Використання результатів діагностики соціальної компетентності учнів у освітньому процесі

Ліпко А.В.

Тема: Використання результатів діагностики соціальної компетентності учнів у навчально – виховному процесі

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація — це процес і кінцевий результат взаємодії людини з природним, предметним, соціокультурним середовищем, це результат виховання громадянина держави, його фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку.

Іншим важливим поняттям, яке має бути в полі зору наших вчителів, є поняття «соціально компетентна особистість», яке вітчизняні вчені трактують як придбану здатність особистості гнучко орієнтуватися в постійно змінних мінливих соціальних умовах та ефективно взаємодіяти з соціальним середовищем. Соціальна компетентність дитини, на думку Н. Гавриш, являється інтегральною якістю особистості, що складається з комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних особливостей і виявляється у соціальній активності та гуманістичній спрямованості особистості.

З метою визначення основних труднощів, які гальмують процес формування соціально компетентної особистості, нами було проведено діагностику уч­нів початкових класів. Необхідність такої діагностики зумовлювалася тим, що для вибору засобів подолання наявних труднощів треба знати, в чому саме вони полягають, які є найбільш властивими саме для молодших школярів.

Для діагностики молодших школярів використовувалася методика «Анкета для оцінки рівня шкільної мотивації» Н.Г. Лусканової. Ця методика має на меті визначити рівень шкільної мотивація учнів,  а відповідно і рівень оволодіння соціальними компетенціями (Чим вищий у дітей рівень мотивації, тим краще протікатиме процес соціалізації учнів). Хочу зауважити, що ми не ототожнюємо термін «соціалізація і мотивація», а лише говоримо про те, що у дітей з високим рівнем мотивації краще протікає процес соціалізації.

Серед молодших школярів КГ № 127 виявлено, що в учнів 1 – х класів у 38% наявний високий рівень шкільної мотивації, 31%- середній рівень шкільної мотивації, 23% - зовнішня мотивація, 2% низький рівень і 5 рівень мотивації (негативне відношення до школи) в учнів 1 –х класів не виявлено. Якщо ми подивимося на результати учнів 4 – х класів, то ми можемо побачити що у порівнянні з 1-м класом в учнів зменшуються показники високих рівнів мотивації та збільшилися показники низької мотивації та негативного відношення до школи. З чим це пов’язано? Насамперед з віковими особливостями учнів.

 Віковими особливостями дітей 1 - 4 класів можна вважати: незначний соціальний та моральний досвід, підвищену емоційність, вразливість і водночас пластичність до морально-етичних впливів, імпульсивність та безпосередність поведінки дитини, бажання постійно розширювати коло спілкування. Якщо розглядати учнів перших класів, то слід сказати що в 6-7 років, міняється вся психологічна зовнішність дитини, перетворюються його особа, пізнавальні і розумові можливості, сфера емоцій і переживань, круг спілкування. 

Своє нове положення дитина не завжди добре усвідомлює, але обов'язково відчуває і переживає його: він гордиться тим, що став дорослим, йому приємне його нове положення. Переживання дитиною свого нового соціального статусу пов'язане з появою «внутрішньої позиції школяра». Наявність «внутрішньої позиції школяра» має для першокласника велике значення. У вчинках дітей наприкінці другого року навчання вже проглядається позиція у ставленні до того, що їх оточує. Розвиваються і змінюються внутрішні етичні інстанції, формуються моральні мотиви поведінки; розвивається здатність співпереживати, співчувати, а отже, і взаємодіяти з дорослими та однолітками. У 3 – 4 класах мотивація до навчальної діяльності, така важлива у першому класі, поступово починає знижуватися. Це пов’язано з падінням інтересу до навчання та початком формування нового типу відносин з оточуючими людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається і на закінчення молодшого шкільного віку все більшого значення для дитини набувають однолітки та дитячий колектив. У цей період набувається досвід ставлення до світу, до людей, до самого себе. Ці особливості молодших школярів і зумовлюють зниження шкільної мотивації, і відповідно процес соціалізації протікає активніше, але складніше. Для того, щоб наглядно продемонструвати як це відбувається, і якими до нас приходять учні, зверніть увагу, будь ласка, на екран (відео).

Головне завдання вчителя - навчитись створювати і використовувати у шкільному житті ситуації, в яких знання і дії були б злиті та дозволили б фіксувати динаміку духовно-морального розвитку дитини, суть якого полягає у вмінні дитини самостійно, а іноді за допомогою вчителя, реалізувати свої здібності до практичної діяльності. Вчитель має допомогти дитині розвиватись від елементарних навичок поведінки до більш високого рівня, для якого необхідні самостійність у прийнятті рішень і моральний вибір. Наглядно це виглядає приблизно так: (відео).

Отже, навчально-виховний процес у початкових класах, орієнтований на врахування вікових особливостей кожної дитини, має визначати своїми першочерговими завданнями: введення молодших школярів до системи гуманістичних відносин; надання можливості для максимального розкриття та формування індивідуальності дитини; формування досвіду її творчої діяльності в усіх сферах життєдіяльності в соціумі. Це і є запорука успішного соціального розвитку особистості.

Література:

1. Голованова Н. Социализация младших школьников: педагогическая реальность и забота воспитателя // Воспитание школьников. – 2003. – №4. – С. 2–4.
2. Изотова Е.И. Индивидуализация профессиональной деятельности педагогов и психологов и её влияние на социализацию младших школьников.//Психология и школа. – 2010. - №1. – С. 24 - 39
3. Справочник психолога начальной школы/ О.Н.Истратова, Т.В. Эксакусто. – Изд. 3-е. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – 442 с.
4. Марковська О. Особливості соціалізації молодших школярів// http://library.udpu.org.ua/library_files/stud_konferenzia/2013/visnuk_69.pdf