Виховний захід " Світло зорі Михайла Івасюка (творчість батька і сина)"

Виховний захід

Світло зорі Михайла  Івасюка

(творчість батька і сина)

1              2   

 

Вед.: Вони прийшли у світ, щоб до світлого і доброго у ньому долучити і свої

промінчики добра і світла: батько Михайло Івасюк – словом, син

Володимир Івасюк – піснею. І звучать для людей їхні серця, об’єднавшись

у схвильований і прекрасний діалог.

3                          4

 

Вед.: «Батьківщино моя!.. Бери очі й мої, Щоб видніше було. Бери слово й моє,

Щоб ясніше було. Бери кроки й мої, Коли йдеш уперед. Бери мрію й мою,

Коли мрієш про злет. Бери руки й мої, Щоб багатшою стать» - ніби на

одному видисі промовляють ці слова-пісню батько і син Івасюки: Михайло

та Володимир. Вони добре розуміють, що їхня праця, у яку вони

вкладають свої серця, зможе жити лише тоді, коли нею будуть

послуговуватися люди, земля, яку вони називають Батьківщиною.

 

Читець

Михайло Івасюк

В поезії моїй

На обрії уранці

Не загорілись вежі,

Це сонце виринає

У весняній одежі.

І журавлі нам тільки

Здаються журавлями, -

Це ж мрії мого сина

Розкрилились над нами.

Хіба там на приколі

Здригаються із болем

Човни, що марять даллю

За сивим видноколом?

Ні, це неспокій сина,

Незгасні сподівання.

Пісень, що не злетіли,

Болючі поривання.

І листя – це не листя,

А мотилі зелені,

Прив’язані за ніжки

До галузок на клені…

Поезія все бачить,

Все чує й пам’ятає,

В ній – темінь таємниці

І сяєво безкрає.

5    6  

7 8 

 

Вед.: І ніби відлунням цим ліричним рядкам поета Михайла Івасюка звучать

сумні слова пісні його сина Володимира «Відлітали журавлі».

9 + відео

 

Вед.: Михайло Івасюк і Володимир Івасюк – це дві помітні і величні постаті в

українській культурі. Михайло Григорович – батько – збагатив її

прекрасними літературними творами, Володимир Михайлович – його

славетний син – подарував світу прекрасні пісенні та музичні шедеври.

(Звучить пісня «Водограй» у виконанні Василя Зінкевича.

Сл. і муз. В.Івасюка)

(На притишеному фоні пісні)

 

Читець

Михайло Івасюк

Благословляю, сину

Благословляю сину, ті роки,

Що розчинили тобі навстіж двері

У царство творчості, і на папері

Лягли слова і ноти у рядки.

І спів поринув хвилями ріки,

Немов відлуння звукових феєрій,

І люди віднайшли в своїм трувері

Жаданий обрій, сонце і зірки.

Всі промені очей твоїх були

Продовженням очей моїх. А руки?

А посмішка? Нечувані ще звуки.

Відразу й гордощі мені несли,

Й тепер несуть в погожі дні й коли

Дощі голосять на даху і бруку.

Вед.: Заслужена слава прийшла і до батька – Михайла Григоровича Івасюка,

який володів прекрасним письменницьким даром, і до сина – Володимира

Михайловича Івасюка, який, маючи хист композитора, примушував звуки і

плакати, і сміятися.

 

Читець

Михайло Івасюк

Весна сплела із рути…

Весна сплела із рути

Вінок для тебе, сину,

Й ласкаво запросила

До себе у гостину.

Піднесла срібний келих

Над рідною землею,

Бо ж люди молоділи

Із піснею твоєю.

А ти з-за столу вийшов,

На подив господині,

Щоб стати добрим духом

В степу й на Верховині…

10 + відео

(Звучить пісня «Червона рута» Сл. і муз. В.Івасюка)

Вед.: Ніщо – ні слова, ні праця, ні співчуття друзів не могли вгамувати великого

болю батька – Михайла Івасюка, коли він втратив свого єдиного сина –

Володимира. Біль, перелитий поетом Михайлом Івасюком у вірші, не

стихає, він проникає у серця людей, які доторкаються до цих поезій.

 

Читець

Михайло Івасюк

Мені кажуть

Мені кажуть:

Тримай себе в руках.

А в мене рук немає –

Вони у мого сина.

Мені кажуть:

Бережи своє серце.

А я не маю серця –

Воно у грудях сина.

Мені кажуть:

Витри свої очі.

А я очей не маю –

Вони у мого сина.

Вед.: Та пам’ять людська тим і всемогутня, що не дозволяє забуттю забрати у

себе те прекрасне, що створене для людей. Про це говорять і рядки вірша

Володимира Івасюка «Фантазія травневих ночей»:

І всюди святково на рідній землі

Дзвенять мої кроки.

Композитор ніби передбачав цією поезією, що стала піснею, свою долю.

Вед.: Спогади про рідного сина Володимира, хай навіть болючі та пекельні,

тримали і підтримували батька – Михайла Івасюка. Але спогади ці і

мучили та картали, ніби якась безжальна і гнітюча вина Михайла

Григоровича. Так буває завжди, коли ми втрачаємо дорогих людей. Вина

та, як батіг, б’є по душі словами: «Не вберегли, не змогли вберегти».

 

Читець

Михайло Івасюк

Зі мною ніч безкрая

Зі мною ніч безкрая, горобина –

Погасло сяєво бажань, стремлінь.

Лиш крик стряса: замулену глибінь

Душі, безвладної, мов та дитина.

Та я іду крізь спогади до сина,

Розбитий, безпорадний, наче тінь,

Щоби очей небесна голубінь

Пролилась в мене, як весняна днина.

Не йду – пливу на дошці з корабля,

Що став із блискавицями на битву,

Й не мариться на обрії земля,

Й шепочу ім’я сина, як молитву.

Я не прощу собі ніколи того,

Що не зумів умерти замість нього.

Вед.: А син промовляв заспокійливо до пригніченого батька словами: «Від пісні

квітнуть у житті Троянди білі і рожеві, У мрії про красу й любов, Як

сонечко в ясному небі». Він ніби переконував найріднішу у світі людину –

свого татуся, Михайла Івасюка: «Я тут! Я біля тебе, тату!.. Своїм

творінням – моєю піснею!»

Вед.: А у відповідь чулася важка батькова туга, закарбована у його сонеті

«Хворіють вікна»:

Хворіють вікна на важке безсоння,

Моє чекання теж не знає сну.

І кожен подих – крик у ніч жахну,

Що не згасає в ранку на долонях.

Думки наївністю мене полонять –

Мо, в вічності намацаю стіну

І крізь шпарину я тобі гукну,

Що я без тебе жити більш не годен.

Якби ти знав мою святу любов,

Ти б тисячі смертей переборов.

І без болів, бур, жаских тривог.

Ти б марище прогнав з моїх очей

І зняв тягар самотності з плечей –

Ти ж мій єдиний син, єдиний бог.

А син підбадьорливо і оптимістично відповідав батькові співом своїх

«Лісових дзвіночків»:

- Дінь-дінь! – Кличе всіх весна

В квітучий гай на свято.

Вед.: Втративши коханого сина, по-іншому, напевне, сприймав батько його

пісню «Два перстені». Що Один перстень – то елегії батькової душі, а

другий перстень – то мелодії синового серця. І обидва ті перстені об’єднані

великою і непогасною любов’ю, яка розквітла, хай і сумною, але

нев’янучою квіткою на грунті, ім’я якому: ТВОРЧІСТЬ.

(Звучить пісня «Два перстені» у виконанні Софії Ротару.

Сл. і муз. В.Івасюка)

11+ відео

Вед.: «Весняним парусом рідної пісні« назвала видатна співачка світу, народна

артистка України Софія Ротару свою передмову до книги «Пісні», виданої

Київським видавництвом «Музична Україна» 1989 року. У збірці

подаються пісенні твори, автором мелодій яких (а деяких – і слів) є

Володимир Івасюк. Співачці пощасливилось співпрацювати і не раз

спілкуватися із цим талановитим і знаним композитором. Один із уривків

передмови говорить: «Композитор любив свою роботу до самозабуття. Та

любов відчутна в його піснях, романсах, баладах».

Така ж велика любов до своєї праці жила і в душі батька композитора

Володимира Івасюка – письменника Михайла Григоровича Івасюка, -

автора прекрасної поетичної книги «Елегії для сина». Саме поезія Михайла

Івасюка та пісня Володимира Івасюка і звучать прекрасним діалогом для

людей, які люблять і цінять у житті прекрасне. І віриться, що те звучання

ніколи не перерветься забуттям, не зникне дорога, якою, взявшись за руки,

ідуть батько – поет Михайло Івасюк і син – композитор Володимир Івасюк.

 

Читець

Михайло Івасюк

За руки взявшись

За руки взявшись, йдемо і милуємось,

Як у серпневу спеку.

Стікають тіні на траву,

Як сповідається

предавнє джерело

й сполохані у житті перепілки

бентежно сплескують крильми.

Так солодко торкається

думок і серця

Синівська посмішка твоя,

що тішусь дниною цією

і забуваю, скільки мені літ.

Йдемо, не знаючи зупину…

Ти жадібний до обріїв,

як жадібна до них

лише порода гомінких доріг.

І називаєш ці простори

родимим краєм –

єдина й найдорожча у цім світі

частиночка землі,

де ти самотності не відчуваєш.

Хвилинами здається,

що ти раптово розчинився

у людяності і красі

й надав їм форму

власної особи.

Вед.: У серці музиканта Володимира Івасюка горіло бажання, яке він виразив в

мелодії та словах цієї пісні:

І щоб був щасливий кожен день

Для моїх дзвінких пісень.

Таку ж мрію – залишити свій слід на землі, носив у своєму серці і його

батько – письменник Михайло Івасюк виразивши цю мрію у вірші під

назвою «Слід»:

Я не тінь, не попіл,

а друге «я» людини.

Життя вам сповнюю,

Як вічність сповнюють хвилини.

Я – ваша темрява і світло,

радощі і смутки. Я – слід.

А слідом, що залишили після себе батько і син Івасюки на землі, стали

поезія і пісня. Тож хай вони стануть навічно єднаючою стрічкою між білим

світом і ними. Бо ж на сторожі їхньої творчості стоїть любов до людей. А

вона не визнає смерті. Бо вона – Любов.

12

(Звучить пісня «Пісня буде поміж нас» Сл. і муз. В.Івасюка)

 

Читець

(на притишеному фоні пісні)

Михайло Івасюк

Колискова

Ти спи, любий сину,

В блакитному сні,

Довкола нас тиша

І місяць в вікні.

Торкається шибок

Лиш сяєво зір,

Шумить десь далеко

Смарагдовий бір.

Від озера лине

Поклін комиша,

Тебе покриває

Мій зір і душа.

Хай ніч, любий сину,

Снує срібний шовк,

Ти спи – на сторожі

Безмежна любов.