Виховний захід "Огонь в одежі слова"

Учитель:

  Галичина дала світові багато визначних людей. Серед них яскравою постаттю є Іван Франко – класик української літератури, геніальний письменник, перекладач, публіцист, видавець, громадський і просвітницький діяч, який своєю невтомною працею будив і зміцнював національну свідомість українців. А ще  - політолог, соціолог, економіст, над чиїми працями дискутували у Відні, Варшаві, Парижі, Берліні.

 Іван Франко – європейський геній – встає сьогодні з нами за збереження Української держави, яку він будував своєю титанічною, каменярською працею. За обсягом знань, багатством лексичного запасу він був енциклопедією, а за працьовитістю, результативністю та глибиною мислення його величають титаном думки і праці. Людству він залишив понад 5 тисяч оригінальних і перекладних творів, статей, рецензій.

 Франкове ймення рідне й дороге кожному краянину, кожному українцю. З глибин народу із глибокого й міцного пракореня піднявся Велет духу, лицар честі, вічний борець за правду й справедливість. Філософ і мислитель, перекладач і суспільно-громадський діяч - це Іван Якович Франко – син народу, що вгору йде. 
А ще ж фольклорист, прекрасний знавець народної творчості, збирач і укладач збірок народних пісень, жартів, бувальщин, анекдотів.

 Цього року українці відзначають майже одночасно два ювілеї – 160 років від дня народження Івана Франка і 25 річницю проголошення Незалежності України.
На перший погляд ці події не мають нічого спільного між собою. Насправді, це не так, бо Україна відновила свою державність значною мірою завдяки титанічній праці велетів українського духу – Тараса Шевченка та Івана Франка.

 Розшматована загарбниками Україна, рабське становище української нації та усвідомлення неспроможності власними зусиллями розірвати колоніальні кайдани, одних українців доводили до розпачу і зневіри, а інших – надихали до боротьби з ворогами до переможного кінця. Такі думки роздирали душу Тараса Шевченка в останні місяці його життя, і він з болем вигукнув: „Чому не йде апостол правди і науки?”. Тим часом той апостол уже прийшов у світ і почув благання і сподівання свого великого предтечі. 
Справді феноменальна постать Івана Франка створює враження, що самі небеса подарували нам цього велетня духа. Франко, так як Шевченко, став тим ядром, по якому можна пізнати тіло і осердя української нації.

У рік стошістдесятилітнього Франкового ювілею, мусимо перейнятися величчю його духу, воістину титанічною працею, загорітися вогнем любові до України, до рідного краю, який «в одежі слова» пломенить у його творах.

Перегорнімо ж сторінки книги життя і творчості  нашого українського Мойсея..

Ведуча 1. Він був середнього росту, а йшов, як велетень... мало хто встигав за ним, а головою сягав хтозна-як високо.

Ведуча 2. Спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала.

Ведуча 1. З війська відпустили за слабкий зір, а бачив краще від інших, з низин далі сягав оком, ніж інші згори.

Ведуча 2. Влада гнобителів не пустила його викладати у вищій школі, а він став учителем усього народу.

Ведуча 1. Напрацювався за десятьох, а життя йому було дано лиш одне, та й то недовге.

Ведуча 2. Таким був Іван Франко, Робітник пера. Каменяр, Чарівник слова.

У Якова, сільського коваля,

Збирався часто в кузні люд убогий,

Щоб при вогні з біди шукать дороги

Й на щастя глянуть в мрії хоч здаля.

А поруч , у куточку десь, маля,

Хлоп’я рудоволосе, босоноге

Ловило серцем ті слова тривоги

І мрій, що ними повнилась земля.

Мов іскри, падали в дитячу душу

Надія й гнів, що чулись тут завжди,

 І розгорялись, як пожежа в сушу,

Вогнем любові до людей нужди.

І ні злигодні, ні тюремні грати

Не мали сили той вогонь здолати.

Ведуча1. У своїх спогадах та оповіданнях І. Франко часто підкреслював, що саме в батьковій оселі, зокрема в кузні, засіялися ті зерна допитливості, які пізніше дали рясні сходи знань. В оповіданні «У кузні» він писав: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь... Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

Ведуча 2. Першою розбудила в дитячому серці Івана поетичні струни, любов до пісні його мати – Марія Кульчицька. З голосу матері він запам’ятав чимало народних пісень. Їх він називав прекрасним віном, придбаним у батьковій хаті.

Ведуча 1. Іван Франко написав твори, які залишаються актуальним і за наших часів. У них звучать заклики підніматися «на святеє діло, на щирую дружбу» за те, щоб бути «газдою, не слугою» у власній хаті.

Ведуча 2. Та любов Івана Франка до рідного краю не була пасивною, споглядальною. Він любив Україну полум'яною любов'ю поета-борця.

Поезія "Розвивайся ти, високий дубе..."

Ведуча 1. Людина принципів і совість нації, Франко завжди писав, говорив  так, як думав. Поет гостро виступав проти показного патріотизму, проти любові на словах.

Вірш «Сідоглавому»

Ведуча 2. І. Франко вступає до Львівського університету на філософський факультет. Він одразу активно включається в студентське життя, стає співробітником журналу “ Друг”, в якому друкує свої вірші і перші оповідання. Навколо Франка групується талановита студентська молодь. Разом з товаришами він здійснює кілька мандрівок по Галичині, поширює заборонені в Австро-Угорщині книги і журнали.

Ведуча    1. Обставини життя І. Франка були надзвичайно складними. Три арешти й ув’язнення довелось пережити Франкові, злиденним було життя його родини. Але ніщо не могло зламати його сили, його духу, його любові до свого народу.

Ведуча  2. Поет поринає в громадську та політичну діяльність.

Одержавши ступінь доктора філософії, професура зробила все можливе, щоб Франко не зміг використати українську кафедру для пропаганди своїх поглядів.

  Ведуча 1. Він погоджується балотуватися до парламенту, та австрійські реакціонери вдаються до провокацій і насильства, щоб перешкодити його обранню.

Вірш « Поет мовить»

Вірш « Україна мовить”.

Ведуча 1. Франко не випустив з рук пера, не зігнувся перед ворожими нападами. Його ім’я стало відоме далеко за межами Галичини.

Ведуча 2. Від ранньої поетичної збірки „Балади і расскази” – до могутньої поеми „Мойсей” – такий шлях пройшов Франко-поет. Він закликав  вірити у свій народ, у його майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя. Пропонуємо вашій увазі пролог до поеми «Мойсей»

Ведуча 1. І. Франко вніс значний вклад у розвиток і в оновлення одного з найдавніших епічних жанрів — притчі, короткого оповідання повчального алегоричного характеру з яскраво вираженою мораллю.

«Притча про красу» у виконанні старшокласниці

Ведуча 2. Морально-етична проблематика хвилювала його завжди.

 Так виникла збірка “Мій Ізмарагд”

Ведуча 1. Любий брате чи люба сестро, що читатимеш оті рядки,коли з них упаде в твою душу хоч крапля доброти, лагідності, толеранції не тільки для підмінних поглядів і вірувань, але навіть для людських блудів, і похибок, і прогріхів, то не даремна буде моя праця.

Читаємо одну з поезій із збірки “Мій Ізмарагд”

    Ведуча  2. У Франка є прекрасна річ – лірична драма „Зів’яле листя”. Це такі легкі, ніжні вірші з такою широкою гамою чуття і розуміння людської душі.

Ведуча 1.  Кружляють у сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу ( чи сліз?) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках – закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі.

Ведуча 2. Життя Франка склалося так, що він тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові.

Ведуча 1.  І все ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього величного почуття. І Франко згадував: „Хвилини, в котрих я любив...були, майже, найкращі у моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості”.
(Тихо грає музика)

Інсценізація вірша «Тричі мені являлася любов»
 

Ведуча 1. Хто ж ця лілея, перше, найчистіше і найщиріше кохання І.Я. Франка?

Ведуча 2. Це Ольга Рошкевич, яка народилась у Лолині, а знайшла вічний спочинок у Миклашівській землі.

Ведуча 1. Тут вона прожила останніх три роки разом із дочкою Оленою та зятем Йосипом Іванцем, який був священиком на нашій парафії. Разом із нею проживала і її сестра Михайлина.

Сценка «Кохання і біль розлуки»

Ведуча 2. Літературний критик Василь Щурат звинуватив Івана Франка в декадентстві, вгледівши в його «Зів’ялому листі» песимістичні, занепадницькі мотиви. Вірш «Декадент» - гідна відповідь творчої людини на образу.

 Вірш «Декадент»

 Ведуча 1. Ще  у 1891 році Іван Франко написав драму «Украдене щастя». Тема – трагедія особистого життя трьох головних героїв, у яких украдено щастя.

Сценка з «Украденого щастя»

Ведуча 2. Поема Франка «Великі роковини» є духовним заповітом письменника сучасникам і грядущим поколінням у боротьбі за єдину національну державу, незалежно від Сходу чи Заходу. Автор закликає до соборності, до єдності українців у власній національній державі.

Пісня «Не пора»

На сцену виходять всі інші учасники композиції.
 

Ведуча 1. З листа до Нобелівського комітету, написаного професором, доктором філософії Йосипом Застирцем: « Це видатний поет і прозаїк, Великий Провідник свого народу, міжнародний геній заслуговує, щоб славна Королівська Академія нагородила його Нобелівською премією».

Ведуча 2. Та не судилося Франкові стати Нобелівським лауреатом. У 1916 році кандидатура Івана Франка не розглядалася, оскільки в травні цього року український поет помер, а Нобелівські премії посмертно не присуджують.

 Ведуча 1. Злигодні, урядові переслідування підірвали здоров'я Франка. Він тяжко захворів. У травні 1916 р. Івана Франка не стало. Похорон перетворився на велику демонстрацію. Це був всенародний сум за великим письменником.

Ведуча 2. На могилі Франка на Личаківському кладовищі у Львові височить надгробок - каменяр, що молотом розбиває гранітну скелю. Великим Каменярем називають нащадки 1. Франка, письменника, що своїм полум'яним словом ламав скелю неправди і гніту в ім'я правди і волі.

Учитель: Завершилася наша мандрівка дорогою життя та творчості Івана Франка. "Вогонь в одежі слова". Франковими словами найкраще можна назвати Франкову творчість, полум'яну й пристрасну, роздмухану найголовнішими вітрами життя і звернену сяючими спалахами своїми вперед, в наступне, в завтра.

Сьогодні його ми ще знаємо мало. Дуже непросто осягнути глибину і вишину, панорамність, передбачливість і пересторогу, які живуть у творах Каменяра.

 Приспані не так роками, як запопадливими чиновниками, рядки Франкових книг стоять на чатах, готові прислужитися спадкоємцям його ідей.