Виховний захід " Який же козак без вишиванки"

Тема: Який же козак без вишиванки

Мета: Розкрити уявлення дітей про рідний край Україну. Знайомити дітей з одним із видів народно-демократичного мистецтва – вишивкою. Продовжувати знайомити дітей з українськими національними звичаями, традиціями і обрядами, використовуючи український фольклор – прислів’я, приказки, вірші, легенди. Знайомити з національними символами та оберегами (вишитий рушник, символіка кольорів, елементів, візерунків). Знайомити дітей процесом вироблення тканини для вишивання. Виховувати шанобливе ставлення до українських національних обрядів, традицій.

Хід виховної години:
Звучить тиха українська народна музика.
1 дівчина – А скільки красивих вишитих рушників навколо!…
Вчитель – Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники,скатертини тощо. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст.
1 хлопчик – З давніх-давен на Україні існував звичай: по закінченні жнив останній сніп перев’язували вишитим рушником і урочисто з піснями несли в село. Чи не так, хлопці-козаки?
Вчитель – Діти, пригадайте і скажіть, який хороший звичай зустрічати гостей споконвіку існує в нашого народу?
Діти – Подавати на вишитому рушнику гостям хліб і сіль.
2 хлопчик. Наші дідусі та бабусі пам’ятають такий звичай: коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб рятував від лиха, щоб нагадував йому про рядну домівку. Син приймав рушник і цілував хліб.

Вчитель – Як ви думаєте, для чого мені так багато вишитих рушників?
3 хлопчик – Рушники – це обереги нашого дому, нашої родини. Вони захищають від зла, лиха.
2 дівчина – Рушник – це обличчя оселі та її господині. Рушниками прикрашали хату. “Хата без рушників — казали в народі, — що родина без дітей”. Рушники вішали над образами. Рушником накривали хліб на столі або на покуті. Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святити до церкви.
Вчитель – Доторкніться своїми руками до рушників і скажіть, яка на дотик тканина, на якій вишивали ваші мами і бабусі (м’яка, тонка, гладенька, ніжна) – А ви знаєте, з чого вона зроблена? (з льону, конопель). Спочатку насіння льону сіють у землю, старанно доглядають й вирощують його, потім збирають (в давнину це робили вручну – жали серпами; тепер це роблять машини), сушать, обмолочують, прядуть нитки. Тчуть і відбілюють полотно і лише тоді вишивають на ньому.
Вчитель – Велика наша Україна і в різних куточках вишивають по-різному, але всі рукодільниці вкладають у свої вишивки теплоту своєї материнської любові, відданість своєму народу. Тому й сила рушника – в його візерунках. Рушники можна читати, як читають книги, адже кожен елемент візерунка щось символізує. Ось подивіться на цей рушник. (показує). Що на ньому вишито? Народна вишивка відзначалася багатством і різноманітністю геометричних елементів (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами.
Як називається шов, яким вишитий цей рушник? (хрестик) Які ще ви знаєте шви? (гладь, ланцюжок, низь).

Олекса ТОМ: Вишиванка
Узор вручну , широка планка ,
легенький запах ковили,
моя сорочка вишиванка ,
вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки,степ , простори,
по лівій й правій стороні.
Червоно – чорні всі узори,
мережив ряд на полотні.
Традицій пласт, легенди роду ,
духовний символ, оберіг,
калини кущ, дівочу вроду,
на полотні все хтось зберіг.
Прості орнаменти , народні,
тягучі як пісні з степів.
Все актуально і сьогодні,
хоча й прийшли з далеких днів.
Вчитель – Традиція вишивати рушники існує з давніх-давен. Від діда-прадіда передаються узори і вміння вишивати. Рушник – це найкращий подарунок. Про рушник складено багато прислів’їв, приказок, віршів, легенд та пісень. Можливо хтось із вас розкаже? (діти розповідають).
Діти – Прислів’я, приказки:
1. Хата без рушників – що родина без дітей.
2. Тримай хату, як у віночку і рушнички на кілочку.
– Вірш “Рушничок”
Маленька Оленка, Левкова сестриця,
Що голочку має – таки чарівниця.
Як голка сумна – тягне ниточку чорну,
Як голка весела – червону, проворну.
То голочка плаче, а то заспіває.
– Легенда про рушник.
“Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб. Коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоров’я береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає”.
Вчитель – Рушник – це символ людського щастя, і тому батьки дають його своїм дітям, коли вони вирушать у дорогу власного життя. Послухайте про це пісню.

(“Пісня про рушник” А. Малишка) .

3 дівчина – Діти, а що означає червоний і чорний кольори в українській вишивці? (Червоний – це колір калини, яку здавна любили й шанували на Україні, це любов, радість. Чорний – колір землі – годувальниці, туга, смуток, журба за рідною стороною).
Вчитель – Діти, ми вже знаємо, що рушники на Україні вишивали ще з глибокої давнини, коли не було різнокольорових фарб та барвників. Як ви думаєте, чим ваші прапрабабусі фарбували нитки для вишивання, щоб вишити такі красиві візерунки (орнаменти)? Ви хочете про це дізнатися? Гаразд, сьогодні я відкрию вам невеличку таємницю: з відвару м’яти та кропиви – можна одержати зелений колір (показує баночки з відваром);
з відвару звіробою – коричневий;
з відвару лушпиння цибулі – жовтий;
сік калини та малини давав червоний колір.

(Звучить пісня на слова Д.Павличка “Два кольори”):

Вчитель – 14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. “Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем”. В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови.
Для того, щоб усі члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима. Під ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:

Пресвята Покрiвонько,
Перед твоїм кривалом
Голови схиляємо.
Прохаємо, Покрiвонько,
Од лиха укрити,
Здоров’ячко наше
Знов нам обновити.

Учень – Для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як день українського козацтва.

А який же козак без вишиванки?

Вчитель – До одягу XV ст. входила насамперед вишита сорочка переважно із грубого саморобного полотна. У чоловіків вона була короткою, глухою, тунікоподібною, з прямокутною горловиною. Жіноча вишита сорочка була довгою, різноманітного крою: тунікоподібна, з плечовими вставками (пришитими по основі й по підканню стану), з суцільнокроєними рукавами.

Найбільш повні дані про національний одяг запорізьких козаків містяться у працях відомих українських істориків Д. Яворницького, В. Голобуцького, О. Апанович та ін.
Характер декорування чоловічих вишитих сорочок значною мірою залежав від крою, а також віку власника. Найбільше прикрашали, переважно вишивкою, парубоцькі сорочки; стриманішими були сорочки літніх чоловіків.
1 дівчина – Вишита сорочка — один із яскравих образів українського фольклору. Послухаймо народну пісню “Ой чорна я си, чорна” у виконанні …………………………….

Вчитель – На багатьох українських рушниках, а також на вишиванках та керамічних виробах квітне, простягає догори дивні, химерно закручені гілки незвичайне дерево. Це — Світове Дерево, або Дерево Життя — бо втілює воно в собі все життя в нашому Всесвіті у всіх його проявах.
– Дерево тягнеться догори, отже, це — світлий і добрий символ. А ще сильний, тому набував охоронних властивостей. І рушник, на якому було вишите Дерево Життя, вважався хорошим помічником у дорозі; також ним обрамляли ікони. Оберегові властивості такого рушника посилювалися ще й через те, що в гілках цього Дерева дбайливі майстрині часто “ховали” інші оберегові знаки – кружечки, гачки, символ безкінечності та інше, що мало сильний вплив на свідомість наших пращурів і допомагало їм долати всілякі перешкоди.
4 хлопець – Особливо часто розкішне Дерево Життя з’являлося на козацьких рушниках, що їх хоробрі запорожці брали з собою в дорогу. Ця химерна рослина, яскрава, одягнена в різні барви, нагадувала їм про рідну землю. Окрім того, вони вірили, що магічні сили Дерева допомагають у боях за батьківщину, за українську націю: дивлячись на це дерево, козаки ніби відчували підтримку всього українського народу.
Вчитель – У Василя Голобородька є вірш “Ми йдемо”. Він увійшов до збірки віршів, виданої 2006 року, яка так і називається — “Ми йдемо”. Послухаймо уривок вірша У ньому є образ сватального рушника. Як і саме сватання, рушник у поезії символізує нове життя, напередодні якого стоїть Україна. Цей вірш написаний 1990 року.

(Читає …………………………………………………….).
Василь Голобородько “Ми йдемо”
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою віковічною землею
із нашими багатолюдними містами,
із нашими тихомрійними селами,
із нашими золотоверхими церквами.

Ми йдемо по Україні,
пов’язані вишиваними дівочими руками рушниками,
і радість сяє в наших очах.
Вчитель – Сподіваємося, що хтось із присутніх на нашому Святі теж захопиться прекрасним мистецтвом вишивки і колись зачарує нас власноручно виготовленими виробами.

– Не забуваймо, що культура має два крила — збереження і примноження.
Вишиванка – символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.
Вишиванка – дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.
Вишиванка – писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.
Вишиванка – біль на п`ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра – ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.
Біля річки дитинча кирпате,
Кинуло віночок в часу тлінь –
В плетиві надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколіннь.
Колисанки не забудь дитино,
В серці вишиванку залиши…
Не зліпити болем Батьківщину,
Як розбите дзеркало душі.
Юрій Лазірко
Л.Левицька
Веселкою сплелися кольори
На рушничку твоєму, наче доля.
На нім — тобою прожиті роки,
Усі достоту, з радощами й болем.
Усе на нім: вечірняя зоря,
І росами умите раннє сонце,
На нім і сльози, й посмішка твоя,
Хатинка рідна і твоє віконце.
На цьому рушничку — твої безсонні ночі.
Цей вишитий рушник для мене — наче жаль.