Вплив типу темпераменту на дітей раннього віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На однакові за змістом і метою дії подразників, кожна людина реагує по-своєму. Одні реагують активно, жваво, глибоко, емоційно, довго переживають вплив подразників, а інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Дехто надто афективно реагує на події, на ставлення до них — спалахує гнівом, діє агресивно; а дехто в такому випадку розгублюється, виявляє боязливість, не чинить жодного опору там, де потрібно. То, темперамент можна визначити, як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Уявіть собі дві річки: одну спокійну, а нішу — стрімку гірську. Течія першої ледве помітна, вона плавно несе свої води, у неї немає сплесків, завихрень, водоспадів. Течія другої — проти­лежність. Річка швидко несе свої води, вода в ній клекоче, розбивається об каміння, перетво­рюючись на піну.

Як ви вважаєте, від чого залежать особливості течії цих річок?

...Саме так, особливості течії річки залежать від природних умов. Щось схоже можна спосте­рігати в особливостях поведінки людей. Одні люди зовні завжди врівноважені, спокійні, навіть сповільнені. Вони рідко сміїоться, погляд завж-і ди холодний, рухи скупі. Потрапляючи у складні обставини або смішне становище, ці люди за­лишаються зовні спокійними, їхня міміка і же­сти скупі, мова спокійна і розсудлива. Психічна діяльність таких людей рівномірна. А в інших — стрибкоподібна. Такі люди, навпаки, дуже рух­ливі, завжди жваві. їхня вимова уривчаста швид­ка й запальна, рухи хаотичні, міміка багата і ви­разна, жестикуляція надмірна. Нерідко навіть у звичайній розмові така людина пристукує но­гою, перебирає пальцями.

Різниця між цими людьми зумовлена при­родними, притаманними їм від народження психічними властивостями, які визначають ди-. наміку психічної діяльності людини. Су­купність цих властивостей людини називають її темпераментом.

Існує чимало пояснень того, чому в різних людей різні типи темпераменту. Відомі лікарі стародавнього світу Гіппократ і Гален вважали, що темперамент визначаєть-|  ся наявністю в організмі ,»*   людини різних рідин і жит­ії  тєвих соків та їх співвідно-. і   шенням.

Пізніше виникла теза, і згідно з якою темперамент ; людини залежить від будо­ви її організму та співвідно-шення окремих органів. Проте науково це обґрунту­вав лише видатний російсь­кий учений І.Павлов (1849— 1936). Він експерименталь­но довів, що індивідуальні особливості психіки зумов­лені виявом і спшвідношенням двох головних нервових процесів — гальмування і збудження.

Залежно від співвідношення цих процесів, виділяють чотири типи темпераменту: сангві­нічний, холеричний, флегматичний і меланхо­лійний. Багато з вас читали роман А.Дюма «Три мушкетери». Згадайте його героїв (Д'Артаньян, Араміс, Атос і Портос). Всі вони сміливі ли­царі; і водночас усі відрізняються один від од­ного: один — жвавий і енергійний, інший — запальний і гарячкуватий, третій — мовчазний і стриманий, четвертий — чутливий і м'який. Справді, Д'Артаньян — типовий сангвінік, Араміс — холерик, Портос — флегматик, Атос — меланхолік.

У чистому вигляді темперамент зустрічаєть­ся дуже рідко, більшість людей має змішаний тип темпераменту. Такий, наприклад, як холе­рично-сангвінічний, сангвінічно-флегматичний або холерично-меланхолійний.

Хоча темперамент суттєво виявляється в зов­нішності особистості, він не визначає її соціаль­ної значущості, а саме: темперамент не впливає на інтелектуальні особливості людини, її талан­ти і здібності. Так, А.Суворов був сангвініком, Петро І, О.Пушкін — холериками, М.Гоголь, П.Чайковський — меланхоліками, М.Кутузов, І.Крилов — флегматиками. Але всі вони були великими людьми.

Будь-яка людина, незалежно від особливо­стей її темпераменту, за наявності інтересу працює енергійніше і швидше, ніж за його відсутності. У кожної людини радісна подія сприяє енергії та душевним силам. У І.Павло-ва є оповідання про долю трьох друзів, одним з яких він був сам. Вирішили вони разом всту­пити на природничий факультет. Двоє почу­валися добре: з цікавістю вчилися, слухали лекції, сили вистачало на все. А третій, який у школі захоплювався історією, впадав у мелан­холію і життя йому було нецікавим. Друзі,

стурбовані таким його ста­ном, перепробували безліч способів, щоб зацікавити його чимось, та нічого не вдавалося. Одного разу вони зайшли на лекцію до юри­дичного факультету — ста­лося диво одужання: їхній товариш перейшов на цей факультет і був щасливий усе життя.

Темперамент не характе­ризує змістову сторону осо­бистості — спрямованість, ціннісні орієнтації, світо­гляд. Він мало піддається ко­ригуванню під впливом сере­довища і виховання.

Сьогодні психологічна наука за допомогою тесту дає можливість визна­чити провідний тип темпераменту.

Люди народжуються з різними інди­відуальними особливостями: риса­ми обличчя, кольором очей і волос­ся, з різним ростом, пропорціями тіла тощо. Всі люди різні, але відрізняються вони не лише за зовнішніми ознаками, а ще й по­ведінкою.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

 

ОСОБЛИВОСТІ ТЕМПЕРАМЕНТУ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

Дітям, як і дорослим, властиві такі ж самі типи темпераменту. В дорослих, дос­татньо вихованих людей певні негативні чи позитивні риси темпераменту виявля­ються в несподіваних або екстремальних ситуаціях, де не завжди вдається викорис­тати звичні стереотипи поведінки.

Доросла людина вже може контролюва­ти, усвідомлювати свої вчинки. Тому, коли визначають тип темпераменту дорослої людини, він частіше виявляється зміша­ним. У дітей типи темпераменту виступа­ють у більш чистому й виразному вигляді.

Дитина сангвінік, дошкільник — це жвава, впевнена, привітна дитина, яка лег­ко йде на контакт із ровесниками й дорос­лими. Як правило, відкрита й щира. Вміє долати перешкоди, користується повагою та симпатією. В іграххороший організатор, легко включається в будь-яку діяльність. Характеризується легкою збудливістю по­чуттів; почуття в них середньої глибини, не дуже міцні, але відносно стійкі. Діти цього типу темпераменту півидкі й рухливі, але менше, ніж сангвініки дорослі. Вони енергійні, активні, однак довго не витримують одно­манітної ситуації. Здебіль­шого не сором'язливі, але стримані, не образливі. Правила поведінки діти засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко їх втрачають. Зав­дяки своїй рухливості вони легко піддаються як пози­тивному, так і негативно­му впливу. На зауваження дорослих реагують спокій­но, як правило, не чинять опору.

Діти холерики.— не­спокійні, нестримані, дратівливі. Характеризу­ються легкою збудливі­стю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. Поведінка їх енергійна й різка. Вони бурх­ливо реагують на всі подразники; через силу переключаються на спокійну справу; перебувають у постійному русі. Дуже тяж­ко пристосовуються до всіляких обмежень, режимних моментів, вимог дорослих. Мова в таких дітей швидка, нерівна, емоційно забарвлена. Як правило, такі діти праг­нуть бути лідерами. Віддають перевагу рухливим іграм. Діти досить активно діють, але не доводять розпочату справу до кінця. На зауваження реагують досить бурхливо. Не слухатися й робити все по-своєму — це їх перша реакція; в таких си­туаціях діють стрімко, пристрасно, не ра­хуючись з іншими. В незвичайній обста­новці інколи занадто збуджені, неспокійні. Це, як правило, конфліктні діти, першими люблять створити сварку. В роботі з ними варто зважати на їх особливості; спокій­ними, доброзичливими, але вимогливими стосунками формувати в них стриманість.

Дитина флегматик— спокійна, по­вільна, досить терпляча, в тому числі й до фізичного болю. Почуття важко збуджу­ються, однак тривалі й стійкі. Мова спо­кійна, трішки уповільнена, рівномірна, без особливих емоцій, жестикуляцій та міміки. Така дитина стабільна в своїх прихильно­стях. Спілкується з невеликим колом дітей, у нові контакти вступає неохоче. Працює повільно без зайвих слів і рухів. Часто нех­тує справами, що вимагають від дитини швидкості, турбот, зайвих рухів. Така ди­тина здебільшого уникає доручень, а діставши їх, виконує з бажанням, але не поспішаючи, дотримуючись порядку, організованості. Мовчки бере до відома точку зору дорослого. В нових, незвичних для неї ситуаціях ретельно й уважно розг­лядає все навколо. Намагається уникати конфліктних ситуацій; її важко образити, але коли вона вступає в конфлікт, то пере­живає глибоко, хоч зовні це не проявляєть­ся досить яскраво.

Діти меланхоліки—схожі на «тепличні рослини». Надзвичайно чуттєві; почуття виникають легко, міцні й стійкі в часі. Такі діти, здебільшого, сором'язливі, малоак­тивні, важко пристосовуються до нових об­ставин. Вони відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, не­впевненістю в своїх силах, заниженим на­строєм, острахом перед труднощами. При потребі невідкладно й швидко діяти, вони діють несміливо, нерішуче. Проте в сімей-нихумовах—це досить рішучі, уважні, чулі діти. Розмовляють тихенько, до лідерства не прагнуть. Боячись образ, намагаються гратися самостійно. Надмірно побоюючись труднощів і будучи невпевненими в своїх силах, меланхоліки часто губляться, коли їх щось запитують, хоча даний матеріал дуже добре знають. На зауваження дорос­лих реагують мовчки, часто зі сльозами на очах. У незвичній обстановці ніяковіють, поводяться дуже сором'язливо.

Темперамент дитини не визначає її інте­ресів та здібностей, але впливає на стиль її поведінки й діяльності. На основі однієї й тієї ж риси темпераменту в дітей форму­ються різні риси характеру; й навпаки, одна й та ж риса характеру часто буває в дітей із різними темпераментами.

Наприклад: чуйність, уважність, това риськість формуються в дітей сангвініч­ного й меланхолічного типів темперамен­ту; однак у поведінці проявляються по-різному.

 

ВРАХУВАННЯ ТИПУ ТЕМПЕРАМЕНТУ В РОБОТІ З ДИТИНОЮ

Діяльність — трудова, ігрова, навчаль­на — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини. Тому, врахування типу темпераменту є важливою умовою в роботі з дітьми.

Працюючи з дітьми-сангвініками, варто давати вихід їхній енергії, стимулю­вати розкриття їхнього потенціалу та здібностей у суспільно-корисній праці. За­вантажувати в цікавими іграми, доручен­нями, ролями, що вимагають швидкості реакції, кмітливості, частих переходів від одного виду діяльності до іншого. Бажано, щоб усе це мало колективний характер, наповнювалося духом змагання, веселі­стю. Особливо ці діти люблять ті роботи, в яких їм дістається роль лідера. Крім того, вони віддають перевагу ситуаціям, коли в ролі наставників виступають люди, які також мають сангвінічний тип темпера­менту— такі ж жваві, життєрадісні, діяльні.

Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу, за­кріплювати віру в можливість перебороти труднощі. Не вар­то давати йому доручення по­в'язані з довготривалою моно­тонною роботою. Потрібно враховувати його особисті інтереси, схильності, потреби й утруднення — їх тимчасо­вий характер. Допомогу санг­вініку краще давати в формі відкритої, дружньої підтрим­ки, поради. Доцільно викори­стовувати його лідерські якості в колективі.

Діти-сангвініки намага­ються займатися тільки лег­кою, приємною й цікавою для них діяльністю; уникати складного, неприємного, не­цікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти в них стійкий інтерес, терпі­ння, цілеспрямованість, звич­ку сумлінно виконувати й до водити до кінця розпочату справу, з‘ясовувати суть кожного питання.

Компромісність, оптимізм, життє­радісність, товариськість сангвініка за не­правильності виховання чи не контрольованості здатні стати джерелом таких нега­тивних рис характеру як легковажність, по­верховість, непостійність, егоїзм. Важливим принципом тут має стати ство­рення теплої, дружелюбної атмосфери між дитиною й дорослим.

У роботі з холеричними дітьми слід покладатися на позитивний авторитет до­рослого, цілеспрямованість педагогічних впливів. Будуючи взаємини з цими дітьми, доводиться застосовувати спеціальну так­тику, яка б враховувала притаманну їм за­пальність, різкість, нестримність. Потрібно проявляти зацікавлене розуміння душев­ного стану дитини. Трактовано й опосеред­ковано запобігати «зривам»; враховувати мотиви вчинків. Залучати до активної діяльності, пов'язаної з виявом ініціативи. Потрібно уникати різких емоційних ре­акцій, спрямованих безпосередньо на ди­тину. Краще впливати на холерика опосе­редковано, через колектив. Варто пам'ята­ти, що зайнятість корисною справою може спрямувати холерика на розвиток позитив­них якостей особистості, відверне нега­тивні впливи. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при уск­ладнаннях, їх невтомність, енергійність, схильність до ризику, впертість, пустотливість, задир­куватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною бійок із однолітками, травм тощо.

Холерика важко виховати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип темпераменту дуже схильний до аг­ресії. Холерика потрібно вчити ввічливості, уміння стримувати емоції, застосовувати не тільки пояснення, а й «програвати» з ним можливі ситуації (система адаптова­них для дітей ділових ігор).

Використовуючи цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати по­сидючість, наполегливість, сумлінність, ретельність і точність у використанні зав­дань. Організувати життя дитини так, щоб вона по можливості, не перезбуджувалася. Практикувати ігри та інші цікаві для неї заняття, які сприяли б закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування.

Батьки, вихователі, вчителі мають із ро­зумінням ставитися до «зривів» у поведінці холериків, не принижувати їхньої гідності, формувати в них адекватну самооцінку. Клопітка виховна робота з холериками в дошкільному віці дасть їм змогу легше адаптуватися до умов подальшого життя. При вступі до шкільного закладу чи до 1 -го класу саме холерики потребують спеціаль­ної психологічної підготовки щодо доціль­ності виконання вимог і правил спілкуван­ня з дітьми та дорослими.

Не ефективно застосовувати фізичні по­карання, крик. Це остаточно розхитує не­рвову систему дитини, в якої процеси збуд­ження домінують над процесами гальму­вання. Відтак, досягається ефект, проти­лежний бажаному. Потрібно не сварити, не карати, а пояснити, чому не можна й ви­магати повторного сумлінного виконання; обговоривши, як наступного разу слід учи­нити в аналогічній ситуації.

У роботі з флегматиком слід наполег­ливо використовувати завбачливі настанови на будь-яку діяльність, яку йому потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж. Залучати його до цікавої діяль-ності, що розвиває почуття, емоції й зміцнює віру у власні сили. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов'я­заних із високим темпом виконання.

Неправильний підхід до організації ви­ховання й навчання флегматика—це зви­нувачення його в тупості, некмітливості, постійні покарання за повільність. На­слідки такого ставлення, зазвичай, трагічні: в дитини виникають неврози, формується комплекс неповноцінності че­рез постійні невдачі. Індивіду буде важко розкрити себе як особистість, реалізувати власні творчі можливості мислення, по­чуттів та уяви. Якщо ж дитинство флегма­тика складається сприятливо — суспіль­ство отримує сумлінних, серйозних, пунк­туальних, захоплених улюбленою справою людей — нерідко видатних учених.

Правильний підхід до виховання дити-ни-флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного, духов­ного й інтелектуального розвитку.

Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають бай­дужими, товстошкірими. Насправді почут­тя цих дітей відрізняються глибиною й по­стійністю. Флегматики болісно пережива­ють несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими людьми, бояться й не люблять змін, нестабільності. Вони здатні повністю ігнорувати вимоги неавторитетної для них особи. Тому, під час спілкування з флегматиком потрібно зва­жувати кожне слово, кожну дію, щоб не втра­тити авторитету в очах дітей, намагатися створити повну взаємну довіру в стосунках, щоб дитина не замикалася в собі.

Для правильного виховання й розвитку дітей-флегматиків необхідно створювати дещо «тепличну» атмосферу, в якій має бути повністю відсутня поспішність, нетерп­лячість. Із раннього віку слід розкривати широкий спектр наук і занять, що допомо­же зробити дитину допитливою. В процесі гри необхідно на життєвих прикладах оз­найомлювати з різновидами почуттів та емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях.

Дорослим доводиться докладати спе­ціальних зусиль, щоб допомогти флегмати­ку увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому, здобути авторитет, найти друзів. Із дитиною-флегматиком необхідно прово­дити спеціальні ігри, розвиваючи її мислен ня, почуття, уяву. її потрібно навчити пра­вильно переключати увагу під час виконан­ня завдань і раціонально розподіляти час.

Меланхоліку в навчанні та вихованні слід виявляти увагу, турботу й доброту. Пра­вильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття й повне ро­зуміння почуттів дитини. Тактовно, глибо­ко й зацікавлено проникати в її духовний світ, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння її душевного стану. Виховувати волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі. Потрібно через певний проміжок часу організувати для нього «си­туацію успіху». Уважно стежити за на­строєм та інтересами меланхоліка, по­трібно заохочувати його до занять у гурт­ках, секціях тощо, з урахуванням його намірів, звичок та труднощів.

Меланхоліки часто відзначаються соро­м'язливістю. Соромлячий караючи дитину, можна розвинути сором'язливість до рівня психічного захворювання. Дитині слід по­яснити, що соромитися — нормальна реак­ція, якої не потрібно лякатися, й допомага­ти вихованцеві знайти спосіб оволодіння собою.

Нову інформацію меланхоліки здатні засвоювати швидко чи повільно — зале­жить від обставин. У спокійній, доброзич­ливій атмосфері нові відомості засвою­ються ними швидко й надовго. Тому ство­рення сприятливих умов навчання й ви­ховання дитини — основна проблема в роботі з меланхоліком.

Меланхоліка швидко стомлює будь-яка діяльність, навіть легка й приємна. Як наслідок, меланхолік виконує кожну роботу вдвічі повільніше за сангвініка. Меланхоліка потрібно змалку навчити планувати свою діяльність, розумно роз­поділяти час і збалансовувати тривалість праці й відпочинку, інакше можливе не­рвове й фізичне виснаження організму дитини на ґрунті хронічної перевтоми або, з тієї самої причини, формування відрази до праці, апатія.

Немає ні хороших, ні поганих типів темпераменту. Кожен темперамент має свої переваги й недоліки. Проблема в то­му, як знаходити кращі шляхи, форми, методи виховання позитивних якостей особистості, в залежності від того чи іншо­го типу нервової системи. Що ще не раз говорить про важливість знань та враху­вань властивостей і особливостей типів темпераменту в роботі з дітьми. При цьо­му варто пам'ятати, що при наявності будь-якого типу темпераменту можна виробити, виховати всі загальнолюдські, необхідні, позитивні риси особистості й поведінки. Темперамент буде лише надавати різнома­нітності цим рисам.

 

Список літератури

Кулачківська С.Є., Ладивір С.О. Я — дошкільник (вікові та індивідуальні аспекти психічного розвитку). — К.: Нора-Прінт, 1996. — 108с.

Цікава психологія/ Упоряд. Т. Гончарен­ко — К.: Ред. загальнопед. газ., 2003. — 128 с.

Пилипчук Г. Темперамент // Психо­лог. — 2005. — № 48.

ПисенкоЛ. Я та мій темперамент//Пси­холог. — 2005. —№21—22.

Рухманов А.А. Познай себя. — М., 1981.

Крьіжко В.В., Павлютенков Е.М. Психо-логия в практике. — СПб., 2001.

Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психоло-гический справочник учителя. — М.: Просве-щение, 1991. — 288 с.

В.С. Мухина Детская психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов/ Под ред. Л.А. Вен-гера. —М.: Просвещение, 1985. —272 с.

 

 

Індивідуальні особливості проявляються з перших днів життя дитини: в одних і тих же умовах різні діти ведуть себе неоднаково, причому різні види поведінки з постійністю проявляються в самих різних ситуаціях. Саме цей стійкий індивідуальний стиль і називається темпераментом.

Існують два типи темпераменту, які емоційно стабільні – це флегматики і сангвініки і два типи темпераменту, які емоційно нестабільні – це холерики і меланхоліки.

Флегматики.  Одним з самих простих і в той же час самих складних типів темпераменту є флегматичний. Флегматики зазвичай сильні люди з емоційним та урівноваженим характером. Вони терплячі, витримані і добре володіють собою, тому настрій міняється рідко. Діти-флегматики не відрізняються товариськістю, любить постійність і погано пристосовується до змін. Перехід від одного заняття до іншого дається важко і потребує часу.

Повільність і урівноваженість людей з таким типом темпераменту проявляється ще в дитинстві.. Такі діти багато сплять, а якщо прокидаються, то зазвичай ведуть себе спокійно, рідко плачуть чи сміються. Флегматики легко засинають ввечері, але вранці часто бувають в’ялими, тому що вставати їм дуже важко. Вони не відрізняються жвавою мімікою, рідко проявляють емоції, сміються або плачуть. В руках флегматика спостерігається плавність та повільність, говорить він теж не швидко, роблячи паузи між словами та реченнями.

В дитячому садочку малюки-флегматики спочатку почувають себе незатишно і не хочуть приймати участь у розвагах. Їм складно пристосуватися до нового режиму, новим вимогам, розставанням з батьками. Флегматики сходяться з людьми важко і заводять нові знайомства рідко. Але звикнувши до обставин дитина підкоряється всім правилам і слухається старших. Якщо флегматику доручити справу, то він доведе її до кінця. Але квапити його не можна, а саме таку помилку нерідко роблять батьки, яких нервує природна повільність дитини. Коли дитині робите зауваження сердитися не треба, від цього флегматик приходить в ще більше загальмований стан і взагалі перестає на щось реагувати. Буває і так, що бажаючи допомогти, починають все робити за дитину, котра за їх думкою повільно одягається, умивається чи прибирає іграшки. Ні до чого доброго це не приведе, тому що коли флегматик так і не навчиться самостійності, почне сумніватися в своїх силах. Швидкість буде викликати у нього тільки неприязнь, і дитина може стати ще менш активною. Але потроху виправляючись в різних видах діяльності діти-флегматики зх. Часом вчаться діяти швидко.

Батьки повинні спонукати дитину приймати участь в іграх, щоб він вчився перемагати. За власним бажанням флегматичний малюк ніколи не проявить активності: він готовий годинами сидіти в кутку, граючись улюбленими іграшками. Деяким батькам подобається що їх не турбують, але вони забувають про те, що така поведінка в дитячому віці приведе до пасивності в майбутньому. Рухливі ігри стимулюють швидкість реакції тому і необхідні. Зазвичай батьки раді, коли флегматичний малюк спілкується з більш активною дитиною. Але батькам треба придивитися до відносин між дітьми, адже іноді виходить так, що більш розторопний малюк постійно командує флегматиком, а він з задоволенням відчиняється.

В урівноваженості та спокійності флегматичних по темпераменту дітей скривається ще один недолік: вони мало емоційні і реагують на все як би впівсили. Цей постійний стан може призвести до того, що дитина виросте лінивою та байдужою до всього. Батьки повинні з дитинства привчати флегматика до доброти та чуйності по відношенню до інших людей, спонукати в ньому активність і вчити його допомагати оточуючим.

Сангвініки.  Якщо дитина активна, енергійна, відрізняється рухливістю та вміє добре пристосовуватися до різних життєвих ситуацій, то в неї сангвінічний темперамент. Сангвініки- це сильні, досить урівноважені люди, які легко загоряються будь-якою ідеєю, але так же швидко заспокоюються, вони довозі збудливі.

Діти з таким темпераментом відрізняються активністю в ранньому віці, але рухаються плавно, а не різко. У них жива та одночасно спокійна міміка. Мова сангвініка зазвичай швидка і голосна. Він відрізняється досить урівноваженим і рівним характером. В нього немає різких перемін настрою. Люди з сангвінічним типом темпераменту швидко засинають, але можуть легко прокинутися. Дитина-сангвінік часто міняє заняття: то вона бігає та грає, а то притихла і сидить в кутку. Спокійні і рухливі ігри таких дітей задовольняють, вони з задоволення переходять від одних ігор до інших.

Сангвініки добре сходяться з людьми та швидко знаходять друзів в любому оточенні. Вони не сприймають образи та невдачі серйозно.

Тип нервової системи дозволяє сангвініку легко переходити від одного заняття до іншого. Це є і недоліком, тому що такі діти часто змінюють прив’язаність, їм набридають старі іграшки. Цікавлячись всім і відразу сангвінік часто не доводить почату справу до кінця. Дуже часто легковажно відноситься до своїх обов’язків та переоцінює свої можливості. У дітей с таким темпераментом багато знайомих та товаришів, але вірних друзів немає. Батьки дитини-сангвініка повині в першу чергу сформувати у нього цілеспрямованість, привчити до постійності.

Займаючись тим, що йому цікаво дитина-сангвінік може працювати дуже продуктивно, але стає в’ялою, якщо такої можливості немає. Діти такого типу темпераменту швидко прив’язуються до людей, але швидко за них забувають, якщо спілкування не стає для них цікавим. Сангвінік – натура, яка дивиться на світ з оптимізмом, але настрій і почуття не залишаються довго постійними.

Діти з сангвінічним темпераментом, як правило, слухняні, але іноді ця цінна якість приносить неприємності, тому що таку дитину нескладно підчинити собі, і він готовий слухатися буквально кого завгодно. Сангвініку часто не вистачає критичного погляду на речі. Він бачить все в «рожевих» тонах і сильно легко здає позиції, погано вміє відстоювати свої погляди.

Меланхолік.  Якщо дитина росте чуйна, емоційно реагує на все, то можна зробити висновок, що в її характері більше рис меланхоліка Цей тип темпераменту ще називають «слабким», і дійсно такі діти рідко відрізняються сильним та твердим характером. Вони частіше страждають від втоми та перевтоми, а для поновлення сил треба багато часу, тому що процеси гальмування переважають над збудженням. Меланхоліки часто замкнуті та нерішучі, пагано пристосовуються до змін.

Діти з меланхолічним темпераментом чутко реагують на самі незначні події, хоч на вигляд здаються спокійними. Замість крику у малечі виходить писк, а замість сміха лише посмішка. Часто такі діти замість того, щоб просити чи вимагати лише жалібно дивляться на ту річ, яка їм подобається.

І в дитячі, і в дорослі роки меланхоліки люблять спокійні ігри та заняття, які не потребують сильних рухових дій. Люди такого темпераменту погано переносять невдачі та труднощі. Меланхолікам не вистачає впевненості в собі, із-за цього вони легко ображаються.

Невпевненість та нерішучість дітей-меланхоліків вводить дорослих в оману. Дитина часто відповідає на питання повільно, наче нічого не знає, хоч це не так.

Меланхоліки рідко проявляють почуття, але сильно переживають за всі неприємні події.

Якщо дитина-меланхолік відчує до себе неприязнь, то замкнеться в собі, а його і без того низька самооцінка знизиться ще більше. Дитина переживає  будь-яке зауваження в свою адресу, мовчить і тому здається загальмованою. Меланхолік довго не може забути про будь-які неприємності.

Дитину с меланхолічним темпераментом втомлює новий потік інформації. Наприклад, матуся читає малюку книгу і через деякий час помічає, що той зовсім його не слухає, а відволікається, вертить головою по бокам. Якщо дитині зробити зауваження, то він зробить вигляд уважного, але сам нічого вже не слухає, тому що вморився. Запам’ятати що-небудь з почутого він також не в змозі і батьки говорять дитині, що вона неуважна.

Будь-які навички у меланхоліка формуються повільно. Але якщо він щось засвоїв, то контроль більше не потрібен. Переучувати дитину-меланхоліка також важко, і якщо він, наприклад, невірно звик тримати ложку чи виделку, то батькам прийдеться потратити багато часу і сил, щоб перевчити його.

Діти-меланхоліки не люблять шум, але їх треба постійно до цього привчати. Берегти від голосних та різких звуків. Теж стосується і знайомства з новими людьми. Діти з меланхолічним темпераментом полюбляють грати насамоті, рідше з товаришем, якого добре знає. Тому задача батьків – привчати маленького меланхоліка до колективу. Займатись спортом та іграми, дитина-меланхолік буде вчитися не тільки бути рухливим і активним, але й перемагати труднощі, виробляти в себе стійкість. Щоб дитина була більш працелюбною, дорослі повинні привчати її до праці, але частіше давати можливість відпочити.

Делікатні та чіткі меланхоліки схильні занурюватись  у власні переживання. З самого дитинства важливо навчити дитину перемикати увагу на щось інше, допомагати людям, бути активними, а не просто згадувати старі образи, сидячи будь-де в куточку. Від меланхолії часто рятують прості «пігулки», такі як зарядка чи душ.

Холерик.  Легкозбудливий і неурівноважений тип темпераменту називають холеричним.  Діти

Діти-холерики на все реагують дуже бурно і довго не заспокоюються. Любі дрібниці викликають у них дратівливість. Холерик має виразну міміку, рухається різко, говорить швидко і голосно. Всі емоції він виражає дуже бурно і активно. Люди з таким типом темпераменту енергійні. Із-за агресивності та прямолінійності холериків спілкуватися з ними іноді дуже важко. Такі люди нестримані, хочуть добитися бажаного відразу і не люблять чекати.

В дитячому віці холерик зазвичай дуже рухливий, полюбляє шумні, активні ігри і завжди хоче бути лідером. Спокійні заняття, які вимагають терпіння йому зовсім не цікаві. Дітям-холерикам часто буває важко заснути ввечері, і сплять вони неспокійно , але вранці прокидаються як ні в чому не бувало і знову повні енергії.

Холерики дуже активні, і добре якщо їх енергія направлена в вірне русло. Тому дуже важливо з дитинства привчати таких дітей  до занять спортом, рухливими іграм, техніки, мистецтва. Батьки дитини-холерика повинні пам’ятати, що заборонами вони нічого не доб’ються. Їх чадо не дозволить контролювати себе і свою поведінку.

Якщо «водити дитину за ручку», він або стане пасивним, або навпаки почне боротьбу за свої права та свободи. З часом у такої дитини може розвитися стійкий негативізм до інших людей.

Процеси гальмування у холерика слабкі, тому діти з таким типом темперамента збудливі і  погано заспокоюються. Запропонувати поспати дитині, коли у неї багато впечатленій  дуже важко: навіть якщо він втомився, то часто відмовляється лягати до ліжечка і починає кричати та плакати. Дітям-холерикам ввечері не рекомендується кіно, телевізор, музика. За декілька годин до сна краще не проводити шумних ігор, і старатися переключити дитину на будь-що спокійне. Насильне укладування до ліжечка не допоможе. Кричати та погрожувати також не можна, від цього дитина-холерик буде нервуватися ще більше.

Дітей цього темпераменту з раннього віку привчають до занять, які вимагають уваги та зосередженості, наприклад настільні ігри, малювання, ліплення. Дитина-холерик дуже азартна, хоче завжди бути першою, тому краще якщо вона бути приймати участь в іграх, естафетах, де треба руководити, виконувати вимоги інших – з цим у холерика виникають проблеми. З самого раннього дитинства привчати виконувати роботу вдома: виносити сміття, прибирати в своїй кімнаті або мити посуд.

Батьки повинні обов’язково слідкувати за тим щоб дитина виконувала обов’язки систематично. Дуже важко з дитинства холерику привити елементарні правила спілкування: не перебивати інших, просити ввічливо, вибачатися за грубість. Якщо зробити це повчаючи, то користі не буде. Холерики страждають від нестриманості і вміння володіти собою приходять лише з віком. Про це повинні пам’ятати батьки.

Гуманність, терпіння – ось за допомогою чого треба виховувати дитину з холеричним темпераментом.

Наказувати дітей холеричного темпераменту не рекомендується оскільки ні до чого доброго це не приведе: дитина буде противитися і може навіть ненавидіти тих, хто захоче виховувати її таким чином.