Тетяна ЧЕРЕП-ПЕРОГАНИЧ
Вітерець і Україна
(п’єса для дітей)
Дійові особи: Автор, Вітерець, мати Вітерця, батько Вітерця, Зима, сніжинки (без мови), гурт колядників,
Весна, Пролісок, дівчатка, Гора, Літо, косарі, діти, звірята (без мови),
Осінь, школярі, листочки (без мови)
Вступ
Невеличка хатка між небом і землею. Тут дружно живе родина теплих вітрів. Швидко підріс наймолодший вітерець. Не сидиться йому вдома. Має він мету — на власні очі побачити країну, в якій живе,
познайомитися з нею у різні пори року.
Батьки не спиняють його. Навпаки, благословляють сина у далеку путь.
Автор
У двох теплих вітрів народився Вітерець,
Він зростав. Він мужнів. Отакий ось молодець.
Було добре йому біля рідних мами й тата,
Та прийшла ж бо пора самостійно в путь рушати.
Як ворота в світ відкрив, ледь від щастя не зомлів.
Перед ним така краса – і земля, і небеса.
Мати Вітерця
Познайомся, сину, –
Це твоя країна.
Україна, рідний край,
Шкоди їй не завдавай.
Не лютуй, не треба.
Не ламай дерева.
Добрим будь, як татко твій,
Вітер ти. Не буревій.
Батько Вітерця
Ми тебе зростили,
Мудрості навчили.
Сміливіше до мети
Можеш ти тепер іти.
Хочеться пізнати
У житті багато.
Хай щастить тобі, рушай.
Зла в дорозі не стрічай.
( Прощаються, проводжають за ворота)
Ява перша
На засніженій лісовій галявині, під старою сосною спить Вітерець. Навколо нього у танці кружляють маленькі сніжинки, вони радіють, веселяться. Від їх дзвінкого сміху Вітерець прокидається.
Перед ним з’являється Зима.
Автор
Вирушив давно із дому.
Ось його здолала втома.
Сів спочити та й заснув.
День раптово в ніч пірнув.
Як прокинувся – злякався.
Світ у білу шубу вбрався.
Став рушати та дарма, -
Снігу намела Зима.
Вітерець
( Піднімається, протирає очі від сну)
Здрастуй, зимо, люба зимо,
Із сріблястими косами.
Ти красива, благородна.
Та чому така холодна?
Далі як я маю йти
Крізь замети до мети?
Геть замерз, в снігу застряв,
І, здається, заблукав.
Зима
Рада зустрічі з тобою.
Захоплю відразу грою,
Якщо ти сюди забрів.
Знаю я й твоїх батьків.
Покружляєм над полями,
Над безмежними лісами,
То й зігрієшся умить.
Ти летиш – і сніг летить.
Автор
Вони в парі закружляли.
Веселились, жартували.
Стало добре Вітерцю,
Полюбив він пору цю.
Сміх навколо, щирі жарти.
Діти йдуть колядувати.
Довго навіть не вагався -
Враз до гурту приєднався.
(Гурт святково вбраних діточок колядує)
Коляд-коляд-колядуємо,
Вас, господарі, віншуємо.
Хай приносить радість свято,
Хай добра буде багато.
Будь щаслива,Україно,
Від родини до родини.
Щоб не знати лиха, болю,
Щоб були і сила, й воля.
Коляд-коляд-колядуємо,
Побажання всім даруємо.
Хліб хай буде на столі,
Світлий розум в голові.
Будь щаслива, Україно,
Щохвилини, щогодини.
Ми – твої вкраїнські діти,
Нам життю цьому радіти.
Коляд-коляд-колядуємо,
Вас, господарі, віншуємо.
Хай приносить радість свято,
Хай добра буде багато.
Вітерець
Правду мама говорила –
Україна дуже мила.
Хай не буде переводу
Українському народу.
Хай минає всіх біда
І лунає коляда.
( Вітерець відстає від колядників і знову рушає в дорогу)
Автор
Срібло, срібло на деревах,
Срібло, срібло на дахах.
Вітерець не йде крізь зиму –
Пролітає, наче птах.
А навколо так красиво.
Скрізь природи чудеса.
Засріблило, засніжило
Рідні села і міста.
Та усе початок має
І усьому є кінець.
Тихо так зима минає.
До весни йде вітерець.
Ява друга
Лісова галявина. Крізь проталини снігу пробивається зелена травичка. Повільно, на очах у Вітерця, піднімає білу
голівку до сонця незвичайної краси квітка.
Вітерець
Це що за диво? Що це за краса?
Такого ще не бачив зроду.
Природа, справді, творить чудеса,
Вона неперевершена на вроду.
Ти хто? (звертається до квітки)
Скажи мені, хутчій, будь ласка.
Пролісок
Весна із мене починає казку.
Її провісник я, звуть проліском мене,
Але біда – ніхто не омине.
Всяк хоче вирвати, несе букет додому.
Тому все менше нас.
Вітерець
Тепер не дам нікому
Вже нищити весни святу красу.
Хай спробує хто лихо причинити!
Мій сенс життя – лише добро робити.
Тож клич, якщо така потреба буде…
І де тільки лихі беруться люди?!
Автор
Отак сказав і далі полетів.
Невдовзі він саму Весну зустрів.
Вона кружляла ніжно у танку
З розпущеним волоссям, у вінку.
Тендітна, мила, світла, неземна.
Весна, весна, весна, весна, весна...
Вітерець спиняється на вигоні біля сільських хат та приєднується до дівчаток, які водять із Весною танок.
Дівчатка (співають)
Весна, весна до нас прийшла.
Сніг розтопила, трави зростила.
Радість усім нам принесла.
Весна, весна, весняночка,
Пісня лунає, сопілка грає
Дякуємо тобі, панночко.
Весна, весна, так весело
Нині танцюємо, завтра – працюємо.
Вийдемо в поле за село.
Весна, весна, весняночка,
Пісня лунає, сопілка грає
Дякуємо тобі, панночко.
Весна
(бере за руку Вітерця)
Здрастуй, теплий вітерець.
Прилетів? От молодець.
Буде весело весною
Друзям всім моїм з тобою.
В мене є чим похвалитись,
Зможеш і повеселитись.
Глянь, краса яка навколо –
Ліс в пташках, у квітах — поле.
Вітерець
Бачилась у снах мені
Україна навесні.
То ж тепер на власні очі
Все побачити я хочу.
Вітерець завмирає навпроти всіяної первоцвітами та молодими смереками гори. Неймовірну тишу пронизує
звук ранкової трембіти.
Автор
Всюди Вітерець літав.
Бачив ріки, бачив море.
Та найбільше покохав
Край Карпатський –
Його гори.
До одної із таких
Міцно прикипів душею.
Хоч лишитися не зміг
Він надовго навіть з нею.
Далі, далі треба йти,
Літо з осінню пізнати,
Бо ж досяг лиш півмети.
Час в дорогу вирушати.
Гора
(до Вітерця)
Не печалься, хутчій лети,
Зможеш всього досягти.
Я була знайомству рада.
Є одна у мене вада –
Зроду крил своїх не маю,
І від цього так страждаю.
Вслід не зможу полетіти,
Але дам тобі трембіту.
Тільки-но на ній заграєш,
Вмить про мене ти згадаєш.
Стрінемося в іншу пору.
Йди весь час лише угору.
(Низько кланяється Горі. Дякує за подарунок.)
Автор
Вітерець легкий, моторний
Мчиться, мчиться далі, далі.
Обминає він проворно
Усі біди та печалі.
Час весну вже залишати.
Літо жде на косовицю.
Щастя треба небагато,
Та не менше, як по вінця.
Ява третя
Літо. У полі косарі. Вони добре втомилися від роботи і спеки.
Щоб спочити, шукають хоч якогось затінку.
Косар 1
От так спека. Хай їй грець.
Чи ж так буде ціле літо?
Косар ІІ
Забарився вітерець,
Як же нам врожай косити?
Косар І
Скоро буде коровай
Україна випікати.
Косар ІІ
Спека, спека, через край.
Не лишай нас, Божа мати.
(З’являється Вітерець. Бере в руки косу й кличе до роботи косарів.)
Вітерець
Ось я, ось я, прилетів.
Прохолоди ви хотіли?
Добре косу наточив,
Від весни набрався сили.
Біля мене косарям
Буде краще працювати.
До роботи дружно вам
Час ставати, час ставати.
Косарі (наспівуючи, беруться до роботи)
Косимо, косимо
Ми дощу не просимо.
Тільки б сонця менше,
Щоб косилось легше.
Літечко, літечко
Розцвіло, як квіточка.
Дай нам прохолоду
І джерельну воду.
Житечко, житечко
Дозріло у літечку.
Ти на гарний урожай,
Земле, нас благословляй.
(Вітрець, закінчуючи роботу, поспішає до ставу, де бавляться діти)
Хлопчик
Вітерцю, іди до нас,
Покупатись саме час.
Літо сонця не шкодує,
Нам тепло своє дарує.
Дівчинка
Ми весела дітвора,
З нами будеш ти? (Вітерець киває головою) Ура!
(до дітей, що у воді)
Друзі, досить вже пірнати.
У квача давайте грати.
(Граються на березі у квача).
Автор
Літо. Діти. Літо. Діти.
Червень. Липень. Серпень. Квіти.
Мило. Любо. Щиро. Радо.
Ніжність. Свіжість. Щедрість. Правда.
Захопився Вітерець,
А вже й літечку кінець.
То ж до нього на гостину
Завітав він на хвилину.
Будинок, де живе Літо. Скрізь трави та квіти. Кружляють метелики. На столі біля Літа свіжі яблука, груші, інша смакота. За столом — пташки, білочки, зайчата.
Вітерець
Завітав подякувати Літу,
Що таке воно несамовите,
На забави щедре і на ласку,
Чимось схоже на хорошу казку.
Відпочив у літі я душею,
Поєднався серцем із землею.
Літо
( запрошує до столу)
Вітерець, приєднуйся до нас,
Саме пообідати вже час.
Друзі завітали на гостину.
Маю дружню лісову родину.
Дякую й тобі за щире слово,
І на той рік будь із нами знову.
Ось візьми в дорогу подарунок:
(дає гостинець)
Мед свіженький, груш солодкий трунок.
Будь здоровий, хай твої дороги
Приведуть тебе до перемоги.
(Вітерець відлітає.)
Ява четверта
Осінь. Навколо неї кружляють пожовклі листочки, чути тужливо-прощальне журавлине „курли”.
За всім цим зачаровано спостерігає Вітерець.
Автор
Яка чудова осінь в Україні,
Збирається останній урожай.
А небо в хмарах, небо сумно-синє,
І на душі така п’янка печаль.
Яка прекрасна осінь в Україні,
У вогнянім танку кружляє лист.
Збираються пташки у вирій нині,
І у життя тепер вже інший зміст.
Вітерець
О, Осінь, панно, люба, мила,
Мовчати далі вже несила.
Мене ти у полон взяла.
Осінь (всміхаючись)
А я сиділа, сумувала,
Про те, що ти вже тут, не знала.
Як тішать душу ці слова!
Вітерець
Ти золота, ти чарівна,
Ти незвичайна, неземна.
Дарма, що не багатослівна.
Ні, не принцеса ти, — царівна!
Дозволь у тебе погостити,
Додому рано ще летіти.
Осінь
Звичайно ж. Залишайся, друже,
Помічники нам треба дуже.
Ми зараз підемо у сад,
Аби зібрати виноград.
Там від світанку до зорі
Працюють нині школярі.
Школярі раді зустрічі з Вітерцем. Вони пригощають його спілим соковитим виноградом зі своїх кошиків.
Школярі ( співають, пританцьовуючи)
Ягідки, ягідки солоденькі,
Зберемо урожай ми швиденько.
В кошики урожай зберемо,
Осені, осені дякуємо.
Дощику, дощику йти не треба.
Просимо, просимо ми у тебе.
В кошики урожай зберемо,
Осені, осені дякуємо.
Добре нам, добре нам працювати,
Мамам і татам допомагати.
В кошики урожай зберемо,
Осені, осені дякуємо.
Вітерець
Для мене це – так наче свято,
Сьогодні вам допомагати.
Весь виноград ми зірвемо,
Йому пропасти не дамо.
Нехай щороку родить сад,
А в нім – солодкий виноград.
(Вітерець стає до роботи разом з усіма)
У повітрі запахло димом. Усі помічають, як неподалік розгорілася купа сухого хмизу, який ось-ось перекинеться
на молоді деревця.
Школярі
— Що робити? От біда!
— І далеко так вода.
— Постраждають вишні, сливи.
— Бо ж горить вогонь щосили...
Вітерець
(швидко задуває огонь)
Добре, поруч ми були,
Тож позбулися біди.
Сад врятовано.
Школярі
Ура!!!
Вітерець
А тепер мені пора.
Жде давно батьківська хата,
Рідні серцю мама й тато.
(Повертається в бік Осені)
Осінь, мила, прощавай.
Як не так що — вибачай.
(Відлітає. Школярі та Осінь махають йому вслід руками)
Автор
Від осені не відвести очей,
Хоч відцвітають тихо айстри білі.
А дні коротші стали від ночей.
Пташок у вирій линуть хвилі сірі...
Додому повернувся Вітерець.
І от вже цій історії кінець.
Мети він досягнув, як і бажав –
У різні пори року край пізнав.
Тож нині скаже всім, хто запитає,
Земля вкраїнська – краще не буває!
Завіса
|
