Виховний захід (вистава) на тему : «Цінність мами» за мотивом казки Оскара Уайльда «Хлопчик-зірка»

 

 

 

 

Виховний захід на тему :

«Цінність мами» за мотивом казки Оскара Уайльда «Хлопчик-зірка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           Підготувала :

Вчитель зарубіжної літератури

                        Гайдучик Н.О.

 

Метою цього свята є виховання у дітей любові до мами, почуття вдячності, шанобливого ставлення, поваги, гордості за рідну матусю. 

 

Якщо говорити між нами,

То все починається з мами:

І казочка перша у світі,

І сонячна подорож в літо.

Найперші легенькі сніжинки

І сяюче диво – ялинка.

Від мами – і літери, й слово,

І зроблена разом обнова….

Мама – найкраща людина у світі,

Знають це всі: і дорослі, і діти

Тож поговорим відверто між нами:

В світі усе починається з мами!

Якось двоє бідних Лісорубів поверталися додому, продираючись через великий сосновий ліс. Була зимова ніч, стояв пекучий мороз. Сніг товстою ковдрою укривав землю й гілля дерев, і коли Лісоруби продиралися крізь хащі, навкруги, потріскуючи, ламались перемерзлі галузки, а коли вони підійшли до Гірського Водоспаду, то побачили, що він нерухомо завис, бо його поцілувала Крижана Королева. Був такий холод, що навіть звірі й пташки не знали, як його перебути.

Коноплянка1

– Жахлива погода! Не розумію, куди тільки уряд дивиться.

Коноплянка2

– Віть-віть-віть!  – Наша старенька Земля вмерла, і її одягли в білий саван.

ВЕДУЧА

Нарешті лісоруби вийшли на узлісся і звідти побачили внизу долину й вогні рідного села. Вони дуже зраділи, що небезпека минула, і голосно засміялись, і Земля здалася їм тепер срібною квіткою, а Місяць – квіткою золотою.

Але, посміявшись, вони знову посмутніли, бо згадали свої злидні, і один з них сказав другому:

Лысоруб1

– І чого це ми так зраділи? Життя гарне тільки для багатих, а не для таких, як ми з тобою. Краще б ми замерзли в лісі або дикі звірі нас порозривали.

Лысоруб 2

– То правда

– Одним дано багато, а іншим майже нічого. Несправедливість панує у світі: радощі вона дарує небагатьом, зате горе вділяє щедрою рукою.

ВЕДУЧА:

Поки вони отак нарікали на свою злиденну долю, трапилося щось дуже дивне: прекрасна, надзвичайно яскрава зірка впала з неба.

Лысоруб 1

–  Ого! То неабиякий шмат золота, треба його знайти(Знаходять немовля)

Лісоруб 2

– Оце такий кінець нашим великим сподіванням. Немає нам з тобою щастя, бо хіба принесе щастя бідному дитина? Покиньмо її краще тут і ходімо своєю дорогою: адже ми люди бідні, дітей у нас і своїх досить, і не можемо ми відривати в них кусень хліба від рота, щоб дати чужому.

Лісоруб 1

– Ні, то було б лихе діло – залишити дитину, щоб вона замерзла тут на снігу, і хоч я бідар, як і ти, і ротів у мене своїх повно вдома, і в горшках порожньо, я все ж візьму його до себе – якось виглядимо удвох з дружиною.

Лісоруб 2

– Ти взяв собі дитину, то віддай мені плаща, адже треба поділитися тим, що вдвох знайшли.

Лісоруб 1

– Ні, не дам, бо цей плащ ні мій, ні твій, а цієї дитини.

(– І, побажавши йому доброго здоров'я, підійшов до своєї хати й постукав у двері.)

Лісоруб 1

– Я знайшов щось у лісі і приніс нам до хати…

Дружина лісоруба

– Що ж це таке?  – Покажи хутчій, бо хата в нас гола, і нам стільки всього треба.

(В ХАТИНІ ЛІСОРУБА)

Дружина лісоруба

– Ох, чоловіче добрий.

 – Та хіба в нас своїх дітей мало, що ти надумав принести до хати ще й підкидька?

 А може, воно принесе нам нещастя?

 Та й як же нам виглядіти його?

Лісоруб1

– Ні, ти послухай, це ж не звичайне дитя, а Дитя-зірка,

Дружина лісоруба

– Своїм дітям он не вистачає хліба, а ти хочеш годувати ще й чуже? А хто потурбується за нас? Хто нас нагодує?

– Може, ти зачиниш двері? Вітер завіває аж у хату, і я вже змерзла.

– А хіба не вічний холод у тій хаті, де люди з кам'яними серцями? – запитав чоловік.

Вибач чоловіче там де 3 там и 4 -ро..

(бурштинове намисто і теж поклала в скриню.)

КАРТИНА 2

Ведуча1:

 Дитя-зірка росло й виховувалося вкупі з дітьми Лісоруба, їло і пило з ними за одним столом і гралося разом з ними. I з року в рік хлопчик гарнішав і гарнішав, а жителі села тільки дивувалися його красі, тому що всі вони були смуглолиці й чорняві, а цей мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене із слонової кістки, і золоті кучері – як пелюстки нарциса, і губи – як пелюстки червоної троянди, і очі – як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка.

Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гордий, себелюбний і жорстокий. Дітьми Лісоруба і всіма іншими сільськими дітьми він гордував, бо ж вони, мовляв, низького походження, а він – шляхетного роду, адже походить від Зірки. І він попихав дітьми й називав їх своїми слугами.

Ведуча 2:

Він не тільки не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік і всіх скривджених долею, а ще й кидав у них камінцями та проганяв на шлях, накрикував, щоб вони йшли просити хліба десь в інше місце, і жоден жебрак, крім хіба найвідчайдушнішого, не наважувався вдруге заходити в те село просити милостиню. Хлопець був ніби заворожений своєю казковою вродою і насміхався й глузував з нещасних та безпомічних.

І от якось проходила селом одна бідна жебрачка. Її одіж була саме лахміття, а з босих ніг, зранених об гостре каміння шляху, сочилася кров; жаль було дивитися на ту страдницю. Натомившись, вона сіла під каштаном перепочити.

 Хлопчик-зірка

– Гляньте! Он під гарним зеленим каштаном сидить брудна старчиха. Ходімо проженемо її звідти, бо вона така відразлива, що на неї гидко дивитися.

І він підійшов до жебрачки ближче і став кидати в неї камінцями та насміхатися, і вона з жахом дивилася на нього і не могла відвести погляду.

І коли це побачив Лісоруб, що обтісував колоди на току неподалік, то підбіг і став дорікати йому такими словами:

Діалог з дітьми

Лысоруб1

– Ми ж не вчинили з тобою так, як ти чиниш із тими, що зосталися на світі, мов билинка в полі, і ні до кого їм прихилитись. І чому ти такий жорстокий з тими, що потребують співчуття?

Дружина лісоруба:

– У тебе й справді кам’яне серце, і не маєш ти милосердя, бо що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї?

(А Хлопчик-зірка весь спаленів від гніву, тупнув ногою і сказав)

Хлопчик зірка:

– А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі.

Лісоруб:

 То правда, що не син,  – але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі.

Жебрачка:

– Чи правду ти сказав, що знайшов цього хлопця в лісі? І відтоді минуло десять років, чи не так?

І Лісоруб відповів:

– Так, я знайшов його в лісі, і це справді було десять років тому.

Жебрачка:

– А які речі були при ньому тоді, як ти його знайшов?– Чи не було в нього часом на шиї бурштинового намиста? - І чи не був він закутаний у золотий плащ із вигаптуваними по ньому зірками?

Лісоруб:

– Саме так…(І він витяг плащ та бурштинове намисто зі скрині, де вони лежали, й показав їх жінці.) І коли вона побачила ці речі, то заплакала з радощів і сказала:

Жебрачка:

– Це він, мій синочок, якого я загубила в лісі. Благаю вас, покличте його негайно, бо я обійшла весь світ, шукаючи його.

Дружина лісоруба

– Іди до хати, там на тебе чекає твоя мата. І (Хлопчик-зірка, сповнений великою радістю й подивом, убіг до хати. Та коли побачив ту, що чекала на нього в хаті, він презирливо зареготав і мовив:)

Жебрачка:

– Ну, а де ж моя мати? Я тут не бачу нікого, крім цієї бридкої старчихи.

Жебрачка:

– Я – твоя мати.

Хлопчик зірка:

– Ти збожеволіла, як ти можеш казати таке!

– Ніякий я тобі не син, ти – бридка старчиха в лахмітті. Тож тікай звідси, і щоб я більше не бачив твого бридкого обличчя!

Жебрачка:

– Не кажи так, адже ти й справді мій синочок, якого загубила в лісі! Грабіжники викрали тебе в мене й кинули в лісі на сніг, щоб ти замерз..

 – я благаю тебе: ходім зі мною, бо я, шукаючи тебе, обійшла весь світ. Ходім зі мною, мій сину, бо я потребую твоєї любові.

– Якщо це правда, що ти моя мати,– то краще б ти не приходила сюди й не ганьбила мене, адже я гадав, що моєю матір'ю була Зірка, а не якась старчиха, як ти кажеш мені. Тому забирайся звідси геть, щоб я тебе більш ніколи не бачив.

Жебрачка:

– Ой, синочку мій! – скрикнула жінка. – Невже ти й не поцілуєш мене на прощання? Я ж стільки натерпілася мук, доки відшукала тебе!

Хлопчик зірка:

– Нізащо, – адже на тебе навіть бридко глянути, і я радніше поцілую гадюку чи жабу-ропуху, ніж тебе.

 

КАРТИНА 3

ВЕДУЧА:

Тоді жінка встала і поплентала, обливаючись гіркими сльозами, до лісу, а Хлопчик-зірка, побачивши, що вона пішла, зрадів і побіг гратися зі своїми товаришами.

Та тієї ж миті, як ті побачили його, вони стали глузувати з нього, кажучи:

Діти:

– Та ж ти бридкий, як ропуха, і відразливий, як гадюка! Тікай звідси геть, бо нам гидко гратися разом з такою потворою, як ти.

Хлопчик-зірка

– Що це вони кажуть? Ану піду я до кринички й погляну на себе у воду, і вона скаже мені, що я гарний.

(І він пішов до кринички і глянув у воду, але що ж він побачив! Обличчям він став схожий на жабу, а тіло його вкрилось лускою, як у гадюки. І він кинувся обличчям у траву і заридав, а потім сказав собі)…

Хлопчик зірка:

– Це, певне, така мені кара за мій гріх. Адже я відмовився від рідної матері й прогнав її геть, я посоромився її і вчинив жорстоко з нею. Тепер я піду й шукатиму її по всьому світу і не знатиму спочинку доти, доки не знайду її.

 

І тут до нього підійшла найменша донька Лісорубова, і поклала йому руку на плече і мовила:

– Чи ж то найбільше горе – втратити свою вроду? Все одно залишайся з нами, і я ніколи не дражнитиму тебе.

А він їй відповів:

– Ні, я жорстоко повівся з моєю матір'ю і на покару за це мені послано це нещастя. Тому я мушу йти звідси і блукати по світу доти, доки знайду свою матір і виблагаю в неї пробачення.

 

ВЕДУЧА

І він схопився й побіг до лісу, гукаючи матір, щоб вернулась, але нізвідки не чув відповіді.

КАРТИНА4

ВЕДУЧА

Цілий день він ходив і гукав по лісу, а коли зайшло сонце, ліг спати на купу листя, і всі пташки та звірі повтікали від нього, бо пам'ятали його жорстокість. І він спав один-однісінький, тільки ропуха збоку лупала на нього очима та гадюка повільно проповзла біля нього.

А вранці він прокинувся, зірвав кілька кислих ягід з дерева, з’їв їх і пішов далі безмежним лісом, умиваючись гіркими сльозами. І кого тільки зустрічав дорогою, всіх запитував, чи не бачили його матері.

 Він запитав Крота:

– Ти риєш нори під землею. Скажи мені, чи не бачив ти там моєї матері?

А Кріт йому відповів:

– Ти виколов мені очі. Як же я можу бачити?

Тоді він запитав у Коноплянки:

– Ти літаєш понад самими вершечками найвищих дерев і можеш бачити весь світ. Скажи, чи не бачила ти моєї матері?

А Коноплянка відповіла йому:

– Як же я можу літати, коли ти заради втіхи попідрізав мені крила?

І малу Білочку, що самотою жила у дуплі ялини, він спитав:

– Скажи, де моя матір?

А Білочка відповіла:

– Ти вбив мою матір. Шукаєш свою, щоб і її вбити?

І Xлопчик-зірка похилив голову, заплакав і став просити пробачення у всіх божих створінь та все йшов і йшов далі лісом, шукаючи тієї старчихи.

ВЕДУЧА:

Отак три роки блукав він по світу і ніде ніколи не зустрів ні любові, ні доброзичливості, ані милосердя; весь світ повівся з ним так само жорстоко, як він чинив у дні своєї гордині.

І от одного разу надвечір підійшов до брами міста, що лежало на березі річки за міцним муром, і хоч він ледве волік натруджені ноги, а все ж вирішив зайти в місто.

Проте вояки, що стояли перед брамою на чатах, схрестили свої алебарди і грубо гукнули йому:

Страж1

– Що тобі треба в нашому місті?

Хлопчик зірка:

– Я шукаю свою матір, – відповів він, – і благаю вас: пустіть мене до міста, бо, може, вона саме тут.

Страж:

– А хто твоя мати і чому ти розшукуєш її?

Хлопчик зірка:

– Моя мати так само, як і я, просить хліба, а я завдав їй страшної образи, тож благаю вас: пропустіть мене, щоб я міг випросити в неї пробачення, якщо вона живе в цьому місті.

(Але вони не захотіли пропустити його і почали колоти своїми списами.

СТРАЖ2:

Хто це просив дозволу зайти до міста?

СТРАЖ1:

– То якийсь жебрак і син жебрачки, я його прогнали геть.

СТРАЖ2:

– І дарма, – засміявся той, – а ми продамо цю потвору в рабство, і ціна за нього буде така: вартість келиха солодкого вина.

ЧАРОДІЙ:

А в цей час мимо йшов якийсь страшний і лихий з лиця дідуган, і, почувши ці слова, сказав:

– Я заплачу за нього цю ціну.

(І, заплативши гроші, взяв Хлопчика-зірку за руку й повів його до міста.)

Тепер ти мій раб..і служитимеш мені..

– У тім лісі, сховано три золоті монети: з білого золота, з жовтого золота і з червоного золота. Сьогодні ти мусиш принести мені монету з білого золота, а коли не принесеш, одержиш сто канчуків по спині. А не принесеш, то погано тобі буде, бо ти – мій раб і я заплатив за тебе ціну келиха солодкого вина.

Блукає лісом…і гірко плаче що ж мені робити …як знайти монетку? Звільняє зайченя…

– Сам я всього-навсього раб, але тобі я подарую волю.

 Зайченя:

– Ти й справді подарував мені волю, а от чим я тобі за це віддячу?

Хлопчик-зірка:

– Я шукаю монету з білого золота, але ніде не можу її знайти, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене дуже битиме.

Зайченя:

– Іди за мною, – і я заведу тебе туди, куди тобі треба, бо я знаю, де захована ця монета.

Хлопчик зірка:

– За послугу, яку я тобі зробив, ти мені віддячив у багато разів більшою, і за мою добрість відплатив ти мені сторицею.

Зайченя,

Ні– як ти вчинив зі мною, так я вчинив з тобою,

ВЕДУЧА:

Тепер слід сказати, що біля міської брами сидів прокажений. Його обличчя закривав сірий полотняний каптур і його очі палали в прорізах, мов жарини, і коли він помітив Хлопчика-зірку, що підходив до брами, він ударив у свою дерев'яну миску і задзвонив у свій дзвінок, гукнувши йому так:

ЖЕБРАК:

– Дай мені монетку, а то я помру з голоду. Адже мене вигнали з міста і ніхто не змилується наді мною.

Хлопчик-зірка.

– У мене тільки одна монета в гаманці, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене страшно битиме, бо я його раб.

(Та прокажений благав його доти, доки Хлопчик-зірка змилувався над ним і віддав йому монету з білого золота.)

ЧАКЛУН:

– Ти приніс монету з білого золота?

І Хлопчик-зірка відповів:

– Ні, не приніс.

Тоді Чаклун накинувся на нього, і побив, і поставив перед ним порожню дощечку й сказав: «Їж», а потім поставив порожнього кухлика й сказав: «Пий» і знову кинув його в підземелля.

А вранці Чаклун прийшов і сказав:

– Якщо сьогодні ти не принесеш мені монети з жовтого золота, то навіки залишишся моїм рабом і одержиш триста канчуків по спині.

І пішов знову Хлопчик-зірка до лісу і цілісінький день шукав монету з жовтого золота, проте ніде не міг її знайти. А коли стало заходити сонце, він сів на землю й заплакав, і коли він плакав, прибігло до нього те саме Зайченя, яке Хлопчик-зірка визволив із пастки. І запитало його Зайченя:

– Чого ти плачеш? І що ти шукаєш у лісі?

І відповів йому Хлопчик-зірка:

– Я шукаю монету з жовтого золота, яка десь тут захована, і коли я її не знайду, мій господар поб'є мене, і я навіки зостанусь у нього в рабстві.

– Іди за мною, – сказало Зайченя і побігло лісом, аж доки прибігло до озерця. А на дні цього озерця лежала монета з жовтого золота.

 

– Як я тобі віддячу за це? – сказав Хлопчик-зірка. – Це ж удруге ти виручаєш мене з біди.

– Ну то й що, зате ти перший зглянувся на мене, – сказало Зайченя і швидко побігло геть.

А Хлопчик-зірка взяв монету з жовтого золота, поклав її в гаманець і хутко пішов назад до міста. Але прокажений знову побачив його, вибіг йому назустріч, упав на коліна й закричав:

– Дай мені монету, а то я помру з голоду.

І Хлопчик-зірка відповів йому:

– У мене в гаманці тільки одна монета з жовтого золота, і якщо я не принесу її моєму господарю, він поб'є мене і я зостанусь навіки у нього в рабстві.

Але прокажений так благав його, що Хлопчик-зірка пожалів його й віддав йому монету з жовтого золота.

 

А коли він підійшов до будинку Чаклуна, той відчинив хвіртку, впустив його в сад і запитав:

– Ти приніс монету з жовтого золота?

І Хлопчик-зірка відповів:

– Ні, не приніс.

Тоді Чаклун накинувся на нього, і побив його, і закував його в кайдани, і знову кинув до підземелля.

 

А наступного дня вранці Чаклун прийшов до нього і сказав:

– Якщо ти сьогодні принесеш мені монету з червоного золота, я відпущу тебе на волю, а якщо не принесеш, я тебе вб'ю.

І пішов Хлопчик-зірка до лісу, і цілісінький день шукав монету з червоного золота, проте ніде не міг її знайти. А надвечір він сів на землю й заплакав, і коли він плакав, прибігло до нього Зайченя.

І Зайченя сказало йому:

– Монета з червоного золота, яку ти шукаєш, лежить у печері, що позад тебе. Тож не плач, а радій.

– Як же я тобі віддячу за це? – вигукнув Хлопчик-зірка. – Гай, гай! Це ти ж втретє виручаєш мене.

– Але ти перший зглянувся на мене, – відповіло йому Зайченя і швидко побігло собі геть.

А Хлопчик-зірка зайшов у печеру і в найдальшому кутку її побачив монету з червоного золота. Він поклав її у свій гаманець і вирушив хутчій до міста.

 

А прокажений, побачивши його, став посеред дороги і закричав, благаючи його:

– Віддай мені монету з червоного золота, а то я помру!

І Хлопчик-зірка знову пожалів його й віддав йому монету з червоного золота, сказавши:

– Твоя біда гірша, ніж моя.

Але серце його стислося з туги, бо він знав, яка лиха доля на нього чекає.

Та диво дивне! Коли він проходив міську браму, вартові вклонилися йому з великою шанобою і промовили:

СТРАЖІ:

– Який гарний наш володар!

А натовп городян ішов за ним слідом і гукав:

– Та нема за нього вродливішого в усьому світі!

Хлопчик-зірка :

– Це вони насміхаються з мене та потішаються з моєї жалюгідності.

Натовп:

– Ти наш володар, на якого ми давно чекаємо, і син нашого короля.

А Хлопчик-зірка їм відповів:

– Я не королівський син, а син бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я вродливий, коли я знаю, що на мене гидко глянути?

Принцеса:

– Чому мій повелитель не вірить, що він гарний?

Принцеса:

– Було давнє пророцтво, що цього дня прийде до нас той, хто має владарювати над нами. Тож хай володар наш візьме цю корону і цей скіпетр і стане нашим королем, справедливим і милосердним.

 Хлопчик зірка:

– Я не гідний бути вашим королем, бо я зрікся матері, що породила мене, і я доти не матиму спокою, доки не знайду її і не випрошу в неї пробачення. Тож відпустіть мене, бо я мушу далі йти по світу і не можу тут більше затримуватися, хоч ви й пропонуєте мені корону та скіпетр.

ПОБАЧИВ МАМУ

– Мати моя! Я зрікся тебе в дні своєї гордині. Не відштовхни мене в годину мого смирення! Я ненавидів тебе. Даруй же мені любов. Я був відцурався тебе. Прийми ж своє дитя...

ПІСНЯ… «Батьки мої»

КОРОЛЕВА:

– Устань!– Ось твій батько, якого ти пожалів у біді.

А Король:

– Ось твоя мати, чиї ноги ти омив своїми слізьми.

ВЕДУЧА

 Зоряний хлопчик став милосердний і справедливий до всіх. Він прогнав геть лихого Чаклуна, а Лісорубові та його дружині послав багато дорогих подарунків, а дітей його зробив вельможами.

Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим – одіж, і в його державі панували мир і достатки.

ПІСНЯ: всі разом виконують.

Мама – це велике щастя. І скільки б тобі не виповнилось років 5 чи 50 – завжди нам потрібна мама, її ласка, її погляд, її мова, порада… Мама в домі – це сонце, що дає життя всій родині..

Що найдорожче за все на землі?

Мамині руки і мамина ласка,

Мамині очі, як зорі ясні,

Мамина пісня і мамина казка.

 

Сповнене мудрості, віри,добра,

Мамине серце. Як сонце , гаряче,

Лагідне, ніби весняна пора,

Все зрозуміє, і все нам пробачить