Віртуальна екскурсія «П. Вірський – творець Державного Академічного ансамблю народного танцю України»

Комунальний заклад «Бериславський медичний коледж»

Херсонської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Віртуальна екскурсія

«П. Вірський – творець Державного Академічного ансамблю народного танцю України»

 

 

 

Спеціаліст вищої категорії,

викладач-методист – С.М.Гаврилова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25 лютого народився П.П.Вірський

 «П. Вірський – творець Державного Академічного ансамблю

народного танцю України»

 

Ми сьогодні все частіше і частіше промовляємо заклик: «Любіть Україну!» Та що ж насправді містять в собі ці слова?

Любити Батьківщину – не означає пристосовувати її історію                               до політичних реалій сьогодення, не скандувати в екстазі: «Слава Україні!»

Любити Україну – це знати культуру свого народу і пишатися найяскравішими людьми своєї землі.

«Хто не шанує видатних людей свого народу, той й сам не гідний пошани…», – стверджував Максим Рильський.

І сьогодні ми відкриваємо рубрику «Втрачені українці», щоб відродити                    в своїй пам’яті особистості, які формували обличчя нашої Батьківщини, нашої з вами України.

І відкриває цю рубрику творець і багаторічний керівник Державного Академічного ансамблю народного танцю України, Лауреат двох Державних премій УРСР ім. Т.Г. Шевченка, Народний артист СРСР – Павло Павлович Вірський.

(відеоролик №1)

Реформатор народного танцю, впевнений в тому, що «…українці народжуються з танцем у крові», заснував унікальний танцювальний колектив, який став брендом українського мистецтва у 75 країнах світу.

Іноземці захоплювалися швидкістю танцювальної техніки жінок                           та складними трюками чоловіків. Академічному ансамблю ім. Вірського аплодували іспанський художник Сальвадор Далі, французький актор                          Ів Монтан, китайський державний діяч Мао Цзедун, Президент Демократичної Республіки В’єтнам Хо Ши Мін, французький «бог танцю» Серж Лифар. Гастролі українського танцювального колективу відвідували англійська королева Єлизавета ІІ, королева Данії, 22-ий президент Франції Жак Ширак і керівник Куби Фідель Кастро.

«Якщо у народу така висока культура, то він упорається з будь-якими проблемами і труднощами», – так слова сказав Павлу Павловичу Принц Монако Альберт після концерту хореографічного колективу.

На жаль, і сьогодні виступом ансамблю частіше насолоджуються                         за межами Україні.

(відеоролик №2 Танець «Ми – з України»)

Вірський Павло Павлович… Народився 25 лютого 1905 року. Його батьки були дворянського роду. Вони жили в центрі Одеси на вулиці Баранова.

Як справжній одесит, Вірський володів потрясаючим почуттям гумору, вправно малював шаржи і несамовито любив море, раки та лобстерів.

(відеоролик №3)

Вихованням дітей займалася мати. Вона свого часу закінчила Пансіон Благородних дівиць і навчала дітей французької мови та грі на фортепіано.

Батько Павла Павловича за освітою був інженером і високо шанував літературу, театр. До того ж дід і батько мали свою банківську справу                          і сподівалися, що юний Павло теж зробить відповідну кар’єру.

Спочатку Вірський вчився в престижній Решельєвській гімназії. А далі для оволодіння точними науками передбачалося продовження його освіти                   в Німеччині.

Та Жовтнева революція 1917 року зруйнувала всі плани і змінила                        хід подій. До того ж хлопчик впевнено заявив: «Моє покликання – балет».

Після революції родина бідувала. Для того, щоб прогодуватися, батько                 з сином не гребували найчорнішою роботою.

Від злиднів і жорстокості оточуючого життя Павло тікав в чарівний світ театру. Деякий час він працював статистом в Одеському оперному театрі.                А коли в Одесу приїхала італійська циркова трупа «Трутсі», влаштувався туди на роботу, але кар’єра циркового актора не склалася.

У 1923 році Вірський розпочав навчання в Одеському музично-драматичному училищі. На відміну від інших танцюристів, які займалися балетом з самого дитинства, Павло розпочав своє навчання у 18 років.

Тоді життя закинуло його до Москви, де жага до навчання вимагала певних жертв. Студенту-Вірському жилося скрутно: на 4 копійки                                  в робітничій їдальні Павло брав собі обід, суп з’їдав відразу, а шматок хліба                   з м’ясом залишав на вечір.

Для випускного екзамену створив образ п’яного матроса. За лаштунками залазив на 2-метрову драбину і, коли починалася музика, випадав на сцену. Зал аплодував, сміявся, плакав.

Унікальний номер хотів купити керівник Вірського, знаний балетмейстер Асаф Мессерер. Але початківець свій номер не продав, а потім працював з ним у нічному клубі, де отримував за виступ 25 рублів: на той час це були величезні гроші.

Після закінчення технікуму Павло Вірський знову повертається в рідну Одесу. Там, наприкінці 1928 року він разом з Болотовим очолює балетну трупу оперного театру, де колись починав танцювати у складі кордебалету.

В середині 30-х років П. Вірський як балетмейстер мав вже достатній досвід постановочної роботи.

(відеоролик №4)

«Гопаків» є сотні, але тільки Вірський створив такий «Гопак», який став українською класикою.

Дивимося «Гопак», створений великим майстром.

(відеоролик №5)

Перед початком Великої Вітчизняної війни керівництво Київського особливого військового округу запропонувало Вірському стати художнім керівником і балетмейстером військового ансамблю. Павло Павлович погодився і рішуче взявся до справи.

Так почали народжуватись хореографічні композиції, присвячені захисникам нашої Вітчизни.

(відеоролик №6 «Матроський танець»)

Після війни Вірський почав ретельно вивчати танцювальний фольклор. Була розгорнута велика дослідницька робота по збиранню і обробці народних танців в областях України. Втім Вірський не зупинявся лише                  на відтворенні хореографічно-виконавських традиціях, а піднімав народний танок на високий професійний рівень. Український народний танець став академічним танцем.

(відеоролик №7 «Гуцульський танець»)

Справжній артист танцює «від пояса вгору», – стверджував балетмейстер. Сам по собі рух ще не є танець. А якщо в цей рух вдихнути відповідний образ, відповідний характер, відповідний час, –                                                          все це відобразиться на обличчі. Якщо танцівник відчуває, який у нього текст в ногах, в руках, в позах, в жестах, – значить це просто танцівник, це актор.

На репетиціях Вірський був еталоном в роботі над нюансами. Головними вимогами хореографа були: культура танцю та чистота руху. Грати мала кожна деталь, танцювати мало все тіло. Для нього важливими були навіть порухи окремих пальців.

(відеоролик №8 Танець «Ляльки»)

Балетмейстер був людиною незалежною, вмів тримати дистанцію,                       але вдачі був крутої. Позаочі його називали «патроном», бо знали,                             що можуть отримати від нього пістонів. Міг до сліз балерин довести (кричав: «У тебе що, дві ліві ноги?»). Та як не дивно, на нього не ображалися. Знали, що він по-батьківські піклувався про кожного танцюриста, як вибивав                      їм путівки, квартири.

Кожний артист для Вірського був особистістю. Під час репетицій хореограф прислухався до творчих ініціатив учасників ансамблю. Нерідко навіть підглядав за ними, коли під час перерви артисти щось імпровізували. Так народився знаменитий жартівливий український танець «Повзунець».

(відеоролик №9 Танець «Повзунець»)

1965-ий рік… Перші гастролі ансамблю Вірського у Франції: 40 днів                   у Парижі, а в касах неможливо дістати квитки. Перші сторінки газет                               із заголовками: «Це нашестя українських козаків зводить парижан                                з розуму», «Такої феєрії фарб та ритмів Париж ще не бачив». З тих пір вислів «Козаки йдуть» стали повторювати по всій планеті.

Унікальність Вірського була в тому, що у нього завжди вистачало мужності мати свою думку і, незважаючи ні на що, віддаватись улюбленій справі.

Скільки отрути містили доноси в 1967 році, коли трапилася біда:                          під час гастролей у США були спалені всі костюми, весь реквізит.                              Та Вірський прийняв рішення танцювати в репетиційних костюмах.

Драматичним для Павла Вірського став 1969 рік. Це були перші гастролі ансамблю в Іспанії. Концерти йшли в Мадридському «Палас де спорт».

Перед початком концерту артистам сказали: «Танцюйте сьогодні особливо добре – на концерті буде поважний чиновник з Мадридської адміністрації – Пабло Лерно». Коли після першого відділення артисти побачили двометрового Пабло в шикарному блейзері, який аплодував стоячи, Павло Вірський спустився до нього.

Вони потиснули один одному руки. Вірський не знав, ким насправді                    був цей Пабло Лерно

Концерт завершився традиційним «Гопаком», в залі почалося діятися щось неймовірне. Пабло Лерно піднявся на сцену.

Ось тут і дізнався хореограф, що людина зі шрамом на лівій щоці – нацистський злочинець, друг Гітлера – Отто Скорцені. А Скорцені, піднявшись за лаштунки, розсипався в компліментах: «У ваших танцях південне сонце», – повторював він із посмішкою на обличчі. А потім сказав усім чомусь «аста маньяна» (до завтра») і зійшов зі сцени.

Після повернення до Києва у Вірського почався «етап перевірки» в КДБ: щоденні виклики, запитання, пояснювання. В результаті – у Вірського інфаркт.

Кадебісти знали, що з 1951 року ім’я Скорцені викреслено зі списків військових злочинців, його вже не розшукують спецслужби і він може вільно з’являтися в громадських місцях. Але за Вірським було встановлено стеження.

Яких тільки «стукачів» не впроваджували і в його ансамбль.                                           І в результаті – перед Вірським та його ансамблем опустилася «залізна завіса».

Все своє життя Вірський був впевнений, що кожен художник у своєму житті повинен пройти дві дороги: першу – дорогу до самого себе,                             щоб зрозуміти, що можеш сказати людям; і другу, ще більш важливу –                       до глядачів, до їх сердець. Інакше митець жити не міг.

5 липня 1975 року Вірський пішов із життя, щойно відзначивши своє                   70-ліття.

Мине ще два роки, перш ніж ансамбль, який ледь не з моменту виникнення називали «ансамблем Вірського», одержить право офіційно носити ім’я свого творця.

Змінилося вже три покоління танцюристів. Але все поставлене балетмейстером не померло. І сьогодні ансамбль танцює його шедеври,                       і сьогодні захоплені глядачі говорять про артистів Національного ансамблю танцю України ім. Павла Вірського: «Вони вміють літати!»