Виховний захід "Особливості японської культури – її прагнення до краси та гармонії з природою"

Тема: Особливості японської культури – її прагнення до краси та гармонії з природою

Мета: Ознайомитись із своєрідною культурою Японії; навчитися  бачити і цінувати прекрасне в буденному, велике в малому; розвивати навички самостійного пошуку потрібної інформації, виховувати допитливість, любов до книги.

Тип заходу: Презентація проекту

Привітальне слово вчителя:

Сьогодні ми запрошуємо всіх вас до Японії, дивовижної країни (слайди). ЇЇ можна назвати «країною навпаки», настільки там все для нас незвично. Кішки там без хвостів. Сади з каменів. Пальто подають жінки чоловікам. Кермо в машині з правого боку. Тут пишуть зверху вниз, їдять паличками, сплять на підлозі. Взуття залишають біля порога. Вірші не мають рими. Писемність невіддільна від малювання. Поклони тут цілий ритуал, чаювання представляє собою обряд, а ікебана і бонсай – ціла наука. Іще багато інших цікавих речей. Отже, ми відкриваємо перед вами завісу «японського дива» і розпочинаємо презентацію проекту під назвою «Особливості японської культури – її прагнення до краси та гармонії з природою»

Рубрика 1. «Країна вранішнього сонця» (муз. супровід «Світанок»), (карта Японії)

     Японія розташована на Сході, на 4 тисячах островів у Тихому океані. Найбільшими є чотири острови: Хонсю, Хоккайдо, Кюсю, Сікоко. Це країна вулканів  їх там 150 і 40 із них – діючі. Найвища точка Японії – гора  Фудзіяма (Фудзі), яка є священним символом країни. У Японії постійно відбуваються землетруси ( в середньому по чотири поштовхи на день), 10-15 разів на рік.

 Столиця Японії – м.Токіо, в якому проживає 30 млн. мешканців. Править країною імператор, основна релігія – буддизм. Японія економічно розвинена країна, посідає чи не перше місце в світі за рівнем розвитку новітніх технологій та винаходів. Разом з тим японці шанують культуру, традиції свого народу. Лише в Японії  існують свята яких немає ніде в світі: це «милування осіннім листям» (момідзігарі), «милування місяцем» (цукімі), «милування тихими снігами» (юкімі), «милування квітами» (ханамі).

 Символом цієї країни стала квітка хризантема, яка також своїм виглядом нагадує сонце .  В Японії існує так званий Культ Хризантеми.Такі поняття як хризантема і Сонце  звучать однаково «кіку» і позначаються одним ієрогліфом. Існує легенда, що навіть своїм походженням Японія завдячує хризантемі. Колись в Китаї правив імператор. Одного разу до нього дійшов слух, що за морем,на острові росте квітка хризантеми і із цієї квітки можна приготувати еліксир молодості. Але лише людина з чистим серцем може зірвати його. При дворі імператора таких людей не було і він послав на цей острів 300 молодих хлопців і дівчат. Але до імператора ніхто не повернувся, вони настільки були зачаровані красою острова, що залишилися там і заснували країну, яка називається Японія.

Існує також нагорода – найвищий японський орден – Орден Хризантеми. Хризантему зображували на монетах, 16 пелюсток є емблемою японських імператорів. Улюблене свято японців – свято хризантеми, свято проводиться восени і в цей час відбуваються фестивалі і виставки на честь цієї квітки (слайди) Сьогодні ми спробуємо здійснити мандрівку у невідому нам культуру, спосіб життя, мистецтво.

Рубрика 2. Традиції культури Японії: одяг, святкування Нового року, календар

 Традиційним японським одягом є «кімоно», одяг типу халата,що носять підперезаним у талії. Нині японський одяг являє собою суміш всіляких стилів і покроїв (слайди)

          В сучасній Японії застосовується григоріанський календар – той же, що і в решті країн всього світу, включаючи Україну, але виключаючи мусульманські країни.

 Новий рік в Країні вранішнього сонця відзначають в ніч з 31 грудня на 1 січня. Напередодні свята будинки прикрашають «кадамацу» – композицією з віток сосни, стебел бамбуку, соломи і дерева сливи,закріпленого в декоративному горщику (слайд). В приміщенні на видному місці ставлять низький стіл «моті», на який виставляють блюдо з рисовими коржиками і мандаринами – символом щастя, довголіття і багатства. Напередодні нового року японці відправляють своїм близьким, друзям вітальні листівки – «ненгадзе» (слайд). Якщо японець хоча б раз послав комусь листівку, то він повинен вітати цю людину все життя. Як правильно написати поздоровлення вчать у школі.

 З новорічних сувенірів особливо популярні стріли з білим оперенням, які охороняють будинок від злих духів, граблі з бамбука, щоб загрібати щастя, кораблик з рисом. Також з давнини прийшов звичай дарувати ляльку Дарума, замість очей у якої порожні очні ямки. Той, хто отримав подарунок повинен намалювати їй одне око,вважається, що друге відкриється само, коли збудеться загадане бажання. Цікаво, що чим старше людина, якій дарують сувенір, тим більших розмірів повинна бути лялька.

Рубрика 3.  Етикет сучасної Японії

 Японці ввічливі й стримані люди і тому правила етикету для них дуже важливі.

 Японці вітають одне одного поклонами. Поклони можуть бути як простим кивком голови, так і глибоким поклоном до 90 градусів. Все залежить від соціального статусу людини, яку ви вітаєте. Пожати руку можна в тому випадку, якщо японець подасть руку першим.

• Заходити в дім японця взутим не можна, взуття знімається біля входу.
• В громадському транспорті ніхто нікому не поступається місцем незалежно від віку і статі. Але займати місця стариків і інвалідів у транспорті строго заборонено.
• Японці стараються уникати зустрічі з поглядом співбесідника.
• Якщо ви перебуваєте в традиційній японській кімнаті у них існує єдина  поза для сидіння на татамі називається вона «сейдза, правильна поза. Це коли ви сидите на колінах , а ваші ноги під вами.
• Японці рідко запрошують гостей не через відсутність гостинності, а через відсутність вільної площі.
• Традиційною основою харчування японців завжди був рис, який подається до всіх блюд. Їдять японці паличками. Їжу починають зі слова «Ітадакімас!», що означає «Приступимо до їжі з Вашого дозволу!». Першим починає трапезу господар. По завершенні трапези палички кладуть на піднос й говорять «Дякую за частування»
• З дітьми в сім’ї поводяться м’яко, їх ніколи не карають, надають велику свободу, але правила етикету прищеплюють з перших років життя. Діти виростають стриманими і дисциплінованими. До школи дитина приходить в шість років зібраною та організованою і тому вчителю не важко працювати з класом, де навчається 40-50 дітей

Рубрика 4.  Японська вишня

 Японська вишня або Сакура – відомий символ Японії та японської культури.

Японці здавна шанують цю рослину. Зображення сакури містяться на головних уборах учнів і військових, як показник рангу. В наш час  використовується на гербах поліції . Сакура – традиційний символ жіночої молодості та краси.

 Весняне квіткування сакури за урочистістю можна прирівняти до національного свята. Згідно з географічним розташуванням ця подія неоднозначна, офіційно вважається що:

• у Саппоро це відбувається 12 березня – 20 квітня
• у Токіо 27 березня – 7 квітня
• у Кіото 4-16 квітня
• у Осака 5-13 квітня

Початок, закінчення і тривалість квітування залежить від температури та опадів. Регіональні відмінності сприяють туризму, бажаючі милуватися

красою природи охоче подорожують з півдня на північ, забезпечуючи собі щонайменше тиждень естетичної насолоди (слайди «Сакура»)

Рубрика 5. Мистецтво краси

Ікебана – японське мистецтво оформлення букета. Слово «ікебана» означає «живі квіти». Зародилось в Китаї в VІІ ст. Її винайшов священик-буддист і використовував як підношення богам. У давнину мистецтвом ікебани займалися виключно чоловіки-ченці . Згодом  ікебану перейняли японці і переробили на свій лад.

 Основа ікебани – трикутник : найвищі гілки символізують небо, коротші – людину, найкоротші – землю.

 Ікебану виготовляють із бамбуку, гілочок сосни, квітучих гілочок сливи та сакури, плодів, насіння, корінців, кори. Обов’язкове правило: до білих квітів додають червоні, а до червоних квітів – зелені або рослини, які мають світле забарвлення (слайди)

Орігамі ( від японського ори – складати, камі – папір, складений папір) – мистецтво складання фігурок з аркушів паперу. Це мистецтво паперової пластики, що народилося в Японії. Незважаючи на те, що папір зародився в Китаї, саме в Японії  здогадалися складати з неї дивовижні за своєю красою фігурки. Мистецтво орігамі відкрито всьому світу. Його підхоплюють і паризькі модельєри і американські дизайнери і шестирічні діти. І кожен знаходить щось своє (презентація робіт, перегляд слайдів)

Бонсай

Є в і Японії справжні дива. Одне з них – бонсай – мініатюрні сади. Це маленькі садки, але своїми розмірами не перевищують розмірів кімнати. Ростуть в них карликові дерева : дуби, клени, модрини, висотою до 30 см. Вирощують їх  більше 900 років кілька поколінь людей, передаються вони у спадок. Японці можуть годинами милуватися такими садками. Існування такого садка – це прагнення людей пізнати красу великого світу, мати її поряд з собою. (слайди)

Японський сад символізує досконалий світ земної природи, а інколи виступає уособленням всесвіту. Трійка найвідоміших садів Японії: Кенрокуен (Канадзава,Ісікава), Горакуен (Окаяма), Кайракуен (Міто,Ібаракі)

Сад каміння – так званий «філософський сад». У саду монастиря Реандзі (перекладається як «храм миролюбного Дракона») в Кіото немає ні гір, ні води, ні дерев, ні єдиної квітки. Тільки «15» темних великих, порослих мохом каменів і світлий морський пісок. Камені розташовані так, що 15-й камінь весь час вислизає з поля зору людини. З будь-якої точки саду можна побачити лише 14 каменів, що привносить у сприйняття незвичайність і загадковість. Автором цього саду вважається видатний художник – чернець Соами. Такі сухі сади називаються «філософськими». Все тут створює умови для філософського самозаглиблення,  зосереджує людину на головному – на переживанні простору.

 15-й – невидимий камінь – символ істини, яку люди шукають і не можуть знайти, а також натяк на те, що всі люди різні, у кожного своя правда і до цього треба ставитись з розумінням.

Нецке (яп. Нецуке) – мініатюрний виріб, найчастіше невелика скульптура, що виконувала роль ґудзика, брелока, засобу закріплення на поясі чи окраси на кшталт застібки в японському одязі – кімоно чи косоде. Особливістю національного одягу японців була відсутність кишень. Необхідність мати при собі дрібні речі спонукала появу скриньок  інро, які носили замість кишень і куди складали ключі, ліки, особисту печатку володаря. Інро носили на особливому шнурку, а в якості противаги йому на поясі слугувало нецке.

 Матеріалом для створення нецке могло бути усе розмаїття сировини Японії від дерева до порцеляни. Чим заможнішим був володар нецке тим коштовнішим міг бути матеріал і тим талановитішим був майстер, що його виготовив. Зображували майстри мандрівних акторів, селян, міських ремісників, а найбільше – богів, напр. бога багатства Дайкоку або бога мудрості Фукуроку. Траплялись й мініатюрні зображення тварин,птахів, риб, навіть комах.

Рубрика 6.   Японська поезія

 Сучасна японська література нарівні з літературою будь-якого іншого народу може пишатися не лише власною поезією, але й прозою, зокрема творами таких письменників як Мурасакі Сікібу,  Ісіхара Сайкаку, Нацуме Сосекі, Акутагава Рюноске, Кавабата Ясунарі та ін.

 Проте всесвітню славу японська література здобула все-таки завдяки своїй поезії і в першу чергу – поезії танка та хайку.

  Японія – це єдина країна в світі, в історії якої існувало міністерство поезії. У країні існує безліч аматорських поетичних клубів, гуртків, шкіл, які власним коштом щороку друкують величезну кількість поетичних збірок та часописів із віршами своїх членів. Це країна, у якій неможливо зустріти мешканця, що за своє життя не спробував би скласти власного вірша чи не знав би напам’ять кілька хайку (хоку) з поетичної спадщини Мацуо Басьо, Йоси Бусона, Кобаясі Ісси, Масаокі Сікі або танка з відомих поетичних антологій «Ман-йо-сю», «Кокін-сю», «Сінкокін-сю».

  Провідним поетичним жанром і строфічною формою японської класичної поезії від часу її народження і до наших днів був і залишається жанр танка – короткий п’ятирядковий вірш. Серед майстрів жанру танка слід назвати імена таких видатних поетів як Сьотецу, Іккю Содзюн, Камю Мабуті, Татібана Акемі.

 Найяскравішим представником жанру танка був і залишається поет – романтик Ісікава Такубоку. (читання напам’ять)

 Не менш цікавим напрямом в японській поезії являється жанр ренга (дослівно перекладається нанизані, з’єднані, пісні, вірші, строфи) – оригінальна колективна поема, яка складалась кількома поетами й налічувала 10, 12,16, 20, 30, 36, 50, 100, а то й більше віршів – танка.

Кращими майстрами жанру ренга вважаються такі поети ХІІІ – ХVІ ст. : укладач антології  «Сінкокін-сю» Фудзівара Тейка, його син Фудзівара Тамеіе, Кюсей, Нідзьо Йосімото, Такаяма Содзей та ін. (читання напам’ять).

 Із плином часу поступово змінювався також соціальний статус японських поетів. На зміну придворним віршописцям, віршувальникам – аматорам, прийшли поети  - ченці, поети – мандрівники, поети – філософи, для яких поезія стала суттю всього їхнього життя:               

 Як легко я живу на цьому світі!

                                        Усе багатство –

      Глечик з гарбуза

писав про себе неперевершений майстер поетичного жанру хоку Мацуо Басьо (псевдонім якого означає «бананова пальма» або «бананова хижа»).

Хоку одна з улюблених форм поезії сучасних японців. Хоку – жанр японської лірики, що складається з трьох рядків без рими.  Хоку присвячені темам природи, стосунки людини і природи, різні прояви життя.

 Кращими майстрами хоку  є : Мацуо Басьо, Йоса Бусон, Масаока Сікі, Кобаясі Ісса, Одзакі Хосай та ін. (чит. напам’ять)

Рубрика 7. Японський театр, музика, кіно

В даний час в Японії існують три види театрів: «Кабукі», «Але», «Бенраку». Усі  види різняться між собою .

 «Бунраку» - ляльковий театр. Характерною особливістю є ляльки в дві третини людського зросту.

 «Кабукі» - (перекладається як дивний) – театр вишуканої театральної постановки. Характерна риса - це яскравий грим і вибілені рисовим борошном обличчя акторів.

 «Але» - театр в якому майстерно змішались мистецтво співу, музики і танцю. Характерна риса – маски. По суті – це театр фантазії

     Музика поділяється на традиційну, так звану чисту музику та популярну або сучасну музику, яка включає в себе різноманітні музичні жанри і напрями. Перші писемні згадки, які натякають на існування музики і танців у 2 ст. по Р.Х. на японському архіпелазі, містяться у «Розділі про людей ва» китайської історичної хронічки «Записів Вей» і пов’язані із шаманськими практиками, що застосовувала «японська королівна» Хіміко. Сучасне музичне життя відзначається діяльністю великої кількості організацій і товариств, а також великою кількістю талановитих співаків,композиторів та виконавців. (слайди, музика)

     Японське кіно. В часи німого кіно показ фільмів супроводжувався «бексі» - живим виконавцем, і на відміну від європейських музикантів, він коментував все, що відбувається на екрані.

У 1896 р. в Японії створюються перші рухомі світлини.

З 1899 р. – японські режисери починають створювати перші фільми.

У 1900 р. – відзнято перші хронічки.

1903 р. – відкрито перший стаціонарний кінотеатр в Токіо.

1908 р.- засновано першу кіностудію

 В кінці 50-х Японія виходить на перше місце у світі по кількості знятих фільмів.

1958 р. було знято 504 фільми. Світову славу японська кіноіндустрія отримала завдяки творчості режисера Акіри Курасави.  Японську анімацію прославив

Тедзука Осаму, якого у світі ще називають японським Діснеєм.

Рубрика 8. Чайна церемонія.

     Чаювання в Японії – цілий обряд який називається тяною. Суть ії полягає в тому, щоб надати людині  можливість подумати про життя, віддатися у владу роздумів, очистити душу від буденності. Існує чотири правила чайної церемонії:

1. гармонія – у відносинах між людьми, людини і природи, чайного посуду та манери її використання
2. повага- до всіх і кожного. Чайний дім – це обитель миру та спокою,сюди не має доступу людям з поганими думками
3. чистота – фізична і духовна, призначення вабі – відчути чистий, незабруднений світ
4. спокій – головне в чайному домі – тиша та спокій, які необхідні для рівноваги духу та бесіди серцями 

Виникнення чаю бере свій початок з Китаю. Існує легенда про те, як перший патріарх буддизму Бодхідхарма одного разу відчув, що його очі закриваються протий його волі і його хилить до сну. Тоді він вирвав свої повіки і кинув їх на землю. На цьому місці виріс незвичайний кущ з соковитим листям. Пізніще учні патріарха стали заварювати це листя гарячою водою – напій допомагав зберегти бадьорість.

Складові чайної церемонії : чашки, мідний чайник, бамбукова мішалка, скринька для зберігання чаю, дерев’яна ложка для насипання чаю, тясіцу (кип’ятіння води) на вугіллі сакури, бамбуковий ківш, віночок і рушник  повинні бути тільки новими .             

Цікавим є те, що скринька для чаю і ложка часто бувають тріснутими і кілька разів полагодженими ,що вселяє в господаря ще більшу гордість за володіння ними

Як говорив Сенно Рікю: «Тяною – це поклоніння красі в сірому світлі» (слайд).

     Про Японію можна розмовляти годинами, адже ця країна дійсно викликає інтерес. Японці надзвичайні люди, вони вбачають прекрасне у тому, чому ми не надаємо уваги. Все життя японців ґрунтується на філософії, правилах життя, і тому це досить розумна, душевно багата нація. І щоб не ставалося з Японією і її жителями, ця нація житиме вічно, адже японці збережуть і пронесуть свою довговічну історію, культуру в майбутнє не зважаючи ні на що.