, де теж неодноразово була нагороджена грамотами.

Атоніно Миколаївно розкажіть нам будь ласка  хто вас навчив так гарно вишивати, у скільки років ви почали займатися цією справою?

А чи змогли б ви нам сьогодні заспівати свою най улюбленішу пісню.

Виступ запрошеної гості.

Ведуча. Рушник... Він пройшов крізь віки, він і тепер є символом чистоти почуттів, символом безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею.

Звучить пісня «Рушник вишиваний».

Ведуча. Кожен регіон України має свої відмінності у ви­борі кольорів та орнаменту вишивки. На Київщині, Полтав­щині, Чернігівщині та в багатьох східних областях переважає рослинний візерунок червоного, синього та чорного кольорів; для Галичини, Буковини та Закарпаття характерний геомет­ричний орнамент з яскравими, барвистими, а для Полісся — червоним та чорним кольорами.

Ведуча. Серед регіонального різноманіття українських рушників кролевецькі, найперше, виділялися своєю незвичайною, оригінальною особливістю колористики, власною ритмікою узорів, багатством орнаментів, самобутністю форм, що через поєднання червоно-білих кольорів стали знаменитими на увесь світ. Усе це в комплексі дає змогу виділити їх в окрему стильову групу.

Доступним матеріалом для рушникового ремесла були коноплі та льон, що вирощувались у досить великій кількості на Кролевеччині. А от використання червоного кольору, ймовірно, пов’язують із фарбуванням ниток червцем (комахи фіалково-чорного кольору), що жив на листі дуба. Їх збирали у червні, сушили і виробляли червону фарбу всіх відтінків (від яскраво-червоної до темно-бурої). Крім того, фарбу добували з коріння марени, крапу які висушували та перемелювали на порошок.

Ведуча. Оздоблювали свої витвори мистецтва кролевецькі жінки-ткалі та чоловіки-ткачі, що теж можна віднести до феномену, широкими поперечними смугами орнаменту з сюжетними акцентами типу медальйонів по краям рушника, які йшли прямою або ламаною лінією, розміщеною в кілька рядків.

Наприкінці ХІХ ст. ткацький верстат прикрашав майже кожну кролевецьку оселю. Навіть за радянських часів у багатьох сільських хатах у зимову пору року невтомно працювали над створенням кролевецьких шедеврів натруджені за літо, жіночі руки.

Ось таким, самобутньо-оригінальним виявився феномен реалізації високої майстерності народного ремесла Кролевеччини, що прославив цей край далеко поза його межами.

5-й учень. 

Хай сторона моя багата,

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі — рідна хата

Під ясеновими крильми.

6-й учень.

У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки,

А над святими образами

Горять барвисті рушники.

До глядачів виходять усі учасники заходу.

Ведуча тримає в руках хліб на рушнику.

Ведуча. Хліб на рушнику - одвічні символи гостинності нашого народу.

От і наші хліб-сіль на вишитому полотні для вас, друзі.

7-й учень.

На рушник розшитий хліб кладемо з сіллю,

8-й учень.

Щоб легкі дороги славили Вкраїну,

9-й учень.

Щоб у нашій праці і в гучнім весіллі

10-й учень.

 Шанували в світі над усе людину!

Ведуча.  Хай здоров'я ніколи не зраджує вам!

Будьте завжди такі ж ніжні, рідні й милі,

Щоб вам радість і щастя, й любов

Вишиваним цвіли рушником!

        Вихователь. Дякуємо вам, що завітали на наше свято. Вишивайте усіма барвами української землі. Вишивайте собі, нареченим, дітям, вкладайте у вишивки свої обереги. Хай бережуть вони вас, ваші родини, на многії літа. Вишивайте, бо вишите вами, залишить добру пам'ять і ваше життя не буде марним.

Шануйте, друзі, рушники,

 Квітчайте ними свою хату,

 То обереги від біди.

Звучить пісня «Щиро бажаю»

Ведуча.

Шануйте те, що дала мати,

Готуйте дітям — з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!