Виховний захід "Обереги рідного краю"

Сценарій виховного заходу  « Обереги рідного краю»

Тема: «Обереги рідного краю»

Мета: плекати у дітей любов до Батьківщини - України,  рідного краю - Слобожанщини, своєї родини, отчого дому.

Обладнання: 

 - написані вислови «Хто зберіг любов до краю і не зрікся роду, тільки той віддав всю душу, все, що міг народу», - О. Олесь,  «Пізнай себе, свій рід, свій нарід, і ти пізнаєш свій шлях у життя»,- Г. Сковорода,  О.Довженко: «Людина завжди повинна пам′ятати, звідки вона пішла в життя.  Людина не має права бути безбатченком»;

- мультимедійна презентація «Село моє, для мене ти єдине…»;

-макет української хати ХІХ століття, оригінальні фото  початку ХХ століття;

- українські вишиті рушники, сорочки ХІХ – початку ХХ століття, хатнє начиння, імітація української хати;

- діти в національному українському одязі;

- матеріал досліджень рідного краю вихованців гуртка «Історичне краєзнавство»;

- література етнографічного змісту.

Учитель.(говорить на фоні музики) Для кожного із нас найсвятішими є слова Мати, Батьківщина. Адже Батьківщина – це не тільки наша країна, а й рідна домівка, і те місце, де ти народився і виріс, де минули твої найкращі роки  життя. Нині для кожного із нас слово Батьківщина переплелося із споконвічною мрією українського народу про незалежність нашої держави, про її становлення, як самодостатньої держави на карті світу.

 Мабуть, саме тому, що на священну  українську землю прийшла весна національного відродження, виринуло  сповнене глибокого внутрішнього змісту слово Берегиня. Воно утворене від слова «берегти» на означення хати, оселі.

Батьківська хата, мамина пісня, дідусева казка, бабусина вишиванка, незамулена батькова криниця, портрет на стіні найдорожчої людини, калина  коло воріт – усе це наша родовідна пам′ять, наші символи, наші обереги.

Сьогодні ми і поведемо про них мову, про те, що і як ми повинні зберігати, щоб наша Берегиня стала для нас священним місцем.

Ведуча. Батьківщина, рідна домівка вона оспівана в піснях, оповита легендами

Учениця виконує пісню «Край, мій рідний край…»

Учень.

Я люблю свою хату

І подвір′я й садок.

Де і сонця багато.

І в жару холодок.

Тихо й затишно квіти

Коло хати цвітуть,

І невтомно все літо

Бджоли в цвіті гудуть .

Все для мене тут рідне:

Стіни- білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

Рідна казка про гнома,

Рідна стежка і сад…

…Всюди добре, а вдома

Краще кажуть стократ.

Учень.

Дедалі більше віддаляється від нас в шаленому темпі атомної епохи біленька хатинка у вишневому садку з колискою та мудрим усміхом батька. І в цій хатинці – наш корінь роду.

Учні демонструють макет у розрізі «Українська хата початку ХХ століття», розповідають про хатнє начиння. Олександр Довженко з любов′ю згадував «її білу,  з теплою солом′яною,  стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом, незамкнену, вічно відчинену для всіх без стуку в двері, ясну, як добре слово, просту, ніби не люди створили її, а сама природа, немовби виросла вона, мов сироїжка у зеленій траві.»

Учень. Кожен із нас  має свою затишну оселю. Давайте подумаємо чим наша домівка схожа на білу хату минулого століття? Діти відповідають, що на Слобожанщині,  і у нашому селі зокрема, (демонструючи слайди своїх осель підготовлені заздалегідь), що хати будувалися методом толоки: коли всі родичі, куми, свати, сусіди разом робили «клітку», накривали кришу, накладали горище глиною з половою, мазали глиною» з половою та з кизяком», потім білили  стіни білою крейдою; демонструють фото українських хат «Колись і тепер».

Учні роблять висновок, що неодмінною національною прикметою українців є риса, висловлена у приказці «Тримай хаточку, як у віночку. І рушничок на кілочку». З давніх-давен в народі білий колір – це символ чистоти, морального здоров′я.

Учитель. У кожній сільській оселі існував непорушний звичай: як тільки родина заселяла нове житло, у ньому мала бути піч. У печі пеклися паляниці з шишками, гречаники, чувся запах борщу. Господиня завжди охайно розмальовувала її квітами і півниками. Характерно, що у 70-ті роки минулого сторіччя піч обов′язково ставили у хаті, бо кожна родина мала намір власноруч пекти хліб. І тільки у 90-х роках, коли з′явилися газові та електричні духові шафи, почали говорити про піч , що «слід уже викинути із хати оте одоробло, що тільки місце в хаті займає…» ( із розмови односельчан). Але зовсім відмовлятися від печі не мали наміру, бо печі почали зводити у літніх кухнях, під навісами тощо.

Діти відповідають на запитання чи уявляють вони собі піч? Чи є у них піч вдома? Для чого ще  використовується піч?  (Для відпочинку людини на теплому місці, для сушки фруктів, горіхів, для приготування смачних страв, для вирощування курчат. У комині можна коптити м′ясо. Але головне призначення печі  - випікати хліб.

Дівчатка старшокласниці  в українському вбранні майстринь виконують дійство «Час народження хліба». Розповіді супроводжуються демонстрацією предметів: піч, діжа, копистка, сковорода, качалка, хлібина, пиріжки.

1.Час народження хліба – це було справжнє чудодійство. Перед тим, як пекти хліб, чепурили світлицю, витирали чистим рушником руки і зі словами «Бог на поміч!» готували тісто.

2.Тісто вчиняли так: брали притовлену завчасно закваску із сухих шишок хмелю замішували тісто. Зазвичай хліб пекли у п′ятницю, а опару, (у нашій місцевості «запарку») вчиняли у четвер увечері. Ставили у тепле місце. Цілу ніч господиня майже не відходила від діжі, яка починала «підходити», шипіти та булькати. У цей час «запарку» треба помішувати час від часу кописткою, щоб виходили із неї кульки повітря. І тільки під ранок господиня додавала виброжену запарку до необхідної кількості теплого, просіяного борошна також додавала олію та вимішувала тісто до стану еластичності, давши  підійти тістові де-кілька разів, господиня виробляла хліб, давала йому час підійти і саджала у піч. Разом із хлібом  у піч сажали пектися пиріжки із сиром, картоплею, потрібкою, а також пампушки, які потім робили із цибулею та часником. Іноді хлібину випікали на капустяному листі, тоді хліб був особливо смачний та запашний.

3. Коли паляницю сажали у піч, двері щільно закривали. Було заборонено хряпати дверима, бо хліб «осяде». В цей день у родині не повинно бути сварок, бо хліб «не вдасться». Випечений хліб клали на  чистий рушник, зверху також накривали рушником, щоб хліб «дійшов». За обідом батько різав хліб на окрайці, притискаючи  паляницю до грудей.

 Сценка «Обід у селянській родині»

 Імітація української хати: піч, лава, стіл, мисник, образи, рушники. Батько читає молитву «Отче наш». Усі сідають. Батько нарізає хліб. Мати подає страви у полив′яних мисках. Ніхто не їсть, всі чекають, коли почне їсти батько чи дід. За столом усі поводять себе чемно, хто не виконує правил отримує великою дерев′яною батьковою ложкою по лобі. Дитина не доїла шматочок хліба, на що мати зауважує: «Доїж, дитино, хліб. У ньому залишилася вся твоя сила». По закінченні обіду всі збирають  крихти  в руку і з′їдають їх. Батько розповідає чому так роблять, особливо, старші люди, бо пережили лихо голодомору, бо знають, якою ціною людині дається хліб.

Гра «Побудуй ланцюжок» «Як до нас приходить хліб?»

На листках паперу слова: земля, рілля, зерно, сіялка, комбайн, піч, діжа, врожай, борошно, млин, добриво, дріжді, людина, паляниця, праця, пекар, жнива, насіння, пшениця, елеватор.

Учитель. Жодні  українські урочистості не відбуваються без свіжоспеченої хлібини на вишитому рушнику. Діти, пригадайте  які саме звичаї  існують на Україні, які без хліба не відбуваються?

Діти: коли народжується дитина , йдуть із хлібом, коли мати виряджає сина, то замотує окраєць хліба у рушник, на весіллі, на зоринах, на похороні завжди лежить паляниця на рушнику.

Сценка. Зустріч гостей хлібом-сіллю.

Учень.

Пахне хлібом трава,

Що купала мене з дитяти.

Пахнуть хлібом слова,

Що мене їх навчила мати.

Пахне хлібом терпка

Пісня батькової стодоли.

Пахне хлібом рука,

Що водила мене до школи.

Пахнуть хлібом гаї,

Пахне хлібом земля,

Що дала сонце й крила.

Учитель. Ви звернули увагу, що хліб завжди існує в тісному поєднанні із рушником. Рушник! Оздоблений квітами, зірками, птахами. Від сивої давнини і до наших днів рушник є невід′ємною частиною нашого побуту. Всі добре знають, що щоб вишити рушник треба мати неабиякі здібності, талант, надзвичайну працьовитість. Деякі учні нашої учні уміють гарно вишивати, вони навчилися майстерності від своїх мам та бабусь.

Учні розповідають про свої  вишиті рушники, демонструючи їх всім присутнім.

Учні виконують пісню «Ой рушник, рушничок….»

Учениця.

Ось калина над водою

Віти стелить по воді.

Хто це щедрою рукою

Їй намистечко надів?

Червонясте, променисте –

Розцвітає, як вогні….

Дай хоч трішечки намиста,

Калинонько, і мені!

Учитель.

Криниця з журавлем та калиновим кущем споконвіку є символом достатку, людської доброти, щирості, привітності . Святим місцем в українців завжди була криниця. Наші предки вміли шукати місця, де било джерело. І де слід було копати колодязь. Зазвичай копали його там, де ріс подорожник.

Учень. Не так давно, у нашій місцевості по ярах скрізь били джерела. Прохолодні потічки збігали вниз до річки. Зараз вони замулилися, поросли чагарниками. І лише одна криничка у полі досі свою прохолодну водичку дарує людям. Бо люди зуміли її зберегти, постійно доглядаючи її, не даючи їй замулитися. Полюбляють чернещани у спеку поїхати до криниці, напитися її цілющої, чистої, як сльоза, живильної води. А заодно прибирають коло неї, якщо треба звільняють від мулу.

Діти, а ви знаєте де знаходиться наша криниця?

Діти розповідають, про те, як вони були біля криниці. Демонструються слайди із чернещинським краєвидом біля криниці.

Учень. Запам′ятайте, скільки зірок на небі, стільки криниць на землі. І якщо вам довелося побачити, як падає зірка, знайте – десь замулилося джерело.

Учениця. Друзі! Щоб не згасали зірки, оберігайте криниці! Бережіть народні традиції, бо саме з них формується  наша з вами культура, наша з вами любов до рідного краю, до нашої Батьківщини – України.

Учні читають вірш.

1.Українська земле!

2.Де є краще, є миліше,

Як не в Україні?

3.тут городи і сади,

4. Тут і яблука, і гарбузи,

5. Тут і олія, і буряки,

6. Тут сади молоді

Тут пшениці золоті,

7. Ріки молочні,

 Кавуни красносочні,

8. Худоба і птиця,

 Всяка пашниця.

9.Хвилюють, милують,

Квітують поля,

Разом: Добридень тобі,

Україно, моя!