Використання контурних карт на уроках історії як засобу формування інформаційної компетентності учнів

Використання контурних карт на уроках історії як засобу формування інформаційної компетентності учнів

           Кожен вчитель історії знає про те, що на уроці необхідно використовувати карту. Проте сьогодні школа має значно меншим за обсягом, ніж раніше, і дуже неякісним картографічним матеріалом. Переважають карти, виконані на основі старої методології і присвячені в основному територіальних змін, політико-об'єднавчим процесам в державах або військовим подіям. В умовах трансформації вітчизняної історичної шкільної освіти одним з невідкладних завдань методики навчання історії стає впровадження особистісно-орієнтованого підходу в поєднанні з оволодінням школярами системою компетентностей.     В даний час не більше десятка карт відображають нові підходи до змісту історичного матеріалу. На них зображені релігійні процеси, економіко-демографічний розвиток регіонів, культурні досягнення країн і народів і т.д. До числа таких карт можна, наприклад, віднести деякі з атласів, випущених в 1998 р. видавництвом «Дік»: «Християнська церква в раннє середньовіччя», «Середньовічні міста», «Сільське господарство і промисли в XI-XIV століттях», «Монастирські школи і університети в Західній Європі »,« Друкарство і гуманізм в XIV-XV століттях ». В атласі з нової історії під редакцією М.В. Пономарьова є карта, присвячена матеріальній культурі європейського суспільства і духовної культури країн Європи в XIX столітті. Вперше в практиці створення карт на ній позначені архітектурні пам'ятки різних стилів, музеї та театри, засновані в XIX столітті. З трьох основних типів історичних карт - загальних, оглядових і тематичних сьогодні явно превалюють останні. Тематичні карти присвячені окремим історичним подіям і явищам, багато хто з них розвантажені від зайвих деталей і позначень, але містять наочно-художні символи розкритих подій. Темами цих карт за старою методичної традиції виступають війни і найважливіші події внутрішньої політики (наприклад, реформація, опричнина, скасування кріпосного права та ін.)

        Загальні і особливо оглядові карти стали набагато рідше, ніж раніше, використовуватися в атласах і підручниках. При цьому їх застосування в навчальному процесі змінилося. Тепер у ряді тим оглядові карти представлені комплектом в кількості 2 - 3 штук. Вони відображають ряд послідовних моментів у розвитку досліджуваних явищ та стан їх в певний момент. Це дозволяє уникнути давно існуючого нестачі, коли вся інформація міститься в одній картці.

       Набуття учнями предметних компетентностей в процесі вивчення історії безпосередньо залежить від зміни методів та прийомів навчання, дослідження перспективних напрямків методичної науки. Одним із таких напрямків є робота над комплексом проблем, пов’язаних з застосуванням наочності та методики її використання на уроках історії.

Мета і завдання: визначити функції наочності на сучасному етапі розвитку методики навчання історії; розкрити можливості використання наочності як засобу формування інформаційної компетентності учнів.Опрацювання наочності у процесі навчання історії може бути особливим видом пізнавальної діяльності, яка дозволяє гімназистам отримувати конкретні та повні уявлення про події та явища, що вивчаються на уроці.

Класифікація наочності:

1) справжні речові пам’ятки минулого (знаряддя праці, зброя, кістки, прикраси, гроші, предмети побуту та ін.);

2) образні засоби наочності( картини, портрети, репродукції, плакати, фото, карикатури, віртуальні екскурсії із застосуванням мультимедійних ресурсів, відеоматеріали);

3) умовно-графічні засоби (історична карта, таблиці, опорні конспекти, графіки, діаграми та ін.).

На основі використання наочності може відбуватися формування та розвиток будь-якої із предметних компетентностей учнів.Формування та розвиток умінь самостійно здобувати інформацію з поза текстових компонентів підручника, розповідати про історичні події та явища, відокремлювати упереджену інформацію від неупередженої та інших вмінь, що входять до складу інформаційної компетентності, може відбуватися на основі використання всіх видів наочного матеріалу. При цьому візуальна форма наочності, як особливого джерела інформації, більш яскрава, більш виразна, а отже, і більш прийнятна для учня, якому працювати з таким джерелом інформації набагато цікавіше, ніж з текстовим.

Функції наочності в системі пізнавальних завдань, що вимагають застосування методів історичного пізнання:

1) наочність є особливим джерелом історичної інформації, повноцінне одержання якої можливе лише внаслідок активних розумової діяльності;

2) використання наочності під час створення проблемних пізнавальних завдань дозволить адаптувати методи історичної науки до вікових особливостей мислення учнів;

3) розкриття змісту історичної інформації, закладеної в наочність, змусить учня діяти творчо, виявляти винахідливість та ініціативу, розуміти значущість нових знань і вмінь для пошуку ефективних розв’язань проблемних ситуацій;

4) завдання, створені з використанням наочності, дозволять врахувати особливості сприйняття та опрацювання історичної інформації учнями з візуальним стилем навчання;

5) наочність допоможе урізноманітнити самі види завдань та способи діяльності з їх виконання.

Такий підхід передбачає використання наочності як засобу повноцінного джерела історичної інформації, під час опрацювання якого, учні оволодівають дидактично адаптованими методами історичного пізнання, інструментами розумової та практичної діяльності особистості.Найважливіше завдання сучасної української школи – дати майбутнім громадянам нашої країни глибокі та міцні знання основ науки, виробити вміння й навички застосовувати їх на практиці.Історія є процесом мислення, що спирається на свідчення з минулого і покликана розвивати уміння його аналізувати та оцінювати. Історія відбувається у двох категоріальних площинах – просторі й часі. І якщо хронології на уроках історії приділяється значна увага, то простір часто залишається поза увагою. Саме тому я на початку своєї педагогічної діяльності приділив велику увагу на уроках історії роботі з історичною картою.

       Перше знайомство учнів із картою відбувається, як правило, у початковій школі. Пізніше робота за картою проводиться на уроках географії та історії.Досвід свідчить, що вивчений матеріал скоро забувається, а сформовані у школі навички учні беруть із собою у реальне життя. Вміння, надбані на уроках історії, саме прийоми роботи, якими оволодівають учні, роблять можливим самостійний критичний підхід до матеріалу, що вивчається. Окрім основних прийомів мислення ( аналіз, синтез, порівняння ) та загальних прийомів навчальної роботи ( вміння працювати з книгою, складати план та інше ), які застосовуються під час вивчення кожного предмета, потрібно володіти спеціальними прийомами, без яких неможливо вивчати окремі предмети ( робота з історичною картою ).

Історична карта – це повноцінне джерело історичної інформації, і правильна організація роботи учнів з нею дозволяє досягти важливих при викладанні історії цілей. Вона поєднує часові і просторові параметри події, вказує на статистичні складові історичного процесу, пов’язує образи та уявлення, які виникають в результаті роботи з навчальним текстом, з просторовим сприйняттям певної історичної реальності. Часом причинно-наслідкові зв’язки стають зрозумілішими, варто лише поглянути на історичну карту. Під час роботи з історичною картою ставлю завдання не стільки розвивати елементарні вміння учнів орієнтуватися в історичному просторі, а перш за все порівнювати, аналізувати, узагальнювати історичні факти.Програма з історії не ставить на меті підготовку учнів як професійних істориків (тим більше – як фахівців з історичної географії), тому формування картоаналітичних знань та вмінь на уроках історії повинно носити більш вузький, ніж у географії характер. Тобто його треба обмежити лише тією групою зв’язків, що вивчають вплив природи і геополітичного положення на господарську діяльність людини, умови її життя, побуту та особливості міжнародних відносин.

Під час викладання історії я навчаю учнів користуватися всіма видами історичних карт:

· Настінна історична карта. Слугує демонстраційним матеріалом. З дидактичної точки зору, основне призначення карти – сприяти проведенню оглядових занять або ж використовуватися під час окремих елементів уроку.

· Карта в атласі. Атлас може бути використаний не лише на уроці під час навчання, а також як довідкове джерело.

· Карта в підручнику. Така карта має спрощений вигляд і виступає також ілюстрацією до тексту.

· Карта-СР. На моніторах можна зробити добірку всіх необхідних карт для уроку, їх фрагментів. Виникає такий собі «картофільм».

· Карта-схема. З ними не можна довгий час працювати, бо це може призвести до того, що учні так і не навчаться читати друковані карти.

· Фізична карта. Несе в собі більше політичної інформації, ніж історичної. Але я вмію пристосовувати таку карту до вивчення необхідної теми.

· Карта в періодичному виданні. В позашкільному житті така карта скоріш за все переконує підлітка у необхідності вміння читати карту.

Наводячи найважливіші знання, уміння і навички, що формуються в основній школі, і говорячи про вміння знаходити інформацію, аналізувати , інтерпретувати та оцінювати її, треба розуміти також картографічні вміння та компетенції учнів.

Основна мета оволодіння учнями картографічним вмінням, полягає у тому, щоб на кінець вивчення історії у навчальному закладі учні:

•  усвідомили, що природно-географічні умови впливають на перебіг історичних подій;
•  наводили приклади впливу природно-географічних умов на побут, заняття ( господарство ), релігійні вірування, суспільний та політичний устрій на різних етапах розвитку людства;
•  набули певного досвіду аналізувати карту, як історичне джерело для пояснення історичного процесу.

В цілому залучення природно-географічного чинника до пояснення причинності історичних подій та явищ зводиться до схеми: географічне положення визначає природно-кліматичні особливості території, які впливають на перебіг історичних подій.

Локалізація історичних подій у просторі (картографічні вміння) – це комплекс специфічних умінь, які передбачають уміння:

1. Читати історичну карту (визначати географічне положення, окремі історичні факти, регіони розселення народів, торгові шляхи, зміни в кордонах країн тощо).

2. Користуватися картою як джерелом знань.

3. Заповнювати контурну карту.

Розвиток умінь локалізувати події у просторі мною здійснюється за допомогою:

I. Роботи на великих оглядових настінних картах.

II. Застосування картонного шаблону (бліцкарт) для роботи на дошці та в учнівських зошитах.

III. Використання аплікації на карті («жива карта»).

IV. Заповнення контурних карт під час роботи на уроці і вдома.

V. Виконання проблемних завдань.

VI. Виконання завдань типу:

•  до позначок на карті знайди відповідні назви місць, де відбувалися історичні події;
• з’ясуй, яка з наданих карт правильно відображає події, що відбувались;
• до позначок на карті зроби відповідні коментарі;
•  конкурси знавців історичної карти, вікторини.

Учні різних класів вивчаючи історію оволодівають такими картографічними вміннями:

5 клас - Сформувати елементарні вміння зчитувати історичну інформацію з картосхеми.

6 клас- 1) навчитися читати карту, показувати на ній історичні місця, визначати географічне положення країни, рельєф місцевості, знати легенду карти;2) виконувати завдання по контурній карті.

7 клас-  1) працювати з картою, вміти читати її; 2) використовуючи карту, знаходити причини та наслідки історичних подій.

8 клас- Під час роботи з картою вміти виділяти інформацію, яка б допомогла розібратися у міжнародних відносинах, політичних інтересах тієї чи іншої країни.

9 клас- Вільно читати карту, користуватися нею як одним із джерел інформації, встановлюючи характеристику історичних подій, явищ, процесів.

10 клас- Аналізувати інформацію на карті як джерело знань про геополітичні інтереси країн у конкретний історичний період.

11 клас- Аналізувати карту як джерело інформації про тенденції розвитку міжнародних відносин та місце України у них.

Потрібно дотримуватися принципів дидактики, а саме:

• зміст карти повинен відповідати системі знань, які отримують учні даного класу;
•  зміст карти повинен перегукуватися з тими знаннями, які діти вже мають;
•  графічні зображення повинні бути чіткими, зрозумілими учням;
• кольорова гама відіграє важливе місце під час засвоєння основного змісту карти;
• тематичний акцент карти, розмір, масштаби, умовні позначення повинні збігатися.

     Більш високий рівень діяльності школярів при роботі з картографічним матеріалом - це виконання творчих завдань. У класах середньої ланки - це складання власних маршрутів, прокладання шляхів, прогнозування ходу битв. О. Ю. Стріловидні запропонувала ще один вид творчих завдань. Це завдання на відшукання батьківщини звичних для нас предметів, продуктів харчування, одягу та ін ускладнили завдання такого типу, можна запропонувати дітям пояснити, як ці речі потрапили зі Сходу в Західну Європу, з Європи до Росії, з Америки до Європи.

Наприклад, з Нового Світу були завезені в Західну Європу: кукурудза, земляний горіх, ананас, квасоля, соняшник, картопля, помідори, індичка, ваніль. Можна простежити шляхи їх поширення у Європі. Таку ж роботу можна провести при вивченні Хрестових походів, коли до Європи потрапили багато видів продуктів, організувати «подорожі» китайського чаю та локшини. Особливий вид творчих картографічних завдань, сприяють збагаченню історичних уявлень учнів, - це завдання на з'ясування походження топонімів та етнонімів. Приклади таких завдань можна знайти у навчальних посібниках з курсу «Вступ до історії".

У старших класах ігрові ситуації не займають дітей, їм потрібна більш складна аналітична і проблемна діяльність. У цих класах школярам можна запропонувати стати «юними картографами», як пропонує А.Я. Юдовського. Ось один приклад такого роду діяльності: Уявіть собі, що ви картограф XVI ст. Один із замовників попросив виготовити для нього точну карту Європи, так як він хотів відправити своїх людей в Аугсбург і Геную і прокласти для них більш безпечний шлях. Другого замовника приваблювала торгівля прянощами, і він попросив виконати для нього таку карту, на якій можна б було прокласти маршрут для експедиції до островів Тихого і Індійського океанів. Учням пропонуються заготовки карт .

У старших класах проблемні завдання по карті пов'язують і з критичним аналізом карт. Методика критичного аналізу карт близька наукової критики джерел, тому складна для школярів. Учні переконуються, що карти відображають не історію взагалі, автор будь-якої карти грунтується на своєму власному баченні минулого. На цьому етапі корисно порівнювати карти, видані в Росії і Західній Європі, в різних країнах та регіонах. Діти переконуються, що карта може робити політику.

Резюмуючи способи роботи з картою на уроці, німецький методист В. Фатке виділяє два найважливіших способу - аналітичний і синтетичний. Аналітичний (він ще називає його дедуктивним) відштовхується від цілісності карти, спосіб полягає в аналізі та розборі готової заповненої історичної карти. У цьому випадку діти мають можливість розглянути різні елементи карти в сукупності і в смисловій взаємозв'язку.

Синтетичний (або індуктивний) шлях знайомства з картою, на його думку, в якійсь мірі відтворює процес створення історичної карти. Школярі отримують чистий контурну карту або плівку, потім на неї накладається «географічний фон», далі наносяться межі, далі її перетворюють на тематичну карту, наносяться необхідні об'єкти, а потім вже написи до них. Таким шляхом діти розчленовують картографічні шари і переконуються в різноплановості картографічної інформації. Ось чому на уроці вчителю історії необхідно використовувати різні карти і різні прийоми роботи з ними.

На уроках історії під час роботи з історичною картою я визначаю, що учні повинні знати:

• назва карти вказує на тему, на основний зміст карти;
• історична карта розповідає про минуле;
• історична карта «накладається» на географічний фон;
• події, що змінюють одна одну, можуть бути зображені одночасно;
• умовні знаки розшифровуються у легенді карти.

Також учні набувають вмінь:

• розпізнавати та називати зображений на карті географічний простір;
• сприймати масштаб;
• порівнювати відстані, розміри території;
• правильно читати інформацію, яка міститься у легенді;
• знаходити на карті та називати позначення;
• знаходити на великих картах територію, яка вивчалась на меншій за розмірами карті;
• передавати зміст карти усно.

Одне з головних завдань роботи з історичною картою, я вважаю, навчити учнів орієнтуватися за картою. Вміння орієнтуватися на історичній карті треба віднести до елементарних просторових компетенцій учнів, а самі процесуальні вміння й навички диференціювати на чотири групи. Якщо ж співвіднести це з конкретними діями, що пропонуються виконати учням, в цілому можна отримати доволі логічну схему організації роботи з історичною картою.

Процесуальні вміння й навички учнів при роботі з історичною картою:

Конкретні дії, що пропонується виконати учням:

• Орієнтація в історичному просторі
• Знайдіть
• Покажіть
• Назвіть
• Зчитування історичної інформації
• Опишіть
• Перечисліть
• Розкажіть
• Аналіз-синтез просторово-історичних об’єктів та зв’язків
• Встановіть
• Порівняйте
• Розуміння – осмислення ролі та значення географічного фактора в розвитку історичного процесу

• Поясніть
• Встановіть закономірністі.

Без вміння орієнтуватися на карті не може бути ніякої серйозної роботи з картою під час уроку. Учень не повинен відчувати безпорадність, коли шукає той чи інший нанесений на карту знак. Мною вживаються дії спрямовані на допомогу подібного пошуку. При цьому я використовую питання, які наводять учня на процес пошуку. Головне ставити такі питання користуючись правильною термінологією. Наприклад, не «вище» або «нижче», а «ближче до півдня», «ближче до півночі» тощо. Щоб швидше та якісніше навчити учнів знаходити та називати міста, організовую «мандри картою». Чим частіше та інтенсивніше тренуються учні з орієнтування, тим простіше та легше їм буде у майбутньому.Вміння орієнтуватися залежить і від того, наскільки учень вміє користуватися легендою карти. Розшифрування та класифікація картографічної інформації – ці вміння формуються в результаті регулярних вправ. Учні вчаться користуватися масштабом.

Історію неможливо вивчати без знання дат, а вони можуть бути представлені за допомогою різних засобів наочності. Методисти давно звертали увагу на проблему вивчення хронології і пов'язували її з наочними засобами навчання. Так, І. В. Гіттіс писала про те, що хронологічні дати - це «віхи», «вістові стовпи» на шляху розвитку історичних процесів. Хронологія - «градусна мережа», накинута на історію людства . А.А. Вагін пов'язував вивчення хронології зі структурою шкільних курсів історії і на перше місце ставив проблему освоєння періодизації та засвоєння прийомів знання дат. Він виступав проти вивчення розрізнених відрізків часу, писав про те, що «не можна розслабляти молодий розум дистильованою водою шкідливих спрощень, вчити його орієнтуватися в бурхливому потоці історії народів з його вирами і несподіваними зигзагами» . Їм були намічені основні засоби наочності у роботі з хронологією: стрічки часу, хронологічні ряди, таблиці різного типу. П.В. Гора виділив основні прийоми роботи з хронологією - складання стрічок і ліній часу, які дозволяють створювати у дітей уявлення про лінійність, незворотності часу, розібратися в рахунку років; просте і образне позначення дати, коли в учня складаються певні зорові або слухові асоціації з подією, складання календарів подій (перелік дат, що відбувалися в стислі терміни) і хронологічних комплексів (дати, пов'язані тематично і допомагають осмислювати матеріал); складання хронологічних і сінхроністіческіх таблиць, покликаних узагальнити знання учнів за хронологією. П. В. Гора виділив два типи сінхроністіческіх таблиць: вони можуть відображати хронологію подій у різних сферах життя однієї країни в один визначений час або однорідні процеси в різних країнах в певні одні й ті ж періоди часу .

Методист Д.М. Нікіфоров порівнював хронологічні таблиці з орфографією в російській мові або з таблицею множення в математиці. Вони весь час повинні бути перед очима учня. Корисним прийомом він вважає прочитування хронологічних і сінхроністіческіх таблиць зліва направо, зверху вниз і у зворотному порядку . Проте все ж таки першорядне значення в роботі з хронологією має осмислене запам'ятовування дат. Осмислення дати є найкращим знаряддям боротьби проти механічного зазубрювання хронології. Г.І. Годер створив систему роботи з хронологічними датами на матеріалі курсу історії стародавнього світу. Його система грунтується на завданнях і вправах по стрічці часу. Всі завдання можна звести до наступних типів: на визначення тривалості історичних подій, на встановлення тимчасових зв'язків між подіями, на виявлення синхронності історичних подій . Г. І. Годер реалізував систему роботи з лініями часу в «Робочих зошитах з історії стародавнього світу», у збірнику завдань «Пізнавальні завдання та задачі з історії стародавнього світу». До першого типу завдань належать такі: Коли Ісус Христос прийняв мученицьку смерть? Скільки років прожив історик Тит Лівії? До другого типу відносяться завдання: Про які часи розповідає історик Тацит? До третього типу відноситься завдання: Милувався чи Хаммурапі руїнами Ніневії? Всі ці завдання вирішуються з застосуванням стрічки часу як наочного кошти.

      О.Ю. Стріловидні пропонує варіанти тестів на хронологію з використанням стрічок часу. До числа таких тестів вона відносить наступні: хронологічні рівняння, нагадують складні арифметичні приклади з додатком і відніманням дат, хронологічні рівняння зі знаками рівності, тотожності, аналогії, протилежності, слідства, хронологічні тести співвіднесення року зі століттям, тести з вибором дати з декількох запропонованих, тести на відновлення відповідності, завдання на виключення зайвого дати з переліку, завдання на визначення послідовності, завдання, які знайомлять з древніми календарями і нехристиянськими системами літочислення . У «Робочого зошита з історії України» ми також запропонували ряд пізнавальних завдань для роботи з хронологією, в тому числі і з використанням стрічок часу та інших наочних засобів, викреслював на дошці. Один з таких прийомів - це ілюстрування дати учнями, коли вони придумують самостійно значок, картинку, яка відображатиме дану подію. Інший прийом - розподіл дат за темами або періодів пов'язаний зі складанням хронологічних рядів або комплексів. Третій прийом - це складання рядів або комплексів. Для перевірки знання дат ми в робочих зошитах пропонуємо завдання з сполучними стрілками: з'єднуємо дати з подіями, місцями, іменами, з ними пов'язаними.

Велике значення для осмислення хронології має періодизація історії. Періодизацію можна зобразити у вигляді різних схем (див. попередній параграф). Завдання до них можуть бути різними: на обгрунтування етапів у розвитку подій, на віднесення подій до певного етапу, на виявлення ключових переломних точок, на обгрунтування критеріїв періодизації, на складання своєї власної періодизації.

Одним із засобів конкретизації історичного матеріалу є цифри. Г. І. Успенський писав, що «вся ця крупа цифр почне приймати людські образи і перетворюватись в картини щоденного життя, тобто почне отримувати значення не мертвих і нудних знаків, а, навпаки, значення самого різнобічного зображення життя ».

Наочними засобами при роботі з цифровим матеріалом служать статистичні таблиці, графіки, діаграми. Цілу систему пізнавальних завдань з використанням цих засобів розробив методист В. С. Грибов. Він пропонує для більш ефективного осмислення статистичного матеріалу переводити дані таблиць в графіки та діаграми. Прикладом може служити таблиця, що демонструє показники Півночі і Півдня США до початку громадянської війни. Він бере наступні показники: населення, наймані робітники, капітал промислових підприємств, капітал банків. Учням пропонується за наведеними даними побудувати стовпчикові діаграми і проаналізувати їх . В інших випадках методист пропонує скласти графік зростання динаміки світового промислового виробництва, діаграми, що відображають зростання мережі залізниць, колонізацію Африки, людські втрати у війнах XIX-початку XX ст. Все це передбачає використання статистичного матеріалу.

Велику роль у роботі з цифрами відіграє аналіз статистичних таблиць. Не випадково багато укладачі робочих зошитів останнім часом включають такі таблиці в посібники для школярів. Завдання до подібного роду таблиць можуть бути наступними: прокоментувати і проаналізувати таблицю, скласти повідомлення, знайти і виявити тенденції розвитку чого-небудь, пояснити причини змін в цифрових даних. Наприклад, В. С. Грибов пропонує скласти повідомлення про британського експорті в 1875-1914 рр.., Про зв'язок зовнішньої політики США та експорту капіталу, про матеріальне становище робітників і т.д. Ми також використовуємо статистичні таблиці для аналізу історичного матеріалу. Наведемо кілька прикладів з історії Росії XIX ст. У робочому зошиті з даного періоду ми наводимо таблицю з книги К. І. Арсеньєва «Нарис статистики Російської держави». Таблиця відображає соціальний склад населення Росії на початку XIX ст. Автор цієї книги - відомий професор, статистик, викладач Петербурзького університету. Учням пропонується вивчити статистичні дані та визначити, за яким принципом було поділено все населення Росії. Пропонується також звірити ці дані з іншими джерелами. У той же час повідомляється такий факт з біографії К. І. Арсеньєва: він був усунений від викладання в університеті і засуджений університетським судом у 1821-1822 рр.. Статистичні таблиці вчитель також може використовувати при аналізі прибутковості або корисності тих чи інших об'єктів або заходів. Прикладом може служити Миколаївська залізниця - пам'ятник епохи Миколи I. За даними «Довідки про вартість її будівництва» за 14 років її спорудження було витрачено 72371780 рублів 64 копійки. Зіставляючи ці дані з таблицею вантажообігу цієї дороги в перші п'ять років функціонування, учні повинні зробити висновок про її окупності (див. рис. 102). Статистичні таблиці можна також використовувати на уроці історії для аналізу рівня життя тих чи інших верств населення. Такі таблиці і завдання до них запропонували в своєму підручнику Л. М. Жарова та І. А. Мішина. [Таблиці з цифрами доцільно використовувати і при оцінці будь-якого історичного явища чи події. Наочно ми можемо це продемонструвати на прикладі таблиці «Склад Державної Думи в Росії»

Одним з найважливіших завдань для учнів, на мій погляд, є робота з порівняння карт. Просто, якщо карти мають один масштаб, демонструють одну й ту саму територію, але за різних історичних обставин. Складніше, якщо ці умови не витримані.Працюючи з картою на уроці історії, показуючи на ній якесь місце, завжди супроводжую показ поясненням, демонстрацією картини, словесним описом ландшафту, клімату, особливостей цієї території. Отже, даю відповідь на запитання: яку роль відіграло географічне розташування цієї місцевості, цього міста, рівнини у світовій історії.

Історична карта якнайкраще підходить, щоб в умовній формі показати певні часово-просторові конструкти та розміщення, сполучення і зв’язки історичних подій та явищ. Вона дозволяє розкрити динаміку подій і процесів.

Особливу ефективність має робота учнів із застосуванням карт, що пов’язують вивчений учнями матеріал у попередньому класі з матеріалом, що вивчається в поточному навчальному році, оскільки дозволяє чіткіше простежити зв'язок між історичними явищами і процесами, вивчення яких розділено навчальними курсами по класах.

Практична робота з історичною картою за типом і метою уроку може бути побудована також як урок узагальнення й систематизації знань. Можливі, звичайно, інші форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці. Усе залежить від конкретної мети і змісту діяльності учнів. Із власної практики зауважу, що робота з історичною картою захоплює учнів не тільки завдяки самостійному її характеру, але й завдяки присутності в такій роботі ознак пошуку та елементів дослідницького змісту.

Історичний матеріал постійно потребує локалізації. Одна велика настінна карта на кожному уроці виставлена в кабінеті для огляду. Вона виконує функцію помічника у потрібний момент, а інколи й просто так. Часто на перервах учні просто так або ж заради гри розглядають карту, тим самим мимоволі в їх свідомість проникає різна навчальна інформація.

Настінні карти використовуються мною в ході фронтальної роботи з усім класом, а історичні атласи краще підходять для індивідуальної та групової роботи. Одночасно використовую настінну карту та роздавальний матеріал ( зменшена копія настінної карти ). Атласи відіграють роль довідкового посібника. Вони полегшують виконання домашніх завдань.Історичну карту зазвичай використовую на початку уроку – як відправний пункт для роздумів, як введення до теми уроку, як ілюстрація до подорожі у часі. Скориставшись картою на початку уроку, обов’язково повертаюсь до неї в кінці – вона сприймається учнями на іншому рівні розуміння. Історична карта є добрим помічником під час ознайомлення з новим матеріалом. Не менша роль карти і на завершальній стадії пояснення, коли йде закріплення отриманих знань.Отже, історична карта, як і інші засоби навчання, покликана сприяти розв’язанню завдань уроку. Організація роботи з історичною картою на уроках історії вчить учнів самостійно переносити знання в нову ситуацію, бачити нові функції знайомих предметів і головне – доповнювати знання та уявлення про історичні події елементами просторових структур. Потенціал історичних карт та їх практичного застосування на уроках історії дуже великий і до сьогоднішнього дня ще повною мірою не використовується. Особливо великим є потенціал карт, що на сьогодні можна використовувати завдяки Інтернету. Особливістю цих карт є їхній мультимедійний характер. Інформатизація навчального процесу призвела до створення електронних історичних атласів, функції яких в ідеалі поступово наближаються до функцій багаторівневих геоінформаційних систем, де рівні визначаються не лише територіальною ієрархією, а й методичним супроводом, що радикально змінює роботу учнів з цим видом наочності. Для сьогоднішнього дня характерним є і те, що картографічний матеріал супроводжується ілюстративним рядом, текстової та хронологічній інформацією.

Однак такі нові атласи сьогодні доступні лише небагатьом школам через їх дорожнечу. Тим більше комп'ютерні та мультимедійні зображення карт поки ще залишаються для більшості шкіл Росії лише мрією. Мало хто вчителі мають можливість використовувати зображення карт на прозорій плівці, проекція яких на екрані цілком могла б замінити зношені старі настінні шкільні карти.

Часом крім карт в підручниках вчитель історії практично не має ніяких наочних посібників з картографічними матеріалами, тому йому доводиться виготовляти їх самому. Зі старих методичних способів, перевірених часом, можна згадати крейдяний малюнок карти на дошці (зазвичай це картосхема), збільшену ксерокопію або силуетне зображення, наклеєне на картон, мальоване зображення на темному шматку лінолеуму (так звана «чорна карта» А. І. Стражева) , зображення на прозорій плівці, мальовані фломастером. Використання «кустарних» карт в якійсь мірі може заповнити картографічний «голод» на уроці історії. До того ж, у випадку вдалого їх виготовлення, вони можуть набагато краще відповідати пізнавальним здібностям учнів і процесу викладання, ніж карти масового виготовлення.

     Таким чином, ми з'ясували, що цифрові дані є найважливішою частиною історичного матеріалу на уроках історії. Одночасно в силу своєї специфіки цифри служать і засобом наочності в навчанні. Записана на дошці і обіграна дата вже є наочним посібником. Засоби навчання хронології - не самоціль, тому їх демонстрація завжди супроводжується пізнавальними завданнями. Те ж саме стосується і статистичних матеріалів, яким, на жаль, на практиці навчання історії приділяється донині незаслужено мало уваги. Аналітична діяльність зі статистикою, окремі обчислення на уроці наближають учня до досліджуваної епохи, і, що називається «на пальцях», показують подія або явище. У той же час статистична таблиця і цифровий матеріал можуть служити засобом активізації продуктивної і творчої пізнавальної діяльності учнів.

                                                                                                                                                                 ДОДОТОК

Як працювати з контурними картами з історії

                                                                    (пам'ятка для учня).

• при виконанні завдання користуйся картою з підручника або з атласу.
• виконуй всі роботи на карті добре відточеними простими і кольоровими олівцями. Робота ручкою або фломастерами в картах неприпустима.
• не перемальовувай зміст карти підручника або атласу, виконуй тільки конкретне завдання.
• визнач умовні знаки, які будеш використовувати для виконання завдання; вкажи їх значення в легенді карти (таблиця умовних позначень в окремій рамці в якому-небудь з кутів карти).
• пам'ятай, що завдання повинно бути виконане не лише правильно, але й акуратно.
• всі написи на карті намагайся робити друкованими літерами або акуратним почерком простим олівцем.
• подивися, як різні події і географічні об'єкти відображені на картах атласу або підручника.
• зверни увагу, що назви річок наносяться уздовж їх течії, а не впоперек,

• перша або остання буква назви міста або населеного пункту знаходиться найчастіше в кухоль, його позначає,

• при підписуванні острови або півострова використовуються скорочення о. або п-ів,

• стрілки напрямків походів починаються і закінчуються в строго визначеному місці,

• кордону на контурній карті позначені пунктиром, але наносити їх треба суцільною лінією,

• при нанесенні порядкового номера року використовуй арабські цифри, століття - римські.

     Для нанесення на контурну карту історичних подій або географічних об'єктів орієнтуйтеся по географічній сітці, річках і берегової лінії.Щоб полегшити твою роботу, на історичних контурних картах часто дані назви великих річок, озер і морів, а також виділено ряд географічних об'єктів.І останнє. Якщо у тебе чому-небудь немає кольорових олівців, користуйся тільки простим, але використовуй різні лінії і штрихи, наприклад: пунктири, точка-тире, прямі штрихи, косі штрихи, суцільне тонування і т. п. В цьому випадку твоя карта вийде виконаної в чорно-білій графіці.