Виховний захід "Родина - це усі ми"

       Учитель. Добрий день, шановна родино! Ні, я не помилилась, сказавши саме так, бо думаю, що сьогоднішнє свято – це ще одна сходинка до нашого зближення, до родинного єднання. Як добре, що ми з вами зібрались. У кожного з вас, звісно, велика кількість невідкладних справ, турбот, тож залиште всі свої справи за дверима цієї кімнати та разом зі нашими дітьми спробуйте сьогодні відпочити. Шановні наші бабусі, мами, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на слово щире, на бесіду мудру – на свято родинне.

Сім’я, родина… Ці слова святі

пов’язуючи цілі покоління,

мов сонце, сяють в нашому житті,

поваги вимагають і сумління.

родина – то міцний місток,

що пращурів з нащадками єднає.

тонкий, але могутній ланцюжок,

завжди в усьому він допомагає. 

      Ведучий. Добрий день, друзі!

      Ведуча. Щиро вітаємо вас на нашому святі!

      Ведучий. Я – українець. Над Дніпром

                       Стоїть в саду вишневім хата.

                       Кущі  калини під вікном,

                       Криниця, журавель з цебром

                       І скибка місяця щербата.

       Ведуча.   Я – українка. З юних літ

                       Мене пісень навчила мати,

                       Які чарують цілий світ,

                       Де народився «Заповіт»,

                       Що закликав кайдани рвати!

       Ведучий. Я – українець. Мій народ.

                       Миролюбивий і хоробрий.

                       Уже сягнув таких висот –

                       Немає в світі перешкод,

                       Що затуманили б нам обрій!

(Пісня Наташі )

       Ведуча. З давніх-давен український народ славен своєю гостинністю. І ось сьогодні ми вас усіх запрошуємо до себе на свято.

       Учениця. Любі друзі! Хоч малі ми,

                        Та вже добре про це знаєм,

                        Що звемося українці

                        Й українських предків маєм.

       Учениця. Батько, мати, брат, сестричка

                        І всі інші члени роду –

                        Всі належать до одного

                        Українського народу.

       Учитель. Хто ми? Звідки наше коріння, де воно? Ці питання завжди хвилювали нас. Відповіді на них ми шукаємо всюди. Ми хочемо знати якомога більше про нас самих, нашу історію і культуру, традиції нашого народу.

       Сьогодні ми будемо говорити про традиції нашого народу, нашу родовідну пам’ять, про збереження цих традицій у наших сім’ях, адже найкраще їх згадувати, коли збирається вся родина разом.

        Тема дуже багата і її неможливо розкрити повністю за одну зустріч. Тому ми згадаємо лише деякі звичаї і традиції нашого народу.

        Я знаю, що дехто може запитати: а для чого це потрібно? Адже ми живемо в зовсім іншому світі. Та я з цим не погоджуюсь. Так, час змінився, світ змінився. Так було і буде завжди. Одні покоління змінюють інші. Та жодне наступне покоління не починає життя на пустому місці. В ньому живе пам’ять про свій рід, його історію, традиції і звичаї, які шанувалися в родині. Людина не має права бути безбатченком, перекотиполем, вона повинна знати свою історію, пам’ятати батьківську хату, де зробила перші кроки і звідки пішла у життя. Ми просто зобов’язані шанувати свій рід, його традиції і звичаї, якщо вважаємо себе цивілізованими людьми.

       «Кожен край має свій звичай», - каже народна мудрість. І це закономірно. Звичаї пройшли випробування часом, стали народним надбанням, передаються з покоління в покоління.

        До речі, діти, які традиції, звичаї нашого народу знаєте ви? Які традиції шануються у вашій родині?

      (Це святкування Різдва, Великодня, Трійці, традиційний український побут, українська кухня, одяг, весілля, якого і зараз притримуються в селах) Є ще традиція шанування старших, культ Батька і Матері. Шануй батька-матір і добре буде тобі на землі. Є ще гарний український звичай вітатися з людьми, бажати їм здоров’я.

      Учитель. А тепер погляньте на розмаїття рушників, яке оселилось сьогодні у нашій світлиці. Мабуть, кожен з вас може назвати кращий, та всі вони гарні по-своєму, за кожним з них своя історія, чиясь доля, їм не один десяток років, більшості – півстоліття. Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які створили це диво, ці неповторні малюнки.

Учениця. Не було колись в Україні жодної хати, яку б не прикрашали рушники. «Хата без рушників, що родина без дітей», - казали в народі, бо рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду і здоров’я в сім’ї.

      Учениця. Рушник – то символ гостинності і доброзичливості. І хоч сьогодні вже не зустрінеш рушник у наших оселях, його сховали, як річ не дуже потрібну, все ж він супроводжує все наше життя.

     Учениця. Тримаю вишиті старенькі рушники.

                      Давно забуті, горнуться до мене.

                      Заполонили світ нейлони і шовки…

       Кому потрібні вишиті ромени?

       Гортаю білу прядку полотна,

       Засіяну барвінком і любистком

       Сміється вишита прабабкою весна,

       Ховається за квітами і листом.

       Голублю диво дивне із пісень,

       Що хрестиками стелиться і в’ється…

       Сіріє за вікном звичайний день,

      А в рушниках волошками сміється.

       (Танець з рушниками).

 

Учитель. гарним звичаєм в Україні було і носіння дівчиною коси. Вона була гордістю дівчини, вираженням її цнотливості, честі. зараз, на жаль, у моді коротке волосся. Ось один із сучасних ліричних віршів про дівочу косу.

Розпустили кучері дівчата,

Підвели ще й брови для краси,

Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси.

Хай вона росте густа та пишна

Чорнобривим хлопцям на біду

Я тобі, моя чарівна вишня,

Сам у них троянди заплету.

ллються коси, як ранкові роси,

В ланцюгах срібляться золотих.

Що є краще за дівочі коси

і троянди, вплетені у них?

Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси.

Ведуча. Багато пісень та ліричних віршів про косу зустрічаємо і в обрядові весільній скарбниці.  серед нас іще живуть люди, які їх добре знають. Це наші з вами бабусі. 

(Співають бабусі)

Учениця. а надворі просо молотять,

 а у хаті косу золотять,

А надворі домолотять.

А у хаті дозолотять.

Учениця.   А тепер ти, моя неню,

Надивляйся на мене,

Надивляйся на мій посад,

Що всі дружечки у косах,

Лиш моя розплетена,

До пояса розчесана,

Розчесали чужі люди.

Жаль моїй неньці буде.

Бабуся. Колись ми теж були такі молоді та гарні. Парубки табунами за нами ходили.    

Бабуся. А пам’ятаєш, як Василь за Галькою побивався.

(Пісня).

ведуча. Такого сплеску в музиці і слові,

 Вогню такого не передаси

Нічим, крім пісні, посестри любові,

Криниці невичерпної краси.

Не раз плювали нелюди в криницю,

Живлюще забивали джерело,

Але жива вода ламала й крицю –

І знову диво дивнеє цвіло.

Дівоче серце пісня запалила –

Й воно звело орлині два крила.

А в пісні тій співалось про весну,

Яка ото у лузі розцвіла.

(Танець «Дівчина-весна»).

 

 

Все, що в серці мали, - вам подарували!

Світлу мрію й казку,

Нашу пісню й ласку,

Щебет солов’їний, славу України.

 

Ми, українці, велика родина.

Вдячні ми всім, хто прийшов на це свято.

Мова і пісня у нас солов’їна,

Квітне в садочках червона калина.

Всі разом. Рідна земля для нас всіх – Україна.

(Пісня Наташі)

Вчитель. Ви юний цвіт нової України,

 У ваші очі дивиться народ,

Верстати шлях вам суджено єдиний:

під кольорами сонця й небосині –

Сягнуть в житті небачених висот.

Ви – українці вдачею і словом:

Вам до лиця і щирість, і любов.

Усім співала мати колискову

І купіль готувала любисткову,

Щоб добротворцем кожен в світ ішов.

Шукайте в праці й злагоді спасіння –

І вас Господь благословить навік.