Виховний захід "Нас єднає рідна мова"

 

 Виховний

захід  на тему:

 «Нас єднає

рідна мова»

 

 

Козловської Галини Іванівни, вчителя української мови та літератури загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів с.Ренева  Зборівського району Тернопільської області

 

(Святкова прибрана сцена,квіти,стіл,на якому вишитий рушник,букет з калини,перо , чорнильниця,листок паперу)

Звучить спів солов’я.

Ведуча 1. Щиро вітаємо всіх гостей і запрошуємо Вас послухати наше щире слово,слово,як духовну святиню,яку ми всі повинні оберігати.

Ведуча 2. То ж запрошуємо всіх на свято « Нас єднає рідна мова».

Звучить пісня «Це край,де я родилась і живу…»

Ведуча 1.Слова летяь у душу , як лебідки,

І пахнуть  п’янко житом і росою ,

Калиною,цілющою травою,

Вербички юної дівочою косою…

Ведуча 2. Слова летять у душу , як лебідки,

О Боже,це неждане щастя звідки?

Чи ненькою дароване,весною,

Чи сивих предків піснею дзвінкою?!

Звучить пісня « Україна – це я…»

Ведуча 1. Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих,- рідна мова.

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма по ходу світанкова,

Неволі стогін,волі спів,

Життя духовного основа.

( На сцену виходять хлопець і дівчина  і читають вірш В.Самійленка «Українська мова»)

Хлопець. 

Діамант дорогий на дорозі лежав, 
Тим великим шляхом люд усякий минав, 
І ніхто не пізнав діаманта того. 
Йшли багато людей і топтали його. 
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов, 
І в пилу на шляху діамант він найшов. 
Камінець дорогий він одразу пізнав, 
І додому приніс, і гарненько, як знав, 
Обробив, обточив дивний той камінець 
І уставив його у коштовний вінець. 
Сталось диво тоді: камінець засіяв, 
І промінням ясним всіх людей здивував, 
І палючим огнем кольористо блищить, 
І проміння його усім очі сліпить. 
Дівчина.
Так в пилу на шляху наша мова була, 
І мислива рука її з пилу взяла. 
Полюбила її, обробила її, 
Положила на ню усі сили свої, 
І в народний вінець, як в оправу, ввела, 
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла. 
І на злість ворогам засіяла вона, 
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна. 
І сіятиме вік, поки сонце стоїть, 
І лихим ворогам буде очі сліпить. 
Хай же ті вороги поніміють скоріш, 
Наша ж мова сія щогодини ясніш! 
Хай коштовним добром вона буде у нас, 
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас, 
Щоб, поглянувши сам на створіння своє, 
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!» 

 Першокласниця виносить на вишитому рушнику хліб і сіль.

Слово,пісне,думо кобзарева,

Ви – окраса й суть мого життя.

Різним словом земляків стрічаю,

З  ним щодень мужнію і росту,

З творчості народної черпаю

Мудрість предків,їх любов святу .

Ведуча 1.

Так, із сивої давнини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша мова,рідна ,невмируща,мужньо знісши і витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетсько – польських, і своїх панів та підпанків недолугих…

Ведуча 2.

Перетерпіла вона,мова наша рідна,і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва,який заборонив друкувати книги українською мовою,окрім творів художніх; і ганебний з найганебніших Емський указ,який зовсім заборонив друкувати книги українською мовою.

1 читець.

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

ЇЇ, як дух степів гарячу.

І осліпити, й повести

На чорні торжища незрячу…

Читець 2.

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний,-

Але свій дух величний, гідний,

Як житнє зерно, берегла.

Ведуча 1.

Видатне місце в розвитку української літературної мови посідає безсмертний полтавець – Іван Петрович Котляревський.

Ведуча 2.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник,ним засвічений,не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас зогрівати .

Ведуча 1.

Саме І.Котляревському вдалося добитися визнання української мови як літературної, утвердити її в правах громадянства. Українська мова в його творах, мов коштовний самоцвіт, заіскрилась тисячами барв..

Подивіться невеличкий фрагмент п’єси Івана Котляревського « Наталка Полтавка».

Звучить пісня «Віють вітри, віють буйні…»

Ведуча 2.

Поганить нашу мову Возний,

Краса , коли Наталка мовить,

Нехай прислухається кожний

І висновки для себе зробить.

Возний:

Не в состоянії поставити на вид тобі сіли любові моєй. Когда би я іміл – теє – то як його – столько  язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько знятих в Магдебурськім праві, то і тих не достало би на восхвалєніє ліпоти твоєй!Ей-ей, люблю тебя до безконечності.

Наталка:

Бог з вами,добродію!Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

Возний:

Лукавиш- теє – то –як його,- моя галочко!І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу : я тебя люблю і женитися на тобі хочу.

Наталка:

Гріх вам над бідною дівкою глумитися:чи я вам рівня ?Ви – пан, а я – сирота, ви – багатий, а я – бідна, ви – возний, а я – простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

Возний:

Ізложенії в освітніх річах твоїх резони суть теє – то –як його – для менедля любові нічтожни. Уязвльонноє часторечьонною любовію серце,по всім божеськім і чолові чеськім законам,не зіраєть ні на породу, ні на літа,ні на состояніє.Оная любов все теє – то –як його- ровняєть.Рци одно слово «Люблю Вас,пане возний!»- і аз, вишеупромянутий,виконаю присягу овірном і вічном союзі з тобою.

Наталка:

У нас єсть половиця: «Знайся кінь з конем,а віл з волом», шукайте собі,добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен,писарівен і гарних попівен?Любую вибирайте…Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

Пісня «Лине Україною…»

Ведуча 1.

Є люди різного культурного рівня,і по-різномувони ставляться до мови.Одні розуміють усю глибину значення мови в житті народу,плекають її і леліють,дбають про неї. Є люди й малоосвічені або й зовсім без освіти, але від природи мають тонке чуття мови, розуміють,що це найдорожчий скарб, переданий нам століттями поколінь.

Учень.

Дід приїхав із села, ходить по столиці. 
Має гроші - не мина жодної крамниці. 
Попросив він: 
— Покажіть кухлик той, що з краю.- 
Продавщиця: 
— Что? Чево? Я нє панімаю. 
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка. 
— Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.- 
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: 
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.- 
Продавщиця теж була гостра та бідова. 
— У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.- 
І сказав їй мудрий дід: 
— Цим пишатися не слід, 
Бо якраз така біда в моєї корови: 
Має, бідна, язика і не знає мови.

Ведуча 2.

Боляче дивитися на те,як деякі українці,навіть з освітою, не розуміють значення багатьох слів рідної мови,говорять суржиком, не стежать за чистотою мовлення. І не думають, що сміються із самих себе, зі своєї духовної убогості.

Ведуча1.

В одному із племен американських індійців існує закон: дорослому, який не володіє своєю мовою з абсолютною правильністю, засмічує її, не можна говорити при людях, аби його мовні хиби не передавалися слухачам, особливо дітям.

Ведуча 2.

Чому ж ми, великий цивілізований народ, дозволяємо собі і ближнім бруднити нашу мову – нашу душу,наш скарб одвічний?

 Читає учень вірш М.Рильського «Мова»

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Учениця.

Як боляче вистукує в висках,

Коли зневагу бачу я до слова,

Бо зрозуміть не  здатна тих людей,

Які так легко обреклись від мови.

Для мене зрадить їй – це значить те,

Що рідній мамі зрадить.

Ведуча1.

В 1939 році відбувся Всесвітній  конкурс мов.Українська мова за милозвучністю зайняла ІІ місце. Всім світом вона визнана за одну з найзручніших, наймелодійніших мов.

Ведуча 2.

Пропонуємо ще один доказ того,що мова наша, справді, пречудова.

 Ось яка розмова відбулася далекого 1916 року в купе поїз­да «Львів — Відень»

Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів — Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, іта­лієць, і українець — відомий львівський артист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій із них належить світове майбутнє.

На сцену виходять англієць,німець,італієць,українець.

 Англієць:

 – Англія — країна завойовників, мандрівників і море­плавців. Англійська мова — це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англій­ській мові належить світове майбутнє.

Німець:

     - Німецька мова — це мова двох великих імперій:Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Ґете, Ґейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світо­ве панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

    – Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова — це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Мело­дійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібре­то знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті.

Тому італійська мова має бути провідною у світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

     - Я також міг би сказати, що моя рідна мова — це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова гені­ального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченкової поезії досі ніхто в світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу — Лесі Укра­їнки, мова нашого філософа — мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й названими тут. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узя­тій. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не ска­зали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?

Англієць.

– Ні, ні, ні! Це неможливо !

Українець.

   - Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім про­сто. Назвіть якусь букву,— звернувся він до німця.

Німець.

   - Гаразд .Хай буде буква «П».

Українець.

 -Чудово!Оповідання називатиметься «Перший поці­лунок».

 

Популярному перемишльському поетові Павлу Петро­вичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідо­млення: «Приїздіть, Павле Петровичу,— писав поваж­ний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич,— погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персо­ни — приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива.

Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливкою, пирогів, під­смажених пляцків...

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів...

Порослий папороттю прадавній парк подарував приєм­ну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок.

Прощай парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

 Англієць.

  -Прекрасно! Думаю,що в словнику найбільше слів на цю літеру.

 – А коли б я назвав іншу букву? — вигукнув він.— наприклад, букву «С»

Українець.

   -Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».

САМОТНІЙ САД

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток — срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

Німець.

• Браво!Змушений визнати:можливості вашої мови надзвичайні!

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно.

Вірш «Народу гордістю і його слава…»

Ведуча 1.

І цвіт весняний – літній овоч

На дереві життя давав,

І Пушкінові Максимович

Пісні вкраїнські позичав,

І де сміявсь Іван Петрович,

Тарас Григорович повстав.

Ведуча 2.

Під бунтарським пером великого Кобзаря українська мова забриніла величезною силою. Тарас Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув, і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова.

Ведуча1.

Та не берегли нащадки того багатства,вірно піддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто миє,чиї діти, яких батьків.

Вірш «До українців» В.Баранова

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, 
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: 
Де той рік, де той проклятий тиждень і день, 
Коли ми, українці, забули, що ми українці? 

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, 
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється, 
І що ми на Вкраїні — таки український народ, 
А не просто населення, як це у звітах дається. 

І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина. 
І що щедрість — в серцях, а не лиш у крамничних вітринах. 
І що є у нас мова, і що українська вона, 
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна. 

Я до себе каже і до кожного з вас — Говори! 
Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! 
Запитайте у себе: відколи, з якої пори 
Почали українці себе у собі забувати? 

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, 
У якому свідомості нашій збагнути незмога, 
Чим солодший од меду нам видався чад забуття 
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога. 

Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як? 
Чи в \"моголах\" і вмерти судила нам доля пихата? 
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, 
Що розцвів нам у думах смиренністю \"меншого брата\"? 

Українці мої! Як гірчать мені власні слова… 
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці. 
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, 
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. 

Я вже й сам ладен мовить: \"Воно тобі треба?. Стерпи!\" 
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: 
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? 
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву? 

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, 
І хіба не зотліє на тлін українство між нами, 
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря 
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами? 

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. 
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. 
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил, 
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

Ведуча 2.

І нас хвилюють і сьогодні «Думи»,

Які на Україну посилав Тарас,

Нехай вони чарівним світлим сумом

У цьому залі прозвучать для вас .

Пісня «Думи мої , думи…»

( На сцені з’являються сторінки Шевченкового «Кобзаря»)

Ведуча 1.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!..

 

1 сторінка

     Возвеличу!

Малих отих рабов німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово. 

2 сторінка

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

3 сторінка

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.

4 сторінка

     Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

 

Учень.

Говорити – це значить - жити.

Як я можу багато сказати!

Можу словом принизити, вбити,

Та не хочу, не вмію вбивати!

Можу словом тобі посміхнутись,

Приголубитись,в коханні зізнатись…

І вишіптують ніжністю губи

Найпрекрасніше слово – «Мати».

Тільки б доля була ласкава

І відміряла літ багато,

Щоб ту мову не відібрала,

Що для мене – найбільше свято!

Звучить пісня « В кого на чужині…»

Ведуча 1.

Сміється сміх. Горить на рукаві.
Сміється так дитинно, стопричинно,
Сміється українно — ми живі,
І карим сміхом двері в світ розчинено.

Ведуча 2.

Сміється розум. Аж пашить крилом.
Сміється дотеп, смутком перешитии,
Добро сміється над горбатим злом.
А доки ми сміємось — будем жити…

Ведуча 1.

Наш народ дуже любить жартувати. То ж давайте і ми пожартуємо.

Гумореска « Турок» П.Глазового

Збирається мій знайомий
В далеку мандрівку.
Придбав собі в Туреччину
На тиждень путівку.
Костюм купив елегантний,
Вчить турецьку мову.
Уже знає, як звуть турки
Свиню і корову,
Як спитати по-турецьки,
Почім у них шуби,
Де купити мило й пасту,
Яка чистить зуби.
Голова тріщить у нього
Від отих уроків...
Він, до речі, в Україні
Живе тридцять років.
Ходить всюди, як хазяїн,
Аж дверима гурка,

Хоча мову українську
Знає гірше турка.

Гумореска « Зрозуміла по-своєму»

Батько глянув у щоденник і питає: ”Грицю, це ж за що тобі учитель вліпив одиницю?” Гриць знітився й промовив так, що ледве чути : “Та.. То я… не міг сьогодні кореня добути”. “Ой, лелечко! Чи ви чули? – обурилась мати. – Вже дитину заставляють коріння тягати!”.

Вірш Д.Павличка «Ти зрікся мови рідної…»

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів'яне!

 

Ти зрікся мови рідної. Заріс

Твій шлях і зник у безіменнім зіллі...

Не маєш ти на похороні сліз,

Не маєш пісні на весіллі!

 

Ти зрікся мови рідної. Твій дух

На милицях жадає танцювати.

Від ласк твоїх закаменіє друг

І посивіє рідна мати.

 

Ти зрікся мови рідної. Віки

Ти йтимеш темний, як сльота осіння.

Від погляду твого серця й зірки

Обернуться в сліпе каміння.

 

Ти зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому...

Впаде на тебе, наче сніг, журба —

Її не понесеш нікому!

 

Ти зрікся мови рідної. Нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма —

В твій слід він кине сміх-погорду!

Ти зрікся мови рідної...

Катерина Мотрич  « Молитва до мови»

Мова українська! Свята праматінка мого народу! Від Слова Божого, славних пращурів, неба і землі, вогню і води, спеки і дощу, грому і блискавки, сонця і місяця, хмар і зорi, хлібних ланів, квітучих садів, співу пташок, тиші і вітру народжена.

Мова рідна! Мудра Берегиня, що не даєш згаснути земнiй славi народу нашого, дбаєш про нього, згуртовуєш його, тримаєш на неосяжній висоті небесного олiмпу волелюбностi i гордостi духу.

Мова! Одвiчна суть наша у своїй неподiльнiй трiйцi, бо єси Любов, Вiра i Надiя! Ти стоїш на чатах вiвтаря духовного храму i не впускаєш злих духiв виродження, скверноти та ганьби, висвячуєш нарід спасенними молитвами, вогнем очищення та святими водами, щоб не змалiв i не перевiвся рiд наш прадавній. Ти множиш цей люд веселий i щирий, святоруський, багатий талантами та невмирущими скарбами традицій і пiсень, наповнюєш душi Божественним сяйвом сонячно-небесним, бо то є кольори життя i вищого знамення.

Почуй! Воскресни! Возродись! Заквiтни вiчно живим i молодим народним Словом. Поверни нам пам’ять свого роду, дай віру й натхнення, впевненість в собі, освіти морок наших душ, відведи спокусу та очисти від скверни цю древню святоруську землю, Русь-Україну, возвелич і порятуй на вiки вiкiв. 

Ведуча 1

Ніхто не вб’є в нас права гордо називати себе українським народом.Де є мова, там і народ, який обстоюватиме її. Він, як Зевс, буде нести мудрість і співучість рідного слова до наших сердець.

Ведуча 2.

Ми маємо вчитися поважати мову кожного народу, нікого не переслідувати з мовних причин, але твердо вимагаємо: хто обрав Україну своїм рідним домом, то хай не цурається її мови…

Пісня « Краща мова єднання – це українська…»

Ведуча 1

Рідна мово,будь не тільки святом,

А насущним хлібом на щодень…

Ведуча 2

Свято буде, буде й перебуде,

Як вишневий тимчасовий цвіт.

А без тебе оніміють люди,

І без тебе обідніє світ…

Ведуча 1.

Не цураймось мови,

Вчімось розмовляти,

Щоб слова чудові

 Вміли оживати.

Ведуча 2.

Щоб усім народам

Піснею звучала

Мова наша горда,

Мова величава!

Звучить  «Гімн українській мові.»
Так багато різних мов існує в світі,

Знають добре навіть це маленькі діти.

Кожна кращою є для свого народу,

Богом українська дана в нагороду!

 

Всім гостям ми раді, хто повагу має,

До традицій наших й мову хто вивчає.

Тим, кому до українського байдуже,

Ми не подамо руки з тобою, друже!

 

Стань поруч і заспіваймо, брате,

Мову батьківську всім треба знати.

Мову держави, в якій живемо,

Прапор якої у світ несемо!

 

Хто б ти не був і якої віри,

Насамперед ти є українець!

Тож гідним будь України-неньки,

Мову козацьку люби серденьком!

 

Ти не будь в своїй державі яничаром,

Що несе Вкраїні лихо і покару.

Мову продає, що від дідів зосталась,

Віру віддає чужинцям на поталу.

 

Але станем ми пліч-о-пліч проти змови,

Занедбати не дамо своєї мови!

Всі ми патріоти неньки України,

В нас вона одна і мова в нас єдина!