Вірші про кохання до Дня святого Валентина (виправлено)

Вірші про кохання

Кохання має свої барви,

Воно таке різне…

Безжурна осінь плакала дощами,

А потім розпочався листопад.

Все, що було колись між нами,

У даль пішло й не вернеться назад.

Коротка зустріч, мов пташиний вирій,

Зухвало промайнула… і нема,

А як же думці я скажу нещирій,

Що  в моїм серці  зовсім не зима.

Нещирих слів не вміла я казати,

А щирим, кажуть, знати міру слід.

Щоб іншим болю більше не завдати,

Свої думки перетворю на лід.

                Михальчук А. Б.

Сьогодні, мамо, сонце світить так,

Сьогодні ластівка зі мною привіталась.

І я подумала на випадок про всяк:

«Що ж це таке? Я, певно, закохалась».

Дивись: хмарки в танок ідуть.

А вітер? Він тендітно-ніжний.

Ти не питай мене у чому суть,-

Підозри холод сіють сніжний.

Мені у очі краще загляни,

Вони сміються, мамо, а не плачуть.

Моє кохання щире, без вини,

То ж краще побажай удачі.

Благослови мене в життєву путь,

У світ, що я собі відкрила.

І не біда, як інші теж збагнуть,

Що я у щастя відібрала крила.

            Михальчук А. Б.

Історія старенького трамвая

Я входжу до старенького трамвая,

Є місць достатньо, я сідаю.

Вечірнє місто блимає вогнями,

Потік життя він змішує із снами.

На склі вікна є літери знайомі,

Мені здалося - час хтось зупинив. 

Той хтось, що не підвладний втомі,

У серці спогад давній воскресив.

Юнак і дівчина з’явились, ніби з казки.

А я вже зрілим поглядом дивлюсь:

Обличчя вираз в них без маски,

Вони закохані. Не вірите? Божусь!

Вона відкрито дивиться на нього.

Вона очима серце зігріва.

А він їй перстенька  нового,

На пальчик ніжно одяга.

Дівочі  щічки залились рум’янцем,

Блакитні очі розлили блакить.

І став юнак навіки бранцем,

Тієї, що зуміла полонить.

«Будь же зі мною, будь за дружину!

Хочу з тобою я прожити вік»,-

Сказав юнак … і ніжно, як дитину,

ЇЇ обняв, і сльози стер із щік.

«Звичайно буду. Хочу й я ділити,

З тобою завжди радість і біду.

Тебе люблю . Як можна не любити,

Ранкове сонце, що зійшло в саду?»

Чарівний сон… А в долі свої плани…

Ударив грім -  і люди розвели

Щасливу пару. Зацвіли  каштани,

Та під вінець вже інших повели.

Виходжу із старенького трамвая.

Історію цю в пам’яті лишаю.

Вечірнє місто блимає вогнями.

Реальність залишається із нами.

        Михальчук А. Б.