Виховний захід "Обереги рідної землі"

Виховний захід: СПЛЕТЕМО У ВІНОК ОБЕРЕГИ  РІДНОЇ ЗЕМЛІ

 

Мета: розширити знання учнів про українські народні традиції; розвивати навички практичного застосування знань, вміння цінувати народні звичаї; виховувати бажання більше знати про народні традиції, поважати їх.

Обладнання: рушники, вишиті скатертини, серветки, макети печі і скрині, лопата для хліба, рогачі.

Прислів’я: Хату руки держать. Чоловік у домі — голова, а жінка — душа. Без господара двір, а без господині хата плаче.

 

Ведуча:Сьогодні ми познайомимося з деякими звичаями і традиціями нашого народу, з оберегами рідного дому, того дому, в якому жили наші предки і в якому ви сьогодні живете. А чи знаєти ви що таке оберіг? (Відповіді учнів.) 

Оберіг захищає рідний дім, нашу оселю від злих духів, від біди, від злодіїв, від напасті, від блискавки та інших природних катаклізмів. Обереги, це добрі охоронці нас і нашої оселі. Їх   коріння сягає глибини століть.

А зараз надаю слово дівчаткам, які в майбутньому стануть також берегинями свого роду, а тому їм уже тепер належить багато знати про обереги.

 

1 Берегиня: Україна - це тихі води і ясні зорі, зелені сади і білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки, золотавий вечір.

2 Берегиня:   Україна - це верболози і плакучі верби, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти.

1 Берегиня: Україна - це край, що нагадує собою серце.

2 Берегиня: Доторкнімося ж ніжними і теплими руками до цього серця, до рідної матері, домівки, запашної хлібини на вишитому рушничкові, до   душі українського народу - пісні, до кетягів червоної калини, до ніжної зелені верб і вони зігріють ваше серце.

1 Берегиня: Який сьогодні чудовий, сонячний день!

2 Берегиня: Так, день дійсно гарний, якраз для свята.

1 Берегиня:   А якого?

2 Берегиня: "Cплетемо у вінок обереги рідної землі»

1 Берегиня:  Тож  запрошуємо всіх до нашої господи!

2 Берегиня:

Обереги мої українські,

 Ви прийшли з давнини в майбуття.

 Рушники й сорочки материнські

 Поруч з нами ідуть у життя.

 1 Берегиня:

Нам любов’ю серця зігрівають —

 Доброта і тепло в них завжди.

 Вони святість і відданість мають.

 Захищають від лиха й біди.

 

На сцену вибігає дівчинка у вишиванці . Біля хати працюють господарі; чоловік і жінка, їм допомагають селяни. (добудовуюють хату)

2 Берегиня. Ой, погляньте, яка хатка чепурненька на пагорбі стоїть!  Мабуть гарна родина в ній живе!

Господар. Хата – не просто дім в якому проживала сім’я, це окремий всесвіт, де народжувалися, росли, закохувалися, одружувалися, господарювали та помирали. Так повелося, що для українців побудувати дім означало не лише залити фундамент та викласти стіни, а й створите місце для родового гнізда, народити, виростити та виховати в ньому дітей, добрими, працьовитими та віруючими.

Господиня. Будували хату з дерева, бо в Україні було багато лісів, або з глини, очерету, лози, соломи там, де лісів було мало. На допомогу людині приходили односельці, родичі — вся громада.

1Син господарів. Для хати вибирали живописне місце на підвищенні, але біля води, з багатими угіддями, зручне для оборони від ворогів, яких вистачало в усі часи. Дім будували швидко, до холодів, щоб у ньому не було сирості. І вже тут були свої звичаї, які повинні були вберегти нову оселю від злих духів, ворогів та злиднів. Під кути хати, під час закладання фундаменту, клали гроші, шматки хліба або зерна — це, щоб ніколи в хаті злидні не водилися, а хазяї були багаті.

 1Дочка господарів. Коли хата була закінчена, її білили білою глиною, щоб здалеку було видно біленьку чепурну хату. Бо здавна в українців білий колір символізував чистоту, любов, здоров’я. Коли вселялися у нову хату, то спочатку впускали в неї котика, щоб він показав найзручніше місце для ліжка, а ще півника впускали в хату, щоб усі були здорові у цій оселі та багаті.

 

 Звучить пісня: "Рідна хата”.

 

2 Берегиня: Ой, погляньте у вікно, лелека прилетів.

Господиня : Авжеж прилетів! Для селянина лелека був першим другом і порадником старі люди стверджували "Де лелека водиться, там щастя родиться". Люди оберігали і захищали свого пернатого друга від усяких незгод. Їх приліт навесні - це перший сигнал: час сіяти, копати городи. Вважалося, що, коли хто в березні першим побачить лелеку і тричі присяде, то щасливо проживе рік.

 Молодша дочка (учениця1): Я перша побачила! (присідає).

 Вірш.  « ЛЕЛЕКА»

Летять великі птахи

Ліси, поля минають

Ту хату де осядуть –

Щасливою вважають.

Лелека-чорногузка

Це- символ України,

Як оберіг у хаті великої родини.

На білих крилах птаха-

Хвиляста чорна смуга,

Неначе розлилася за рідним краєм туга.

Бояться його миші

Та пухлі товсіт жаби,

Але про ньго кажуть

Лелеке щастя вабить!!!

 

Розмовляють троє хлопців між собою, ходячи коло печі, та розглядаючи її.

1-й Старший син . Добра річ - у хаті піч!

2-й Середній син. Авжеж! З своєї печі і дим солодкий

3-й Менший син.  Покажує на піч: На такій печі і баба хоробра
1-а Старша дочка.   Н печі господиня готувала їжу, навчала доньку поратись біля горщиків. У печі пеклися паляниці духмяного хліба, весільний коровай. Як символ добробуту, чулися запахи борщу, каші. В печі не тільки готували їжу. Вона створювала особливе родинне тепло, бо часом об’єднувала навіть розсварених, чоловіка з жінкою, а для дітей була справжнім чарівним захисником.
Господиня охайно білила піч, а в окремих регіонах України її розмальовували.

Старший син господаря. Вірш «Піч»

У кутку моєї хати
Здавна піч стоїть чудова.
Гарна піч. Та що казати:
Дуже їй смакують дрова.

Їсть вона їх без упину,
Апетит добрячий має:
Скільки в піч дровець не вкину,
Все у ній умить згорає!

- Охолонь, - кажу їй, - нічку,
Поверни тепло до ранку,
І за це тобі я, пічко,
Дам в'язанку до сніданку.

 

Заходить господар та сідає розважливо за стіл. Господиня накриває на стіл вечерю. Поруч бігають дітки.

Господар: Ох, і наробився я сьогодні! Дрова наколов, худобу накормив, тина полагодив, з кумом в шинку посиділи, молодість згадали. Сяду за стіл, повечеряю, жінку послухаю, дітей приголублю….

Господар розігрує сценку спілкування з родиною

Господиня : Особливу роль у хаті відігравав стіл. Тут народжувалося шанобливе ставлення до батька як до голови роду – він займав почесне місце за столом. Стіл завжди накривався скатертиною: у будень звичайною, у свято зі смаком оздобленою.
Середня дочка: На столі завжди лежав хліб і був на почесному місці. Найдорожчих гостей завжди зустрічали піснею та хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Такий звичай зберігся до нашого часу.

Хлопчик і дівчинка виносять хліб і кладуть на стіл
Менша дочка:.Перед тим, як пекти хліб – чепурили світлицю, із скрині виймали рушник, яким витирали руки і із словами: "Бог на поміч” готували тісто. Вчиняли тісто в четвер, а пекли хліб тільки у жіночий день – п’ятницю.
Середній син..На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралася вся сім’я.
Ніколи хліб не клали догори – бо це був великий гріх. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба. Народ порівнював хліб із сонцем.
Менший син. Вірш «Хліб»

Святиня столу, оберіг у хаті

Глава сім'ї, добробуту, життя.

Так звикли предки хліб наш величати,

Без нього не існує майбуття.

Наш хліб - це поле житнє, спіле,

Достаток і добробут у житті,

Це ниви, що узимку побіліли,

Усе - це наш звичайний хліб.

Без хліба і не можна уявити,  

Як будем жити ти і я,

Тому достатком треба дорожити,

 І буде й щастя, і добробут, і сім'я!

 

Лунає музика, діти танцюють в українськиї костюмах

Господиня :  Добрий день,діти! А я вже на вас чекаю, а я вже вас виглядаю! Ходіть-но до нашої господи!

 Ой, як всі гарно вбрані? У вінках такі яскраві квіти і стрічки, що аж очам боляче! А у хлопців шаровари - червоні, голубі, а які пояси! З відки ж ви йдете такі веселі?

Діти: Із ярмарку їдемо

Господиня : А що це  у вас в кошиках гарне?

Діти: То нам батьки даруночків накупили!

Дочка 1: Рушник вишиваний.

Дочка 2: Хустка квітчаста.

Дочка 3: Червоне намисто.

Менший сон.  Вишита сорочка.

Господиня: А ви знаєте, що це незвичайні речі? Рушник, вінок, хустка, намисто - це українські обереги!

Старша Дочка : Так. Україна на весь світ пишається своїми вишиванками. А вишитий рушник - є символом української нації. На ньому вишита доля нашого славного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людська радість і біль, щастя і горе.

  Середня Дочка: Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узорами рушниками. Недаремно склав наш народ такі прислів'я: «Хата без рушників, що родина без дітей". "Рушник на кілочку - хата у віночку".

 

Дівчатка сідають на лавку і вишивають

 Господиня: Дівчата ви такі вправні, так гарно вишиваєте! Згадую свою бабусю, які рушники вона вишивала, та все про кольори  розповідала. Для різних  випадків та для  різних  людей  здавна  вишивали  різні  рушники.  На рушниках для дівчаток вишивали  ромашки, незабудки, цвіт  вишні  та яблуні. Дівчатка, щоб  бути гарними, зранку  вмивалися росою і втиралися такими заквітчаними рушничками,  які називалися росяничками.  А для  хлопчиків були спеціальні рушнички. Їх оздоблювали  чорнобривцями, щоб  хлопчики  не забували рідну  матір, та батьківський поріг. Такі рушнички називали  грайликами.

 

Старший Син. Рушниками перев’язували сватів на весіллі, рушником зв’язували руки молодим під час вінчання на знак непорушності їхнього шлюбу, рушники давали дітям, котрі вирушали в далеку дорогу, щоб була вона легкою і світлою... Я от думаю іноді, коли б усі українські вишиті рушники, що їх вишили матері й бабусі своїм дітям та онукам, скласти в одну дорогу, скільки б разів вони оперезали земну кулю? Якою б чарівною була така дорога на Землі!

 

Середній  Син.

І рушник найкращий в світі, з квітами й півнями
Мій татусь колись в дорогу теж прийняв від мами.
Щоб під ноги всі дороги радісно стелились,
І щоб діти у дорозі із путі не збились,
Щоб її дорослі діти десь не заблукали,
А до отчого порога завжди повертали.

 

Менша дочка.

А як тільки народжувалася дівчинка, для неї з першого ж дня батьки готували намисто - "іменний амулет". Він передавався в спадок від матерів і бабусь, і що давнішим був, то магічнішим, а відтак і ціннішим. Образ українки в чужинців асоціювався з двома найголовнішими ознаками: намистом і барвистою вишиванкою.

Не було в Україні дівчини, котра хоч би в якій скруті жила, не мала  власного намиста (коралів).

Старша дочка.

За українським звичаєм, кожна дівчина й жінка постійно носили намисто, особливо коли виходили на люди.

Ой надіну я сережки

І добре намисто,

Та піду я на ярмарок

В неділю на місто.

Господиня: А які ж гарні вишиті сорочки на вас одягнені!
Середня дочка . Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважається, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг.

Вірш про сорочку

Хлопичк 1

Здавна синові сорочку вишивала мати.

 Закликала щастя-долю до своєї хати.

 Поки вишиє — намріє, стільки наспіває...

 Як закінчить, у сорочку сина одягає.

 А синові в тій сорочці тепло і затишно

 І куди б він не приходив — скрізь завжди успішно.

 

Хлопчик 2

Бо сорочечка біленька з вишивкою мами
І теплесенька до тіла, й оберіг — так само.
Від злих духів захищає та оберігає,
Бо любов у ній велика — дужу силу має.
Поки шила-вишивала — діток пригортала
І ніжила, й голубила, Ангела прохала,
Щоб діточки росли дужі, розумні та сильні,
Працьовиті, завжди ситі і довіку вільні.

 

На сцену виходить дівчинка  у вишиванці. Ганнуся виходить теж у вишиванці

Берегиня 1: Дівчата, погляньте, сьогодні до нас прийшла Ганнуся.

Берегиня 2: А чи приймемо ми її у своє товариство?

Всі: Приймемо.      

Старша дочка: Тож давайте її подаруємо вінок.

Берегиня 1: Ось тобі віночок з 12 квітів, а кожна квітка - то оберіг. (вручають їй віночок) Барвінок - то символ щастя, цвіт вишні і яблуні - то материнська любов, а калина - дівоча врода і символ нашої України.

 Берегиня 2: Ружа, мальва та півонія - оберігають від серцевих хвороб.

Середня дочка : Ромашка приносить доброту і ніжність, хмель і деревій - дають розум і довголіття.

Менша дочка: А ще ми подаруємо тобі стрічку. Ось тобі сестричко коричнева - вона, як земля - годувальниця наша. Тож ти будь багата, як земля

 Старша дочка: А жовта - символ сонця, достатку, бо без нього життя неможливе.

Середня дочка: Я дарую тобі блакитну, бо вона є символом чистоти і добра.

Менша дочка: Зелені стрічки - це життя на землі, щоб жила довго і щасливо. А червоні і рожеві стрічки - то любов та достаток. Хай вони будуть завжди з тобою.

Берегиня 1: А Вам, тітко Дарино (дарують Господині), ми теж приготували гостинець. Квітчаста хустка!

На ній - і гроно, і пелюстки,

 І небо, і райдуги на ній.

Мов берегиня вроди, хустка

Здавен у нашій стороні.

То — нареченим на щастя,

То на добро матерям.

Вічний дарунок - хустина квітчаста,

Знана стежкам і вітрам.

 

Берегиня 2.

Нас впізнають за вишитими рушниками,

 Й за сорочками вишитими — в світі.

 І за чарівними, та милозвучними піснями,

 Які звучать кожнісінької миті.

 

Старша дочка

 Хай ллється пісня у моєму краї,

 Хай рушниками вкриється земля.

 А світла радість всюди процвітає,

 І на добро усіх нас окриля.

 Нехай живуть традиції чудові,

 Що в Україні нашій збереглись.

 І щирість та любов живе у мові,

 І пісня ллється, як давно колись.

 

Середня дочка: Пісня України! Хто не зачарований нею. Адже вона пахне весняними дощами, синіми льонами, материнськими теплими долонями.
Молодша дочка. Справді, в Україні є дуже багато пісень, які склав і досі складає та співає наш народ. На всі випадки життя, на кожну подію, про кожну річ є своя пісенька. Народ відчуває красу усім єством, а тому, мабуть, і співає з таким безмежним почуттям любові і ласки, дуже щиро, сердечно, трепетно та ніжно.

Лунає Пісня українська. 

 

ФІНАЛ
Господар: Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хата у вишневому садку. Ми проживаємо в добротних будинках і можливо декому із нас пощастило гостити в таких біленьких хатах у бабусь. Адже у таких хатах – наш корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня.
Господиня: Батьківська хата. Мамина пісня. Бабусина вишиванка, хліб – сіль на вишитому рушнику, чиста криниця – все це наша родовідна пам”ять, наші символи, наші обереги.
Усі учасники поступово, один за одним, виходять на сцену і розповідають вірші:

Хлопчик

Той оберіг, традиції і звички,
Усе притягує до рідної землі.
Калина рідна, верби біля річки
Й тополі в полі в присмерковій млі...

Дівчинка

Усе чарівне, рідне, миле серцю,
Усе найкраще в рідному краю:
Ліс, поле, луг, малі озерця —
Я тут живу, на цій землі стою.

Хлопчик

Це рідний край, чарівна Україна,
Тут рід, моє коріння, вся сім’я.
А в небо лине молоде пагіння,
Ми! Діти! Українці на ім’я

Учень 1

Я — Українець.

Я народився і живу на своїй, Богом даній землі. Це — моя країна, Батьківщина, яку не обирають.

Учениця 1.

 Я — Українка.

Я люблю свою країну. Всю — від Донбасу до Галичини, від Полісся й до Чорного моря.

Учень 2.

Я — Українець.

Я — представник сильної, волелюбної нації, єдиній для мене в усьому світі. Ми толерантні, ми поважаємо інші народи, але Україна — понад усе!!.

 Учениця 3.

Я — Українка.

У мене перехоплює подих, коли підіймається синьо-жовтий прапор, і лунає державний гімн. Я знаю, це — те, що може і має обєднувати всю мою країну.

Учень 3  

Я — Українець.

У що б я не був вдягнений, якою б мовоюя не розмовляв, у якій країні я б не жив, у  моїх грудях б'ється серце у вишиванці. Моя кров — кров козацького роду. Мій дух — дух вікової боротьби за Україну!!!

Дівчина

   Якщо для Тебе має значення, що Ти живеш у цій країні, серед цього народу.

Ти – один із нас.

Хлопець

   Якщо Ти кажеш: “Я – українець!”, “Я – українка!” і хочеш вимовляти це з гордістю і гідністю,

Ти – один із нас.

Хлопець

 Якщо Ти хочеш розквіту і величі своєї країни та свого народу, Ти – один із нас.

Разом. Якщо Ти один із нас – будь із нами і з Україною!