Виховний захід "Супермама"

СУПЕРМАМА

Сценарій свята для учнів 5-6 класів

(присвячений Міжнародному жіночому дню – 8 Березня)

Ведучий:

Весна! Весна – це тепле,

Блакитне небо, яскраве сонечко.

Весна – це перші квіти, веселі пісні пташок,

Весна – це магія, це свято жінок!

Доброго дня, дорогі друзі!Ми раді вітати вас!

Класний керівник:

 Сьогодні наше свято присвячено святу весни і кохання – Міжнародному жіночому дню 8 березня. У дні весняного пробудження й оновлення землі вшановуємо Жінку! Неможливо навіть уявити собі життя без тебе, чарівна, лагідна, щира на любов, Берегине родинного вогнища, мудра наставнице, просвітнице душевного спокою, доброти та злагоди!

Ведуча:

Сьогодні, жінко, ваше свято!

І на зорі, ще в ранній час,

Йде славний березень вітати

Живими пролісками вас!

Несе надії вам святкові,

Мов подих радісний весни

За вашу вірність у любові,

Що не згаса до сивини.

Іде він молодо і дзвінко,

Світ осяває у цвіту.

Сердечне вам спасибі, жінко,

За щедру вашу доброту.

За колискову ніжну казку,

Що зачаровує дітей,

За щиру усмішку і ласку,

З якими йдете до людей.

Ви – добра подруга в дорозі,

Ви – співу ніжне джерело.

Завжди у радості й тривозі,

Ми чуєм ваших рук тепло.

Класний керівник:

Чи може хтось сказати, чому жіноче свято ми відзначаємо саме на весні?Все дуже просто. Весною відбувається оновлення в природі, зародження нового. А жінка теж дарує світові нове життя.Весна – символ молодості й здоров`я, краси і кохання. І в переддень 8 Березня ми бажаємо всім жінкам і дівчатам завжди бути такими ж молодими, красивими, ніжними і коханими, як сама весна.

Учень:

Ти всіх світліша, наша ненько!

Моя ти квіточко біленька,

Моя маленька й неозора,

Моя ти втіха і опора.

Моя небесна і земна,

Моя, як білий світ, єдина,

Як білий світ, як білий квіт.

З якого створюється світ!

Учениця:

Матусю, дай ручки твої поцілую,

За шийку тебе обійму,

І щічки погладжу.

Ти знаєшь, матусю,

Як дуже тебе я люблю!

І ти мене любиш, хоч я неслухняна,

Частенько і шкоду роблю.

Та ти все пробачиш,

Мене поцілуєшь,

І я тебе дуже люблю!

Класний керівник:

Але жінка – не лише мама, а й господиня, берегиня роду. Поряд із нею майже завжди – чоловік, господар.Жінка створена для чоловіка, а чоловік для роботи. Це чоловіки з нудьги придумали, для чого їм потрібна жінка, а Богові залишили клопіт створити її.Узяв Бог кілька яскравих променів сонця, усі чарівні фарби ранкової зорі, задумливий смуток місяця, красу лебедя, грайливість кошеняти, граціозність газелі, притягальну силу магніта. Бог змішав усе разом, а потім додав холодного проміння зірок, нестримного гірського потоку, неприступності Евересту, гнучкості пантери, нещадності стихій.Ось таку жінку Бог передав чоловікові, при цьому промовивши: «Бери її такою, якою вона вийшла, і не намагайся переробити, зазнай щастя з нею впродовж життя і терпи муки від неї до самої смерті. А щоб разом вам жилося легше, постарайтесь щодня влаштовувати хоча б маленьке свято».

Ведучі:

Скільки в мами сонця,щирого тепла,

Скільки в мами радості,щедрого добра.

Всі ночі не спала – сон наш берегла,

Ніжне своє серце і тепло дала.

Як нам не любити,неньку дорогу?

У душі матусі почуттів  глибінь,

А в очах матусі неба голубінь,

У руках матусі праця без кінця

А в устах матусі слово мудреця.

Мамо рідна!Матусю мила!

Нехай завжди тобі всміхається доля,

Несуть тільки радість  з собою роки.

Хай щастя й здоров'я не зрадять ніколи –

Хай збудуться мрії,бажання й думки.

Щоб проліском ніжним життя твоє квітло

Весною буяла душі доброта,

Любові,добра тобі,чистого неба

І просто людського тепла.

Класний керівник:

Дорогі діти,пам'ятаймо,що маму – ні купити,ні заслужити.Тож бережімо своїх матерів. Знайте,що ранню старість і хвороби приносить не стільки праця,як  сердечні хвилювання і переживання.

Вірш «Шануйте матерів»

Шануйте матерів,

Мені болить,коли матуся

Що має дочок і синів,

Живе одна,мов та бабуся,

На схилі посивілих днів.

Працює вдень,не спить ночами

І часто зрошує сльозами,

Тверду подушку на зорі.

Скотину порає в дворі,

А вдень копає на городі.

Уста шепочуть:«Світе мій,

Як тяжко жить мені одній

Одна-однісінька – та й годі!..»

Цим віршем нагадать хотів:

«Шануйте,друзі,матерів»!

Класний керівник:

Жінка-мати… Кожна людина, кожен народ має свої святині. До таких святинь насамперед належить любов до матері, до тієї жінки, яка дала нам життя, яка нас виплекала, виростила і виховала.

Ведучі:

Зі святом тебе я вітаю,

Рідна моя нене!

Щастя,радощів бажаю

Й гордощів за мене.

Сонячним ясним промінням

Хочу я сьогодні стати,

Щоб серденько твоє ніжне

Теплом зігрівати.

Не хворій, рідненька,

Не сивій,не плач.

Якщо завинив

Ти мені пробач.

Рідна моя нене!Горлице моя!

Вдячний за відвертість,за теплі слова,

За добро та ласку у твоїх очах,

За усмішку ясну на милих устах!

За дитинства казку,колискових в'язку

Й безтурботну юність золоту мою.

За підтримку вчасну,пораду прекрасну,

За твої молитви я тебе люблю,

Й дуже вдячний, мамо, що таким росту!

Класний керівник:

Що можуть робити чоловіки заради жінки і для жінки? Все. З неба дістати зірку, повністю змінитися, приготувати вечерю, зробити сюрприз.

Сценка «Мама допоможе»

Показують два хлопці. У кріслі сидить тато з газетою. Заходить син.
Син:Тату, допоможи зібрати пазл.
Тато:Прийде мама, допоможе. / Син виходить. Заходить.
Син:Тату, там на кухні кран прорвало, вода тече.
Тато:Прийде мама, поремонтує./ Знову виходить.
Батько потягує носом повітря. Заходить син.
Тато: Що це паленим пахне?
Син: А на кухні занавіски загорілись!
Тато:(вскакує). Та чому ж ти мовчиш?
Син: Прийде мама, погасить!

Гумореска Павла Глазового

«Як вареники варили кум і я»

Кум поїсти неабиякий мастак.
Йому жінка, що не зварить, все не так.
Вередує: - Як з'їдає свій обід,
Наче гирю закладаю у живіт.
Он торік я в ресторані,- каже, - був...
Ледве миску з деволяєм не ковтнув.
Там таку дають підливку - смак і шик!
З нею з'їсти можна власний черевик.
Раз в неділю ми остались без жінок:
Подались вони раненько на товчок.
Ми із кумом закурили, сидимо.

Кум наліво, я направо - плюємо.
- Не зоставили нам їсти, то й нехай...
А ми зваримо вареники давай!
Налили ми в ночви свіжої води.
Півмішка муки засипали туди.
Я качалку взяв, а кум мій - макогон,
Тісто туго замісили, як гудрон.
Дріжджів кинули дві пачки - красота!
Потім перцю і лаврового листа.
Тісто витягли на стіл ми та й січем -
Я ножакою, а кум мій сікачем.
В казані кипить, аж піниться вода.
Я ліплю, а кум вареники вкида.
На вусах у мене тісто, в нього сир.
Кум по кухні походжа, як командир.
- Хай живіт,- говорить,- лопне, а жінкам
Отакунького вареничка не дам!
В казані вода вирує, булькотить.
Сир гарячий нам на голови летить.
Покипіло так не більше двох годин,
Бачим: збились всі вареники в один.
Ми вареник той штовхаємо до дна,

А він лізе, випирає з казана.
Кум говорить: - Ну, нехай вже буде так.
Покуштуємо, яке воно на смак.
Поділили ми вареник, сидимо.
Кум виделкою, я ложкою - їмо.
Я помалу ремиґаю, кум жує.
- Ну,- цікавиться,- як враження твоє?
Я показую на пальцях і стогну:
Зуби злиплись, язика не поверну. 
В кума очі лізуть з лоба - не ковтне. 
Просить: - Стукни по потилиці мене!  
Я як двину його в шию кулаком! 
Тут відразу нам полегшало обом. 
Кум затявся на своєму: - А жінкам 
Я однаково й понюхати не дам! - 
Те, що я не з'їв і кум мій не доїв, 
Потаскали кабанові ми у хлів. 
А кабан понюхав тісто, кашлянув, 
Перекинувся в баюру і заснув. 
Кум штовха його: - Пардон, мусьє кабан! 
Вибачайте, я не знав, що ви - гурман. 
Може, й ви вже захотіли в ресторан?  
І надів йому на голову казан...

 Гумореска «Сюрприз»

На жіночий день Микола

В березневий ранок

Зготував своїй дружині

Сюрприз на сніданок:

Іди, мила, юшку їсти.

Смачна (щоб я жив) –

Ніхто й пальцем не торкався,

Усе сам варив.

А на друге, моя люба,

Ось цей холодець.

Надя рада, який Коля

В неї молодець.

За сім років отак вперше

Її вшанував:

Крім наїдків зробив дещо,

Ще й з цілющих трав.

Загорілись в любки очі
Та враз настрій впав:

Неприємним чимсь запахло

Від святкових страв.

І все ж спробувала Надя

Харчі і напій,

Повезли мерщій в лікарню

Її на швидкій!

Гумореска Павла Глазового «Коріння і насіння»

 — А ти, тату, в школі вчився?

— Учився, Сергійку.

— А то правда, що ти, тату, Був одержав двійку?

— Було Таке, траплялося…

— Малий засміявся:

— Тоді мама правду каже, що я тебе вдався.

Гумореска «Подарунок»

Мамі в день народження додому
В подарунок фен приніс татусь.
Роздививсь його маленький Рома
І на кухню до матусі - шусть.
 - Мамочко! Іди скоріш в кімнату,-
 Радий хлопчик їй секрет відкрив,
-Подивися, там для тебе тато
Пилосос на голову купив!

Павло Глазовий Гумореска  «Буйні предки»

 Вдарив батько спересердя хлопчика малого.

Той поплакав, переплакав та й питає в нього:

—Тебе, татку, бив твій татко?

— Бив, та ще й немало.

— Ну, а татка твого били?

— Теж перепадало.

— І сказало хлопченятко, заломивши ручки:

— Тепер ясно, звідки в тебе хуліганські штучки.

Класний керівник:

Мама … Це прекрасне слово, яке промовляє дитина. Воно звучить на всіх мовах однаково ніжно. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. У мами найдобріші і найласкавіші руки. У мами найвірніше і найчуйніше серце – в ньому ніколи не згасає любов. І скільки не було б  нам років, 10, 20,30 чи 50, нам завжди потрібна мама, її увага, її погляд.  На великому материнському терпінні тримається земля наша. Царство матері – це царство ніжності, витонченості і терпіння!

Сценка «Розмова з мамою»

Мати й син:

Розкажи мені, мамо, про вишні

 їх було так багато в саду?

- Були, синку, морози невтішні,

А вони кого хочеш зведуть.

- Розкажіть мені, мамо, про зорі,

Чи такими були і колись?

А той, сину, хто виріс у горі,

Не часто на зорі дививсь.

Розкажіть мені, мамо, про долю,

Чи людині підвладна вона?

Наша доля, мій сину, як море,

Той пливе лиш, хто має човна.

Розкажіть мені, мамо, про роки,

Чи спливають повільно вони?

- Роки, сину, помітні... допоки...

Матерів пам'ятають сини

Сценка «Мати й син»

Син:

Чому у тебе у косі ясна

Забіліла раптом сивина?

Мати:

Од любові, од тривог й надій,

Ти ж один у мене, сину мій.

 Син:

А в бабусі голова біліша –

Тож мене бабуся  любить більше?

Мати:

В неї діти – доньки і сини

Додають сердешній сивини.

Син:

Чом же тьотя біла, як зима

В неї діток не було й нема?

Мати:

Так, синочку, біла геть вона.

Бо нудьгує цілий вік одна!

Про матір (народна легенда)

    В одному домі лежав хворий хлопчик, так, що ніякої надії на життя не було. І всі над ним плакали: батько, мати і дві сестрички. Плакали, бо хлопчик умре. Коли звечоріло, одна сестричка вийшла надвір. Бачить, стоїть у дворі хтось у чорному. Вона не бачить хто та й питає: – Хто в нашому дворі стоїть? А воно й каже: – Я - Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому взяти одну душу. А дівчинка каже Смерті:  Йой, я тебе прошу, не бери братика, бери мене.  – Тоді йди до хати, попрощайся з усіма своїми рідними, та прийдеш, і я візьму тебе. Вона зайшла до хати, нікому нічого не сказала та тихенько-тихенько лягла спати. Виходить друга сестричка. І та бачить, що хтось у чорному стоїть. І та питає: – Хто там стоїть у нашому дворі? –Я Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому взяти одну душу. А вона просить: – Йой, я тебе прошу, не бери мого братчика, бери мене.  – Добре, візьму. Іди до хати, попрощайся з усіма рідними, і я тебе візьму, а братика залишу. Зайшла вона до хати і більше не повернулася, бо й та не хотіла вмирати. Через якийсь час виходить батько. Вийшов, побачив Смерть у чорнім та й питає: – Хто там у мій двір зайшов?  – То, – каже, – я, Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому одну душу взяти. А батько каже: – Не бери мого сина, бери мене. Він ще такий молодий, най би жив. –Добре, іди до хати, попрощайся з усіма, вийдеш, і я візьму тебе. Зайшов батько до хати та й більш не прийшов. Десь по півночі виходить мати. Вийшла, бачить, хтось стоїть у чорному. Питає мати: – Хто тут у нашім дворі? – Я, Смерть. Я цієї ночі із цього дому маю одну душу взяти. Мати просить зі сльозами:– Прошу тебе, не бери мого синочка, бери мене. – Добре, йди до хати, попрощайся з усіма. Вийдеш надвір, та й візьму тебе. Мати зайшла до хати, поклала синові на головочку другу хустину мокру, намочила її в холодній водичці. Вкрила сина, повкривала доньок, пішла до чоловіка і попрощалася з ним, поцілувала його і вийшла надвір.  – Смерте, я готова, бери мене. Дивиться вона, а там стоїть хтось у білому та й каже їй:  – Ти – справжня мати. За те, що ти така справедлива, я й твого сина лишаю, і тобі життя дарую. Ти одна в цьому домі така, що за всіх готова на смерть піти.

Учениця

МОЛИТВА

Є у мене найкраща матуся,

За неї до Тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком,

До Тебе, небесна Ісусова Ненько.

Благаю у Тебе від серця словами

Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй минали без смутку і болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров'я, рукам даруй силу,

Щоб діток зростила і вивела в люди,

Щоб ними раділа й пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні

До тебе, Царице, на сонячнім троні.

Легенда про матір або Материнська любов найсвятіша

Був у матері єдиний син. Оженився він на дівчині дивної, небаченої краси. Та серце у дівчини було чорне, недобре.Привів син молоду жінку в рідну домівку. Не полюбила невістка свекруху, сказала чоловікові: «Хай не заходить мама в хату, посели її в сінях.» Поселив син матір в сінях, заборонив їй заходити в хату. Боялася мати показатися злій невістці на очі. Як тільки невістка йшла через сіни, мама ховалася під ліжко. Та мало невістці і цього. Каже вона чоловікові: «Щоб і духом матері не пахло в хаті. Посели її до хліва.» Поселив син матір до стодоли. Тільки ночами виходила матір із темної стодоли.Якось вже під вечір відпочивала молода красуня під розквітлою яблунькою і побачила, як мама вийшла із стодоли. Розсердилася, розлютувалася дружина, прибігла до чоловіка: «Якщо хочеш, щоб я жила із тобою, то убий свою матір, вирви із її грудей серце і принеси мені.» Не заперечило серце сина, причарувала його небачена краса дружини. Каже він до мами: «Ходімо, мамо, скупаєтеся в річці.»Ось ідуть вони до річки кам’янистим берегом. Зашпорталася матір за камінь, розсердився син: «Що ти, мамо, шпортаєшся? Чого не дивишся під ноги? Так ми до вечора будемо іти до річки!»Прийшли. Син убив маму, вирвав з її грудей серце, поклав на кленовий листок, несе. Тріпочеться материне серце. Зашпортався син об камінь, упав, вдарився коліном, упало материнське серце на гострий камінь, закривавилось, затремтіло і зашепотіло: «Синочку мій рідний, не боляче ти побив коліно? Присядь, відпочинь, потри долонею вдарене місце.»Заплакав, заридав син, схопив гаряче материнське серце долонями, притис до грудей. Вернувся до річки, вклав серце в розшматовані груди, облив гарячими слізьми. Зрозумів він, що ніхто ніколи не любив його так віддано і безкорисливо, як рідна мати. І настільки величезним і всесильним було бажання материнського серця бачити сина радісним і безтурботним, що ожило воно, закрилися пошматовані груди. Встала мама і притисла кучеряву голову сина до своїх грудей. Не міг після цього син повернутися до дружини-красуні, знедобріла вона йому. Не повернулася додому і мати.Пішли вони в степ і стали двома курганами. І кожен ранок сонце першими своїми променями висвітлює вершини курганів.Така легенда створена народною мудрістю.

Класний керівник:

Як часто ми не задумуючись ображаємо наших мам, говоримо грубощі, підвищуємо голос.

  Одного вечора, коли мама готувала вечерю, одинадцятирічний син прийшов до кухні з аркушем у руках. З офіційним виглядом він подав мамі аркуш паперу. Вона витерла руки і прочитала:

- прибирання в кімнаті – 20 гривень

- догляд за сестричкою – 50 гривень

- відмінні оцінки – 10 гривень.

Мати уважно подивилась в очі синові, попрохала ручку і почала писати:

- за те, що носила тебе під серцем 9 місяців – 0 грн

- за ночі, проведені біля твого ліжечка, коли ти хворів – 0 грн

- за те, що витирала твої сльози – 0 грн

- за те, що всього тебе навчала – 0 грн

- за всі обіди, сніданки і канапки до школи – 0 грн

- за все, що даю тобі щоднини – 0 грн

Мати віддала мовчки аркуш синові. Він почитав, і написав великими літерами «СПЛАЧЕНО» та зі сльозами кинувся матері на шию.

Ведучі:

У цей святковий день вітаємо також наших добрих і турботливих бабусь!

Цілую бабусині втомлені руки,

Що знали в житті і любові, і розлуки,

Що вміють такий смачний хліб випікати,

І людям добро завжди дарувати

Спасибі рідненька, за недоспані ночі,

Вже діти великі й внуки ростуть,

А серце твоє молоде й досі,

І руки спочинку ніяк не знайдуть

Класний керівник:

Сьогодні особливе свято. В гості до нас прийшли найулюбленіші для кожного з нас наші бабусі. Вони – невтомні трудівниці, носії скарбниці мудрості нашого народу, хранительки звичаїв та обрядів, цікаві казкарки.

Учениця:

Добрий день, бабусю, дорога моя,

Це для тебе сонечко лагідно сія,

Ласкою повняться рученьки твої,

Я люблю твій голос – рідний, дорогий

В нім – землі моєї срібні голоси,

Дружби і любові, і добра, й краси,

Назбираю в лісі квітів сон-трави.

Дорога бабусю, літ за 100 живи.

Класний керівник:

Коли бабуся вдома, нам завжди добре живеться. Вона – найкращий наш друг. Недарма люди кажуть: щасливий той, в кого бабця люба є: той біди вже не знає, бо бабусенька скрізь дбає.

Учні:

Милі наші бабусі!

Ми вам шану складаєм

І признатися мусим,

Що без вас нас немає.

Ви нас, рідні, зростили,

І багато прощали,

І безмежно любили,

Від біди захищали.

Тож сьогодні ми хочем

Вам спасибі сказати

За недоспані ночі,

На тривоги багаті.

За натруджені руки,

Що не знають утоми,

За смачні пиріжечки,

Що завжди є у домі.

Інсценізація «Бабуся й онук»

(Звучить голосно музика,внук  витанцьовує з книжкою, старенька бабуся лежить,потім повільно встає з палицею)

Бабуся:

Сєня,трішки приглуши,

Голова уже гудить.

Онук:

Ой,лежиш собі й лежи,

В тебе завжди щось болить.

Скільки раз казать, я – Сем,

Не понятно вам,чи що?

Ви,бабулю,вже совсєм,

Не цікавить вас ніщо.

Зараз реп саме у моді,

Відчуваєте прилив?

Бабуся:

Ой,прошу,онучок,годі,

Виключи вже цей мотив.

Вже весна співа надворі,

Чуєш пісню солов'їв?

Онук:

Ви насправді,бабцю,хворі,

Це давно старі пісні.

В них ні кайфу,ні приколу,

Можна і коньки отдать.

Бабуся:

Ой,не чула я ніколи,

Щоб коньки весною брать.

Вже пирій шумить в городі,

І осот,як біс, поліз.

Онук:

Ой,бабан,ну досить,годі,

А то ще добавиш сліз.

Сапка – це у прошлом вєкє,

Соврємєнна жизнь бурлить,

Зараз мисль о чєловєкє,

Вже пора перекусить.

Бабуся:

Ось картошечка тепленька,

Солоненькі огірки…

Їж,прополемо гарненько

Й відпочинем залюбки.

Онук:

Ой,наївсь,тепер поспати б,

Я люблю відпочивати.

Бабуся:

Та, щоб їсти,треба мати,

Працювати й заробляти.

Онук:

Йди вже,бабцю,на городик,

Поспілкуйся з бур'янцем.

Бабуся:

Спину ломить на погоду…

Онук:

Це гімнастика лікує й збереже твоє лице.

Бабуся:

Може й справді розімнуся,

Хай онучок ще поспить,

(Бере паличку)

Боже ж мій,я не нагнуся.

Ой,болить,болить,болить…

Пройде час ви вилетете зі свого гнізда, знайдете собі пару, але не забувайте про матерів.

Учениця:

Легенда про матір(Микола Вороний)

Дівчину вродливу юнак покохав,

Дорожче від неї у світі не мав.

І клявся,божився,що любить її

Над сонце,над місяць,над зорі ясні.

«Тебе я кохаю. За тебе умру…

Віддам за кохання і неньку стару!»

Та мила його не боялась гріха:

Була,як гадюка,зрадлива,лиха.

Всміхнулась лукаво і каже йому:

«Не вірю козаче,коханню твоєму,

Як справді кохаєш,як вірний єси,

Мені серце неньки живе принеси»

Юнак,мов стерявся: не їв і не спав

Три дні і три ночі він десь пропадав.

І стався опівночі лютий злочин:

Мов кат,витяг серце у матері син.

І знову до милої,з серцем в руках,

Побіг і скажений гонив його жах.

Ось-ось добігає,не чуючи ніг…

Та раптом спіткнувся і впав на поріг.

І серденько неньчине кров'ю стекло,

І ніжно від жалю воно прорекло…

Востаннє озвалось до сина в ту мить:

«Мій любий,синочку,ти впав…Чи тобі не болить?

Класний керівник:

Де б ви не були і куди б не закинула вас доля, повертайтеся до рідної домівки, де вас завжди чекають, люблять, простять і приголублять.

Крізь  дощі,крізь сніги і тумани

Чи дороги туман обснує,

Приїджайте до рідного дому,

Розвесняйте в них душі свої.

Забувайте обов'язок,втому,

Не марнуйте дрібницями дні,

Приїджайте частіше додому,

Повертайтесь в дитинство своє.

Там ростуть чорнобривці і м'ята

Де пройшли ваші дні золоті,

Лиш не можуть там вічними стати,

Руки мамині – крила святі.

Щоб не мучила совість потому –

Не приносьте батькам ви печаль,

Бо для них ви – як сонячний промінь,

То ж не гасніть у рідних очах!

Конкурси для мам

Конкурс «Забий цвях»
Оскільки зараз – дуже непростий час, і інколи жінки змушені замінювати дітям і батьків, вони повинні вміти володіти молотком і цвяхами.
Ось ваше завдання: хто швидше заб’є цвях у дерев’яний брусок. Перевіримо, наскільки в наших мам точна рука і гостре око.

Конкурс «Угадай дитину по руках»
Діти ( 6 – 7 учнів) стають у коло. Мамі зав’язують очі. Вона повинна по руках впізнати свою дитину.

Конкурс «Кольорові кульки»
Ваше завдання: сісти на кульку, щоб вона лопнула, дістати папір, на якому записане завдання, і виконати його.
Заспівати куплет улюбленої пісні
Розказати улюблений анекдот
Назвати весняні квіти
Назвати українські страви на літеру «м»
Зробити комплімент сусідці праворуч від вас

Конкурс «Сімейний бюджет»

Викликаються дві родини, дається однакова кількість монет (по 10 та 25 копійок) у сумі 10 грн. Завдання: хто швидше порахує.

Конкурс ерудитів
1. Коли варять кутю? (На Різдво)
2. Хто автор слів «Караюсь, мучусь, але не каюсь»? (Т. Шевченко)
3. Поетичний народний символ України (Калина)
4. Птах, який за народним повір’ям, приносить щастя (Лелека)
5. Що стоїть посеред Землі? (Літерам)
6. Які два займенники заважають на дорозі? (Я + ми)
7. Взуття, плетене з кори дерев (Личаки)
8. Як називають батьків дружини? (Теща, тесть)
9. На небі одна, у баби дві, а у дівки немає(Літера б)
10. Яке слово складається з семи букв? (Сім’я).

Конкурс «Перукарня»

Мами хлопчиків заплітають косу дівчаткам.

Ведучі:

З роси, з води – на добру сотню літ,

Людського щастя, благ людських.

Здоров’я шлем міцного, як граніт,

Щоб теплих весен сонячне проміння

Будили в серці ніжні почуття.

Як вода джерельна, будьте здорові,

Хай сміються очі, не хмуряться брови,

Хай живуть у серці почуття високі,

Хай вам дарує доля

Сто щасливих років.

Щоб не знали незгод у дорозі,

Щоб стрічало добро на порозі,

І щоб щедрість та радість крилата

Не виходили з кожної хати.

Класний керівник:

Ще раз бажаємо вам безмежного щастя, міцного здоров'я, успіхів, благополуччя, любові й усього найкращого.

Зі святом вас, любі жінки!

Хай сонце грає вам тепліше

І світять зорі золоті!

Хай 8 березня частіше

Буває у вашому житті.

Хай чоловіки вас цінують,

Складають оди і пісні.

Хай вашу усмішку шанують

Не тільки рано навесні.

Хай будуть кроки всі прекрасні

І друзі вірні все життя.

Нехай усмішки будуть рясні.

Хай будуть щирі почуття.

До нових зустрічей.