Використання інструментів формувального оцінювання на уроках української мови (8 клас)

НУШ

Використання інструментів формувального оцінювання на уроках української мови            (8 клас)

Нові державні стандарти освіти, ціннісні орієнтири НУШ вимагають нових підходів не лише до організації освітнього процесу, але й до оцінювання навчальних досягнень учнів. Велика увага сьогодні приділяється саме  формувальному оцінюванню як ефективній стратегії підвищення рівня навчальних досягнень учнів.

Формувальне оцінювання – це оцінювання під час навчання і “для навчання” (англ. – “assessment for learning“). “Формувальне” (англ. – “formative“) – тому що, на відміну від підсумкового, має на меті формування (або форматування) освітнього процесу з урахуванням навчальних потреб кожного учня задля більш ефективного формування предметних компетентностей.

Формувальне оцінювання як “оцінювання для навчання” складається з певних елементів, наприклад:

• вироблення зрозумілих учням цілей на певний період навчання;
• отримання учнями конструктивного зворотного зв’язку щодо їхніх навчальних досягнень відповідно до визначених цілей;
• коригування вчителем навчального процесу відповідно до результатів і навчального поступу учнів.

Послідовне впровадження й застосування формувального оцінювання сприяє рівному доступу до якісної освіти, оскільки допомагає учням, незалежно від їхнього соціально-економічного статусу, досягати кращих результатів навчання. Цей різновид оцінювання розвиває в учнів уміння вчитися, а отже – сприяє реалізації ціннісного орієнтиру щодо навчання протягом життя.

 Цей різновид оцінювання вже добре засвоїли вчителі молодших класів, цю практику продовжать і учні, які цього року стануть п’ятикласниками. Але доцільно спробувати здійснювати формувальне оцінювання й у середній та старшій школі.

 Наведемо приклад такої роботи на матеріалі уроку української мови у 8 класі, тема «Відокремлені обставини».

Урок 1 (Рефлексія) Слайди №1, №2

• Учитель просить дітей допомогти спланувати наступний урок та дати відповіді на  запитання.
• Під час відповіді на запитання учні використовують такі умовні рухи:

1. Піднімають великі пальці вгору, якщо добре зрозуміли тему.

2.  Опускають великі пальці вниз, якщо не зрозуміли.

3.  Махають руками, якщо, у принципі, усе зрозуміло, але залишилися невеликі питання.

1. Я можу навести приклад дієприслівника.
2. Я знаю, за допомогою яких суфіксів утворюються дієприслівники.
3. Я знаю, що таке дієприслівниковий зворот.
4. Можу визначити дієприслівниковий зворот у реченні, якщо там є розділові знаки.
5. Можу визначити дієприслівниковий зворот у реченні самостійно.

Урок 2

1. На початку уроку учні роблять самоперевірку домашнього завдання за визначеними критеріями. Слайд №4.

2. Наступне завдання. Учні читають слова та знаходять серед них дієприслівники. Слайд №5: ходити, ходячи, походивши, сходжений, ходьба, похід, походити, ходячий, прийшовши, прихід.

• Після цього вони перевіряють, чи правильно  виконали завдання (Слайд №6) та оцінюють себе  + (якщо правильно) або –  (якщо є помилка).

3. У реченнях, написаних на дошці або продемонстрованих на слайді, учні (усно) знаходять дієприслівникові звороти. Слайд №7:

Рятуючись від дощу, сховався в озеро.

З’ївши калач, вертаєшся до хліба.

Кривою дорогою йдучи, попереду мало бачиш.

Не замочивши рук, обличчя не вмиєш.

• Після визначеного учителем часу на виконання цього завдання учні перевіряють  свою роботу та оцінюють 4 + чи –. Слайди №8, 9

4. Опрацювання нового теоретичного матеріалу з урахуванням залишкових знань учнів (самостійне прочитання визначених правил у підручнику або пояснення вчителя). Слайд №10

5. Перевірка засвоєння теоретичних знань учнями за допомогою вправи «Так чи ні». Самооцінка знань. Слайд №11

- 1. Дієприслівниковий зворот може стояти тільки на початку та в кінці речення.

- 2. Дієприслівниковий зворот завжди виділяється комами.

- 3. Одиничний дієприслівник завжди виділяється комами.

- 4. У реченні Я йшов не поспішаючи кома не потрібна.

6. Виконання  письмового завдання. Учні записують речення, знаходять у них дієприслівникові звороти. Підкреслюють їх та ставлять розділові знаки.

1. Не пізнавши отрути бджоли, не скуштуєш і меду.
2. Закрутив носом, переплутавши хрін із медом.

• Далі передають зошит товаришу по парті. Перевіряють роботу сусіда, ставлять + чи -. А потім за командою подають умовний знак учителю щодо роботи сусіда, піднімаючи палець, якщо товариш по парті виконав завдання правильно, чи опускаючи донизу, якщо в роботі були помилки. Слайд №12.
• Після цього учитель пропонує учням зробити сусідові по парті комплімент, потім дати пораду, і  знову – комплімент.

7. Виконання письмової вправи за підручником. Взаємоперевірка її виконання за шаблоном.

9. Підсумок уроку. Учні підраховують +. Користуючись шкалою оцінювання (Слайд №14), ставлять собі бали за роботу протягом уроку та додають результати до тематичного графіка (Слайд №13),  вибирають відповідно до поурочних балів індивідуальне домашнє завдання.

Такий підхід до навчання, на нашу думку, сприятиме кращій мотивації учнів, зацікавить їх, зробить уроки більш продуктивними та дієвими. У кінцевому підсумку безпосередньо впливатиме на якість набутих учнями знань та вмінь із предмета.