29 травня о 18:00Вебінар: Філософія для дітей: закордонні та українські практики

Виступ "Шляхами Тарасового дитинства"

Про матеріал

Ми - актори та глядачі - пройдемо стежками Тарасового дитинства.Скуштуємо разом з ним гіркого сирітського хліба,відчуємо біль від мачушинихкулаків , бачитимемо ласку його сестер та приязнь сусідської дівчинки Оксанки, зрозуміємо Тарасові мрії та сподівання. Помандруємо разам із Шевченком знедоленою Україною,збагнемо його призначення Будителя нації та візьмемо до свого серця іскру викресаного ним великого вогню любові й боротьби.

Перегляд файлу

Виступ   до дня народження

Тараса Григоровича Шевченка

 

Шляхами Тарасового дитинства

 

Учитель української мови та літератури                     Івасенко Олександра Степанівна

 

Обладнання: святково прикрашена виставкова стіна у холі ;  імітація під сцену з мікрофонами.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

 

Читець 1            Навесні, коли тануть сніги,

                            А на рясті просяє веселка,

                            Повні сили й  живої снаги,

                            Ми вшановуєм пам΄ять Шевченка.

 

Читець 2           Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

                            І голос твій нам душі окриля.

                            Встає в новій красі, забувши лихоліття,

                            Твоя, Тарасе, звільнена земля.

                            У росяні вінки заплетені суцвіття,

                            До ніг тобі, титане, кладемо.

                            Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                            Тебе своїм сучасником звемо.

 

Читець 3            Сьогодні день, мов свято, зустріч щира

                             Із тим, хто знаменитий на весь світ.

                             Шевченко – геній, в це ми свято вірим.

                             Йому немало – …..  літ.

Ведуча 1    Шевченко є для нас і батьком Тарасом, натхненним голосом цілого  народу, і будителем нації, і її Пророком. Кожне нове     покоління покликане заново відкривати себе і свою духовну   спадщину, тобто відкривати Шевченка. Немає й не було на  світі українця, у серці якого Шевченко не залишив би сліду –   сліду усвідомлення себе як сина чи доньки великого    українського народу.

 

Ведуча  2          Ми  пройдемо стежками Тарасового дитинства.    Скуштуємо разом з ним гіркого сирітського хліба,  відчуємо біль від мачушиних  кулаків , бачитимемо ласку його сестер та  приязнь сусідської дівчинки  Оксанки, зрозуміємо Тарасові мрії та сподівання. Помандруємо разам із Шевченком   знедоленою Україною,  збагнемо його призначення Будителя нації та візьмемо до свого серця іскру викресаного ним великого вогню    любові й боротьби.

 

Інсценування №1

 

Дитинство Шевченка.  Мачуха.

Дійові особи:


1.Мачуха.

2. Тарас.

3.Яринка, сестричка Тараса.

4. Оксана, сусідка Тараса

5. Степан, син мачухи.

6. Оленка, дочка мачухи.

7. Іванко, син мачухи.


Ява 1

М а ч у х а ( тягне Тараса за руку, до глядачів):

- Ось подивіться, людоньки! Мало того, що воно незугарне ні овець пасти, ні за плугом іти, то ще ж  і краде! Ночував у нас солдат, що з війська прийшов. (співчутливо)25 років, бідолаха, відслужив, від сім’ї колишньої тільки могилки побачив.(Зі злістю).  А цей так і крутився, так і крутився коло нього, а зранку у солдата цілих три злотих пропали!  Ану, говори, ти гроші украв?!

Т а р а с (вириваючи руку, гнівно) Не брав я! Я тільки слухав, що дядько розповідають.

С т е п а н  Та ти ж і спав коло них, то, певно, і гроші бачив!

Т а р а с  Сам, мабуть, украв! (замахується рукою на Степана) От тобі як вріжу, щоб знав, як набріхувати! Ти ж їхню одежу до комори переносив!

(Степан тікає)

М а ч у х а     А, то ти, злидню, на мого Степанка руку здійняв! ( б’є Тараса лозиною, тримаючи однією рукою)  Щоб були зараз мені гроші, бо я душу з тебе виб’ю, ти мені живий не будеш, якщо грошей не віддаси!

(Тарас виривається і тікає, усі розходяться)

Ява 2

Я р и н к а  (тихо, крадькома оглядаючись) Тарасику! Це я, Яринка. Тарасику, де ти? Ти тут?

  Т а р а с (радісно) Яриночко, я тут! (виходить) Як добре, що ти мене знайшла! (сідають на траву)

Я р и н к а  (втішена) А я тебе скрізь шукала: і в стодолі, і на леваді, і біля річки, а ти тут! Ой, Тарасе, я ж  тобі їсти принесла ( виймає з вузлика дві печені картоплини) На, їж.       ( Тарас їсть). А ти на вечір додому прийдеш? ( Тарас заперечливо хитає головою). Шкода… Я, напевно, не зможу тобі їсти принести, бо мачуха на весь вечір роботи загадала…Придумала! Я Оксанку сусідську попрошу, і вона тобі щось принесе на вечір поїсти. Добре?

Т а р а с   Добре. А як там вдома? Мачуха ще лаються?

Я р и н к а  (зітхає) Ой лаються, ой сердяться! До пана відвести грозилися… Тарасику, а ти правда не брав грошей? Бо якщо брав, то краще віддай.

Т а р а с (вражено) І ти мені не віриш? (хреститься) От хрест тобі святий, нехай мене грім на цім місці вб’є, якщо я гроші вкрав!

Я р и н к а Ти не сердься, я вірю, просто так сумно вдома без тебе і мачуха так лає…

А коли ти прийдеш додому? Тобі ж завтра овець пасти.

Т а р а с    А я  не прийду ні сьогодні, ні завтра, тут переночую. А ранесенько овець пожену, вони й не знатимуть, де я ховаюсь. А ти ж ще прийдеш? (Яринка мовчки киває головою).  Ти нікого не бійся і не потурай нікому, хай вони сказяться!  

(Яринка іде, повертається до Тараса, усміхається і біжить, Тарас ховається у бур’янах)

Ява 3

С т е п а н  І куди ж Яринка весь час  ходить? Не інакше, знає, де той злидень заховався. Хіба за нею піти? От  як  знайду я Тараса, матінка неодмінно мені щось куплять.

О л е н к а, І в а н к о  (перебиваючи один одного) А що ти робиш?  Кути ти йдеш? І ми з тобою.

Я р  и н к а ( тихенько виходить, оглядається, йде. За нею покрадьки ідуть Степан, Оленка, Іванко). Тарасе, це я. Я тобі сорочку випрану  принесла, перевдягнися .

С т е  п а н  Ага, попалися! А я все думаю, куди  ж це ти, Ярино, ходиш, що це ти носиш. Чекайте-чекайте, я зараз маму сюди покличу. Мамо! Мамо!

Я р и н к а  Не кричи, Степанку, не кричи. Хочеш, я тобі бублика віддам, що Тарасові принесла? Тільки не клич своєї мами. (віддає бублика, Степанко забирає).

С т е п а н   А що, перепало тобі від мами? Так тобі і треба, а то весь час  зазнаєшся, що малювати вмієш.

Т а р а с   Я не зазнаюсь, воно само малюється (хоче піти)

О л е н к а   А дивись, що ту нас є!

І в а н к о    А тобі ми не дамо!  (показують цукерки-півники)

Т а р а с  (до Степанка)  То це ти гроші у солдата украв! Ти! А на мене наговорив! Солдат нам вірив, переночував у нас, а ти…   

С т е п а н    А якщо й я, то що? Кому поскаржишся, хто тобі повірить? (пауза) А гроші мама солдатові віддала: вона взяла та продала кожух твоєї матері. А що, нам ще й своїм добром за тебе платити?

Я р и н к а  Ах ти ж мамій клятий! Управи на тебе нема. От приїде додому з чумаками  наш тато, то ми йому все розкажемо!

 С т е п а н к о Ой-ой-ой! Дуже я вас боюсь!

( Всі, крім Тараса, йдуть. Тарас сідає на траву і відвертається, щоб не бачили його сліз )

  Ява 4

О к с а н а: А я тобі гостинця принесла. Ось ( дає вузлик). Ти що, плачеш? Не зважай на них, вони злі.

Т а р а с   А ти добра? Ось почекай, колись і ти скажеш: Тарас злодій, Тарас ледащо, нічого путнього з нього не вийде…

О к с а н а   А от і не скажу, нізащо не скажу, бо ти добрий-добрий, найдобріший у світі, і голос у тебе, як у соловейка, і читати ти умієш, і писати, і малюєш найкраще за усіх. От виростеш – і станеш малярем.

Т а р а с: Так, я стану малярем.

О к с а н а: І ти розмалюєш нашу хату?

Т а р а с:  Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем!

О к с а н а: Авжеж, будеш! А що ти ледащо,  то правда.  Довірив Василькові свої ягнята пасти, а тепер дивись, де вони! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий!  Побіжімо завернемо їх та поженемо напоїти, а то знову тобі перепаде!

(Біжать за ягнятами)

 

Інсценування №2

Дитинство Тараса.  Пастушки. Козак з могили.

Дійові особи:

                     1,2  Тарас і Василько ― пастушки,   

                                 3. Козак з могили.

  • Дія відбувається ввечері в степу, біля села Кирилівка на Україні.   Степ. Могила. На могилі сидять пастушки Тарас і Василь. Вечоріє.

 

 

Ява 1

Тарас. Дивись, Василю, як прегарно сонце заходить! Зачервонілось — як пожежа. А небо — як прекрасно фарбами міниться!.. Ех, як хотілось би мені уміти вже добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу...

(задумливо).
Сонце заходить, гори чорніють,

 Пташечка тихне, поле німіє...

Василько. Так... Сонце заходить…То  час  уже й нам,Тарасе, гонити вівці додому...

Тарас. Гони, Василю, та займи і мої вівці, а я заночую тут, у степу...

В а с и л ь к о. Не хочеш іти додому?

Тарас. Не хочу... Там мачуха бити мене буде...

Василько. А вечеря? Ти хіба не голодний?

Тарас. Ні, я ще не дуже зголоднів, та й маю ще ось шматок хліба за пазухою, що Оксанка дала. А вранці скажеш Оксанці, то вона знову передасть...

Василько. А не будеш боятися? Це ж лячно –  самому  ночувати в степу на могилі.          

Тарас. Чого лячно? Тут гарно, а не лячно! Дивись лиш:  за байраком байрак, а там (показує) степ та могили.

Василько. Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вівці.                              

(ви­ходить).

 

Ява 2

  • Темніє дужче. Здалека чути, як Василь покрикує на овець; поволі втихає все. Тарас лягає на могилу. Та враз блимнуло світло, а з могили  виходить козак сивий, похилий. Тарас схоплюється.

 

Козак.  А що, хлопче, злякався?

Т а р а с (спокійно). Ні! Чого мені лякатись? Я здивувався лише.

Козак.  А чи знаєш ти, хто я такий? 

Тарас.  Знаю! Як лиш вуса та чуба сивого побачив, то й пізнав, що ви козак запорізький... 

К о з а к.   Так, сину! А звідкіля ж ти знаєш про козаків?

Тарас. Мені дідуньо розповідали. Оповідали не раз, як то козаки по морю гуляли, слави здобували та з турецької  неволі братів визволяли...

Козак (оперся на списа; задумливо). Ой, так, сину.

Було колись: в Україні ревіли гармати,

Було колись: запорожці вміли панувати!

Панували, добували і славу, і волю.

Минулося... (показує навкруг рукою)

Осталися могили по полю...

(Після паузи)

А чи розповідав тобі твій дідусь,

За що боролись ми з врагами,

За що ми різались з ордами,

За що скородили списами

Татарські ребра?..

Тарас. Так, так, розповідав... За добро рідного краю, за  Україну...

Козак (радісно). А!То, значить, не вмерла ще наша слава,  не вмерла ще в народі пам'ять славної минувшини! Потішив ти мене трохи, хлопче! А подивлюся,  бувало, як на наших могилах жита похилились, як в степу  німець картоплю садить, а внук косу несе в росу  і лиш долю проклинає,то розпука серце огортає... І я тоді мерщій тікаю у темну могилу...

Тарас (здивовано). То ви не мертві там, у могилі, а живете?

Козак. Не мертві, сину! Живемо і караємося там. Та знай, що не один я!

Тарас. За що ж ви отак караєтесь по могилах?

Козак (сумно). За те, що не стали самі одностайно за козацьку волю, а шукали помочі у наших ворогів та й запродали Україну москалям...

(Зітхає і хапається за серце).

Ох!.. жахлива це була хвилина. А ми

            ...По своїй по землі

             Свою ж кров розлили

             І зарізали брата…

             Кров'ю брата впились,

             І отут полягли    

             У могилі заклятій... (Зажурено похилився на спис.)

Тарас (задумливо, тужно). Он  як воно було у нашій славній Україні. А я й не знав...

Козак  (стрепенувся, показує Тарасові кругом могили).

Дивися: на всій Україні -
Високі могили!

Дивися, дитино,
Усі ті могили — усі отакі
Начинені туго. 

Отсе воля спить!..

Тарас. А чи збудиться колись воля України,  чи встане вона із могил?

Козак (твердо). Встане воля!.. Світ правди засвітить, і помоляться на волі невольничі діти! Та спочатку потрібно збудити людей зі сну і розкрити їм очі на те, що діється круг них і що діялося отут колись... І це тобі, Тарасе, судилося зробити!

      Пригадаєш ти їм своїми піснями, хто ми, чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті, — і розбудиш в їхніх серцях любов до України, погорду до неволь­ничого життя і жагу  волі. І під впливом твоїх палких пісень переродиться народ і прийде та хвиля, коли                

 

Встане Україна

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить.

 

Тарас. Та чи зможу я, невчений кріпак, виконати те велике завдання, що Ви його на мене покладаєте?

Козак. Зможеш! У твоєму серці палає вогонь любові до України, а в душі маєш утаєний дар Божий — силу Пророка!

А ми, оте козацтво із могил, дамо тобі всі свою силу, щоб зміг ти своїм палким словом, наче гострим козацьким списом, розбудити любов до волі.

(Козак дає Тарасові кобзу).

  К о з а к. Ось на тобі кобзу на дорогу твого життя, бо Кобзарем віщим судилося тобі бути…

Тарас   (бере  кобзу,  кланяється).  Добре,  батьку!   Хай станеться, як кажеш!

К о з а к. Та знай іще, Тарасе, що на тій дорозі прийдеться тобі  чимало горя  витерпіти. Далеко від України, серед снігів і в пустелі, каратися будеш.

Тарас. Нехай! Щоб лиш Україну розбудити мені, а про все інше мені байдуже...

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні,

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігах на чужині,

Однаковісінько мені...

 

Козак. Я знав, що такі ось слова почую від тебе! Тому ми й вибрали тебе за будителя України. Іди і співай про колишню славу України! Хай твоє вогняне слово літає по всій Україні і запалює всіх до змагань.

 

(Чути спів півня — в цю ж  хвилину  привид козака зникає, а Тарас схоплюється ніби зі сну і бачить біля себе кобзу).

Т а р а с   То це не сон? Не сон?

  • Завіса опускається.

 

Звучить пісня  « Думи  мої,думи мої...»

 

Ведуча 1          Тарас Шевченко піднісся до вершин людського духу, до

                             вершин вселюдської любові, бо був найбільшим патріотом

                             України, заповідав нам любити свій народ, плекати свою

                             культуру. Забуваються усі лиха великого Тарасового

                             дитинства, але чомусь назавжди запамятовується той епізод,

                             коли він, малий і босий, вийшов за село і пішов до обрію –

                             шукати залізні стовпи, що підпирають небо. Мабуть, ця

                             пригода і була символічним початком життя Великого

                             Кобзаря.

 

Ведуча 2  Шевченкова поезія давно стала найважливішим і

                                  нетлінним складником духовного єства українського

                                  народу. Шевченко - це не тільки те, що вивчають, а й те,

                                  чим живуть, у чому черпають сили й надії. У глибини

                                  майбутнього слав Шевченко непохитні заповіти синам
                                  рідної землі. І серед цих заповітів перший і останній:

                                        Свою Україну любіть,

                                        Любіть її...

                                        Во время люте,

                                        В останню тяжкую минуту

                                        За неї Господа моліть.      

 

Звучить пісня «Заповіт»

doc
Додано
27 червня 2018
Переглядів
118
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку