Виховний захід "Рідна мова - диво калинове"

Тема: “Рідна мова – диво калинове…”

Мета: показати учням красу та багатство української мови за допомогою народної творчості, творів письменників і поетів; викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою; розвивати мовленнєві здібності учнів, викликати бажання творити українською мовою; виховувати любов до рідної землі, свого народу і рідної мови.

Обладнання: плакат з написаною темою, портрет Т.Г.Шевченка, книжкова виставка, плакати з висловами про мову.

 

Хід заходу

Ведучий:

  Запрошуємо вас

  У найправдивішу казку.

  До неї відкриється

  Вхід через мить.

Ведуча:

  Із серцем відкритим,

  З обличчям без маски

  У світ цей чарівний

  Сміливо ступіть.

Ведучий:

  Тут мешканці будуть

  До нас всі гостинні,

  Тож швидше в відчинені двері іди.

Ведуча:

  Господарка казки -

  Красуня чудова -

  Вийшла вітати

  Гостей дорогих.

Ведучий:

  А хто ж вона?

(Входить дівчинка в українському костюмі).

Мова:

  Я – наука непроста, хоча і цікава,

  В королівстві я живу слова і забави.

  І в свою майстерню мовну,

  Доки ви зі мною,

  Мовних скарбів пребагато

  Візьмете з собою.

  В подорож усіх вас кличу,

  До складних завдань.

  Тож не зрадьте, любі діти,

  Моїх сподівань.

  Хто ще думає, міркує, можу підказати:

  Поскладайте літери ви швидко

  На моєму платті.

  Ну, нарешті здогадалися, хто я ?

  Звать мене, звичайно, -

 

Діти: Українська мова!

 

Ведуча:

 Як ви вже, напевно, здогадалися, сьогодні ми говоритимемо про нашу рідну мову.

 

Ведучий:

 Так, сьогодні ми зібралися, щоб сказати теплі й ніжні слова про нашу рідну українську мову і про нашу рідну мальовничу землю – Україну. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, живемо ми. Милуємося красою рідної природи, вслухаємося у чарівні мелодії пісень, вбираємо в себе ніжні звуки української мови.

 

Учень:

  Босоніж стежка побіжить

  Левадою в городи…

  Як любо тут, як славно жить

  Серед цієї вроди.

  Кохаю край наш дорогий,

  Що зветься  Україна.

  Вітчизні хочу я своїй

  Зрости достойним сином.

  Є в світі зваби немалі,

  Цікава стежка кожна…

  Але до рідної землі

  Збайдужіти не можна.

  Люби, шануй, піднось до зір

  ЇЇ пісні і мову.

  Нема солодшої, повір,

  За неї пречудову.

 

Мова (звертаючись до дітей):

 А чи знаєте ви, мої любі, що таке мова? Коли і як виникла українська мова? Яка вона?

 

Діти: Ні!

Мова: Тоді, виконайте моє завдання і дізнаєтесь історію мови. Отож, ваше завдання : правильно закінчити прислів’я.

 

Знай більше, а говори …(менше)

Корінь навчання гіркий, а плід його …(солодкий).

Краща річ нова, а дружба…(стара).

Рідна мова дорога людині, як саме …(життя).

Хто хоче багато знати, тому треба…(мало спати).

Ти наше диво калинове, кохана…(українська мова).

 

 Молодці, ви добре впоралися із завданням і тепер можете дізнатися історію нашої мови. Одна учениця склала і записала казочку про те, як народилась українська мова. Давайте її послухаємо.

 

Учениця:  Було то у давні-предавні  часи. Їх уже  ніхто не пам’ятає. Бо тих, хто тоді  жив уже немає. Їхав на коні через невідому країну чоловік, звали його Усім Голова . Це незвичайне ім’я дали йому, бо любив він усе вирішувати сам. Їхав він, їхав, та заїхав у страшний чорний ліс. Раптом, пролетіло над його головою якесь створіння і голосно прокричало: У-к-р-р-р-аї-н-н-н-а-а! Усім Голова дуже перелякався, але вирішив їхати далі. Ліс закінчився.  І ось, чоловік побачив, як перед його очима встала райська країна.

 Там росли кущі, на яких висіли червоні ягідки - то була калина. Далі він побачив дуже багато пахучих квітів, зелені дерева, маленьке джерельце з кришталевою водою, яке мужньо пробивалось крізь землю. Ще Усім Голова побачив багато птахів, але дві він запам’ятав на все своє життя. Ті дивні птахи були – жайворонок та соловейко. Вони співали так, начебто співала гарна дівчина. Жайворонок був у небі, а соловейко у гаю, але їхній спів злився золотими трелями.

 І вирішив Усім Голова там зостатися та заснував він велику і могутню державу, яку назвав Україною. А людям, які будуть тут жити, наказав промовляти лише такі слова, які б були схожі на спів тих дивних пташок. Звідтіль і зародилася українська мова – співуча, барвиста, мелодійна, лагідна, привітна, солов’їна.

 

Ведуча:  Кожному народові дорога його мова, її багатство та красу передають з покоління в покоління. Поети та письменники сказали багато ніжних слів про нашу рідну українську мову. А хто пригадає вислови відомих людей про мову?

 

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!.. (Т.Шевченко)

 

О, слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між них левиний рев… (О.Олесь)

 

 

 

Ти постаєш в ясній обнові.

Як пісня линеш, рідне слово,

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мова! (Д.Білоус)

 

 

Ведучий:  А ще український народ любить жартувати. Якою б замученою не була людина, але почувши дотепний жарт – усміхається. І миттєво сум проходить, а замість нього панує веселий сміх. Що ж, пожартуємо і ми!

 

1. Жінка запитує хлопчика:

• Сам ходиш до школи?
• Ні, мене посилають.

 

2. Петрик читає книжку і час від часу вигукує:

• Ти дивись! Нічого собі! Хто б міг подумати!
• Що ти читаєш, синку? Мабуть, детектив?
• Та ні, орфографічний словник.

 

3. – Івасику, слово мати якого роду? – Івасик подумав і відповідає:

• Як у сукні – то жіночого, а як у джинсах – чоловічого.

 

4. – Тату, чи зумів би ти із заплющеними очима написати своє прізвище?

• Звичайно.
• То напиши його, будь ласка, у моєму щоденнику.

 

Мова:  А тепер прийшов час для мого нового завдання. Як відомо, наш народ вміє не лише красиво співати рідною мовою, писати вірші, жартувати, але й придумав безліч загадок. Отож, перевіримо вашу кмітливість!

 

1. Могутнє листяне дерево з міцним стовбуром, великою кроною та плодами-жолудями. (Дуб).
2. Як дерево називається, що влітку в білий пух одягається? (Тополя).
3. По соломі ходить та не шелестить. (Сонце)
4. Сам червоний, а чуб зелений. (Буряк)
5. Сім братів, усі вони однакового віку, а імена в них різні. (Дні тижня)
6. У який горщик не можна налити води? (У повний).
7. Що на ярмарку не купиш? (Розум)

 

Ведуча:   Друзі, сподіваюсь, що вже всі переконались у красі та багатстві української мови? Але, щоб повністю розвіяти ваші сумніви, пропонуємо вашій увазі цікаву і досить повчальну сценку “Рідна мова”.

 

Ведучий: Було це ще з далекої Австрії, в далекому 1916 році. В купе вагона першого класу швидкого поїзда Львів – Відень їхали четверо пасажирів: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий юрист Богдан Косів. Розмови велися навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мову – чия краща, чия багатша і котрій з них належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою мову. Першим заговорив англієць.

 

Англієць:  Англія – країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли по всьому світові. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Дарвіна та інших великих літераторів і вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє.

 

Німець:   Ні в якому разі! Німець мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Міллера, Гегеля, Канта, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова буде мати світове значення.

 

Італієць: Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною в світі.

 

Ведуча:   Українець довго думав, і нарешті промовив.

 

Українець:  Я не вірю в світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко розчарований. Йдеться про те, яке місце відводиться моїй українській мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального поета Тараса Шевченка. До пророчих звучань шевченківської поезії і досі так ніхто в світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів 14 мовами, в тому числі й названими тут, проте рідною, а отже, найбільш дорогою, вважав українську. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу. Проте вашим шляхом я не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажіть, своєю мовою написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?

 

Англієць, німець, італієць:  Ні, ні, ні! Це неможливо!

 

Українець:  Ось вашими мовами це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву (до німця).

 

Німець:   Хай буде “П”.

 

Українець:  Добре. Оповідання буде називатись

Приємна прогулянка

 Популярному перемишльському поетові Павлові Петровичу Подільчакові прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюєте, повеселитесь.” Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом.

 Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про погоду, політику. Павло Петрович почитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати. Принесли печені поросята, приправлені перцем півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги. Потім подали порцелянові полумиски полуниць, порічок.

 Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про прогулянку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по Підгорецькому парку, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла поетові. Походили, погуляли…

 Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку пара присіла під порослим плющем платаном.

 Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися.

 

Ведучий: В купе зааплодували. І всі визнали – милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати свого програшу.

 

Німець: Ну, а коли б я назвав іншу букву? Наприклад, букву “С”?

 

Українець: Гаразд, хай буде “С”! Я своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова будуть починатися на “С”, а ще й до того будуть передавати стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати.

 

Самотній сад

    Сипле, стелиться сад самотній

    Сірий смуток – срібний сніг.

    Сумно стогне сонний струмінь,

    Серце слуха скорбний сміх.

    Серед саду страх сіріє,

    Сад солодкий спокій снить, -

    Сонно сипляться сніжинки,

    Струмінь стомлено сичить.

    Стихли струни, стихли співи

    Срібні співи серенад, -

    Стиха стеляться сніжинки –

    Спить самотній сад…

 

Англієць, німець, італієць:  Геніально! Незрівнянно!

 

Ведуча:   Потім всі стихли. Говорити не було потреби.

 

Ведучий: Я думаю, що всі присутні в нашому залі теж переконалися в тому, що наша українська мова

   Ніжна, мила, світанкова,

   Ясна, чиста, калинова,

   Мелодійна, дзвінкотюча,

   Дивна, радісна, співуча,

   Лагідна, жива, казкова,

   Красна, чарівна, шовкова,

   Найдорожча, добра, власна,

   Мудра, сонячна, прекрасна,

   Солов’їна, барвінкова

   Все це – УКРАЇНСЬКА МОВА!

 

Ведуча: Сподіваємось, що ваших сердець торкнулись слова про рідну Україну, її красу, мелодійність української мови – нашої гордості. Мови, без якої ми не мислимо свого існування.

 

Ведучий: Сподіваємось, що ви відчули, який то неоціненний скарб – наша рідна мова, що її потрібно не лише любити, а й берегти, як зіницю ока.

 

Ведуча: Отож, бажаємо вам успіхів у подальшому освоєнні мовної грамоти, щоб у ваших устах українська мова була і багатою, і красивою, і мелодійною. Дякуємо за увагу!