''Військова техніка''

Казка про двох господарів.

В одному українському селі жили поряд два сусіда Степан та Микола. Степан вже був сивим і руки мав порепані від праці, а Микола ще тільки переїхав з міста і почав господарювати на своїй ділянці. Пройшло пару років… В Степана на городі щороку врожай, все родить і буяє. Морква, буряки, цибуля ростуть великими і гарними, яблуні і груші аж хиляться від плодів. А у Миколи все мале, врожай бідний і навіть нема, що в погріб покласти.

От одного разу Микола таки наважився просити у старого Степана поради, бо наче і не ледар, і бур’яни вчасно вириває, а городина ну ніяк не вдається.

• Сусіде, відкрий мені таємницю, чому ми все садимо в один день, дощі на наші городи ідуть однаково і сонце пече так само, а врожаї в нас з тобою різні.

Примружив старий око і питає:

• Скажи мені, хлопче, ти сьогодні їв?
• Так.
• А пив?
• Звісно.
• А вчора ти їв і пив?
• Ну а як же!
• От і твоя земля хоче їсти і пити. Себе ти годувати не забуваєш, а чому про земельку забув, адже і вона жива. Як ти її приголубиш, як ти її напоїш і вдобриш, так вона тобі і віддячить. Не можна щось взяти, якщо сам нічого не віддав.

Пройшов ще рік. Степан робив, а Микола вчився і повторював те саме. Обидва господарі восени зібрали багатий врожай. Да такий, що й залишки на базарі продавали.