Виховний захід на тему «Пам’ять про Т.Г. Шевченка вічно житиме в наших серцях»

Мета: виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова України

вшанування пам’яті  видатного художника слова, патріота України –          Т.Г.Шевченка, формування культури мовлення через красу і багатство рідної мови.  Розкрити велич українського генія Тараса Шевченка, наблизити його до серця кожного учня, спонукати школярів замислитися над власним розумінням постаті Шевченка, місцем Кобзаря в нашій сучасності.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, свічки, гілка вишні, хліб,  рушники, стрічки,проектор ,мультимедійна дошка,акустична апаратура,мікрофон.

(На сцені – рушник і вислів “Слово пророче завжди живе…”.

Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.)

Ведучий 1: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

(Запалює свічку.)

Ведучий 2:  Хай палає свічка.

   Хай палає,

   Поєднає нас вона в цей час.

   Друзів голоси нехай лунають,

   Слово й музика нехай єднають нас.

(Звучить мелодійна музика та вірш М.Бригільського.)

Учень :     Мова українська – то Шевченка слово,

  Лесі  Українки і Марка Вовчка.

Учень :     Мова українська – то дарунок Бога,

  Це барвисте слово генія Франка.

Учень :     Мова українська – це і степ широкий,

  Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Учень :     Мова українська – океан глибокий

  Мудрості народу – вічної краси.

Учень :     Мова українська – берегиня наша,

  Пісня материнська, голос немовлят.

Учень :     Мова українська – це достатку чаша

  І найбільше свято із відомих свят.

Ведучий 1: Рідна мово! У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу і безсмертя його.

Ведучий 2: Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

То була дивовижна зоря.

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

Ведучий 1: Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня і всією громадою складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.

Учень :     Щовесни, коли тануть сніги

  І на рясті засяє веселка,

  Повні сил і живої снаги

  Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Учень :     Ти, Тарасе, сьогодні

  Нас зібрав докупи.

  І зійшлися у цій залі

  Шевченка онуки.

Пісня “Одна калина”.

Учень :     Хліб і сіль тобі, Тарасе,

  Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)

  Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

Учень :    Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

  Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

  У розкриллі земних і заобрійних трас

  Височієш над світом, великий Тарас.

Учень :     Твій голос – повнить пшеничний колос,

  Бо те, за що ми жили й боролись,

  Твій сон щасливий, зоря твоя,

  Велика, вольна, нова сім’я…

Пісня «Думи мої"

  ( Ведучі та учні сходять зі сцени.)

Учень: В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

 ( Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, підходить до запаленої свічки, що стоїть біля портрета Т.Г.Шевченка. До неї підходить хлопчик.)

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах 
держиться? 
Мати: Так, мій синочку, правда. 
Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову». 
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі? 
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив? 
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно? 
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно. 
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше. 
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові). 

Як гірко, як нестерпно жаль, 
Що долі нам нема з тобою! 
Ми вбогі, змучені раби, 
Не маєм радісної днини, 
Нам вік доводиться робить, 
Не розгинаючи і спини. 

(Інсценізація уривка з повісті «Дитинство Шевченка» 
Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.) 

Ведуча:Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали в сім`ї «малим приблудою». 

Ведучий:  Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслухавшись розповідей про те, що залізні стопи підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов шукати. Але зустрілися добрі люди і повернули малого додому.

Ведуча: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля. 
Тарасик: Ти взяла мене маленького за руку 
І хлопця в школу повела 
До п’яного дяка в науку. 
«Учись, серденько, і колись 
З нас будуть люди»,- 
ти казала. 
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати. 
Тарасик: Там матір доброю мою 
Ще молодою - у могилу 
Нужда та праця положила. 
Ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса. 
Тарасик: Там батько плачучи з дітьми 
(А ми малі були та голі), 
Не витерпів лихої долі, 
Умер на панщині!.. А ми 
Розлізлися межи людьми, 
мов мишенята. Я до школи- 
Носити воду школярам. 

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало». 
Читання вірша «Мені тринадцятий минало». 
 

Ведуча: Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім´ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком. 

Ведучий 1: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:

Учень :     …Не одцурайтесь своєї мови

  Ні в тихі дні, ні в дні громові,

  Ні в дні підступно мовчазні,

  Коли стоїш на крутизні

  Один, чолом сягнувши птаха,

  Й холодний вітер попід пахви

  Бере і забиває дих,

            Щоб ти скорився і притих.

  Не одцурайсь, мій сину,

  Мови. У тебе іншої нема.

  Ти плоть і дух – одне-єдине

  Зі словом батьківським – Людина,

  Без нього – просто плоть німа.

  Без мови в світі нас – нема!

Учень :    Схаменіться,…

  Подивіться на рай тихий,

  На свою країну,

  Полюбіте  щирим серцем

  Велику руїну,

  Розкуйтеся, братайтеся!

  У чужому краю

  Не шукайте, не питайте

  Того, що немає

  І на небі, а не тілько

  На чужому полі.

  В своїй хаті своя й правда,

  І сила, і воля.

Учень : Учітесь, читайте,

  І чужому научайтесь,

  Й свого не цурайтесь,

  Бо хто матір забуває,

  Того Бог карає,

  Того діти цураються,

  В хату не пускають.

  Чужі люди проганяють,

   І немає злому

   На всій землі безконечній

   Веселого дому.

Учень :    Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Учень :   І мене в сім’ї великій,

  В сім’ї вольній, новій,

  Не забудьте пам’янути

  Незлим тихим словом.

Ведучий 1: “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

Учень :   Залишим у спадок новим поколінням

  Свої ідеали й свої устремління,

  Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

  І геній Шевченка як нації крила.

Учень :   Залишим і те, що душею народу

  Зовуть недаремно від роду до роду,

  Як вищу красу і життєву основу,

  Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.

(На сцену виходять всі учасники, беруться за руки. )

Ведучий: Давайте всі візьмемося за руки, піднесемо з’єднані руки вгору і скажемо: «Гуртом ми сильні і безпечні!» 
Ведуча: Ми, захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» А тому разом відповідаємо (всі): «Поборемо, нам Бог помагає!» 
Звучить пісня «Боже, Україну збережи».

Використані джерела:

Шкільний світ №3 (707), лютий 2015 с.31-33

Шевченко Т.Г.  Кобзар /Вступ. ст. О.Гончара.-К.; Дніпро, 1983.- 647 с.

Шевченко Т.Г. Повне видакня творів в 14-ти т. Т.9: Журнал (Щоденні записки) /За ред. П.Зайцева.-Чікаго: В-во Миколи Денисюка, 1960.-364 с.

Шевченко Т.Г. Повне вчдання творів в 14-ти т. Т.11: Шевченко - маляр, гравер і скульптор / Праці Д.Антоновича і П.Зай-цева; Передмова Б.Кравцева.- Чікаго: В-во Миколи Денисіока.-352 с.

Шевченко, Тарас. Дитячий Кобзар : [для серед. шк. віку] / Тарас Шевченко ; худож. Марина Михайлошина ; упоряд. Зірка Мензатюк. — Львів : Вид-во Старого Лева, 2012. — 58, [5] с