Випускна творча робота "Сім’я як життєтворча система розвитку особистості дитини"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЧЕРКАСЬКОЇ

ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

 

 

Випускна творча  робота

 

Сім’я

як життєтворча система розвитку особистості дитини

 

Науковий керівник:

                                                                Руденко Ілона Миколаївна,

доцент кафедри психології,

кандидат психологічних наук

 

Виконав роботу:

Висунько Лариса Дмитрівна,

директор Житницької загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів Жашківської районної  ради  Черкаської області

 

 

                                             Черкаси 2014

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП………………………………………………………………………………………………2

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

1.1. Сімейне виховання як об’єкт історико - педагогічних досліджень ………………………...4

1.2. Про значення сім’ї у процесі формування особистості……………………………………...6

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

2.1. Виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу……....14

2.2. Сімейне виховання дітей дошкільного віку…………………………………………………16

2.3. Виховна система ЖитницькоїЗОШ І-ІІІ ступенів Жашківської райради………………..20

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………….31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………...33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сім'я, родина - найвища цін­ність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцін­ним, плідним. Але батьки повинні усвідомлювати, що вони виконують важ­ливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. Безпосередньо, сім'я - це справжній університет людських відносин, в якому людина росте, розвивається і вдосконалюється. Необхідно додати, що виховання дитини - це важка, трудомістка сфера людської діяльності, успіх якої зумовлюється безліччю чинників найрізноманітнішого походження. Однак, виховує не тільки і не стільки сам виховний процес, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає в себе і активно переосмислює людські цінності, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Важливо навести слова Макаренка, який говорить, що:  "Виховний процес є процес постійно триваючий і окремі деталі його вирішуються в загальному тоні сім'ї, а загальний тон не можна вигадати і штучно підтримувати. Загальний тон, любі батьки, створюється вашим власним життям і вашою власною поведінкою" [15, с. 124]

Якщо говорити про педагогічні здібності батьків, то до найважливіших із них варто, мабуть, віднести уміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньо сімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми. Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності сім'ї, її моральна атмосфера.

Отже, роль сім'ї у процесі становлення особистості неоціненна, оскільки та атмосфера, в якій зростає дитина, є невід'ємною ланкою розвитку і виховання маленької людини, завдяки якій вона вчиться, розвивається і вдосконалюється.

Актуальність обраної теми полягає у тому, щоб виявити безцінні можливості для формування у дітей різного віку любові до Батьківщини, поваги до праці і людей, виховання почуттів і емоційної культури дитини.  Необхідно також згадати про духовні цінності і етичний клімат, про методи сімейного виховання і ті на перший погляд незначні деталі повсякденного спілкування, в яких народжується взаєморозуміння, йде важких і радісний процес виховання людини.

Зважаючи на актуальність даної проблеми я обрала наступну тему для дослідження: « Сім’я як життєтворча система розвитку особистості дитини».

Мета роботи полягає у виявленні та дослідженні особливостей сімейного виховання дітей молодшого шкільного та дошкільного віку, а також визначення соціальних явищ, здатних вплинути на формування особистості дитини.

 Відповідно  мети дослідження, були поставленні наступні задачі:

• проаналізувати педагогічну спадщину видатних педагогів у контексті розгляду проблем сімейного виховання;
• охарактеризувати вплив сімейного виховання;
• дослідити зміст і структуру сімейного виховання;
• виявити особливості впливу сімейного виховання на становлення особистості дітей молодшого шкільного;
• висвітлити основні проблеми, що виникають у сім’ї протягом виховного процесу.
• розкрити виховну систему Житницької ЗОШ І-ІІІ ступенів щодо спільної роботи школи та батьків у формуванні особистості дитини.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

 

1.1. Сімейне виховання як об’єкт історико-педагогічних досліджень

Насамперед, слід зазначити, що сучасний стан розвитку України характеризується зростанням інтересу до минулого народу, його виховних традицій, істо­ричних знань, до національної духовної ідеї, без якої немож­ливо зрозуміти минулий, теперішній і майбутній економічний роз­виток світу й окремих країн, людства чи конкретних націй.

Держава тією чи іншою мірою регулює всі сфери діяльності су­спільного організму. Однією із ключових проблем державотворен­ня є виховання молодого покоління з урахуванням усіх складових, усіх ланок, які виконували й виконують організаційну та виховну функції розвитку особистості. У реалізації цих завдань значне місце належить сім'ї як інституції, де дитина народжується, формуються основи її характеру, ставлення до праці, моральних цінностей. Батьки й матері є носіями суспільних норм, традицій, моралі, які передано з покоління в покоління і закріплено в життєвому досвіді дітей.Актуальність підвищення ви­ховного потенціалу сім'ї зумовлена тим, що сім'я як соціальний інститут відповідальна за весь комплекс відтворювання людини, вона є для дитини тією мікромоделлю суспільства, через яку за­своюється його духовна культура.

На сьогодні сім'я і вихован­ня дітей у сім'ї розглядаються в наукових дослідженнях як: соціальна, культурологічна, географічно-демографічна, нормативно-правова, історична, педагогічна проблема. І вивчення її з позиції історико-педагогічного дослід­ження є досить актуальним.Сьогодні історико-педагогічні дослідження посідають чільне місце в науці України, університетській освіті.Важливо зазначити, що науковці здебільшого розглядають історіографічні аспек­ти педагогіки, зміст самої історико-педагогічної науки, висвіт­люють історико-педагогічні ас­пекти як інноваційні, розкрива­ють взаємозв'язок між розвитком історії педагогіки, педагогіки та історії культури, історичної нау­ки в цілому. Історіографія наукових до­сліджень проблем сімейного ви­ховання свідчить про їх важ­ливість на всіх етапах історич­ного розвитку народів світу.

 Відомо, що у різні часи до проблем сі­мейного виховання зверталися філософи, політики, письмен­ники, вчені: представники філософської думки стародав­нього світу, діячі епохи Відро­дження Я. Коменський, Д. Локк, І. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо. За­рубіжна класична педагогіка в особі своїх кращих представників сприяла не лише розробці теорії становлення інституту сімейно­го виховання, а й реалізації його положень у різних країнах світу.Високо підніс ідею сімейно­го виховання видатний швей­царський педагог І. Песталоцці, знаменитий соціально-педагогі­чний експеримент якого цілком побудований на ідеї сімейного виховання. Механізм та умови його позитивного впливу на формування дитини, розвиток суспільного виховання і школи розкрив Песталоцці у таких своїх працях, як «Лінгард і Гертруда», «Як Гертруда навчає своїх дітей», «Керівництво для ма­терів» та інші [13, с. 51].

 З урахуванням досягнень класичної педагогіки в галузі сімейного виховання досліджу­валася історія сімейного вихо­вання в Україні. В умовах постійної боротьби українського народу за незалежність, за на­ціональні інтереси саме сім'я стала хранителькою і сповідни­цею тих педагогічних ідей і ви­ховних традицій, які живили і живлять українську педагогіку. На всіх історичних етапах роз­витку української держави українська сім'я виховувала дітей на на­ціональній основі, формувала в них національну свідомість, ро­зуміння історії і культури рідного народу.Виховні цінності сім’ї стали основою розвитку наукових засад сімейного вихованим в Україні. Фундамент його було закладено в працях таких мислителів як Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Петро Могила, у працях Г. Сковороди та інших.

З огляду на широке коло означених проблем можна зробити висновок, що такий складний, інтегрований, комплексний багаторівневий феномен, як сім’я і виховання дітей у сім’ї є актуальним завданням сучасного історико-педагогічного дослідження.

 

1.2. Про значення сім’ї у процесі формування особистості.

Як стверджує соціологія, сім’я - це мала соціальна група, основана на шлюбі й кровній спорідненості, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. На думку соціологів, сім’я тепер переживає кризу, наслідком якої є виникнення нових, нетипових виховних проблем, спричинених всілякими матеріальними й психічними труднощами, що їх переживає родина. Це, у свою чергу, послаблює її виховні можливості.

Важко не погодитись з тим, що значення сім’ї у вихованні дитини неможливо переоцінити, адже саме в сім’ї формуються перші уявлення дитини про життя, його ціннісні орієнтації, соціальні настанови. Саме в сім’ї дитина вперше соціалізується. Соцалізація охоплює всю сукупність обставин і чинників, що впливають на становлення й розвиток особистості. В результаті соціалізації особистість засвоює соціальні норми й цінності, прилучається  до громадського життя. Сім’я формує риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини, співчуває їй, підтримує її довірливим емоційним спілкуванням. Тепло й затишок домашнього вогнища, взаємопорозуміння в сім’ї, співпереживання роблять людину більш стійкою [2, с. 36].

Важливо зазначити, що від правильного сімейного виховання дитини залежить чи стане вона в майбутньому повноцінною особистістю, повноправним членом суспільства. Сімейне виховання - тривалий процес впливу на особистість дитини, що виражається в спрямованих діях з боку батьків для досягнення певного результату. Це й несвідомий вплив на дитину, який відбувається повсякчас у процесі спілкування батьків і дитини, і вплив, який чинить на дитину поведінка й приклад батьків. Результати такої сімейної взаємодії залежатимуть від впливу батьків на дітей і можуть проявлятись по-різному. В цьому разі в дітей формується тип поведінки, який відповідає ціннісним уявленням сім’ї. Кожна родина має свої ціннісні орієнтації. Словом і ділом батьки схвалюють поведінку дитини, що відповідає їхнім уявленням про добре. Якщо ж дитина чинить усупереч прийнятим у родині уявленням, то її соромлять, сварять, карають. І так день від дня у свідомість дитини вкорінюється система норм і правил, формується уявлення. Але дитина не засвоює повністю „морального кодексу” своєї сім’ї, вона пропускає його крізь особистий досвід й виробляє свій кодекс поведінки, взаємин, діяльності й додержується його через звички, а згодом - через внутрішню потребу. Такий спосіб прилучення до соціальної дійсності психологи називають підкріпленням.

В інших родинах дитина любить і поважає своїх батьків, визнає їхній авторитет, наслідує їх, орієнтується на їхню поведінку. У вихованні дітей потрібно створювати такі обставини й умови, коли дитина бачить зразки поведінки й діяльності дорослих. У сім’ях з міцними контактами між дорослими й дітьми панує поважне ставлення до дітей, що активно формує в останніх почуття колективізму, самостійність, доброзичливість. Наслідуючи поведінку батьків, дитина засвоює навички соціальної поведінки. Наслідування доброго формує в дитині добрі звички, виникає ефективна ідентифікація як спосіб прилучення до соціальної дійсності: для утворення звичок важливий справжній приклад, який можна наслідувати, бо одними словами сформувати звичку дуже важко.

Ще один спосіб соціалізації - розуміння - спрямова­ний на розкриття індивідуальності дитини. В сучасній гу­маністичній педагогіці розуміння - це проникнення у внутрішній світ дитини. Розуміння дитини означає цілісне сприйняття її такою, якою вона є, визнання за нею права бути самою собою. Розуміння сприяє формуванню само­свідомості дитини, становленню її як особистості, дає їй можливість проявити свій внутрішній світ, розв'язати свої проблеми. Найліпше не роблять батьки, якщо вони чуйно ставляться до потреб дитини, до всіх проявів її внутрішнього світу. Тільки доброта й розуміння в школі й родині, до­повнені ласкою й любов'ю близьких людей, сприятимуть формуванню високою рівня самоповаги, позитивної Я-концепції. Низький рівень самооцінки, самоповаги - на­слідок душевного дискомфорту, що трапляється в основному через нечуйне й неуважне ставлення дорослих. Хіба може в дитини розвиватися самоповага, якщо її (дитину) не поміча­ють, не підтримують, не хвалять за успіхи?

Перш за все, зміст соціального досвіду дитини залежить від конкрет­ної сім'ї, тому він суб'єктивно зумовлюється всією атмо­сферою батьківського дому. Щоб дитина почуватися захи­щеною, впевненою, здатною розуміти й робити добро, в цій атмосфері завжди має бути любов. Тонко реагуючи на лю­бов і ласку, діти гостро переживають їхній брак. Любов - це єдина сила, що дає можливість наблизитися до дитини, заглянути в її світ, а іноді душею з’єднатися з нею. Справжня батьківська любов учить людину культури по­чуттів, обов'язку, чуйності, розуміти добро, формує почуття. Любов, ласка, ніжність, які дитина сприйняла в ди­тинстві, допомагають їй у майбутньому правильно розв'я­зувати житейські проблеми.

Батьківська любов має супроводжувати людину все життя, хоча функції її з часом дещо змінюються. Батьківська любов - життєва потреба кожної людини. В міру дорос­лішання дитини батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки й збереження її внутрішнього, емоційного й психічного світу.

Любляча сім'я створює оптимальні умови для розвитку дітей. Це сім'я, яка досягла гармонійного взаєморозуміння з дітьми, де спілкування з ними - величезна радість, де пе­реважає позитивний, доброзичливий емоційний настрій. Розумна любов характеризується прийняттям дитини, по­єднанням позитивного емоційного ставлення до неї з ро­зумними вимогами. В здоровому психічному кліматі для дитини немає ніяких фіксованих ролей («кумир сім’ї», «жахлива дитина»). В люблячій родині дитина - помічни­ця, порадниця, завжди потрібна батькам. Тільки в люблячій сім'ї дитина може засвоїти моральну істину: «Любити - це означає насамперед віддавати коханій істоті сили своєї душі, творити для неї щастя»[2, с. 39].

     Любов батьків до дитини виростає з любові батьків одне до одного. Людська любов - величезна сила. Хто це багатство примножує, той, виховуючи себе, виховує своїх дітей. Самовиховання - могутній спосіб впливу батьків на дітей. Насамперед, любити - означає відчувати серцем найтонші ду­ховні потреби людини. Ось ця здібність і передається при­кладом від батька й матері дитині без жодних слів і пояс­нень. Розвиток чуйності, здатності душі відчувати потребу комусь допомагати і є вихованням самого себе. В люблячих один одного батьків дитина вчиться бачити радість у тому, щоб зробити приємне іншому, а щастя віддавати цінується вище, ніж щастя брати. Вона вчиться такту, гуманності, вірності, ніжності, вчиться поважати близьких, співпережи­вати. Для цього батьки мають проявляти увагу до внутріш­нього світу дитини: чим вона цікавиться, що її радує, що засмучує. Любов, що прощає, любов терпляча формує мо­ральну поведінку дитини, вчить на любов відповідати лю­бов'ю.

Авторитет батьків наступна важлива умова успішного сімейного виховання. У люблячій сім'ї авторитет батьків - завжди на належному рівні. Своє ставлення до навколиш­нього життя, норми й правила поведінки діти часто запози­чують від батьків. Постійне прагнення мати перед собою авторитет, до якого в будь-яку мить можна звернутися по до­помогу, пораду, - одна з особливостей психічного складу ди­тини. Дитина, котра може ділитися своїми радощами й прикрощами з батьками, більш урівноважена, впевнена.

Макаренко А. С. вважав, що без авторитету виховання немож­ливе. На його думку, смисл батьківського авторитету полягає в тому, що він не потребує жодних доказів і приймається як незаперечне достоїнство старшого, як його сила й цінність, видима дитячим оком. Бути авторитетним батьком - означає притягувати дитину силою й привабливістю своєї особистості, керувати нею й допомагати їй. Маючи опору й підтримку батьків, дитина одержує життєву впевненість, силу. Основою батьківського авторитету є любов, увага до дитини, турбота про неї. Авторитет батьків міцніє, коли дитина повсякчас ба­чить їхню високу моральність, культуру та ерудицію, терп­лячість і доброзичливість до навколишніх. Дитина якомога частіше має бути свідком зразкової поведінки й діяльності до­рослих, тоді вона зможе орієнтуватися на їхній приклад і формувати свої життєві цінності. Батьківський приклад і автори­тет - особлива форма передачі соціального й морального дос­віду старшого покоління молодшому, це найважливіший спосіб соціальної спадщини.

Відповідальні батьки думають про свій авторитет, стараються зміцнювати його, адже завоювати його важко, а втратити легко. Й допоможе в цьому батькам любов, взаєморозуміння й взаємодопомога, що разом створюють не­повторний мікроклімат у сім'ї, який впливає на емоційне самопочуття всіх її членів. Крізь призму такого мікроклімату дитина сприймає  весь світ і своє місце в ньому. Залежно від того, як поводяться  з дитиною дорослі, які почуття й ставлення проявляють до неї близькі люди, вона сприймає світ або як привабливий, або як такий, що її відштовхує. В результаті в неї виникає довір'я чи недовір'я до світу, що і є основою формування позитивного самовідчуття дитини. Емоційно-сприятливі стосунки в сім'ї стимулюють у всіх її членів почуття, поведінку, дії, спрямовані одне на одного. Благополуччя людини в родині переноситься на інші сфери взаємин (на ровесників у дитячому садку й школі, загалом на навколишніх). І навпаки, конфліктна обстановка в сім'ї, брак душевної близькості між її членами часто лежать в основі дефектів розвитку й виховання.

Таким чином, якщо батьки не поважають дитини через те, що вона має свою позицію, то цим вони не визнають індивідуальності її особистості. Ті, котрі поважають особистість ди­тини, рахуються з її думкою, потребами, інтересами, прагнуть зрозуміти смисл її вчинків, свої дії вибудовують не від якихось правил, а від дитини, її стану. В. А. Сухомлинський казав, що є якості душі, без яких людина не може стати справжнім вихователем, і на першому місці се­ред них - уміння проникати в духовний світ дитини. Цимумінням мають володіти і вчителі, і батьки. В сім'ї таке проникнення може ускладнитися, якщо її члени мають різні ідеали, переконання, що позначається на взаємовпливах. Водночас різновікове оточення допомагає дитині ширше проявляти свої емоційні та інтелектуальні можли­вості, швидше їх реалізувати. Така сім'я сприяє поступовому її прилученню до суспільного життя, розширенню її світогляду й досвіду[12, с. 43].

 Виховний вплив на дитину з боку батьків та інших до­рослих членів родини характеризується постійністю й три­валістю, тому-то й виховний процес тут здійснюється сло­вом і ділом, учинком і інтонацією, стихійно й спрямовано, повторюючись день у день. Проте, часто батьки недооцінюють значення неусвідомленого, неконтрольованого впливу на дітей. А це і манера поведінки, і вкорінені звички дорос­лих, їхній розпорядок життя і багато що інше, що так само впливає на соціалізацію дитини, її різнобічне пізнан­ня навколишньої дійсності, опанування навичок індивіду­альної й колективної роботи, прилучення до культури.

Для дитини внутрішньо-сімейне ставлення - перший специ­фічний зразок суспільних ставлень. Вони відбивають мо­ральну атмосферу життя сім'ї, її лад, стиль. У систему цих ставлень дитина залучається дуже рано. А це означає, що з малих років вона ознайомлюється з соціальними настановами, системою цінностей сім'ї, взаєминами між членами сім'ї й навколишніми людьми, їхніми моральними ідеалами, потребами й традиціями. Традиції так само, як і звичаї, є ще одним способом соціалізації дитини.

Сімейні традиції емоційно насичені, відбивають етнічні, культурні, релігійні особливості родини, професійну на­лежність її членів. Традиції завжди ґрунтуються на якійсь ідеї, цінності, нормі, досвіді родини. За своєю виховною суттю традиції настільки різноманітні, наскільки вони багатофункціональні, відрізняються великим динамізмом, тому що швидше реагують на вимоги сучасного життя, ніж зви­чаї й орієнтують поведінку дитини не тільки у звичних, а й у несподіваних ситуаціях. Наприклад, вихована в гуман­них традиціях дитина виявляє співчуття й доброзичливість не тільки до членів сім'ї, але й до інших людей, тварин і навіть до літературних героїв.

Збагачення змісту сімейних традицій сприяє повноцінній організації життєдіяльності сім'ї, забезпечує взаєморозуміння між її членами, особливо між батьками й дітьми. Передаючись із покоління в покоління, традиції адаптуються до сучасного життя. Приводом для їх виникнення може служити практично будь-яка матеріальначи духовна діяльність у сім'ї (посадити дерева з нагоди народження дитини, святкування вступу дитини до школи, ведення сімейного фотолітопису тощо). Незмінним лишається призначення традицій: вони служать зміцненню родинних зв'язків, передачі таких особистісно й соціально цінних якостей людини, як любов, доброта, співчуття, взаєморозуміння, готовність прийти на допомогу тому, хто її потребує. Традиції задають певний напрям пове­дінки дитини і є основним засобом трансляції соціально-культурних цінностей, норм сім'ї, встановлення її зв'язків з навколишніми. Сімейні традиції різноманітні, багатофункці­ональні, специфічні, на їхньому тлі соціальний розвиток ди­тини відбувається більш успішно.

Варто зазначити, що світ людини багатоманітний, і вона живе в розмаїтому світі. Її світогляд, особливо в ранньому віці, повсякчас змінюється. До цього треба ставитися без упередження, розуміти, що людина проявляється як особистість тоді, коли вона може активно, вільно й гідно відстояти свою позицію чи зайняти іншу згідно зі своїми моральними пе­реконаннями. Це її природне право, що заслуговує поваги, адже світогляд «є внутрішнім чинником розвитку особис­тості, критерієм повноти й багатства творчого потенціалу людини. Можна сказати, що світогляд - це єдність світо­розуміння й саморозуміння людини» [2, с. 42].

Виховання вільної, розкріпаченої особистості, яка усві­домлює свою гідність і поважає гідність і свободу інших  - головна мета сучасної гуманістичної педагогіки й школи, яка має будувати свою роботу в тісному співробітництві з батьками. Гуманізм у стосунках дорослих і дітей веде до розуміння внутрішнього самоіснування, самосвободи ди­тини, тобто до її духовної й моральної свободи. Така свобода робить людину досконалою й сильною, а аморальні дії - неможливими. Але така внутрішня свобода сама по собі не з’являється - вона виховується в процесі спілку­вання з іншими людьми й, найголовніше, з педагогами та батьками.

Отже, формування вільної особистості дитини можливе тільки там, де дитина визнається найвищою цінністю, а основними засобами виховання є добро, любов і ласка. Починається таке виховання в сім'ї, тому що її вплив, особ­ливо в початковий період життя дитини, набагато переви­щує всі інші виховні впливи. Успішність формування осо­бистості залежить насамперед від сім'ї. Сімейне виховання дає дитині всю гаму почуттів і уявлень про життя. Його сила й значення незрівнянні з жодним іншим, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи в школі. Головним у сімейному вихованні є вимоги батьків та взаємоповага, що панують у сім'ї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

 

2.1. Виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу

 Звернімо увагу на те, що виховання учнів початкових класів на родин­них традиціях українського народу формується переважно під час проведення позакласних виховних заходів. Внаслідок чіткого визначення змісту, вибору форм і методів проведення виховної роботи в учнів утверджуються національна свідомість, почуття національної гідності, національ­ний менталітет. При ньому важливого значення на­буває врахування вікових та індивідуальних особли­востей учнів початкових класів. Завдання сім’ї полягає в тому, щоб, починаючи з раннього дитинства, розкривати сутність родинних традицій українського народу, їх практичну зна­чущість для дитини тепер і в майбутньому. Завдання ж школи - організувати раціональний, цілеспрямо­ваний, послідовний процес виховання учнів початко­вих класів на родинних традиціях як на уроках, так і в позакласній роботі; залучення батьків до проведен­ня виховних заходів; використання можливостей позакласних установ у вирішенні проблеми виховання дітей початкових класів на родинних традиціях. Форми взаємодії школи і сім'ї можуть бути різними: організація педагогічної освіти батьків, батьківські збо­ри, робота з батьківським активом, залучення батьків до підготовки та проведення позакласних заходів, робо­та батьківських комітетів, вивчення виховного по­тенціалу сім'ї, використання засобів масової інформації для висвітлення стану роботи з цієї проблеми. Важливим аспектом взаємодії школи і сім’ї є ор­ганізація педагогічного всеобучу, методологічною ос­новою якого є досвід родинної педагогіки, досягнення вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки з питань родинного виховання. Найефективніші форми ор­ганізації педагогічного всеобучу батьків - лекторії для батьків, педагогічні і методичні консультації, конфе­ренції з проблем родинного виховання та ін. Під час планування роботи з педагогічного всеобучу важливо передбачити диференціацію (врахування соціального стану, віку, освіти батьків, сімейного мікроклімату, життєвої позиції, ставлення до школи тощо).

Найоптимальнішими формами взаємодії школи і сім’ї у вихованні учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу є: батьківські збори, лекції, диспути, вечори запитань і відповідей, прес-конференції, усні журнали, конференції з обміну досвідом родинного виховання, читацькі конференції з питань обговорення проблеми родинного виховання, вечори сімейних традицій, виставки сімейних реліквій, родинних альбомів, прикладної родинної творчості, кулінарних виробів; конкурси, зустрічі поколінь. Успішне вирішення проблеми виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу можливо за умови взаємодії зусиль школи, сім’ї і громадськості, спрямованих на виховання у підростаючого покоління національної свідомості, патріотизму, громадянськості, спроможного репрезентувати Українську державу у європейській спільноті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Сімейне виховання дітей дошкільного віку

Досліджуючи дану проблему, слід зазначити, що якщо ми серйозно хочемо змінити на краще стан моральності нашого суспільства, то маємо пам’ятати, що вихованість наших дітей, підлітків - результат копіткої щоденної роботи, а ще більше - результат тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки. Відомо, що діти, особливо дошкільного чи молодшого шкільного віку, дуже схильні наслідувати поведінку дорослих. Це можна пояснити тим, що мала дитина ще не здатна критично аналізувати поведінку дорослих. Некритичність дитини особливо виразно виявляється стосовно батьків, які є для неї, як правило, незаперечним авторитетом, яких вона любить, у всьому їм довіряє. Також слід зауважити, що у колі сім'ї відбувається процес двостороннього спілкування, тобто спілкування між батьком і матір'ю та батьками і дітьми з ініціативи тих чи інших. Тут набувається соціально-психологічний досвід, який, в міру накопичення, веде до розширення діапазону спілкування і його поши­рення на інших, значущих для них людей.

Отже, в міру того, як зростає дитина, відбувається динаміка спіл­кування, яка протягом дошкільного віку проходить кілька етапів: від потреби маляти у вчасному догляді, увазі і доброзичливості оточуючих до потреби у співробітництві з ме­тою досягнення як практичних ці­лей, так і отримання оцінки, визнан­ня його зусиль і досягнень (приб­лизно з першого року життя); усві­домленої потреби в повазі дорос­лих (з молодшого дошкільного віку); потреби у взаєморозумінні (старші дошкільники). Тільки задоволення цих потреб дитини дорослими зак­ладає фундамент їхнього взаємо­розуміння і гуманних взаємин якни­нішніх, так і майбутніх.Життя засвідчує, що взаємини між людьми, зокрема між батьками і дітьми, не завжди бувають гуманни­ми. Гуманні взаємини, насамперед, це різновид мо­ральних стосунків, які виявляються в доброзичливості, довірі, повазі, турботі, допомозі, справедливості, непримиримості до зла, жорстокос­ті, насилля. Гуманність є способом міжособистісних стосунків, за яких кожний ставиться до іншого, як до самого себе. У цьому головний принцип гуманності.

У філософському розумінні гу­манізм тлумачиться як визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і вияв своїх здібностей, на достойне життя. У психологічному плані сутність гуманності полягає в обумовленій моральними цінностями установці на інших, здатності до переживання за них, співчуття, співучасті і співп­раці. Несформована або порушена гуманність стосунків між батьками і дітьми може призвести до форму­вання або дітоцентричного типу сім'ї, в якій центром загальної уваги і піклування буде дитина, що спри­чинить у неї споживацьке ставлен­ня до інших, у тому числі і до бать­ків, і байдужість до їхніх проблем: або до байдужості батьків стосовно задоволення природних потреб ді­тей та свідомого уникання ними до­помоги у вирішенні дитячих проб­лем, психологічного і фізичного на­силля над ними.

Треба виділити, що для дітей дошкільного віку най­більш авторитетними є батьки. Са­ме тому в основі їхньої самооцінки лежить ставлення до них батьків, тобто їхня самооцінка залежить від оцінки інших. У сім'ях, де велике значення надається зовнішнім атрибутам («щоб все було як у інших людей або ще краще»), а дитина «не дотягує» до встановленого стандарту, самооцінка, деформова­на відповідним ставленням батьків, лишає її віри в себе, в свої сили і здібності досягти того, чого вона могла б досягти. У неї поступово може сформуватися комплекс не­повноцінності, з яким доведеться боротися все життя.Є небезпека виникнення й над­мірної самозакоханості дитини. Умаленьких дітей, як доведено нау­кою, стрижнем розумового процесу є сильна інстинктивна любов до се­бе і прагнення уникнути незадово­лення інших. Звикаючи до того, що вони постійно перебувають в центрі уваги, діти щиро вірять в те, що весь світ створений та існує заради них. Тому так важливо батькам спрямовувати нестримний потік ди­тячих бажань у потрібне русло і не допускати, щоб любов «до себе» переросла в Я-центровану поведін­ку. А це значить, що батькам варто постійно, але в тактовній формі, по­яснювати дітям, що інші люди також потребують уваги і мають право на задоволення своїх бажань і на за­доволення від життя. Тому кожен член сім’ї повинен турбуватися про інших, допомагати і служити їм. Та­ка турбота повинна переноситись і на інших членів суспільства.Досвід показує,  що  більшість батьків намагається виховувати ді­тей так, як виховували їх у дитинстві. Інколи сімейне виховання ґрунтується на бажанні компенсувати надітях те, що батькам було в свій часнедодане. Тільки об'єктивний, безпристрасний аналіз батьками власного дитинства дасть змогу їм зрозуміти, якою мірою отриманий досвід  впливає на  виконання ними батьківських функцій.

Також необхідно зазначити, що усі дошкільнята відчувають глибоке задоволення, радість, сором або смуток, коли дорослі хвалять їх за гарні вчинки. за виявлену доброту, чуйність у ставленні до інших чи дорікають за погані. Батьки знають, що позитивні оцінки дій і вчинків дитини, похвала дають добрі результати. Однак, оцінюючи поведінку дитини, дуже важливо давати їй змогу якнайчастіше переживати позитивні емоції, радість від зробленої нею корисної справи для навколишніх. Такі оцінки дорослих сприятимуть тому, що дитина поступово звикає відчувати настрій іншої людини, радіти з її успіхів, співчувати й допомагати в біді.

Щоб досягти успіху, у вихованні дитини, в час стрімких умов самого процесу виховання, батькам необ­хідно, не тільки засвоювати кращі надбання родинної педагогіки й оволодівати новими методами і прийомами. У сучасних умовах не­обхідна система виховання на осно­ві любові і логіки, її сутність базу­ється на тому, що ефективність ви­ховання досягається любов'ю, яка не означає вседозволеність, не тер­пить зневажливого ставлення, але в той же час є настільки сильною, що дозволяє дітям робити помилки і вчитися на них. Логіка ж зосеред­жується на наслідках, які є резуль­татом цих помилок. Ці наслідки в поєднанні з батьківським розумін­ням і співпереживанням дитячих проблем, болю і горя несуть у собі великий виховний потенціал, внас­лідок чого формується самооцінка дитини, її вміння вести себе і вияв­ляти емоції адекватно ситуацій, що виникли, грамотно вирішувати проблеми вибору, спонукає до об­думування своїх вчинків, а, отже, до відповідальності за них [16, с. 56].

Отож, у той же час, саме уміння батьків будувати стосунки з дитиною на основі любо­ві і логіки залежить від того, чи змо­жуть вони відчути радість від вико­нання батьківських обов'язків, чи будуть сприймати його як щось бу­денне.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Виховна система Житницької ЗОШ І-ІІІ ступенів Жашківської райради

 «Сім’я та школа – це берег  та море. На березі дитина робить свої перші кроки, отримує перші уроки життя , а потім перед нею відкривається море знань, а курс у цьому морі прокладає школа. Це означає, що вона повинна зовсім відірватися від берега…»[7, с. 39].

             На розвиток дитини  окрім сім’ї, родини впливає  школа,те,  як батьки зацікавлені  шкільним життям своєї дитини. А тому, працюючи над вирішенням цього питання, в школі  будується невидимий ланцюжок між родиною і школою, який служить на благо усім учасникам навчально-виховного процесу. Це  спільні турботи про те, щоб усім було цікаво і затишно у школі, як у власній, рідній домівці. А тому в своїй роботі педагогічний колектив школи керується висловом В.О.Сухомлинського: «Педагогічна ідея – це крила, на яких злітає педагогічна творчість. Ідея надихає колектив, і починається найцікавіше і найпотрібніше в шкільному житті - колективна батьківська робота».

Сім’я і школа – потенційні природні партнери у вихованні дітей – часто виявляються реальними супротивниками, а поміж ними постає дитина, яка вимушена пристосовуватися, лицемірити, що призводить до проявів  аморальної поведінки.

У сім’ї закладається духовна основа особистості, трудової підготовки, мораль, самобутність, світорозуміння. Виховання дітей у сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді

Сухомлинський В. О. вважав, що сім’я – «джерело, водами якого живиться повноцінна річка нашої держави». Батьки і вчителі повинні стати партнерами, активними співучасниками творчого процесу виховання учнів.

Сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй належні матеріальні  та педагогічні умови для фізичного, морального та духовного розвитку: створення середовища, яке сприятиме розвитку пізнавальних інтересів та ознайомленню з навколишнім світом, розвиток інтересів дітей до певних галузей знань.

Школа виховує доброзичливому ставленню до батьків. Сім’я також має культивувати у дітей шанобливе ставлення до вчителів, школи.   Для сім’ї та школи повинна бути єдина турбота: виростити здорових і щасливих дітей.                                                                                                     Ми ввійшли в ХХІ століття. Як стверджують прогнози, воно має бути століттям утвердження гуманістичних цінностей. Ось чому вчитель і батьки повинні знати і розуміти дитину, вірити, любити і поважати її, бережно,чуйно ставитись до її гідності, до фізичного, психологічного і духовного розвитку дитини. Мудрість шкільної і батьківської педагогіки в тому, щоб спільними зусиллями наполегливо і послідовно вчити дітей вищій  людській радості безкорисливого творення добра для людей.

Педагогічний колектив школи ставить своїм першочерговим завданням дати батькам глибокі знання виховання.

Батьки - професіяпедагогічна. Для ефективногосімейноговихованнянеобхідноформувати у самих батьківпедагогічнообгрунтовануцілеспрямованість на спілкування з власнимидітьми. Сімейневихованнярозпочинається з любові до дитини. Виховнийпроцес у сім'ї не має меж, початку чикінця. Батьки для дітей - цежиттєвийідеал, нічим не захищенийвід пильного дитячого ока. В сім'їкоординуютьсязусиллявсіхучасниківвиховногопроцесу: школи, вчителів, друзів. Сім'ястворює для дитини ту модель життя, в яку вона залучається. Існуєбагатогарнихсімей, якіусвідомлюютьцевисокебатьківськепокликання. Впливбатьків на власнихдітейповинензабезпечуватиїхнюфізичнудосконалість і моральну чистоту. Кожнадитинамимовільно й не усвідомленоповторюєсвоїхбатьків, наслідуєтатуся і маму, бабусю й дідуся. Самедітивідображаютьсоціальнесередовища, в якомуживесім'я.

Сімейне виховання - це педагогіка буднів, педагогіка кожного дня, яка в повсякденному житті здійснює велике таїнство формування особистості людини і тому педагогічна освіта батьків планується відповідно до вікових особливостей дітей, цілей і задач навчально - виховного процесу, конкретних проблем , що виникають у ході спільної діяльності вчителя й батьків.

Родинне виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх практично.

Сьогодні в  Житницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів навчається 69 учнів. Працює 19 педагогічних працівників, які віддані своєму покликанню.

Кількарічна робота педагогічного і батьківського колективів  дала можливість створити систему родинно – шкільного виховання і розпочати роботу із розробки проекту « Школи – родини ». Родинність у вихованні, життєдіяльність школи – основа формування здоров’я дитини, запорука розвитку української нації.

Особливість підходу до  проблеми «школа і родина» полягають в тому, що увага зосереджується не на впливові на батьків, а на співпраці з ними, створенні в організованому соціумі умов співпраці з ними, створені в організованому соціумі умов життєдіяльності, наближених до родинних. У варіативній школі, що розвивається у філософії родинності, поєднуються цінності Домівки, Світу, Особистості. Школа – родина заперечує відчуженні стосунки між школою і батьками. Натомість пропонується найширша співпраця школярів, учителів, керівних органів, меценатів – усіх, хто  трудиться неподалік цієї великої родини.

Робота в такій школі спрямовується на те, щоб серед дітей панував дух єдності, бажання допомогти один одному, розділити радість чи смуток, радіти успіхам у ремеслі, щоб діти збирались разом як рідні, свояки,дарували подарунки, збирались на державні, храмові свята,на родинні, шкільні,підтримували дружні стосунки все життя, щоб шкільний товариш став побратимом. А основне – в такій школі діти вчаться жити серед людей і знають різні способи гуртування, щоб вижити, допомагати один одному.

 Мета виховної системи - створити комфортне виховне середовище, що ґрунтується на демократичних засадах, співтворчості вчителів , учнів та батьків.

Кінцевий результат – створення освітнього середовища, в якому б учасники навчально - виховного процесу мали змогу реалізувати себе як суб’єкти свого життя, діяльності й спілкування.

        Сьогодні в суспільстві багато говорять і пишуть про сім’ю і школу , про їх взаємний вплив на формування особистості. «Всі ми родом із дитинства». Цей вислів Сент-Екзюпері повною мірою виявляє закономірність первинного впливу сім’ї на становлення особистості. Саме в сім’ї дитина засвоює основні норми моралі, опановує навички спільної праці, формує власні життєві плани, естетичні смаки, громадянську позицію. Батьківщина, любов до неї починається з сім’ї, і найважливіші якості й риси патріота та громадянина зароджуються в сімейному вихованні. Батьки – найголовніші вихователі, і вони найперші, хто відповідає перед власним сумлінням, народом,державою за якість виховання своїх дітей. Діти - продовжувачі не тільки батьківського роду, а й соціального ладу. І від того , які духовні та моральні цінності закладуть у їхні душі сім’я, школа, суспільство, залежить майбутнє всього народу.  І тому , у сім’ї та школи спільна мета – виховати всебічно розвинену гармонійну особистість, здатну реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах. Кінцевий результат спільної виховної діяльності сім’ї та школи – сформовані в дитини потреби в здоровому способі життя, розвинений інтелект і широкий усебічний розвиток, інтелігентність у спілкуванні, естетичне сприйняття світу. Принципи та підходи, які мають працювати на кінцевий результат, реалізовуються в школі, але важливо, аби все життя дитини – її виховання і розвиток – базувались на єдиній основі й у сім’ї, і в батьківському домі.

       Останніми десятиріччями історико-педагогічна ситуація щодо взаємодії школи і сім’ї у вихованні підростаючих поколінь різко змінилася відповідно до нових суспільних соціально-економічних реалів: відбувається істотне трансформування складу й діяльності суб’єктів виховання підростаючого покоління, насамперед сім’ї. Можна спостерігати погіршення морально-психологічного клімату в родинах. Відчуженість між дітьми й батьками, сімейні негаразди стають причиною проявів жорстокості та насилля, соціального сирітства. Для дітей характерними є психічні, криміногенні, асоціальні деформації особистості. Завдяки особистісно зорієнтованій моделі з’явилася можливість успішно розв’язати завдання навчально-виховної діяльності. Знайомство з родинами майбутніх першокласників розпочинається заздалегідь:

• дослідження соціального статусу родин (склад, умови життя, виховуючий потенціал, вікові особливості тощо);
• співдружність з педагогічним колективом школи; комплексне медичне обстеження дітей ( спеціалістами райлікарні);
• вивчення інтересів дітей, рівня їхньої розумової діяльності, комунікативних умінь;
• вивчення конкретного замовлення батьків.

Школа –родина бере родинні цінності за основу, створюючи мікроклімат під час спілкування, навчання, взагалі життєдіяльності навчально-виховного закладу.

На сучасному етапі розвитку суспільства, саме за умови розбудови національної школи, важлива роль у системі розвитку особистості має родинне виховання. Сім’я, за словами В.О.Сухомлинського, характеризується як найголовніша ланка, де «шліфуються найтонші грані людини – громадянина, людини- трудівника, культурної особистості. У сім’ї починається суспільне виховання , тут закладаються коріння, з якого виростають і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави».

 Сім’я є основою держави. Від роду до народу і нації – такий природний шлях розвитку кожної людини. Формування її національної свідомості та громадянської зрілості. Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка виховання.

Шкільна оселя – це та сама батьківська оселя, але з більшим вибором, у ній, як і в сім’ї люблять не за навчальні успіхи, а за те, що ти – ЛЮДИНА. Шкільний дім об’єднує всіх у родинне коло: батьків, дітей, учнів. Школа – це насамперед, знання та вміння мислити в атмосфері краси, гри, фантазії, творчості. Це майстерня, де виховуються засвоюванням духовних багатств народної культури, родинних традицій, це пошук нового сенсу життя через ідеали добра, любові, честі. Це оберіг , де кожний відчуває себе захищеним, де вчаться бути щасливим, де розвиток особистості - педагогічне кредо.

Школа- сім’я бере родинні цінності за основу, створюючи мікроклімат під час спілкування, навчання, взагалі життєдіяльності навчально-виховного закладу. Родинність як природна умова розвитку дитини визначає пріоритет універсальних, вічних цінностей, що споконвіку плекалися і плекаються у справжній сім’ї.

Школа- сім’я орієнтується у своїй діяльності на такі цінності, як: Любов, Віра, Надія, Доброта, Чесність, Справедливість, Милосердя, Щирість, Гідність, Свобода, Великодушність, Мудрість, Благородство, Єдність, Спільність духовних інтересів, Злагода, Довіра, Повага до старших, Повага до людей праці.

Школа- сім’я – це школа, життєдіяльність якої наближена до родинної, де про кожну дитину піклуються, турбуються, її люблять і дбають про її моральне і фізичне здоров’я. Найвища оцінка діяльності такої школи – «як у рідній хаті».

          Освіта і виховання в школі- родині національні за сутністю, змістом, мають людино творчий і державотворчий характер.Навчально –виховний процес здійснюється на основі державної політики в галузі освіти і виховання, національних і загальнолюдських цінностей, наукових педагогічних досягнень, народної педагогіки, філософії родинності і будується на визнанні цінності кожної молодої людини – суб’єкта відродження України як держави.

У школі – родині весь навчально- виховний процес є єдиним, цілісним, але індивідуалізованим. Це означає , що навчання і виховання зливаються в єдине ціле. Ці процеси не мають чіткого відмежування, а тільки специфічні індивідуальні відмінності і складають собою єдину цілісну систему.

Упродовж багатьох років у вихованні дитини на перше місце ставили школу, а потім родину, сім’ю, громадськість. Однак у результаті суспільних і економічних змін життя впевнено ставлять на чільне місце саме сім’ю і родину. Саме родина є першою школою виховання, де плекають моральні якості, шанують звичаї, традиції, зберігають пам’ять роду. З родини йде життя людини. Без родини, сім’ї, батьків виховати морально здорову дитину неможливо.

Батьки наших учнів є активними учасниками життєдіяльності школи. При цьому визначається пріоритетність родинних виховних цінностей та розділяється відповідальність за виховання і навчання дитини з родиною . Саме батьки забезпечують зв’язок виховного процесу: родина – дитячий садок – школа – позашкільні заклади. Залучення як батьків, так і інших членів родини до участі в шкільних заходах, постійна співпраця і батьківська підтримка, погодження всіх питань щодо організації шкільного життя з батьківською громадськістю, партнерство в прийнятті рішень створюють специфіку школи – родини.

У практиці школи використовуються масові, групові та індивідуальні форми, методи роботи з батьками. Всі вони спрямовані на підвищення рівня педагогічної культури батьків, на  зміцнення взаємодії школи  та сім’ї  на посилення  її виховного потенціалу, а також  на залучення  батьків до виховання  дітей класу.  Вивчаючи сім’ю, ми використовуємо такі методи, як  спостереження, бесіда, тестування, анкетування, ділова гра, аналіз дитячих сповідань, малюнків про сім’ю.

Батьки можуть бути близькими і надійними помічниками вчителя,якщо вони правильно допомагатимуть дітям у навчальній діяльності.

Важливим компонентом у вихованні підлітків є робота з батьківською громадськістю. Адже тільки в разі повної взаємодії та взаєморозуміння між школою та батьками можливе ефективне виховання учнів. З цією метою педагогічний колектив школи використовує можливості нетрадиційних форм роботи: «Народна світлиця» (звернення у роботі з батьками та учнями до народних традицій), «Батьківський всеобуч», «Сімейні свята в класі».

Працюючи над реалізацією Концепції виховної роботи, педагогічний колектив забезпечує умови для самореалізації особистості відповідно до її здібностей,суспільних та власних інтересів.  Проводяться різноманітні заходи, у шкільному кабінеті виховної роботи створено консультпункт для батьків. Вчителі проводять групові та індивідуальні консультації, щоб установити єдині вимоги щодо контролю за навчанням учнів; ознайомити батьків з прийомами перевірки завдань, щоб вони могли надати допомогу дітям під час закріплення навчального матеріалу. Велику увагу надаємо залученню батьків до організації розпорядку дня учнів сім’ї. На консультаціях  щодо формування національної свідомості, людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розвитку держави, готовності її захищати, виховання правової культури, поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів України, права , свободи,обов’язки громадян України Конституції України – Основного Закону нашої держави.

Така робота спонукає батьків до тісної співпраці з класними керівниками , надання допомоги в корекції поведінки учнів, участі в підготовці і проведенні виховних заходів.

 В школі склалася гарна традиція: заздалегідь розпочинати роботу з майбутніми першокласниками та їх батьками. Спостерігається наступність у роботі підготовчих груп дитсадків і початкової школи. Учитель початкових класів, який набиратиме перший клас, протягом року проводить заняття з батьками за програмою школи-родини.: як визначитися чи готова дитина йти до школи, допомогти їй адаптуватися у новому середовищі тощо. Практикується взаємовідвідування занять вихователями дитячих садків та вчителями початкових класів.

Спільно з батьками проводяться свята «Ми - діти твої, Україно»….. «Прощавай, початкова школа», а також проводять родинні свята, на яких мама, тата розкривають свої таланти, а вчитель вручає їм грамоти, вітальні листівки .

У школі родині вивчається історія і культура кожної родини. Починаючи з початкової школи, дитина створює своє родовідне дерево, оформляється матеріал.

Де черпає мати-берегиня великої родини свою духовну силу? В криниці народної мудрості. Для молодших учнів - це дивосвіт українських народних казок, приказок; для середніх і старших – історія рідного краю, його легенди, в яких наш мудрий народ передав в символічних образах скарбницю своїх древніх знань…

Ось чому навчання в школі має живитись і розвиватись на грунті народознавства.  В процесі виховної роботи і заходів, які проводяться                   в школі, учнівський і педагогічний колектив опирається на народний календар, так як він є невід’ємною частиною життя   в Україні, життя всього народу.                                                                                      Саме завдяки виховній спрямованості народного календаря можливо реалізувати  родинно-шкільне виховання, в якому народні родинні цінності є пріоритетними.

Учні Житницької школи протягом років вивчають минуле і сучасне України, відтворюють історію села, згадують і вивчають родинні традиції і обряди.   Кожний клас працює за окремим визначеним напрямком, який має свою мету і завдання. Шкільна організація поділяється на 3 групи: Китигорошки, Кобзарі, Старшокласник. Кожен клас має своє завдання, в основу якого покладена  пошукова робота, матеріали якої збираються і підсумовуються.

        У виховному процесі школи – родини велику  роль відіграють учнівські органи самоврядування. Вони забезпечують активну участь кожного вихованця в різних видах діяльності: навчально- пізнавальній, цілісно- орієнтованій, трудовій, художньо-естетичній, спортивно- оздоровчій, суспільно- гуманістичній і краєзнавчій. Для дітей працюють різні гуртки з предметів та за інтересами.

Найулюбленішими у школі стали свята: Покрова, Свято квітів, Дари осені, Калита, Свято Святого Миколая, Новорічні бали, День матері і родини та ін.. Значну роль у виховному процесі відіграють класні керівники. Вони об’єднують зусилля батьків, вчителів, громадськості щодо формування у дітей здорового способу життя, свідомого ставлення до навчання, відповідальності за свої дії.

Багато уваги в школі приділяється профілактичній роботі по вживанню тютюну, алкоголю, наркотичних речовин. Класні керівники вивчають психологічні особливості кожного учня, вивчають сім’ї, де виховуються діти.

Школа тісно співпрацює з кримінальною міліцією, службою у справах неповнолітніх. І така робота дає свої результати: в школі не має учнів, які стоять на обліку в міліції.

Щотижня класні керівники проводять класні години спілкування  з метою вивчення індивідуальних особливостей учнів під час неформального спілкування, пізнання інтересів учнів, розуміння їхніх переживань та мотивів поведінки, обговорення подій в класі, селі, районі, області, держави.

Для успішного функціонування виховної системи школи-родини дуже важливими є співпраця і партнерство з батьками. Напрямок родинного виховання припускає активну участь батьків у навчально-виховному процесі. Досвід показує, що батьки зацікавлені процесом виховання, активно допомагають своїм дітям, ефективно співпрацюють з класним керівником і педагогічним колективом, розуміють необхідність тісного зв’язку зі школою в інтересах власних дітей.

Батьки входять до складу шкільної ради та класних батьківських комітетів  і в багатьох випадках їхній голос є вирішальним. Взаємодія школи з родинами вихованців має різноманітні форми та здійснюється в різних напрямах:організаційно – адміністративному, функціональному, матеріальному, культурно – освітньому.    Батьки школи залучені до спільної з дітьми діяльності: організовують екскурсії, беруть участь у ремонті та благоустрії школи, у підготовці загальношкільних традиційних  форм роботи (родинні свята, випускного вечора).

             Отже, у  роботі з батьками учнів  школи використовуються різноманітні види й методи роботи:

1. Відвідування батьків удома допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра.

2. Запрошеннябатьків до школи. Ця форма роботидопомагаєотриматикориснупорадувід педагога щодороботи з дитиною.

3. День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботисприяєтісномуконтактівшколи та сімї та сприяєближчійспівпраціцихсоціальнихінститутів.

З метою пропагандипедагогічнихзнаньсередбатьківорганізовуютьсябесіди ілекції на педагогічну тематику.

Глибокомупізнанню методики сімейноговихованнясприяютьтематичнівечори і вечоризапитань та відповідей.

Для пропагуванняпедагогічнихзнаньпрактикуються конференції.

Таким чином, школа покликана продовжитиважливу справу сімї – вихованняпідростаючогопокоління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

З огляду на широке коло означених проблем можна зробити певні висновки:

1. Що такий складний,  інтегрований, комплексний багаторівневий феномен, як сім’я і виховання дітей і сім’ї є актуальним завданням сучасного історико- педагогічного дослідження;

2. Щоб досягти успіху у вихованні дитини в час стрімких умов процесу виховання, батькам необхідно не тільки засвоювати кращі надбання родинної педагогіки, а й оволодівати новими методами і прийомами виховання;

3. Звичайно, дітей треба вчити розрізняти добро і зло, формувати в них критичне, непримиренне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Однак формування у дитини правильної життєвої позиції, активної протидії злу можливе на основі виховання у неї передусім поваги до людей, вміння самостійно зрозуміти добро, відрізнити його від злого, негідного. Зрозуміло, що такі риси формуються у юної особистості під впливом багатьох чинників. Однак вирішальну роль у цьому плані відіграють реальні людські взаємини у сім’ї. Саме у сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

4. Сфера етичної дії сім'ї на дитину практично така ж широка, як і діапазон суспільного виховання. Сім'я має в своєму розпорядженні неоцінимі можливості для формування у дітей любові до Батьківщини, поваги до оточуючих. Проте у неї є обов'язки, які властиві їй в набагато більшому ступені, ніж школі, яка також впливає на розвиток і становлення особистості дитини. До числа таких обов'язків, перш за все, відноситься виховання почуттів, емоційна і духовна культура дитини.

5. Сімейне виховання дає дитині всю гаму почуттів і уявлень про життя. Його сила й значення незрівнянні з жодним іншим, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи в школі. Головним у сімейному виховані є вимоги батьків та взаємоповага, що панують у сім'ї.  Отже, формування вільної особистості дитини можливе тільки там, де дитина визнається найвищою цінністю, а основними засобами виховання є добро, ласка, любов, повага і взаєморозуміння.

6.Організація виховної роботи з батьками вимагає змін традиційних установок вчителя. У роботі слід рішуче переходити від монологу до діалогу. Лише рівноправне обговорення тих чи інших питань створить атмосферу довіри, взаємної поваги, а спільно вироблені висновки й узагальнення принесуть користь.

 7. Потрібно урізноманітнювати як організаційні форми, так і методи навчання батьків. Досить ефективними з них є такі, як рольові ігри, тренінги, сімейні вечори, батьківські клуби. Збагачення форм і методів навчання викликатиме інтерес, позитивно впливатиме на якість і ефективність педагогічної освіти.

8.Батьківські збори, конференції, батьківські університети, дискусії, консультації для батьків, тренінги - мають сприяти виробленню критичного ставлення до особистої педагогічної діяльності в сім’ї, вдосконаленню вміння аналізувати конкретні педагогічні ситуації і знаходити правильні рішення, а також дати змогу батькам сформувати свою позицію як вихователів і накреслити стратегію виховання дитини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Алєксєєнко Т. У чому сутність гуманних взаємин батьків і дітей? // Педагогіка. - № 6. - 2000. - С. 33

2. АметоваЄ. Р. Про значення сім’ї у формуванні вільної особистості дитини // Педагогіка і психологія. - № 2. - 2006. - С. 36

3. Боришевський М. Й. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості // Рідна школа. - № 4. - 1995. - С. 4

4. Вікторенко І. Спілкування в сім’ї молодшого школяра // Рідна школа. - № 9. - 2001. - С. 39

5. Зязюн І. А. Культура і культурна політика // Рідна школа. - № 12. - 1994. - С. 26

6. Киричук О. Концепція виховання підростаючих поколінь суверенної України // Радянська школа. - № 5. - 1991. - С. 38

7. Максимова Н., Порох Л. Вплив школи на виховання дітей у сім'ї // Педагогіка. - № 7. - 2000. - С. 39

8. Марушкевич А.А., Постовий В.Г., Алексєєнко Т.Ф. та ін. Родинна педагогіка: Навчально-методичний посібник. - К.: Видавець ПАРАПАН. - 2002. - 216 с.

9. Огороднійчук З. О. Виховання пізнавальних інтересів в сім'ї // Початкова школа. - № 7. - 1986. - С. 28

10. Постовий В. Г. Сім'я і діти. - К., 1997. - 53 с.

11. Страшний В. Взаємодія школи і сім'ї // Школа і родина. - № 7. - 2001. - С. 56

12. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. - К.: Радянська школа, 1978. - 268 с.

13. Федяєва В. Сімейне виховання як об’єкт історико-педагогічних досліджень // Шлях освіти . - № 2. - 2004. - С. 50

14. Гребенников И. В. Семья и школа: Пособие для родителей. - М.: Просвещение, 1985. - 270 с.

15. Диалоги о воспитании: Книга для родителей / Под ред. В. Н. Столетова; Сост. О. Г. Свердлова. - 3-е изд., доп. - М.: Педагогика, 1985. - 288 с., ил. - (Библиотека для родителей).

16. Зверев О. Л. Семейнаяпедагогика и домашнеевоспитание. - М.: Академия, 2000. - 160 с.

17. Каптерев П. Ф. О семейномвоспитании. - М.: Академия, 2000. - 168 с.

18. Мир детства: Младшийшкольник / Под ред. А. Г. Хрипковой; Отв. ред. В. В. Давыдов. - 2-е изд., доп. - М.: Педагогика, 1988. - 272 с.: ил. - (Библиотека для родителей).

19. Никитин Б. Мы и нашидети. - М.: 1980. - 224 с.

20. Павлов А. Для бесед с родителями. Десять ошибок в воспитании, которые все когда - нибудь совершали // Воспитание школьников. - №8. - 2001. - С. 36

21. Панова О.И.  П.Ф. Лесгафт: о семейном воспитании // Педагогика №10. - 2002. - С.76