Виховний захід присвячений 120-річчю від дня народження Антіна Пилиповича Павлюка

Літературний калейдоскоп

«Прийшов, щоб ви зустріли сміхом…»

Виховний захід присвячений 120-річчю від дня народження                         Антіна Пилиповича Павлюка

Мета: вшанувати  пам'ять письменника-земляка Антіна Павлюка; виховувати любов і поважне ставлення до творчості письменника; формувати загальнолюдські цінності.

… Щоб тішив я себе паризькими бульварами?

Чужинець всюди. Варвар у чужій столиці.

Старого Острога – розбитим тротуаром

Усміхнене юнацтво нині сниться…

Ведучий:   Доброго дня дорогі усім присутнім в цьому залі.

Ведуча:    Ми раді Вас вітати на цьому «Літературному калейдоскопі».

Ведучий:   Рясники… Мальовничий куточок Погоринського краю. Село, навколо якого, як матусина колискова, шумлять ліси… Де, подібно закоханій дівчині, співає свою пісню Горинь… Де, наче могутні боги-вої  височать столітні дерева…

Ведуча:    Село, що породило не одне покоління мудрих і тямущих людей, які назавжди увійшли в історію нашої культури.

Ведучий:   І саме на цій Богом благословенній землі 120 років тому народився український поет, прозаїк, перекладач Антін Пилипович Павлюк.

Ведуча:  Ім'я Антін Павлюк, на жаль, мало кому відоме на Рівненщині. Та завдяки пошуковій праці його племінника, нині, на жаль, покійного голови відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Гощанського району Миколи Антоновича Павлюка та його синів Ігоря й Тараса, ми можемо дізнатися трохи більше про неповторну особистість письменника-революціонера, учасника визвольних змагань української національно-визвольної революції               1917-1921 рр, емігранта, який на початку 30-х років повернувся до радянської України у складі СРСР і був репресований.

Відео (https://www.youtube.com/watch?v=g2uBr6BI26s&t=5s)

Ведуча:    25 грудня 1899 року на хуторі Ліски під Рясниками Бугринської волості Острозького повіту Волинської губернії вперше пролунав голос майбутнього поета. І саме наше село Він згодом згадує у своїй поезії з неймовірною ніжністю й любов’ю.

Читець: ШКІЦ

Сніг снігів… а тут весна так рясно…

А ночі бубном… скрипкою музик…

І бачу зновдитинство… любі Рясики…

І кригу Горині… і жовтий пух лози,

І повінь музики і вітру заливає…

І серце в біль… і слово в біль хилю.

Сніг білих мертвих снів… а тут весна безкраями

І малим атомом життя Антін Павлюк.

1926

 

 Ведучий:   Антін був єдиною дитиною в сім’ї конторника і ключниці. Батьки дбали про те, аби  хлопець здобув хорошу освіту.  Антін спочатку здобувавав початкові знання в школі містечка Гориньград Тучинської волості.

Ведуча: Згодом сім’я переїхала до Острога, де хлопець   із золотою медаллю закінчив чоловічу гімназію в Острозі, а пізніше – Карлів університет у Празі, де здобув фах хіміка .

Ведучий:  У творчому доробку поета є чимало поезій, навіяних спогадами про Остріг. У львівському журналі «Нові шляхи» був надрукований його вірш «На дідизні», присвячений поетом подрузі дитинства Вірі Дмитраченко. Автор згадує, як повернувся до строга після громадянської війни, оспівує правічні острозькі пагорби, плескіт хвиль Горині, батьківську хату біля давнього цвинтаря…

Ведуча:   Образ Острога постійно виникає перед зором поета у циклах «Шляхи та роздоріжжя», «Мозок і серце». Його думка прагне збагнути душу славної минувшини цього міста.

 

Читець:      ОСТРІГ

Ось тут гіркий, покутній він прославсь

Шлях наших вікових, шлях програних роспорів,

Болотяна Волинь. Життя в борах-неспоре.

І стримність болеві отрутних наших слав.

Найвища – і сюди здіймалася булавна,

В сіромних бунт-козацькая пиха…

Та квол вогонь… що спалахне й стиха.

Похилі голови у люту мсту розправи.

 

Моя дідизно! Мій старий Острог!

Сторіч минулого – важкая твоя клямка

Кому – воріт у степ? Розкрилася – путям яка –

Твоя покірність, мука літ-невольникам дорога…

О, звістце проклятий – століттями облуд –

За княжу підлоту – сьогодні проклят будь!

 

Читець:   Присадкуватий гриб старого, княжа замку –

На болота й бори-мости… і мощен шлях.

Тут, на межі – той не один поляг

І вал, і лицар – тим і нам у тямку.

У коло обрію замкнулися бори.

Покірний, в постолах, що горю все настолюєш

Скажи, скажи! – Що слав облуд зберіг…

Поріг – на Захід? Схід? – Волинський княжий столе?

Як ріг горбів – сперезаний в дві річки

Мрійливо-кришталевих, сонних вод –

Чиєю волею ти врізався – підводити

Цей сивий камінь будівель…

                                                  Сторіччя

На волю кам’яну, залізну марно кличуть

З чужого слова й крови  - твій народ.

 

Ведучий:  Великим авторитетом для Антіна був його батько – Пилип Матвійович Павлюк, що був людиною по-господарськи кмітливою і разом з тим – кохався в літературі та захоплювався краєзнавством.

Ведуча:  У 1919 році  під керівництвом Пилипа Павлюка в Острозі було створене невелике приватне видавництво «Будуччина». Саме в цьому видавництві побачила світ перша збірка Антіна Павлюка «Сумна радість», куди ввійшли твори, написані у 1916-1918 роках.

Ведучий:  Повідомлялося, що друкуються й інші його книжки: поетична збірка «Шлях квітчаний» та прозова – «Біле поле».

Ведуча: А ще мала з’явитися збірка поезій «Ніч», написана під псевдонімом ЯВІР. Та, мабуть, воєнне лихоліття перешкодило виходу в світ цих книг.

Ведучий:  Молодий поет поринув у вир революційної боротьби за Незалежність України. За його словами, він був деякий час АНАРХІСТОМ, а потім – сотником армії УНР.

Ведуча:   У 1920 році, повернувшись в Остріг, опинився в польській тюрмі, звідки його «перекинули» у табір Шипйорно під Калішем. Та саме це звело Антіна з такими відомими людьми, як Євген Маланюк, Юрієм Драганом, Галиною Орлівною та іншими.

Ведучий:  Євген Маланюк так писав про духовний феномен табірного життя інтернованих українських вояків у Польщі : «Обеззброєні мелітарно, ми вхопилися за ту духовну зброю, яка під час фізичної боротьби спочивала, зброю мідну, сильну, переможну –національне мистецтво…»

Ведуча: Згодом Антін Павлюк працює у Львові та входить у знане літературно-мистецьке угрупування «Митус», в альманасі якого друкує вірші із циклів «Дні» та «Закоханість».

Ведучий:  З’являються його твори з часів національно-визвольних змагань з приміткою про місце і дату написання – Остріг, тюрма, на Волині, 1922 рік.

Ведуча:  Вірші публікує також у журналах «Наш світ», «Наша бесіда». Сам редагує альманах «Стерня»

Читець

 

 

 

 

 

Ведучий:  У 1922-му році Антін Павлюк перебирається до Праги. Друкується у «Літературно-науковому віснику» Дмитра Донцова. Водночас навчається, у Карловому університеті в Подебрадах та одержує фах хіміка, про що ми вже вище згадували..

Ведуча: Сам поет важає своєю справжньою першою книжкою видану  у Празі у 1925 році збірку «Життя». У книжці багато переживань та болю. Антін переймається усім тим, чим живе людина:

 

Дим з осель запалених, де виріс…

Пустка мертвих дій…порожніх слів!

Ні! – із каменю, із криці виколупав, вирізав я, -

Гартував нестерпним болем спів.

Йду! – Гартуюся! Дзвоню я з радости та болю,

Що земне життя мені, - що землю я люблю,-

Так, як можна все на всім любити…

Як теплом та зором охопити,

З цілим світом взяти шлюб!

Ведучий:  Дуже показовим є вірш «Батькам», у якому він каже:

Слово батька, як дуб.

Мати – теплою липою…

І висловлює своє поетичне кредо:

Тільки б кожен брав слово,-

Як в дитинстві привітно

І пахуче давали: мати й земля.

Ведуча:  Друга книжка поезій «Осінні вири», що вийшла у 1926 році, має епіграф з Маяковського « Грядущих лет брьізгой,  Хожу во мгле, по Сеновой, Всей ньінчести изгой»

Ведучий:  Й оте «Всей ньінчести изгой» виражало суть поетової душі, що борсалася в тенетах еміграції.

 

 

Читець:       Радість приходить не часто,

А всі дні – це на цвинтар шлях…

Туго ж моя квітчастая!

Пісне моя, що в твоїх очах.

Яблуні смертна осіння пряжа,

Осени болю стяг.

Ніжно і просто ти щось мені скажеш…

•                   Що? – Все одно.- Все життя.

Очі твої живії!..

Тіло співуче твоє…

А вітер…ти чуєш? – холодом віє.

А далеч, як туга, так серце п’є.

 

Ведуча:  Таке світовідчуття було наслідком тяжких життєвих обставин. Будучи хіміком за фахом, поет був змушений заробляти на хліб грою на саксофоні. У листі до редакції «нових шляхів» він писав: «жити саксофоністом у барі – річ не легка».

Ведучий:   У циклі «Мозок і серце» Антін, дивлячись, як люди розходяться з бару, пише про себе гірко-іронічно:

А ти складай вже ноти й саксофона,

В конуру спати – і товчі, Антоне!

Ведуча:   … З Євгеном Маланюком вони розійшлися.  Антін звинуватив Маланюка в «політиканстві». Насправді, сьогодні з позицій свого часу, можемо зробити висновок, що Маланюк був реалістом і передбачав, що більшовикам вірити не можна. Натомість Антін Павлюк повірив радянській політиці так званої українізації. Саме це й стало «вододілом» між Маланюком і Павлюком.

Ведучий: Коли Євген Маланюк вважав, що «українізація» в радянській Україні – це тимчасове явище, то Антін Павлюк щиро вірив у відродження (ренесанс) на рідній землі.  І він був не один такий, бо чимало українських поетів повернулися з еміграції, повіривши  гаслу про «право націй на самовизначення»,  і потім були репресовані.

Ведуча:  У статті «Мнімий господін» Антін Павлюк писав: «Право націй на вільне самовизначення було і є непорушним. Тисячі, десятки тисяч шкіл, мільйонні тиражі книжок українською мовою на Вкраїні – найкращий тому доказ, як і мова по урядах та в установах».

Ведучий:   Неодноразово приїжджали до Праги літератори Павло Тичина, Олесь Досвітній та інші. З ними спілкувалися молоді письменники в еміграції. У 1926 році деякі українські письменники-емігранти повірили в більшовицькі казки і виїхали до радянської України. Крім Антіна Павлюка і Валер’ян Поліщук з дружиною Галиною Орлівною та інші.

 

Ведуча:   Антін Павлюк друкується у радянських журналах «Зоря» і «Молодняк» у Харкові та інших. Розпочинає співпрацю із прорадянськими організаціями і видавництвами на Західній Україні. Тісно співпрацює з письменницькою організацією «Західна Україна» та львівським журналом «Горно».

Ведучий:   Не минуло багато часу, як Антін зрозумів, що дружби з «пролетарськими» письменниками у нього не вийде. Павлюк мав свої переконання, націоналістичну ідеологію (згадаймо, що публікувався у «Віснику» Донцова), був українським патріотом, тому часописи радянської України друкували його поезії лиш вибірково.

Піня (С. Вокарчук «Човен»)

Ведуча:  З 1932 року празький український поет Антін Павлюк зникає зі шпальт українських радянських журналів. Щезає і фізично. Радянським поетом стати він не встиг. У 1934 році поширювалися чутки про його арешт, відбування кари в Гулазі, що він разом з багатьма іншими українськими митцями так званого «розстріляного відродження» був знищений .

Ведучий:   Хтось, посилаючись на львівського літературознавця Миколу Ільницького,  стверджує, що Антіну Павлюку якимсь чином пощастило у таборах вижити, що жив він в Астрахані й дожив до 1960 року. Але так чи інакше,  ПИСЬМЕННИК  Антін Павлюк після 1932 року більше ніде не згадується….

Ведуча:  Ось таким він був: гартований часом і болем, закоханий в Україну та слово…

Ведучий:   Доля українських письменників, представників так званого «Розстріляного відродження» у 30-х роках ХХ сторіччя жахлива. Сотні поетів, письменників діячів української літератури й культури були знищені в сталінських концтаборах, закатовані у в’язницях. Вони були найкращим цвітом української нації. Тож наш обов’язок – не забувати про славетних земляків нашого краю.

Ведуча:  Дякуємо за увагу!

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

ХУТІР ЛІСКИ, ПОБЛИЗУ С.РЯСНИКИ. МІСЦЕ, ДЕ НАРОДИВСЯ А.ПАВЛЮК в наш час…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

950-тиріччя з дня хрещення Русі, 1938 р., хутір Ліски

 

 

АНТІН ПАВЛЮК

 

ЗБІРКИ АНТІНА ПАВЛЮКА

Один з двох оригіналів книг А.Павлюка. Перша знаходиться у бібліотеці ім.Вернадського у Києві, ця ж є гордістю Острозького Музею книги і друкарства

 

АЛЬМАНАХИ, В ЯКИХ ДРУКУВАВСЯ ПОЕТ

 

Острозька чоловіча гімназія. Навчальний заклад, де А.Павлюк здобував освіту.

 

20 грудня 2019 року у смт.Гоща відбулося засідання за круглим столом,присвячене 120-тиріччю з Дня народження А.Павлюка. У цьому заході взяли участь краєзнавці району та області, вчителі та бібліотекар с.Рясники, а також Ігор Павлюк – нащадок поета

 

 

 

 

 

 

У 2018 році було випущено

конверти із зображенням

А.Павлюка (тираж – 100 примірників)

 

 

 

 

 

Павлюк Кузьма Матвійович – рідний брат Пилипа Павлюка, батька Антіна Павлюка

Павлюк Антон Кузьмович – гайовий (лісник) Гориньградського (Крупського) лісу. Двоюрідний брат Антіна Павлюка. Закатований і кинутий в колодязь разом зі своєю дочкою Павлюк Антоніною в Лісках